Поняття і основні цивільно-правові засоби захисту права власності. 8 страница

Згідно ЦК України одностороння відмова від виконання договору постачання (повний або частковий) допускається у разі істотного порушення договору однією стороною. Порушення договору постачальником є істотним у випадку: 1) постачання товарів неналежної якості з недоліками, які не можна усунути в прийнятний для покупця термін; 2) неодноразового порушення термінів постачання.

Порушення договору покупцем вважається істотним у випадку: 1) неодноразового порушення термінів оплати товарів; 2) неодноразової відмови від отримання товарів. Угодою сторін можуть бути передбачені і інші підстави для односторонньої відмови від виконання договору постачання або односторонньої зміни його умов. Договір постачання вважається зміненим або розірваним з моменту отримання стороною повідомлення іншою стороною про односторонню відмову від виконання договору, якщо інший термін не передбачений в повідомленні або не визначений угодою сторін.

Правові наслідки порушення договору постачання. Відповідальність за невиконання або неналежне виконання договору постачання наступає у формі відшкодування збитків і неустойки (штрафу або пені).

Застосування санкцій є правом (а не обов'язком) сторони за договором. Розглянемо наслідки порушення сторонами істотних умов договору постачання.

Невиконання постачальником свого обов'язку передати покупцеві певну кількість продукції в обумовленому асортименті і у встановлений термін може виразитися в таких правопорушеннях, як прострочення постачання або непостачання і недопостача. Прострочення постачання або недопостача — це однотипні правопорушення, оскільки у разі недопостачі прострочено постачання якійсь частині (партії) продукції в обумовлений термін. Тому правові наслідки цих правопорушень однакові.

У разі прострочення постачання або недопостачі постачальник платить покупцеві неустойку, розмір якої залежить від вартості продукції, непоставленої у встановлений термін. Виходячи з принципу реального виконання зобов'язання, постачальник повинен поповнити кількість продукції, що недопостачає, в наступному періоді в межах терміну дії договору.

За довгостроковим договором кількість товарів, що недопостачають постачальником в окремому періоді постачання, підлягає поповненню в наступному періоді (періодах) в межах того року, в якому допущена недопостача товару, якщо інше не передбачене в договорі. Товари, поставлені одному одержувачеві зверху кількості, передбаченої в договорі або відвантаженої за рознарядкою, не зараховуються на покриття недопостачі іншому одержувачеві і підлягають поповненню постачальником, якщо інше не передбачене в договорі.

Поповнення недопостачі продукції здійснюється в асортименті того періоду, в якому вона мала місце, а товарів — в асортименті наступного періоду постачання, якщо інша номенклатура (асортимент) не буде додатково узгоджена між сторонами. Проте покупець товарів може вимагати поповнення недопостачі в асортименті того періоду, в якому вона мала місце. Він також має право відмовитися від продукції, постачання якої прострочене, якщо інше не передбачене в договорі. Продукцію, відвантажену постачальником до отримання повідомлення покупця, останній повинен прийняти і сплатити.

Встановлена законом, іншими правовими актами або договором неустойка за недопостачу або прострочення постачання товарів стягується з постачальника по фактичному виконанню зобов'язання в межах терміну дії договору, якщо інший порядок стягнення неустойки не встановлений законом або договором.

Серйозним порушенням договірної дисципліни при постачаннях є відхилення виробника від вимог щодо якості продукції. Недотримання умов щодо якості продукції тягне за собою відповідні правові наслідки залежно від характеру правопорушення. Так, дуже часто в продукції виявляються дефекти, які можна і економічно доцільно усунути по місцю її отримання. На вимогу покупця їх усувають працівники виробника (зокрема шляхом заміни деяких частин або виробу в цілому) протягом 20 днів, якщо інший термін не передбачений нормативною документацією або договором. У разі усунення дефектів силами і засобами покупця виробник відшкодовує йому заподіяні витрати. Якщо виробник усунув дефекти в обумовлений термін, а також якщо покупець не вимагав їх усунення, майнової відповідальності у вигляді штрафів постачальник не несе.

Якщо якість продукції не відповідає стандартам, технічним умовам, іншим нормативним документам, зразкам або умовам договору, покупець має право відмовитися прийняти і сплатити продукцію, а якщо вона вже сплачена, вимагати в установленому порядку повернення сплачених сум і заміни продукції на доброякісну. За це порушення договору виробник платить покупцеві штраф у розмірі 20 відсотків вартості продукції неналежної якості. Разом з тим покупець має право прийняти вказану продукцію за договірною ціною або для реалізації на комісійних умовах.

У разі постачання продукції, яка відповідає нормативній документації, але опиниться нижчого сорту, чим вказано в документі, який засвідчує якість, покупець має право або прийняти її за ціною, передбаченою для продукції відповідного сорту (якості), або відмовитися від неї. Отримавши від покупця повідомлення про відмову від недоброякісної продукції або нижчого сорту, виробник винен протягом 10 днів, а щодо продукції, яка швидко псується, протягом 24 годин розпорядитися нею. Якщо виробник в зазначені терміни не розпорядився продукцією, покупець може реалізувати її на місці або повернути виготівникові. Продукція, яка швидко псується, у всіх випадках підлягає реалізації на місці. У разі відмови покупця від недоброякісної продукції або використання її не за цільовим призначенням вона не зараховується у виконання зобов'язань за договором постачання (пункти 41 і 59 Положення про постачання продукції; пункти 34 і 52 Положення про постачання товарів).

Серйозним правопорушенням є постачання некомплектній продукції. В цьому випадку на вимогу покупця виготівник повинен доукомплектувати продукцію або замінити її комплектною в 20-денний термін після отримання такої вимоги, якщо інший термін не передбачений угодою сторін. До виконання цієї вимоги покупець може не оплачувати некомплектну продукцію, а якщо вона вже сплачена, вимагати повернення сплачених сум. Якщо виготівник в обумовлений термін не вкомплектує продукцію або не замінить її на комплектну, покупець може відмовитися від продукції і стягнути з виготівника штраф у розмірі 20 відсотків її вартості, включаючи і вартість частин, які не вистачає (пункти 42 і 59 Положення про постачання продукції; пункти 35 і 52 Положення про постачання товарів).

Положення про постачання передбачає майнові санкції також за порушення постачальником інших умов договору: за неналежну маркіровку і упаковку, за постачання продукції без застосування засобів пакетування і тому подібне.

За договором постачання певні права і обов'язки має і покупець. Він, зокрема, повинен прийняти продукцію і сплатити її по встановлених цінах. Якщо без згоди покупця поставлена продукція, не передбачена договором, або з порушенням умов договору, або через відсутність договору, він має право відмовитися від ухвалення її для використання і від оплати. В цьому випадку продукція приймається на відповідальне зберігання покупця, а у випадках, визначених транспортним законодавством, покупець може відмовитися прийняти продукцію від транспорту.

Якщо договором передбачено отримання продукції покупцем з складу постачальника, ініціатива в отриманні її може виходити від покупця. У договорі слід чітко визначити порядок отримання і санкції за порушення покупцем свого обов'язку, оскільки Положеннями про постачання вони не передбачені. В усякому разі постачальник може вимагати від покупця відшкодування збитків, заподіяних неотриманням продукції.

Істотним обов'язком покупця є своєчасна і повна оплата замовленої продукції. Розрахунки між суб'єктами господарської діяльності по постачаннях продукції, зокрема продовольства і сільськогосподарської продукції, здійснюються переважно шляхом предарительной оплати, якщо інша форма розрахунків не обумовлена угодою сторін.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції. За договором контрактації сільськогосподарської продукції виробник сільськогосподарської продукції зобов'язується виробити визначену договором сільськогосподарську продукцію і передати її у власність заготівникові (контрактанту) або визначеному ним одержувачеві, а заготівник зобов'язується прийняти цю продукцію і сплатити її по встановлених цінах згідно умовам договору.

Договір контрактації сільськогосподарської продукції є консенсусним, двостороннім і відшкодувальним. Як консенсуальний договір, він вважається поміщеним з моменту досягнення сторонами згоди щодо істотних умов. Цей договір є двостороннім, оскільки права і відповідні обов'язки виникають для обох сторін договору. відшкодувальний характер його полягає в тому, що отриману від виробника сільськогосподарську продукцію покупець оплачує по встановлених цінах.

Згідно ст. 713 ЦК України до договору контрактації застосовуються загальні положення про купівлю-продажі і положення про договір постачання, якщо інше не встановлене договором або законом.

Сторонами за договором контрактації є, з одного боку, підприємства і організації, на які в установленому порядку покладені функції державної закупівлі сільгосппродукції (заготовчі, такі, що переробляють, торгові і тому подібне). Зокрема, замовниками можуть виступати міністерства, установи і організації, яким виділяються кошти з державного бюджету.

З іншого боку в договорі контрактації виступають підприємства і організації будь-яких форм власності, які виробляють сільськогосподарську продукцію. Визначення поняття «Сільськогосподарський виробник» законодавство не дає, але Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» визначає поняття «Сільськогосподарський товаровиробник», куди відносить: фізичних або юридичних осіб незалежно від форми власності і господарства, в яких валовий дохід, отриманий від операцій по реалізації сільськогосподарської продукції власного виробництва і продуктів її переробки, за наявності сільськогосподарських угідь (рілля, сіножаті, пасовища і багаторічні насадження і тому подібне) і (або) поголів'я сільськогосподарських тварин у власності, користуванні, у тому числі і на умовах оренди за попередній звітний (податковий) рік, перевищує 50 відсотків загальної суми валового доходу. Це обмеження не розповсюджується на осіб, які мають особисті підсобні господарства.

Предметом договору контрактації є сільськогосподарська продукція. ЦК України не дає визначення поняття «Сільськогосподарська продукція». Таке поняття встановлює ст. 1 Закону України «Про порядок ввезення (пересилки) до України митного оформлення і оподаткування особистих речей, товарів і транспортних засобів, які ввозяться (пересилаються) громадянами на митну територію України».

Сільськогосподарська продукція — це будь-яка продукція тваринного і рослинного походження, яка підпадає під визначення перша - двадцять четвертою груп Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності, яка затверджена ухвалою Кабінету Міністрів України від 31 серпня 1998 року № 1354 «О Української класифікації товарів зовнішньоекономічної діяльності».

Законом можуть бути передбачені особливості висновку і виконання договорів контрактації сільськогосподарської продукції (ст. 713 ЦК України). На сьогодні спеціальних нормативних актів, які регулювали б договір контрактації, не прийнято.

Договір постачання енергетичними і іншими ресурсами через приєднану мережу. За договором постачання енергетичними і іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати іншій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів.

Згідно ст. 714 ЦК України до договору постачання енергетичними і іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продажі, положення про договір постачання, якщо інше не встановлене законом або не витікає з суті відносин сторін.

Законом можуть бути передбачені особливості висновку і виконання договору постачання енергетичними і іншими ресурсами.

Згідно ст. 24 Закони України «О електроенергетиці) енергопостачальники зобов'язані надійно забезпечувати постачання електричної енергії відповідно до умов ліцензій і договорів. Вони здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території і не мають права відмовити споживачеві, який розташований на цій території, в ув'язненні договору на постачання електричної енергії.

Енергопостачальники, які здійснюють постачання електричної енергії на закріпленій території, несуть відповідальність за порушення умов і правил здійснення діяльності, що ліцензіює, з урахуванням неналежного проведення розрахунків з оптовим постачальником електричній енергії, а також з суб'єктом підприємницької діяльності, який здійснює передачу такою, що належить енергопостачальнику електричної енергії, у випадку, якщо електрична енергія поставляється мережами, які не є його власністю.

Енергопостачальники несуть відповідальність перед споживачами електричної енергії у розмірі п'ятикратної вартості електричної енергії, що недопостачає, у разі переривання електропостачання з вини енергопостачальника (відповідно до умов договору по користуванню електричною енергією). У разі відпустки електричної енергії, параметри якості якої знаходяться за межами показників, вказаних в договорі на користування електричною енергією, енергопостачальник несе відповідальність у розмірі двадцяти п'яти відсотків вартості такої електроенергії.

Стаття 25 вищезгаданого Закону визначає основні права споживачів, до яких належать:

підключення до електричної мережі у разі виконання правил користування електричною енергією;

вибір постачальника електричній енергії;

отримання інформації щодо якості електричної енергії, цін, порядку оплати, умов і режимів її споживання;

отримання електричної енергії, якісні характеристики якої визначені державними стандартами;

відшкодування збитків, заподіяних унаслідок порушення його прав, відповідно до законодавства.

Захист прав споживачів електричної енергії, а також механізм реалізації захисту цих прав регулюються законами України «О електроенергетиці», «Про захист прав споживачів», «Про захист економічної конкуренції», «О енергозбереженні» і іншими нормативно-правовими актами.

Споживач енергії зобов'язаний дотримуватися вимог нормативно-технічних документів і договору про постачання енергії.

Безпечну експлуатацію енергетичних установок споживача і їх належний технічний стан забезпечує сам споживач.

Споживач енергії несе відповідальність за порушення умов договору з енергопостачальником і правил користування електричною і тепловою енергією, виконання розпоряджень державних інспекцій по енергетичному нагляду за режимами споживання електричної і теплової енергії відповідно до законодавства України. Правила користування електричною і тепловою енергією для населення затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Споживачі (окрім населення) у разі споживання електричної енергії зверху договірного об'єму за розрахунковий період платять енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці фактично спожитого і договірного об'єму. У разі перевищення договірного об'єму потужності споживачі (окрім населення) платять енергопостачальникам п'ятикратну вартість різниці між найбільшою величиною потужності, зафіксованою протягом розрахункового періоду, і договірною величиною потужності.

Споживач, якому електрична енергія поставляється енергопостачальником, що здійснює підприємницьку діяльність по постачанню електричної енергії на закріпленій території, зобов'язаний оплачувати її вартість виключно засобами їх перерахування на поточний рахунок із спеціальним режимом використання енергопостачальника. У разі проведення споживачем розрахунків в інших формах і (або) сплати засобів на інші рахунки такі засоби як оплата спожитої електричної енергії не враховуються.

ТЕМА 11 «ЗОБОВ'ЯЗАЛЬНЕ ПРАВО: ДОГОВІР МІНИ, ДАРУВАННЯ, ПОЗИКИ, ПІДРЯДУ НА КАПІТАЛЬНЕ БУДІВНИЦТВО»

План лекції:

1. Поняття, зміст і форма договору міни.

2. Поняття, зміст і форма договору дарування.

3. Поняття, зміст і форма договору позики.

4. Поняття, зміст і форма договору підряду на капітальне будівництво.

ЛІТЕРАТУРА:

Конституція України від 28 червня 1996 року.

Цивільний кодекс України від 16 січня 2003 року.

Підручник «Цивільне право України» під редакцією О. Ст. Дзери, Н. С. Кузнецової 2002 рік.

Цивільне право України. Академічний курс під редакцією Я. М. Шевченка.

Договір міни (бартеру).Відповідно до ст. 715 ЦК України договір міни (бартеру) — це договір, по якому кожна із сторін зобов'язується передати іншій стороні у власність один товар в обмін на іншій або здійснити обмін майна на роботи (послуги).

Особливістю даного договору є те, що кожна із сторін договору міни є продавцем того товару, який вона передає в обмін, і покупцем товару, який вона отримує взамен, проте еквівалентом майна, яке передається, є не грошова сума, а інше майно. Договором може бути встановлена доплата за товар більшої вартості, яка обмінюється на товар меншої вартості.

Хоча договір міни є самостійним видом цивільних договорів, ст. 716 ЦК України передбачає, що до договору міни застосовуються загальні положення про купівлю-продажі, положення про договір постачання, договір контрактації або інші договори, елементи яких поміщаються в договорі міни, якщо це не протиречить суть зобов'язання. Так, наприклад, до договору міни (бартеру) у разі обміну товарів на роботи можуть застосовуватися норми розділу 61 ЦК України, які регулюють договір підряду.

Щодо договору міни діє спеціальне правило, яке визначає момент переходу права власності на товари, які обмінюються, і істотним чином відрізняється від загальних положень щодо цивільно-правових договорів. Правило полягає в тому, що за договором міни право власності на обмінювані товари переходить до сторін одночасно після виконання зобов'язань щодо передачі майна обома сторонами, якщо інше не встановлене договором або законом. Це кардинально відрізняється від загального правила, встановленого ст. 334 ЦК України щодо моменту придбання права власності за договором, згідно якому право власності у набувальника майна за договором виникає з моменту передачі майна і ніяким чином не пов'язано з виконанням зобов'язань контрагентом, який отримав річ у власність.

Суб'єктами договору міни можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Хоча положення ЦК України не висувають ніяких спеціальних вимог до суб'єктів договору міни, проте, враховуючи те, що передача майна іншій особі в обмін на інше майно є одній з форм розпорядження майном, будь-яка із сторін за загальним правилом може бути власником обмінюваного майна або мати інше речове право, яке містило б повноваження щодо розпорядження відповідним майном.

Предметом договору міни є дії будь-якій із сторін по передачі у власність іншій стороні товару, який обмінюється. Оскільки ЦК України не містить спеціальних правил, які регламентують предмет договору міни, тому його регулювання здійснюється, як указувалося вище, нормами про договори купівлі-продажу, постачання або іншими договорами. Умови про предмет договору міни є істотними.

Характерними особливостями договору міни є його консенсуальність — будь-яка із сторін зобов'язується передати у власність іншій стороні один товар в обмін на іншій; платність полягає в тому, що будь-яка з його сторін за виконання своїх обов'язків по передачі товару контрагентові може отримати від останнього зустрічне відшкодування у вигляді іншого товару, який обмінюється; двосторонність — що будь-яка із сторін договору має певні зобов'язання на користь іншої сторони і вважається боржником іншої сторони виконуючи в її користь певне зобов'язання, і одночасно її кредитором, оскільки має право від неї вимагати виконання зобов'язання. Крім того, в договорі міни є два істотних зустрічних зобов'язань: будь-яка із сторін зобов'язується передати контрагентові відповідний обмінюваний товар, ці товари взаємно спричиняються один одного і є в принципі економічно еквівалентними.

У цивільному обороті підприємці переважно використовують таке поняття, як «бартерні угоди», які в науковій літературі іменують різновидом договору міни. Проте поняття «бартер» по своєму сенсу є більш ємким чим поняття «міна». Так, згідно визначенню поняття бартерної угоди, яка дається в Законі України «Про регулювання товарообмінних (бартерних) операцій в області зовнішньоекономічної діяльності» від 23 грудня 1998 р. № 351-ХІУ, товарообмінна (бартерна) угода в області зовнішньоекономічної діяльності — це один з видів експортно-імпортних операцій, оформлених бартерним договором або договором із змішаною формою оплати, як часткова оплата експортних (імпортних) постачань передбачена в натуральній формі, між суб'єктом зовнішньоекономічної діяльності України і іноземним суб'єктом господарської діяльності, яка передбачає збалансований за вартістю обмін товарами, роботами, послугами в будь-якому об'єднанні, не опосередкований рухом засобів в наявній або безготівковій формі.

Порівнюючи ці визначення, слід зазначити, що поняття «міна» вужче, ніж поняття «бартер», оскільки міна означає обмін одного товару в натурі на іншій, а бартер окрім речового обміну містить в собі ще і обмін на безгрошевій основі результатами виконаних робіт, послуг і тому подібне.

2. Договір дарування. За договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов'язується передати в майбутньому іншій стороні (одарованому) безвідплатне майно (подарунок) у власність (п. 1 ст. 717 ЦК України).

Договір дарування відповідно до ЦК України може бути як реальним, так і консенсусним. Консенсусною угодою договір дарування буде тоді, якщо він породжує зобов'язання передати майно одарованому в майбутньому. Зобов'язання не співпадає з моментом передачі речі.

Ознакою, яка об'єднує обидва види договору дарування, вважається його безплатність. Підставою (метою) такої угоди є намір особи (дарувальника) передати майно безвідплатно. За наявності зустрічного задоволення договір дарування вважатиметься недійсним. Договір не є даруванням, якщо одарований зобов'язується при цьому зробити на користь дарувальника будь-яку дію майнового або немайнового характеру (п. 2 ст. 717 ЦК України). Проте не можна вважати порушенням ознаки безплатності договору дарування такі випадки:

символічне зустрічне задоволення як дань традиції — наприклад, надання у вигляді дрібних монет за дарування колюче-ріжучих предметів або домашніх тварин;

виконання обов'язку одарованою особою з метою використання подарунка для певної, обумовленої мети (пожертвування — ст. 729 ЦК України). Зустрічне задоволення отут відсутній, оскільки виконання обов'язку по використанню пожертвування стосується третіх осіб;

накладення на одароване особа обов'язку на користь третьої особи (ст. 725 ЦК України). Такий обов'язок полягає в чиненні певної дії або утриманні від його здійснення, а саме: передати грошову суму або інше майно у власність, виплачувати грошову ренту, надати право довічного користування подарунком або його частиною, не пред'являти вимог до третьої особи про виселення і тому подібне. Такий обов'язок особа бере на себе добровільно, керуючись власними інтересами, а певне майнове задоволення надається третій особі, права якого обмежують (обтяжують) право власності одарованого. Безпосереднє зустрічне задоволення дарувальник не отримує;

накладення на одароване особа обов'язку на користь дарувальника. Наприклад, дарувальник залишає за собою право сервітута (проходу, проїзду, прогону худоби і тому подібне) в дарованій земельній ділянці або право проживання в дарованому будинку. Одарований в цьому випадку зобов'язаний надати можливість здійснення такого права дарувальникові. Ставлення такому обов'язку не протиречить вищезазначеній нормі ст. 725 ЦК України.

Дарувальник залишає за собою частину повноважень власника і не передає право власності в повному об'ємі. Дарувальник у разі виконання договору не отримує зустрічного задоволення — чогось нового, а залишає те, що йому належало.

Отже, договір дарування може бути взаємним, в нім можна встановити обов'язки одарованого, але вони не можуть вважатися зустрічним задоволенням і не відміняють безплатність справжньої угоди.

По ознаках безплатності обґрунтовуються і інші якості договору дарування, такі як: безстроковість, безповоротність переходу права, збільшення майна одарованого, зменшення майна дарувальника і тому подібне, але вони є лише похідними від основної ознаки — безплатності цього договору.

Договір дарування по ЦК України — це односторонній договір. З одного боку, потрібна передача дарувальником в дар речі або майнового права, з іншою, — згода одарованого на ухвалення дару.

Істотним елементом в договорі дарування є вказівка про те, що дарувальник передає або зобов'язується передати в майбутньому одарованому безвідплатне майно у власність.

Право власності — це абсолютне право, при якому не допускається втручання в його здійснення, за винятком випадків, встановлених законом. Тому неоднозначне тлумачаться норми ЦК України, пов'язані з розірванням договору дарування на вимогу дарувальника(ст. 727).

Розірвання договору дарування вимагає повернення речі дарувальникові, тобто права власності на річ, яка перейшла у зв'язку з договором дарування, тому навряд чи можна безапеляційно відносити договір дарування до ряду договорів, таких, наприклад, як купівля-продаж, міна, пов'язаних з передачею майна у власність. Основна відмінність між ними, по якій витікають особливості договору дарування, — це безплатність договори дарування і можливість втрати одарованим права власності на предмет договору у зв'язку із здійсненням ним злочини проти життя, здоров'я, власності дарувальника, його батьків, дружини (чоловіка) або дітей, або якщо унаслідок недбалого відношення одарованого до майна, яке складає історичну, наукову, культурну цінність, і воно може бути знищене або істотним чином пошкоджено (ст. 727 ЦК України). Дарувальник має право вимагати розірвання договору дарування, якщо одарований створює загрозу безповоротної втрати подарунка, який має для дарувальника велику немайнову цінність (ст. 727 ЦК України).

Дарувальник, як і продавець, може бути власником майна, яке відчужується. Ніхто не може що-небудь подарувати іншій особі без його згоди. Якщо дарування направлене одарованому без його попередньої згоди, він вважається прийнятим, якщо одарований негайно не заявить про відмову про його ухвалення (ст. 722 ЦК України). Наявність узгодженої волі суб'єктів правовідношення — це ознака договору. При договорі дарування з обов'язком передачі дару в майбутньому у випадку, якщо до настання умови, визначеною в договорі, дарувальник або одарований помре, договір дарування припиняється (п. 3 ст. 723 ЦК України).

Договір дарування є одностороннім, але вельми специфічним. Реальний договір дарування, як правило, не породжує зобов'язань. Він полягає і виконується у момент передачі речі. Тобто істотною умовою договору є передача речі. ЦК України передбачає виключення з цього правила, які стосуються двох аспектів: можливості придбання права власності і обтяжило певними обов'язками:

по-перше, це стосується договору дарування з обов'язком передати дар в майбутньому. Виникає зобов'язальне відношення — кредитором стає одарований (ст. 723 ЦК України), оскільки йому передано певне право вимоги, а боржником — дарувальник. Право вимоги щодо третіх осіб може передаватися лише на підставі цесії;

по-друге, накладення на дарувальника обов'язку (це є новелою ЦК України), якщо йому стало відомо, повідомити одарованому про недоліки речі або її особливі властивості, які можуть бути небезпечними для життя, здоров'я, майна як самого одарованого, так і інших осіб. У разі невиконання цього обов'язку він зобов'язаний відшкодувати шкоду, якщо при володінні, користуванні подарунком була причинна шкода (ст. 721 ЦК України).

За консенсусним договором одарований має право вимагати передачі подарунка, а дарувальник зобов'язаний його передати (ст. 723 ЦК України).

Сторонами договору дарування можуть бути особи як приватні, так і публічні — фізичні і юридичні особи, держава Україна, Автономна Республіка Крим, територіальні общини, які діють як накопичувачі.

Можливе дарування через представника. При цьому в дорученні необхідно вказати ім'я одарованого, інакше доручення вважається недійсним. Щодо законного представництва встановлені певні обмеження, зокрема батьки (усиновителі) і опікуни не мають права дарувати майно дітей і підопічних.

Законом встановлені обмеження щодо дарування між юридичними особами, які займаються підприємницькою діяльністю. Дарування можливе за умови, якщо це прямо передбачено в статуті дарувальника. Така вимога не розповсюджується на дарування у вигляді пожертвування.

Предметом договору дарування — подарунком можуть бути нерухомі і рухомі речі, зокрема гроші і цінні папери. Окрім речей, предметом договору дарування по ЦК України можуть бути майнові права, які діляться на дві категорії: 1) якими вже володіє дарувальник, тобто вони існують на момент укладення договору; 2) які виникнуть в майбутньому (ст. 718 ЦК України).