Поняття, зміст і форма договору майнового найму. 7 страница

Договір морського чартеру може бути поміщений у письмовій формі. Реквізити рейсового чартеру закріплені в ст. 136 КТМ України. Зокрема встановлено, що рейсовий чартер повинен містити найменування сторін, судна і вантажу, портів відправлення і призначення. Рейсовий чартер підписується фрахтувальником і що фрахтує або повноважними представниками.

Враховуючи те, що специфіка судна і його експлуатація в морі не дозволяє обмежитися коротким викладом основних умов договору, сторони вимушені детально регламентувати багато нюансів. Підсумком тривалих розробок в цій сфері стало створення так званих типових чартерних форм, розроблених, рекомендованих або схвалених такою авторитетною організацією як Балтійськ і Міжнародною Морською Конференцією, Британською палатою судноплавства і ін.

Нині відомо понад 400 чартерних форм. Існують форми для чартерів, які призначені для перевезення вугілля, коксу, зерна, рису, арахісу, солі, фруктів. Для деяких вантажів розроблено декілька чартерів залежно від напрямів вантажопотоків. Перевезення вантажів, для яких немає спеціальних форм, як правило, здійснюються на базі чартеру "Дженкон".

Перевага чартерних форм полягає в потім, що вони враховують інтереси судновласників і фрахтувальників. Більшість з них є свого роду компромісами, виробленими в результаті тривалих переговорів.

Сторони при укладенні договору погоджують стандартну форму чартеру і зміни, які вносяться до неї.

Згідно ч. 2 ст. 133 КИМ України сторонами договору чартеру є фрахтувальник і що фрахтує.

Фрахтувальником є особа, яка вступила від свого імені в договір фрахтування (чартер) і узяло на себе обов'язок за встановлену плату здійснювати перевезення вантажу морем в порт призначення з умовою надання для розміщення вантажу судна, його частини або певних приміщень.

Що фрахтує — особа, яка вступила від свого імені в договір фрахтування і у зв'язку з цим отримало право вимагати, щоб обумовлений в договорі грузнув за встановлену плату був перевезений морем в порт призначення з умовою про надання судна для розміщення вантажу, його частини або певних його приміщень.

Основним обов'язком фрахтующего є оплата за договором (фрахту). В цілому розмір фрахту, а також порядок його оплати визначаються за згодою сторін. Разом з тим слід зазначити, що окремі аспекти оплати фрахту регулюються законодавчо (статті 170—175 КТМ України).

Окрім фрахтувальника і що фрахтує, учасником морського вантажного перевезення є одержувач вантажу. Укладаючи договір чартеру, фрахтувальник бере на себе обов'язок перед тим, що фрахтує здійснити перевезення і вручити вантаж уповноваженій особі. У тих випадках, коли допускається переказ платежів на одержувача (ст. 170 КТМ), вантаж видається останньому за умови надання ним документів про сплату відповідних сум належного фрахту, плати за простій, відшкодування вказаних перевізником витрат, пов'язаних з вантажем, а у разі загальної аварії — аварійного внеску або належного забезпечення.

При цьому важливо визначити момент, з якого у одержувача виникає право розпоряджатися вантажем. У тій ситуації, якщо при чартерних перевезеннях виписується коносамент, право розпоряджатися вантажем переходить до одержувача разом з передачею коносамента, оскільки останній є товаророзпорядчим документом, який містить зобов'язання перевізника видати вантаж уповноваженій особі.

Що стосується відповідальності фрахтувальника і перевізника за втрату, недостачу або пошкодження вантажу, те законодавство України встановлює однаковий режим відповідальності і для фрахтувальника, і для перевізника за договором перевезення вантажу.

Договір повітряного чартеру. Згідно ст. 61 Повітряного кодексу України за договором повітряного чартеру (фрахтування повітряного судна) одна сторона (фрахтувальник) зобов'язується надати іншій стороні (що фрахтує) за плату всю місткість одного або декількох повітряних судів на один або декілька рейсів для повітряного перевезення пасажирів, багажу, вантажу і пошти або з іншою метою, якщо це не протиричить чинному законодавству України.

Даний договір є двостороннім, відшкодувальним і консенсусним.

Вантажні чартери використовуються в тих випадках, якщо попит на перевезення не може бути задоволений за допомогою регулярних рейсів (перевезення овочів, фруктів, квітів, хімікатів і так далі).

Розвиток пасажирських чартерів обумовлений розвитком туризму і появою користувачів повітряного транспорту, для яких істотною є вартість перевезення.

За договором повітряного чартеру судно може фрахтуватися як для власних потреб фрахтувальника (договір індивідуального чартеру), так і для перевезення інших осіб (договір групового чартеру).

Для здійснення чартерного перевезення фрахтувальник може зафрахтувати місткість літака повністю або частково. У останньому випадку договір іменується "блок-чартером", оскільки по ньому фрахтується лише блок місць.

Так само як і в договорі морського чартеру, сторонами договору повітряного чартеру є фрахтувальник і що фрахтує.

В ролі фрахтувальника виступають повітряні перевізники, тобто будь-які юридичні або фізичні особи, які виконують повітряні перевезення, мають право експлуатації авіаційної техніки (ч. 1 ст. 59 Повітряного кодексу України).

Фрахттующимі, за цим договором, найчастіше виступають юридичні особи, які не мають власного парку літаків, їх основна діяльність не направлена безпосередньо на надання транспортних послуг, але пов'язана з необхідністю використання транспортних засобів. Мова йде про туристичних агентствах, спортивних, професійних товариствах і так далі

Від сторін договору повітряного чартеру необхідно відрізняти учасників чартерного перевезення, круг останніх є ширшим і не обмежується фрахтувальником і що фрахтує.

Учасниками пасажирського чартерного перевезення є фрахтувальник, що фрахтує і пасажири (якщо за договором пасажирського чартеру фрахтувальник перевозить не що фрахтує, а інших осіб), їх можна визначити як осіб, на користь яких виконується договір повітряного чартеру, адже фрахтувальник укладає договір з тим, що фрахтує саме з метою їх перевезення, а фрахтувальник у свою чергу виконує перевезення лише унаслідок свого зобов'язання перед тим, що фрахтує.

Учасниками вантажного чартерного перевезення є фрахтувальник, що фрахтує і вантажоодержувач. Якщо фрахтувальником виступає авіакомпанія, учасниками вантажного чартерного перевезення є вантажовідправник, фрахтувальник, що фрахтує і вантажоодержувач. У всіх інших випадках той, що фрахтує є вантажовідправником.

Предметом договору повітряного чартеру є послуги за поданням місткості повітряного судна і по виконанню перевезення.

Зміст договору повітряного чартеру складають права і обов'язки його сторін.

Оскільки договір повітряного чартеру є відшкодувальним договором, то, безумовно, головним обов'язком фрахтувальника є оплата чартерної ціни. Як правило, вона включає такий склад: вартість палива, вартість змащувальних матеріалів і обслуговування літака, плату за посадку, вартість збереження літака в ангарі, наземного обслуговування і ціни відправки літака, вартість заробітної плати, льотної плати членів екіпажа за день, вартість обслуговування пасажирів у польоті і на землі під час проміжних зупинок, які здійснює авіакомпанія.

При укладенні договору може оплачуватися завдаток в процентному відношенні до чартерної ціни, яка не повертається фрахтувальникові при розірванні договору чартеру за ініціативою останнього, виконуючи, таким чином, забезпечувальну функцію.

ТЕМА 15«ЗОБОВ’ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО: ДОГОВІР ДОРУЧЕННЯ, КОМІСІЇ І ЗБЕРІГАННЯ»

План лекції:

Договори про надання послуг.

Поняття, зміст і форма договору доручення.

Поняття, зміст і форма договору комісії.

Поняття, зміст і форма договору зберігання.

ЛІТЕРАТУРА:

Конституція України від 28 червня 1996 року.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

Підручник «Цивільне право України» під редакцією О. Ст. Дзери, Н. С. Кузнецової 2002 рік.

Цивільне право України. Академічний курс під редакцією Я. М. Шевченка.

1. Договори про надання послуг. Зобов'язання про надання послуг — це важлива група договірних зобов'язань, до яких належать зокрема доручення, страхування, комісія, туристичне обслуговування, зберігання, інформаційні послуги, заїм, кредит, банківський рахунок, банківський внесок, управління майном, відшкодувальне надання інших послуг, і тому подібне.

Загальним для всіх договірних зобов'язань за поданням послуг є те, що об'єктом їх є послуги нематеріального характеру. У цьому полягає основна відмінність їх від договорів підряду, де об'єктом є результат діяльності виконавця, тобто матеріальний об'єкт.

За договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за замовленням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка виконується в процесі здійснення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується сплатити виконавцеві вказану послугу, якщо інше не встановлене договором (ст. 901 ЦК України).

Договір про надання послуг, як правило, є відшкодувальним. Замовник зобов'язаний сплатити виконавцеві вказану послугу, якщо інше не передбачене договором.

За загальним правилом виконавець повинен надати послугу особисто.

Якщо за договором підряду основною метою є результат діяльності підрядчика, тобто матеріальний об'єкт, то за договором надання послуг результат здійснення діяльності виконавця має нематеріальний характер, послуга споживається замовником в процесі її надання.

В деяких випадках, якщо це витікає з умов договору або замовник висловив свій намір або бажання, або відсутність заперечень, виконавець може покласти виконання умов договору на інше особа.

Вибір особи в цьому випадку і відповідальність за його сумлінність, рівень кваліфікації і наслідку дій несе виконавець, який може передати іншій особі як весь об'єм робіт щодо виконання послуги, так і окремі повноваження або окремі дії. Так, беручи на себе виконання договору перевезення, перевізник може доручити охорону вантажу по шляху проходження іншій особі. При цьому відповідальність за збереження вантажу залишається за перевізником. Замовник, як правило, навіть не знає, хто і в якій частині здійснює охорону.

У юридичній літературі, враховуючи характер діяльності того хто надає послуги, їх розділяють на послуги фактичного характеру — перевезення, зберігання, відшкодувальне надання послуг; послуги юридичного характеру — доручення, комісія; комплексно юридичного і фактичного характеру — транспортна експедиція, управління майном, послуги фінансового характеру — заїм, кредит, банківський внесок, банківський рахунок, страхування.

Однією з істотних умов договору про відшкодувальне надання послуг є оплата, тобто її розмір, терміни і порядок внесення.

У випадку, якщо виконавець не може виконати умови договору не із власної вини, замовник зобов'язаний виплатити йому розумну плату. Якщо неможливість виконання договору виникла з вини замовника, він зобов'язаний виплатити виконавцеві плату в повному об'ємі, якщо інше не встановлене договором або законом (ст. 903 ЦК України). Ця норма має диспозитивний характер. Сторони можуть пом'якшити наслідки для замовника, якщо договір про надання послуг неможливо виконати по його провині, або передбачити інший варіант ходу подій.

Закон передбачає обов'язок замовника відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати за договором безвідплатного надання послуг (ст. 904 ЦК України). Причому цей обов'язок зберігає свою силу як у випадку, якщо такий договір неможливо виконати унаслідок винних дій замовника, так і унаслідок дії непереборної сили.

Сторонами договору про надання послуг виступають: особа, яке надає послуги, — виконавець і особа, яка отримує послугу, — замовник. На них розповсюджуються загальні правила щодо участі осіб в цивільному обороті.

У зв'язку з тим, що послуги переважно зв'язуються з особам, яке їх надає, до нього відносяться певні підвищені вимоги. Це означає, що переважно виконавець повинен отримати спеціальний дозвіл — ліцензію для здійснення своєї діяльності; мати певну кваліфікацію, освіту, стаж роботи. Ця вимога стосується юридичної, туристичної, медичної, аудиторської діяльності, послуг страхування і тому подібне.

Основним обов'язком виконавця є надання послуг або послуги за замовленням замовника. Ризик неможливості виконання договору, який виник унаслідок обставин, по яких жодна із сторін не відповідає, несе замовник. Тому за договором про безвідплатне надання послуг замовник зобов'язаний відшкодувати виконавцеві всі фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Ризик втрати майна, яке використовувалося в процесі виконання договору, оскільки про це ніде окремо не мовиться, несе, за загальним правилом, його власник.

Однією з істотних умов договору надання послуг є якість виконання роботи. Якщо послуги надані з відступом від умов договору або іншими явними недоліками, які роблять результат надання такої послуги непридатним, або виконавець своїми діями при виконанні договору став причиною шкоди замовникові, то сторони мають право в договорі передбачити наслідки такого неналежного виконання або керуватися загальними правилами про відповідальність, передбаченими законом.

Договір за поданням послуг, як і договір підряду, є двостороннім, тобто права і обов'язки по ньому має кожна сторона.

2. Поняття і зміст договору доручення. Доручення — це договір, через який одна сторона (повірений) зобов'язується зробити від імені і за рахунок іншої особи (довірителя) певні юридичні дії. За правочини, скоєні повіреним, права і обов'язків набуває безпосередньо довіритель (ст. 1000 ЦК України).

Договір доручення належить до категорії договорів за поданням послуг — дій досить широкого спектру, не пов'язаних в цьому випадку із створенням речі. Послуги в договорі доручення породжують відповідне благо, яке має вартісну природу. Зобов'язання, які виникають у зв'язку з укладенням договору доручення, можна охарактеризувати як різновид зобов'язання за поданням послуг, в якому «один контрагент доручає іншому контрагентові ведення певної справи, не пов'язаного із створенням матеріального результату, а направленою на досягнення різних інших ефектів».

Договір доручення має риси, схожі з договором підряду, оскільки підрядчик також здійснює певну роботу для замовника. Проте унаслідок дій підрядчика з'являється певний майновий результат. Крім того, за договором підряду обов'язково здійснюються фактичні дії, разом з тим як договір доручення передбачає здійснення юридичних дій.

Треба вказати на схожість деяких договорів за поданням послуг — договори комісії, управління майном, виходячи з тих підстав, у зв'язку з якими в них бере участь посередник, який діє від власного (договір управління, договір комісії) або від чужого імені (повірений), але завжди в чужих інтересах. Отже, вказані договори можна віднести до посередницьких.

Повірений в договорі доручення створює права і обов'язки безпосередньо для довірителя (п. 1 ст. 1000 ЦК України). Ця умова є суттю відносин представництва (розділ 17 ЦК України). Договір доручення належить до одного з видів представництва — договірного, і на нього розповсюджуються відповідні норми про представництво.

У ЦК України є вказівка на те, що повірений створює права і обов'язки лише щодо довірителя, а не особисто для себе. Ця надзвичайно істотна новела, яка підтверджує на законодавчому рівні розповсюдження зобов'язання за дорученням правової регламентації представництва. Також в ЦК України є окремі статті, присвячені питанням терміну договору доручення (ст. 1001), встановлення виняткового права повіреного на здійснення юридичних дій (п. 2 ст. 1000), права повіреного на оплату (ст. 1002), виконання договору доручення (ст. 1004), особистого виконання договору доручення (ст. 1005) і тому подібне.

Договір доручення є консенсусним — права і обов'язки сторін виникають з моменту досягнення згоди за всіма істотними умовами. Договір доручення може бути як відшкодувальним, так і безвідплатним.

Так, довіритель зобов'язаний сплатити повіреному плату, якщо це передбачено законом, іншими правовими актами або договором доручення.

Повірений має право на оплату за виконання свого обов'язку за договором доручення, якщо інше не встановлене договором або законом (ст. 1002 ЦК України).

Якщо в договорі доручення не визначений розмір плати повіреному або порядок її виплати, вона виплачується після виконання договору доручення згідно звичайним цінам на такі послуги (ст. 1002 ЦК України).

Договір доручення у разі його безвідплатності вважається одностороннім — повірений зобов'язаний виконати доручення, а довіритель має право вимагати його виконання; при відшкодувальності доручення договір стає двостороннім. Двостороннім може стати і безвідплатне доручення, якщо воно пов'язане з витратами, які зобов'язаний сплатити довіритель.

Договір доручення належить до фідуціарних угод. Його передумовою є взаємна довіра сторін.

Слід вказати на досить широке розповсюдження договору доручення і використання його в тому випадку, якщо особа по тих або інших причинах (хвороба, відсутність необхідних знань і тому подібне) не може самостійно здійснювати необхідні юридичні дії — укласти договір, отримати гроші, вести справу в суді і тому подібне) і може звернутися за допомогою.

Сторонами в договорі доручення є довіритель і повірений. Ними можуть бути фізичні і юридичні особи. До фізичних осіб — як довірителям, так і повіреним висуваються вимоги щодо їх повної дієздатності. Юридична особа є завжди дієздатною.

При комерційному представництві, яке виділене в ЦК України (ст. 243), повіреним може бути громадянин-підприємець або комерційна організація, тобто суб'єкти підприємницької діяльності. Комерційним представником є особа, яка постійна і самостійно виступає представником підприємців при висновку ними договорів у сфері підприємницької діяльності.

Предмет договору доручення складають дії повіреного, направлені на здійснення суб'єктивних прав і обов'язків або на їх отримання. Власне, це надання нематеріальних посередницьких послуг. Предмет договору може конкретизуватися вказівками довірителя, наприклад, щодо порядку і способу здійснення відповідних юридичних дій.

Юридичні дії, які необхідно здійснити повіреному, повинні бути чітко визначені в договорі доручення або виданої на підставі договору довіреності (ст. 1003 ЦК України). У законі вказано, що дії повіреного повинні бути правомірними, конкретними і здійсненними (ст. 1003 ЦК України). Це означає, що закон ставить певні вимоги щодо вказівок довірителя, інакше вони не «зв'язуватимуть повіреного». Наприклад, якщо довірителем надається вказівка придбати крадену річ, повірений може відмовитися від виконання його доручення.

За загальним правилом повірений зобов'язаний здійснювати дії особисто змісту даного йому доручення (п. 1 ст. 1004 ЦК України). Повірений може порушити вказівки довірителя і відступити від змісту доручення, якщо по обставинах справи це є необхідним на користь довірителя і повірений не міг заздалегідь запитати довірителя або не отримав в розумний термін своєчасної відповіді на свій запит. Проте повірений зобов'язаний повідомити довірителя про допущені відступи від змісту доручення як тільки це стане можливим (п. 1 ст. 1004 ЦК України).

У передбаченому вище випадку певні пільги надаються комерційному представникові, і це є новелою ЦК України. Вони полягають в потім, що комерційному представникові може бути надане право відступати від вказівок довірителя в його інтересах без попереднього запиту про це (п. 2 ст. 1004 ЦК України).

В розділі 68, присвяченою договору доручення, відсутня спеціальна регламентація форми даного договору. З цього виходить, що повинні застосовуватися загальні правила ЦК України про форму правочинів (статті 205-210 ЦК України). У статтях 1000, 1007 ЦК України указується, що це може бути довіреність, видана на підставі договору.

Отже, для визначення форми договору має значення не розмір плати повіреному, а сума правочину, який здійснюється ним на користь повіреного.

Слід зазначити, що договір підтверджує наявність відносин між довірителем і повіреним, їх взаємні права і обов'язки, які не цікавлять третіх осіб, які у свою чергу вступають в певні правовідносини з повіреним згідно його цілям. Вони повинні знати про характер і межі його повноважень. Повноваження повіреного визначаються в довіреності. Для належного дотримання форми може бути і договір, і довіреність, яка є не договором, а засобом його фіксації шляхом одностороннього волевиявлення довірителя про надання певних повноважень повіреному з дотриманням всіх вимог щодо оформлення цього документа.

Термін договору доручення визначається характером доручення. Він може мати певний проміжок часу, наприклад, якщо на повіреного покладений обов'язок укласти договір з третіми особами. Також термін дії договору може бути обмежений певною датою (наприклад, отримання заробітної плати, авторської винагороди). Слід зазначити, що термін дії договору залежить від терміну дії довіреності і не може його перевищувати.

Цивільним законодавством не встановлений максимальний термін дії довіреності, проте, якщо термін довіреності не встановлений, вона зберігає дійсність до припинення її дії (ст. ст. 247, 248 ЦК України).

Права і обов’язки сторін. Довіритель і повірений через договір наділяються відповідними правами і обов'язками. Повірений зобов'язаний:

1) особисто виконати дане йому доручення. Це обумовлено нематеріальним характером послуги, яка надається ним і довірчими відносинами, які обуславливают, як правило, даний договір. Тому в законодавстві передбачаються певні обмеження щодо передоручення і встановлюється детальна регламентація цього процесу (ст. 240 ЦК України).

Передоручення — особливий вид заміни сторін в зобов'язанні, вирішується тільки у випадку, якщо це передбачено договором або повірений вимушений до того обставинами з метою охорони інтересів довірителя.

Повірений, який передовірив виконання доручення іншій особі, зобов'язаний негайно повідомити про це довірителеві. В цьому випадку він відповідає тільки за вибір заступника;

2) повідомляти довірителя на його вимогу всі відомості про хід виконання доручення (ст. 1006 ЦК України).

Виконання цього обов'язку надає довірителеві можливість розібратися в ситуації і при необхідності змінити свої вказівки або відмовитися від договору;

3) після виконання доручення або у разі припинення договору до його виконання негайно повернути довірителеві довіреність, термін дії якої не закінчився, і надати звіт з наданням виправдувальних документів, якщо це потрібно за умовами договору і характером доручення;

4) негайно передати довірителеві все отримане у зв'язку з виконанням доручення.

На довірителя також покладаються певні обов'язки на підставі договору доручення (ст. 1007 ЦК України). Довіритель зобов'язаний видати повіреному довіреність на здійснення юридичних дій, передбачених договором доручення.

Довіритель зобов'язаний, якщо інше не передбачене договором:

забезпечити повіреного засобами, необхідними для виконання доручення;

відшкодувати повіреному витрати, пов'язані з виконанням доручення;

негайно прийняти від повіреного все отримане їм відповідно до договору;

виплатити повіреному плату, якщо вона йому належить.

Такий обов'язок виникає при відшкодувальному договорі доручення, і певна плата передбачена законом для комерційного представництва.

Припинення договору доручення. Договір доручення може бути припинений на загальних підставах припинення. Проте, враховуючи особливі довірчі відносини між сторонами, законодавство передбачає деякі особливі підстави припинення цих правовідносин, оскільки з боку довірителя потрібно довіряти повіреному, оскільки він свої дії ставить в обов'язок довірителеві.

У зв'язку з цим закон передбачає, що довіритель або повірений мають право відмовитися від договору доручення у будь-який час (пункти 1, 2 ст. 1008 ЦК України). Отже, договір доручення припиняється у випадку:

1) відмови довірителя від договору.

Якщо договір доручення припинений на той час, коли доручення було повністю виконане повіреним, довіритель зобов'язаний відшкодувати повіреному при виконанні доручення витрати, а якщо повіреному вважається оплата — також виплатити йому плату рівноцінну виконаної ним роботи. Це правило не застосовується до виконання повіреним доручення після того, як він дізнався або міг дізнатися про припинення договори доручення;

відмови повіреного від договору доручення;

смерті довірителя або повіреного;

визнання довірителя або повіреного недієздатним, обмеженим в дієздатності або безвісно відсутнім;

ліквідації юридичної особи.

У разі смерті повіреного його спадкоємці зобов'язані повідомити довірителя про припинення договору доручення і прийняти заходи, необхідні для охорони майна довірителя, зокрема зберегти його речі, документи і передати довірителеві. Такий же обов'язок покладається на ліквідатора юридичної особи — повіреного (ст. 1010 ЦК України).

Слід зазначити, що при комерційному представництві довіритель, який відмовляється від договору, зобов'язаний повідомити іншу сторону про припинення договору не пізніше чим за один місяць до його припинення, якщо пізніший термін не передбачений договором.

Довіритель звільняється від такого обов'язку у разі припинення юридичної особи, яка виступає комерційним представником (ст. 1008 ЦК України).

3. Поняття, зміст і форма договору комісії. За договором комісії одна сторона (комісіонер) зобов'язується за дорученням іншої сторони (комітента) за плату зробити один або декілька правочинов від свого імені, але за рахунок комітента (ст. 1011 ЦК України).

Суміжні договори. Комісія належить до групи договорів, які опосередковують відшкодувальне надання послуг. У цій групі договори відрізняються по характеру послуг, які складають їх предмет. Найближчий договір — це договір доручення. Для надання послуг на користь іншої особи вибирають доручення або комісію, а для розмежування, визначення їх відмінностей є достатнім те, що в договорі доручення уповноважена особа діє від імені контрагента, а в договорі комісії — від власного імені.

В деяких випадках договір комісії має загальні риси з договором підряду. Основна їх відмінність полягає в тому, що за договором комісії комітент виконує дії тільки юридичного характеру. Підряд передбачає досягнення певного матеріального результату. При цьому договір комісії — це договір про надання послуг, а договір підряду — це договір на виконання робіт.

Консигнація — це різновид договору комісії, який застосовується переважно в зовнішньоекономічних договорах. Історично консигнація, власне, подвійний договір комісії — це комісія ширшого змісту — призначення одним комісіонером (іноді комітентом) іншого від свого імені, але за чужий рахунок.

У сучасному вигляді консигнація — це правовідносини, по яких одна сторона бере на себе обов'язок за винагороду протягом певного часу продати від свого імені товари, передані їй іншою стороною. Часто цей договір передбачає, що товар, який не був реалізований у вказаний проміжок часу, переходить у власність консигнатора, але з обов'язковою оплатою. На період дії договору консигнації товар зберігається в консигнаційному складі, який належить консигнаторові. Після закінчення вказаного проміжку часу договір консигнації трансформується в договір купівлі-продажу.

Поняття договору комісії. Договір комісії опосередковує надання свого роду юридичних послуг — він охоплює угоди щодо відшкодувальної реалізації майна, яке не належить реалізаторові. Фактично цей договір, як вважає Е. О. Суханов1, оформляє відносини торгового посередництва.

Участь торгового посередника звільняє як продавця, так і покупця від необхідності пошуку контрагентів, оформлення і виконання укладених угод і тому подібне. Всі ці функції виконує комітент. Необхідність при укладанні деяких угод саме участі торгового посередника очевидна. Так, при укладенні договору за межами країни, як правило, учасник договору купівлі-продажу шукає посередника на ринку, де збувається товар. З ним полягає договір комісії для роботи (представництва) на чужому ринку.

Укладаючи цивільно-правові угоди, часто продавці або покупці не можуть самостійно займатися переддоговірною роботою або не знають особливостей конкретного виду правочинов. Так, продаючи або купуючи автомобіль, квартиру, реалізовуючи продукцію власного виробництва, особа не має відповідних знань, не має часу на оформлення всіх необхідних документів і тому подібне. Він звертається до фахівця з цих питань — комісійного магазина з продажу автомобілів, фахівця з продажу нерухомості, біржового брокера (при продажі цінних паперів, сільськогосподарській продукції і тому подібне). Крім того, іноді покупець або продавець не мають наміру здійснювати угоду від власного імені. Так, при продажі антикваріату, як правило, сторони бажають залишитися невідомими. Від їх імені діють посередники, які є комісіонерами в договорах комісії, які мають місце у вищеназваних випадках.