Поняття, зміст і форма договору майнового найму. 5 страница

Зобов'язання по перевезенню конкретного вантажу виникає за договором перевезення, який полягає у момент ухвалення перевізником від відправника вантажу разом з відповідним транспортним документом. Якщо укладенню договору передує планове завдання, то сторони конкретизують його на основі оперативних документів, зокрема декадних заявок — на залізничному, річковому і повітряному транспорті.

Так, для забезпечення виконання договірних зобов'язань здійснюється місячне планування перевезень, основою яких є поточні або довгострокові договори про організацію перевезення і замовлень відправників.

Начальник залізниці і уповноважені ним посадові особи за заявою відправника без додаткової плати вирішують завантаження понад план і поза планом, змінюють передбачені планом залізниці і станції призначення в порядку і розмірах, встановлених Правилами, вирішують внутрішньостанційні перевезення вантажів. Начальник станції за заявою вантажовідправника дозволяє без додаткової плати змінювати передбачений планом тип рухомого складу, змінювати вид вантажу в межах однієї номенклатурної групи, передбаченої планом, змінювати в місячних планах перевезень залізниці і станції призначення в об'ємах до 50 відсотків планової (договірною) норми.

За планом перевезень або прийнятого до виконання замовлення на перевезення вантажу виникає зобов'язання, по якому перевізник повинен подати перевізні засоби відправникові і прийняти від нього вантажі, а відправник — пред'явити вантажі до перевезення. Згідно п. 1 ст. 921 ЦК України перевізник за ненадання транспортних засобів для перевезення вантажу, а відправник за ненадання вантажу або невикористання представлених транспортних засобів з іншої причини несуть відповідальність, передбачену угодою сторін, якщо інше не передбачене транспортними кодексами (статутами).

Оскільки в даний час до автотранспортних підприємств плани перевезень вантажів не доводяться, сторони несуть вказану відповідальність за невиконання зобов'язань щодо об'ємів вантажу, який підлягає перевезенню за договором (разовому замовленню). Зокрема, відправник, який не пред'явив вантаж до перевезення автомобільним транспортом, платить автотранспортній організації штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї непред'явленої кількості вантажу відносно до кількості, передбаченої договором на відповідний місяць. Грузнув, пред'явлений відправником в змозі, який не відповідає правилам перевезення, і не приведений їм в належний стан в строк, який забезпечує своєчасну відправку, вважається непред'явленим.

Так само автотранспортна організація, яка не подала відправникові транспортні засоби, достатні для перевезення вантажу, передбаченого договором або прийнятим до виконання разовим замовленням, повинна сплатити йому штраф у розмірі 20 відсотків від вартості перевезення всієї невивезеної кількості підготовленого до відправлення вантажу відносно до договірної кількості. Надання перевізних засобів, непридатних до перевезення вантажу, передбаченого замовленням, прирівнюється до ненадання транспортних засобів (ст. 128 Статуту автомобільного транспорту).

За незабезпечення залізної дорогої подачі вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень і за невикористання вантажовідправником наданих вагонів і контейнерів або відмову від вагонів і контейнерів для виконання плану перевезень платиться штраф в наступних розмірах:

за вантажі, перевезення яких планується в тоннах і вагонах, — з тонни по 5 відсотків ставки добової плати за користування вагонами;

за вантажі, перевезення яких планується тільки у вагонах (контейнерах), — за вагон (контейнер) по дві добові ставки плати за користування вагонами (контейнерами).

За незабезпечення завантаження маршруту з винного боку стягується на користь іншої сторони, окрім штрафу за невиконання плану перевезень, штраф за маршрут у розмірі трьох добових ставок плати за користування вагонами.

Залізниця і відправник несуть також відповідальність за недотримання зобов'язань з надпланових перевезень вантажів по заявках відправника, прийнятими залізницею, а також за надолужування невиконання плану попереднього місяця.

За невиконання плану перевезень по залізницях призначення вантажовідправник платить штраф за вагон (контейнер) у розмірі однієї добової ставки за користування вагоном (контейнером) (ст. 106 Статуту залізниць).

У разі невиконання планів перевезення вантажів на річковому транспорті перевізник і відправник відповідають у розмірі 25 відсотків перевізної плати за всю непред'явлену або невивезену кількість вантажу. Таку ж відповідальність несе відправник за непред'явлення вантажу до перевезення. Штрафи за невиконання зобов'язань, які витікають з плану перевезення або прийнятого до виконання замовлення на позапланове перевезення, є винятковою неустойкою, адже збитки від ненадання перевізних засобів і непред'явлення вантажу сторони одна однією не відшкодовують.

Згідно п. 2 ст. 921 ЦК України перевізник і відправник вантажу звільняються від відповідальності, якщо ненадання транспортного засобу або невикористання наданого транспортного засобу відбулося не по їх провині, зокрема у разі припинення (обмеження) перевезення вантажу в певних напрямах, встановленого у випадках і порядку, передбачених транспортними кодексами (статутами).

У транспортних статутах і кодексах приведений вичерпний перелік обставин, за наявності яких відправник і перевізник звільняються від сплати штрафу за невиконання плану перевезення вантажів. Так, автотранспортна організація і відправник звільняються від відповідальності за порушення обов'язків щодо об'єму належного до перевезення вантажу, якщо це відбулося унаслідок: 1) явищ стихійного характеру (занесень, повені, пожежі і тому подібне); 2) аварії на підприємстві, унаслідок якої робота підприємства була припинена на термін не менше трьох днів; 3) тимчасового припинення або обмеження перевезень вантажів певними шляхами, встановленими в порядку, передбаченому Статутом автомобільного транспорту.

Підстави для звільнення сторін від відповідальності за невиконання плану перевезення передбачені також на інших видах транспорту. Проте, якщо невиконання плану перевезення відбулося з причини, не вказаної в цих переліках, але яка не могла бути визнана як провина сторони в зобов'язанні, відповідальність з перевізника або відправника не знімається.

Принцип реального виконання зобов'язань, який витікає з плану перевезення, полягає в тому, що на вимогу вантажовідправника неподані перевізні засоби в одному періоді перевізник повинен надолужувати в наступних періодах. Цей обов'язок перевізника кореспондує обов'язки відправника як постачальника за договором постачання поповнювати кількість продукції, що недопостачає, в наступних здавальних періодах. В цьому випадку норми, які регулюють договірні відносини по постачанню, взаємодіють з нормами транспортного законодавства. Зокрема, залізниця у разі неподання по її провині перевізних засобів для виконання місячного плану перевезення вантажів зобов'язана на вимогу вантажовідправника виділити перевізні кошти для поповнення недогруженности впродовж наступного місяця цього ж кварталу. Перевізні кошти, не представлені в останньому місяці кварталу, повинні бути виділені в першому місяці наступного кварталу.

На морському і річковому транспорті поповнення недогруженностей здійснюється в межах навігаційного періоду.

Отже, договір перевезення вантажу можна розглядати як договір на користь третьої особи (одержувача), для якої виникають не тільки має (наприклад, вимагати від перевізника видачі вантажу) рацію, а і передбачені транспортними правилами обов'язку (прийняти вантаж, здійснити доплату за перевезення і тому подібне).

Перевезення вантажу оформляється спеціальним транспортним документом, який супроводжує вантаж і по суті є письмовою формою договору. Таким документом при перевезеннях вантажів залізничним і річковим транспортом є накладна (ст. 67 Статуту внутрішнього водного транспорту), автомобільним — товарно-транспортна накладна (ст. 47 Статуту автомобільного транспорту), морським — коносамент (статті 134 і 135 Кодексу торгового мореплавання).

Договір морського перевезення вантажу може бути поміщений за умови надання для перевезення всього судна, його частини або певних його приміщень (п. 1 ст. 134 і ст. 136 Кодексу торгового мореплавання). Такий договір називається рейсовим чартером, або цертепартією, він є консенсусним договором. Проте при висновку рейсового чартеру для посвідчення ухвалення вантажу морського перевезення перевізник видає відправникові коносамент, який, на відміну від основних транспортних документів на інших видах транспорту, є товаророзпорядчим документом (п, 3 ст. 336 ЦК України).

Чартер застосовується і для перевезення пасажирів, багажу, вантажів і пошти повітряним транспортом. Чартерне повітряне перевезення виконується на підставі договору чартеру (фрахтування повітряного судна), по якому одна сторона (фрахтувальник) зобов'язується надати іншій стороні (фрахтувальникові) за плату всю місткість одного або декількох повітряних судів для одного або декількох рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або для іншої мети, якщо це не суперечить чинному законодавству (ст. 61 Повітряного кодексу).

Договір перевезення вантажу укладає шляхом зустрічних дій обох сторін: подачі перевізником транспортного засобу і пред'явлення відправником вантажу разом із заповненим на кожну відправку транспортним документом (наприклад, накладній). У нім наголошуються істотні умови договору перевезення: найменування учасників, характеристика вантажу, дата ухвалення його до перевезення і тому подібне.

Перевізник має право перевірити ці документи щодо їх точності і достовірності. Основний перевізний документ супроводжує вантаж і в пункті призначення видається одержувачеві разом з вантажем.

Виконання договорів про перевезення вантажів. За договором про перевезення вантажу транспортна організація — перевізник повинна доставити увірений їй відправником грузнув до пункту призначення і видати його уповноваженому на отримання вантажу особі (одержувачеві). Проте належне виконання договору перевізником обумовлене дотриманням ним ряду умов, які витікають з договору або безпосередньо із статуту (кодексу) і необхідні для нормального початку і завершення перевізного процесу. Це, зокрема, стосується стану перевізних засобів. Перевізник повинен подавати під вантаження справні вагони і контейнери, придатні для перевезення певного вантажу, очищені від залишків вантажу і сміття, а у разі потреби — промиті і продезінфіковані. Придатність вагонів для перевезення вантажу визначає відправник, засобами якого здійснюється завантаження, або залізниця, якщо завантаження здійснюється засобами залізниці, а придатність контейнерів, цистерн і бункерних піввагонів — відправник.

Розрізняють справність рухомого складу для перевезення вантажу в технічних і комерційних відносинах. Вагон або контейнер може бути технічно справним, проте непридатним для перевезення конкретного вантажу в комерційному відношенні. Наприклад, контейнер має стійкий сторонній запах, а до вантаження призначені продовольчі товари, які сприймають цей запах. Під придатністю рухомого складу в комерційному відношенні для перевезення цього вантажу слід розуміти технічний і фізичний стан рухомого складу, від яких залежить забезпечення збереження вантажу при перевезенні. Тому, якщо представлений під вантаження вагон або контейнер по своєму технічному стану або в комерційному відношенні не забезпечить збереження вантажу при перевезенні, вантажовідправник може відмовитися від вантаження його в цей рухомий ськлад.

При морських перевезеннях вантажів перевізник винен заздалегідь, на початок рейса, привести судно в мореплавний стан: забезпечити технічну придатність судна до плавання, належним чином спорядити його, вкомплектувати екіпажем і забезпечити всім необхідним, а також привести трюми і всі інші приміщення судна, в яких перевозиться вантаж, в такий стан, який забезпечував би прийом, перевезення і збереження вантажу (ст. 143 Кодекси торгового мореплавання). Такі ж обов'язки перевізника передбачені правилами, які діють на річковому і автомобільному транспорті.

У поняття придатності рухомого складу включається так само вимога щодо належного опломбування перевізних засобів. Так, завантажені криті вагони і цистерни пломбуються пломбами залізниці, якщо вона їх завантажувала, і пломбами відправника, якщо транспортні засоби завантажував відправник. Опломбування закриває доступ до вантажу при його перевезенні.

Перевізник повинен забезпечити цілісність і збереження прийнятого до перевезення вантажу. Цей обов'язок виникає з моменту отримання перевізником вантажу до перевезення і до видачі його одержувачеві в пункті призначення. Порушення перевізником цього обов'язку приводить до відповідальності за втрату, недостачу, псую або пошкодження вантажу. На автомобільному транспорті контроль за температурним режимом здійснюють контрольно-пропускні пункти автотранспортних організацій, який відбивається в листі контрольних перевірок.

Перевізник повинен своєчасно виконати свій борг по доставці вантажу в пункт призначення і видачі його одержувачеві. Терміни доставки встановлюють транспортні статути (кодекси) або правила перевезення. Якщо термін доставки у вказаному порядку не встановлений, сторони мають право визначити його в договорі (п. 1 ст. 919 ЦК України).

Існує декілька частин термінів доставки вантажу, зокрема на залізничному транспорті вони включають: а) час на виконання необхідних дій з відправлення вантажу; б) час на транспортування, тобто перебування вантажу в дорозі; у) термін на видачу вантажу одержувачеві. Термін доставки залежить і від швидкості, якою відправлений вантаж. Вантаж вважається доставленим в строк, який визначений законом або договором, якщо на станції призначення він розвантажений засобами залізниці або вагон (контейнер) з вантажем представлений під розвантаження засобами одержувача до закінчення встановленого терміну доставки. При затримці подачі вагонів (контейнерів) під розвантаження унаслідок зайнятості вантажного фронту або з іншої причини, яка залежить від одержувача, вантаж вважається доставленим своєчасно, якщо він прибув на станцію призначення до закінчення встановленого терміну доставки (ст. 41 Статуту залізниць). На автомобільному транспорті істотною є фіксація в товарно-транспортних накладних часу прибуття і убування автомобілів під вантаження або розвантаження. Згідно ст. 53 Статуту автомобільного транспорту час прибуття автомобіля під вантаження обчислюється з моменту пред'явлення водієм дорожнього листа в пункті вантаження, а час прибуття автомобіля під розвантаження — з моменту пред'явлення водієм товарно-транспортної накладної в пункті розвантаження. На морському транспорті терміни доставки вантажів можуть бути встановлені законом або договором, а у разі їх відсутності вантаж доставляється згідно термінам, зазвичай прийнятих в морській практиці (ст. 160 Кодексу торгового мореплавання).

Видача вантажу одержувачеві — завершуючий процес перевезення. Перевізник повинен повідомити одержувача про прибуття вантажу в його адресу. Так, залізниця повідомляє одержувача в день прибуття вантажу, проте не пізніше 12 годин наступного дня.

Одержувач повинен прийняти вантаж від перевізника і вивезти його із станції (порту) призначення.

При видачі вантажу в пункті призначення перевізник і одержувач повинні дотримуватися правил, що діють на певному виді транспорту. Згідно ст. 66 Статуту автомобільного транспорту перевізник при здачі вантажу одержувачеві зобов'язаний перевірити вагу, кількість місць і стан вантажу у випадку:

прибуття вантажу в несправному кузові рухомого складу або в справному кузові, але з пошкодженими пломбами або з пломбами попутної вантажної автостанції;

прибуття вантажу, який швидко псується, з порушенням термінів доставки або встановленого правилами перевезення температурного режиму;

прибуття вантажу, завантаженого автотранспортним підприємством, і видачі його з складу вантажної автостанції і тому подібне.

У всіх інших випадках тарні і штучні вантажі видає автотранспортне підприємство, перевіряючи вагу і стан вантажу тільки в пошкоджених місцях. При їх виявленні, а також по інших обставинах, які можуть вплинути на стан вантажу, перевізник може провести перевірку вантажу в пошкоджених місцях по товарно-транспортній накладній з розкриттям пошкоджених місць.

На станціях призначення залізниця зобов'язана перевірити масу, кількість місць і стан вантажу у випадку:

прибуття вантажу в пошкодженому вагоні (контейнері), а також у вагоні (контейнері) з пошкодженими пломбами відправника або пломбами попутних станцій;

прибуття вантажу з ознаками недостачі, псування або пошкодження при перевезенні на відкритому рухомому складі або в критих вагонах без пломб, якщо таке перевезення передбачене Правилами;

прибуття вантажу, який швидко псується, з порушенням граничного терміну або з порушенням температурного режиму в рефрижераторних вагонах;

прибуття вантажу, який був завантажений залізницею;

видачі з місць загального користування вантажів, вивантажених залізницею;

прибуття вантажів у вагонах навалом і насипом на вимогу одержувача в розмірах, передбачених Правилами перевезення вантажів (ст. 52 Статути залізниці).

За договором перевезення відправник зобов'язаний сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Плата за перевезення вантажів встановлюється залежно від відстані, яка визначається відповідно до плану формування вантажопотоків.

Розрахунки за роботи і послуги, пов'язані з перевезенням вантажів, багажу, пошта, щодо якої не здійснюється державне регулювання тарифів, проводиться по вільних тарифах, які визначаються за домовленістю сторін, в порядку, який не противоречит антимонопольному законодавству.

За користування вагонами і контейнерами залізниці вантажовідправники, вантажоодержувачі, власники під'їзних шляхів, портів, організації, установи, фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності — вносять плату. Порядок визначення плати за користування вагонами (контейнерами) і звільнення вантажовідправника від вказаної плати у разі затримки вагонів (контейнерів), яка виникла з вини залізниці, встановлюється Правилами перевезення вантажів.

За договором морського перевезення всі підналежні перевізникові платежі платить відправник (фрахтувальник). У випадках, передбачених угодою відправника з перевізником, а при перевезеннях в каботажі — правилами, що діють на морському транспорті, допускається переказ платежів на одержувача. Фрахт платиться повністю за вантаж, який втрачений або пошкоджений з причини, по якій перевізник не несе відповідальності. За вантаж, який втрачений унаслідок аварії судна або іншого нещасного випадку або був насильно захоплений, фрахт не береться. Якщо після загибелі судна вантаж був врятований або після порятунку судна, то перевізник має право на фрахт пропорційно відстані, яка фактично пройшла судно (статті 170 і 174 Кодекси торгового мореплавання).

На автомобільному транспорті до внесення перевізної плати автотранспортні підприємства вантажі до перевезення не приймають (ст. 104 Статути автомобільного транспорту). Окрім транспортних послуг при перевезенні вантажів, автотранспортні підприємства по договорах з відправниками або одержувачами надають за плату додаткові послуги (експедиційні угоди, збереження вантажів і тому подібне). На деяких видах транспорту передбачається винагорода (премія) за дострокове вантаження або розвантаження транспортних засобів.

Відповідальність сторін за договором про перевезення вантажу. Належне виконання сторонами обов'язків, які витікають за договором про перевезення або норм транспортного законодавства, тобто досягнення учасниками цілей договору, веде до припинення зобов'язання по перевезенню вантажу.

Фактичною підставою відповідальності за порушення зобов'язань є склад цивільного правопорушення. Він містить такі елементи (умови): а) протиправна поведінка боржника; б) збитки як наслідок цієї поведінки; у) причинний зв'язок між протиправною поведінкою і збитками; г) провина боржника. Вказані умови необхідні, за загальним правилом, і для покладання майнової відповідальності за невиконання або неналежне виконання сторонами зобов'язань по перевезенню вантажів.

Основні обов'язки перевізника за договором перевезення полягають в потім, що він повинен забезпечити цілісність і збереження вантажу і доставити його одержувачеві в обумовлений термін. Цей обов'язок виникає з моменту ухвалення його до перевезення і до видачі одержувачеві в пункті призначення. Порушення цього обов'язку приводить до відповідальності за втрату, недостачу, псую або пошкодження вантажу.

Втрата вантажу — це не тільки фізична загибель, крадіжка або знищення вантажу, прийнятого до перевезення. Втраченим вважається також грузнув, коли він не виданий на вимогу одержувача на залізничному і внутрішньому водному транспорті протягом 30 днів, на повітрі — протягом 10 днів після закінчення терміну доставки, а при перевезенні вантажу в прямому змішаному з'єднанні — після закінчення 4 місяців з дня ухвалення його до перевезення початковим транспортним підприємством (ст. 190 Статуту внутрішнього водного транспорту). На автомобільному транспорті вантаж вважається втраченим, якщо він не був виданий одержувачеві на його вимогу: при міському і приміському перевезенні — протягом 10 днів з дня ухвалення вантажу, при міжміському перевезенні — 30 днів після закінчення терміну доставки (ст. 140 Статуту автомобільного транспорту).

Недостача має місце тоді, коли перевізник видає одержувачеві грузнув в меншій кількості, чим його було прийнято від відправника поодинці транспортному документу. Недостача може бути наслідком крадіжки вантажів при перевезенні або зловживання з боку відправника, який недовантажує перевізний засіб, і тому подібне.

Псування — це хімічні або біологічні зміни вантажу, а пошкодження — механічні зміни (поломка, руйнування), які знижують цінність вантажу унаслідок зменшення ефективності використання за призначенням. Причини пошкодження, псування вантажів полягають в порушенні температурного режиму при перевезенні вантажів, які швидко псуються, в неправильному розміщенні їх на транспортних засобах і тому подібне.

У ЦК України презумпція провини перевізника не передбачена, тобто перевізник звільняється від відповідальності за втрату, недостачу, пошкодження або псування вантажу, якщо доведе, що це відбулося унаслідок обставин, які перевізник, не міг запобігти або усунення яких від нього не залежало(п. 1 ст. 943).

Не виключена можливість, коли, наприклад, в псуванні вантажу винними є частково і відправник, і перевізник, і одержувач. Тоді збитки від псування розподіляються між ними пропорційно ступені їх провини за принципом змішаної відповідальності (ст. 614 ЦК України).

При морських перевезеннях вантажу перевізник не відповідає за втрату, недостачу або його пошкодження, якщо доведе, що вони відбулися унаслідок дій або недогляду капітана, інших осіб екіпажа судна, або лоцмана в судноводінні або управлінні судном (навігаційні помилки). Морським правом більшості зарубіжних країн також передбачено правило про звільнення перевізника від відповідальності за навігаційні помилки, тобто винні дії. За втрату, недостачу і пошкодження вантажу, викликані діями і помилками вказаних осіб при прийомі, завантаженні, розміщенні, збереженні, розвантаженні або здачі вантажу (комерційні помилки), перевізник за наявності провини несе відповідальність на загальних підставах (статті 176 і 177 Кодексу торгового мореплавання).

Розмір відповідальності перевізника за втрату, недостачу, псую або пошкодження вантажу визначений транспортними статутами (кодексами), а також ЦК України. Зокрема, транспортна організація відповідає: 1) у разі втрати або недостачі вантажу і багажу; 2) у разі пошкодження вантажу або; 3) у разі втрати вантажу або багажу у розмірі фактичного збитку.

Якщо унаслідок пошкодження, за яке автотранспортна організація несе відповідальність, якість вантажу або багажу змінилася настільки, що він не може бути використаний по прямому призначенню, одержувач має право відмовитися під вантажу і вимагати відшкодування за його втрату. Якщо втрачений вантаж буде з часом знайдений, одержувач має право вимагати видачі йому цього вантажу або багажу, повернувши відшкодування, отримане за його втрату або недостачу.

Майже аналогічно вирішувалося питання про розміри відповідальності перевізника за втрату, недостачу або пошкодження вантажу і на інших видах транспорту (ст. 179 Кодексу торгового мореплавання, ст. 93 Повітряні кодекси України, ст. 195 Статуту внутрішнього водного транспорту).

При втраті або недостачі вантажу перевізник, окрім відшкодування відповідній дійсній вартості або оголошеній цінності вантажу, повертає плату за перевезення, отримане за втрачений вантаж, якщо вона не входила в ціну цього вантажу.

Згідно ч. 3 ст. 13 Закону України "Про транспорт" підприємства транспорту відповідають за втрату, недостачу, псую і пошкодження прийнятого до перевезення вантажу і багажу у розмірі фактичної шкоди, якщо вони не доведуть, що втрата, недостача, псування або пошкодження відбулися не по їх провині.

По Статуту залізниць (ст. 114) залізниця відшкодовує фактичні збитки, які виникли по її провині при перевезенні вантажу, а саме: а) за втрату або недостачу — у розмірі відповідної дійсної вартості втраченого вантажу або його недостачі; б) за втрату вантажу, який зданий для перевезення з оголошеною вартістю, — у розмірі оголошеної вартості, а якщо залізниця доведе, що оголошена вартість перевищує дійсну, — в розмірах відповідної дійсної вартості; у) за псування і пошкодження — в розмірах тієї суми, на яку було понижена його вартість. Загальна сума відшкодування збитків за незбереження вантажу у всіх випадках не може перевищувати суми, яка платиться за повністю втрачений вантаж. Поряд з відшкодуванням збитків у разі втрати вантажу залізниця відшкодовує стягнуту за цей вантаж перевізну плату, якщо вона не включається у вартість втраченого вантажу. Витрати і збитки, не передбачені договором перевезення і цим Статутом, не підлягають відшкодуванню.

Перевезення вантажу морським транспортом пов'язане з різними непередбаченими обставинами (небезпеками і непередбаченими обставинами), які нерідко завдають збитку судну або вантажу. Іноді необхідно умисне удаватися до витрат або пожертвувань, щоб врятувати судно і залишок вантажу (наприклад, викинути за борт грузнув, який сам запалав). Такі збитки можуть бути визнані загальною або окремою аварією.

Згідно ст. 277 Кодексу торгового мореплавання загальною аварією признаються збитки, які наступають унаслідок надзвичайних витрат і пожертвувань, здійснених з наміром і розумно для рятування судна, фрахту і вантажу від загальної для них небезпеки. Так, до загальної аварії належать збитки, заподіяні судну або вантажу навмисною посадкою судна на мілину або гасінням пожежі на судні і тому подібне. Перелік обставин, по яких збитки можуть бути визнані загальною аварією, представлений в статтях 279 і 280 Кодексу торгового мореплавання. Збитки розподіляються між судном, фрахтом і вантажем згідно їх вартості. Пропорційний розподіл загальної аварії між учасниками перевезення застосовують і в тому випадку, якщо небезпека, яка послужила причиною надзвичайних витрат або пожертвування, виникла з вини одного з учасників договору морського перевезення або третьої особи.

Проте вказаний розподіл не позбавляє учасників загальної аварії права на стягнення з відповідального лиця заподіяних збитків (ст. 281 Кодексу торгового мореплавання). Для цього спочатку встановлюють наявність загальної аварії. Розрахунок її розподілу (диспаша) проводиться за заявою зацікавлених осіб диспашерами, які володіють знаннями і досвідом в області морського права. За складання диспаші береться збір. Розмір його включається в диспашу і ділиться між всіма зацікавленими лицями пропорційно до частки їх участі в загальній аварії.

Витрати і пожертвування, які не мають ознак загальної аварії, визнаються окремою аварією. До неї належать: збитки і втрати, які понесло судно або вантаж унаслідок тривалості рейсу (від простою, зміни цін і тому подібне); вартість викинутого за борт вантажу, який самовозгорелся, грузнув або те, що перевозилося на судні всупереч правилам і звичаям торгового мореплавання, і інше (статті 294 і 295 Кодексу торгового мореплавання). В цьому випадку збитки не підлягають розподілу між судном, фрахтом і вантажем, їх відшкодовує або той, хто їх заподіяв, або той, на кого падає відповідальність за спричинення їх.

Перевізник несе відповідальність за прострочення доставки вантажу (ст. 923 ЦК України). Відповідальність за прострочення наступає у формі неустойки (штрафу), розмір якої залежить від перевізної плати і тривалості прострочення. Так, на залізничному транспорті цей штраф платиться в розмірах від 10 до 50 відсотків, внутрішньо водному — від 10 до 50 відсотків, повітрі — від 5 до 50 відсотків плати за перевезення (ст. 116 Статуту залізниць, ст. 188 Статуту внутрішнього водного транспорту, ст. 94 Повітряні кодекси). За прострочення доставки вантажу при міжміських перевезеннях автотранспортні організації платять одержувачам штраф у розмірі 12 відсотків перевізної плати за кожен день прострочення, але не більш як 60 відсотків цієї плати (ст. 138 Статуту автомобільного транспорту).