Дія цивільного законодавства в часі, просторі і по коло осіб

В умовах постійних виникаючих суспільних відносин, які підпадають під регулювання цивільного права, важливим є положення ст. 58 Конституцій України про те, що закони і інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або відміняють відповідальність особи.

Порядок вступу до законної сили нормативно-правового акту визначається ст. 94 Конституції України, в якій вказано, що закон набуває чинності через 10 днів з дня його офіційного обнародування, якщо інше не передбачене самим законом, але не раніше дня його публікації.

Згідно Регламенту Верховної Ради України від 27. 07. 1994 року, закони публікуються на державній і російській мовах Президією Верховної Ради в «Відомостях Верховної Ради України» протягом 30 днів, а так само в газеті «Голос України» протягом 5 днів, що є офіційною публікацією.

Указом Президента України від 10.06. 1997 року, «Про порядок офіційного обнародування нормативно-правових актів і вступу їх в законну силу» передбачено наступне:

а) Закони України і інші акти Верховної Ради України, акти Президента України, Кабінету Міністрів України не пізніше як в п’ятнадцятиденний термін після їх ухвалення в установленому порядку і підписання підлягають обнародуванню державною мовою в офіційних друкарських виданнях.

Офіційними друкарськими виданнями є: «Офіційний вісник України»; «Відомості Верховної Ради України»; газета «Урядовий кур’єр»»

Ці ж нормативні акти можуть бути у виняткових випадках офіційно обнародувані через телебачення і радіо.

Офіційне обнародування нормативно-правових актів здійснюється після включення їх Єдиний державний реєстр нормативних актів і привласнення ним реєстрової коди.

б) Нормативно-правові акти, опубліковані в інших друкарських виданнях, носять інформаційний характер і не можуть бути використані для офіційного застосування.

в) Нормативно-правові акти Верховної Ради України і Президента України вступають в законну силу через 10 днів з дня їх офіційного обнародування, якщо інше не передбачене цими актами, але не раніше дня їх публікації в офіційних друкарських виданнях.

г) Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України вступають в законну силу з моменту їх ухвалення, якщо пізніший термін вступу їх в законну силу не передбачений в цих актах. Акти Кабінету Міністрів України, які визначають права і обов'язки громадян, вступають в законну силу не раніше дня їх публікації в офіційних друкарських виданнях.

З 1 січня 1993 року нормативні акти, які видають міністерства, інші органи державної виконавчої влади, органи господарського управління і контролю і які стосуються прав, свобод і законних інтересів громадян або носять міжвідомчий характер, підлягають державній реєстрації в Міністерстві юстиції України.

Державну реєстрацію нормативних актів відділів, управлінь, інших служб обласною, Київською і Севастопольською міських державних адміністрацій, а так само органів господарського управління і контролю здійснюють управління юстиції обласною, Київською і Севастопольською міських державних адміністрацій.

Державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств і республіканських комітетів АР Крим здійснює Головне управління юстиції Міністерства юстиції України в АР Крим.

Нормативні акти вищезгаданих органів вступають в законну силу після їх реєстрації, якщо в них не встановлений пізніший термін.

Закони Верховної Ради України, укази Президента України, ухвали і розпорядження Кабінету Міністрів України, нормативні акти міністерств і відомств діють на всій території України, проте, разом з тим орган, що видав цивільно-правовий нормативний акт, може обмежити територію дії цього акту.

Дія цивільного законодавства України розповсюджується на всіх осіб, які знаходяться на її території, якщо інше не передбачене законами України. Якщо цивільно-правовий нормативний акт розповсюджується на певну територію, то діє він тільки на тих осіб, які знаходяться на даній території. Іноді в самому нормативному акті передбачена або випливає з його змісту певна група суб'єктів, на яку розповсюджується його дія.

ТЕМА 2 «ЦИВІЛЬНІ ПРАВОВІДНОСИНИ»

План лекції:

1. Поняття і особливості цивільних правовідносин.

2. Елементи цивільно-правових відносин.

3. Види цивільно-правових відносин.

4. Юридичні факти.

5. Здійснення цивільних прав і виконання громадянських обов'язків.

6. Захист цивільних прав.

Література:

Конституція України 1996 року.

Цивільний кодекс України 16. 09. 2003 року

Підручник «Цивільне право України» під редакцією О.В. Дзери, Н.С. Кузнецової 2002 року

Норми цивільного права, як і інші правові норми, регулюють суспільні відносини за участю фізичних і юридичних осіб.

Таким чином, цивільно-правові відносини – це форма, за допомогою якої норми цивільного права запроваджуються

Цивільно-правові відносини є різновидом правових галузевих відносин, тому їм властиві ознаки і правових відносин в цілому, і галузевих цивільно-правових зокрема. Останні виникають на підставі правових норм, і саме цей момент пояснює регулюючий вплив права на суспільні відносини.

Учасники цивільно-правових відносин мають суб'єктивні права і обов'язки.

Ознакою цивільно-правових відносин є та обставина, що здійснення суб'єктивних прав і виконання суб'єктивних обов'язків може забезпечуватися способами державного примушення. Галузевою відмінністю цивільно-правових відносин є обумовленість особливостей предмету і методу цивільного права.

Особливостями цивільно-правових відносин є:

а) майнові (відносини власності і товарно-грошові відносини) і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права;

б) їх учасники характеризуються майновою самостійністю і юридичною рівністю;

в) суб'єктивні права і суб'єктивні обов'язки учасників цивільно-правових відносин виникають, змінюються і припиняються на підставі юридичних фактів.

Таким чином, цивільно-правові відносини – це майнові і особисті немайнові відносини, врегульовані нормами цивільного права між майново відособленими, юридично рівними учасниками, які є носіями суб'єктивних цивільних прав і обов'язків, які виникають, змінюються, припиняються на підставі юридичних фактів і забезпечуються можливістю застосування способів державного примушення.

З визначення поняття цивільно-правових відносин виходить, що в нім відбиті загальні ознаки правових відносин: виникнення на підставі правових норм, приналежність учасникам відносин суб'єктивних прав і обов'язків, можливість застосування способів державного примушення. Так само в нім відбиті особливості цивільно-правових відносин: група суспільних відносин, яка набуває вигляду цивільно-правових відносин, майнова відособленість і юридична рівність учасників, посилання на юридичні факти, як на підставу виникнення, зміни і припинення суб'єктивних цивільних прав і обов'язків.

2. Елементів цивільно-правових відносин: суб'єкти і об'єкти, суб'єктивне цивільне право і суб'єктивний громадянський обов'язок.

а) Суб'єкти. У цивільно-правових відносинах беруть участь дві особи. Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому належить право, – активний суб'єкт або суб'єкт права.

Суб'єкт цивільно-правових відносин, якому поставлені обов'язки – пасивний суб'єкт або суб'єкт обов'язків.

Суб'єктами цивільно-правових відносин можуть бути: громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства, українські і іноземні юридичні особи, держава Україна, АР Крим і територіальні суспільства.

У кожному правовідношені беруть участь не менше двох осіб, інакше немає суспільних відносин, а, отже, не може бути і правовідносин.

Фізичним і юридичним особам, як суб'єктам цивільно-правових відносин властиві суспільно-юридичні властивості: цивільна правоздатність і цивільна дієздатність.

Цивільна правоздатність – це можливість мати цивільні права і нести обов'язки. Для того, щоб своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе громадянські обов'язки суб'єкти цивільних правовідносин повинні володіти дієздатністю.

Цивільна дієздатність – це можливість громадянина своїми діями набувати цивільних прав і створювати для себе громадянські обов'язки.

На відміну від правоздатності, яка виникає у момент народження людини, придбання дієздатності залежить від віку і стану здоров'я.

Дієздатність виникає в повному об'ємі з настанням повноліття, тобто досягнення 18 літнього віку (ст. 34 ГК України).

Від імені малолітніх (до 14 років ст. 31 ЦК України) операції укладають їх батьки (усиновлювачи), опікуни. Останні так само є учасниками правовідносин і цивільні права і обов'язки, яких вони набувають в цивільних правовідносинах, належать малолітнім особам. Роль представників малолітніх полягає в тому, що вони виконують обов'язки і в окремих випадках здійснюють права від їх імені.

Неповнолітні (від 14 до 18 років ст. 32 ЦК України) мають певний об'єм цивільної дієздатності. Вони мають можливість бути учасниками багатьох правовідносин по операціях: договори купівлі-продажу, договори майнового найму, договори дарування, страхування, а так само витікаючи з факту винаходу, створення творів науки, літератури, мистецтва.

Від імені фізичної особи, визнаної недієздатним (ст. 39 ЦК України) операції укладає їх опікун, який стає при цьому учасником цивільно-правових відносин. Придбані опікуном права і обов'язки належать фізичній особі, яка визнана недієздатною.

Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена (ст. 37 ЦК України) може бути учасником цивільно-правових відносин, які виникають з дрібних побутових операцій. Обмеження в дієздатності закон допускає відносно фізичних осіб, які зловживають спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами, в зв'язку, з чим ставлять себе і свою сім'ю, а так само інших осіб, яких вона згідно із законом зобов'язана містити, у важке матеріальне положення. Воно позбавлене можливості, отримувати заробітну плату, пенсію і інші доходи. Це право належить опікунові.

Юридичні особи як суб'єкти цивільних правовідносин так само мають цивільну правоздатність і цивільну дієздатність.

Цивільний кодекс наділяє юридичних осіб загальною правоздатністю, яка співпадає за об'ємом з правоздатністю фізичних осіб, за винятком тих прав і обов'язків, необхідною передумовою яких є природні властивості людини.

Дієздатність юридичних осіб виникає одночасно з правоздатністю, що обумовлене особливостями виникнення і змістом їх суспільно-юридичних якостей.

Об'єкти цивільно-правових відносин.Об'єктами цивільно-правових відносин є те, на що направлено суб'єктивне право і суб'єктивні обов'язки з метою задоволення інтересів фізичних і юридичних осіб, а саме: а) речі; б) дії; у) результати духовної і інтелектуальної діяльності; г) особисті немайнові блага.

Речі – найбільш поширений об'єкт цивільно-правових відносин, оскільки з їх допомогою задовольняються особисті потреби фізичних і юридичних осіб (договір купівлі-продажу, договір обміну, договір дарування і т. д.).

Дії – об'єкт цивільно-правових відносин, які виникають з договорів (договір перевезення, дії направлені на перевезення і набуває характеру транспортної послуги, не пов'язаних із створенням матеріальних цінностей; договір доручення це певні юридичні дії і мають чисто юридичний характер, а саме полягає угода на оформлення спадкових прав, отримувати поштову кореспонденцію і т. д.; за договором підряду дії направлені на досягнення певного результату).

Результати духовної і інтелектуальної діяльності – це факти створення творів в області науки, літератури і мистецтва, тобто є юридичними фактами, які породжують авторські правовідносини.

Особисті немайнові блага – це різновид цивільно-правових відносин.

Цивільний кодекс України узаконив інститут немайнових прав фізичних осіб і так же розширив особисті немайнові блага фізичних осіб, які охороняються законом: честь і гідність, життя, здоров'я, а так само інформація про стан здоров'я, таємниця про стан здоров'я, свобода і особиста недоторканність, особисті папери і т. д., які є об'єктами цивільно-правових відносин.

Нове цивільне законодавство передбачає відкритий перелік особистих немайнових прав юридичних осіб на недоторканність їх ділової репутації, на таємницю кореспонденції, на інформацію і інші особисті немайнові права.

Зміст цивільно-правових відносин складають суб'єктивне право і суб'єктивний обов'язок.

Суб'єктивне право характеризується як єдність трьох елементів:

а) вигляд і міра можливої поведінки уповноваженої особи, в якій виявляється його самодіяльність, свобода вибору варіанту поведінки у межах наданого суб'єктивного права, користування матеріальними і духовними благами на підставі існуючих відносин власності і товарообміну, тобто право на власні дії;

б) право вимагати від інших осіб поведінки, яка забезпечує здійснення своєї діяльності, тобто право на чужі дії;

в) право вимагати застосування методів державного примушення до зобов'язаних осіб.

Узагальнюючи приведені можливості громадян і організацій можна визначити, що суб'єктивне цивільне право як вигляд і міра можливої поведінки уповноважене особи, яка забезпечується виконання обов'язків іншими суб'єктами і можливістю застосування до них державного примушення.

Суб'єктивному праву властива своя структура, яка складається з трьох повноважень: а) право на власні дії; б) право на чужі дії; в) право вимагати застосування методів примушення до зобов'язаних осіб.

Суб'єктивне право пов'язане з суб'єктивним обов'язком, оскільки його здійснення залежить від поведінки зобов'язаних осіб.

Суб'єктивний цивільний обов'язок – це міра необхідної поведінки зобов'язаної особи для задоволення інтересів уповноваженої особи.

Виходячи із змісту суб'єктивного права і суб'єктивного обов'язку, можна сказати, що вони відображають «життя» цивільного права, його суть.

Залежно від характеру зв'язків між суб'єктивним правом і суб'єктивним обов'язком зобов'язана особа грає: а) активну роль, тобто виконувало певні дії (передавало майно, виплачувало гроші і т. д.). У зобов'язальних відносинах в більшості своїй боржник – фігура активна; б) пасивну роль, тобто у відносинах власності зобов'язана особа повинна утримуватися від посягань на право власності, не перешкоджати здійсненню власником своїх прав. Тут активною фігурою є власник. Слід мати на увазі, що в більшості своїй в цивільно-правових відносинах кожен з суб'єктів має права і виконує обов'язки. Так за договором майнового найму наймодавець зобов'язується передати наймачеві майно в тимчасове користування і має право вимагати плати за користування майном, а наймач у свою чергу, має право вимагати від наймодавця передачі йому майна в змозі, яке відповідає умовам договору і призначенню майна. Разом з тим, наймач зобов'язаний користуватися майном відповідно до договору і призначення майна. Тільки у деяких цивільно-правових відносинах, які виникають з договорів, чисте уповноважені і чисто зобов'язані особи. Так, за договором дарування одаровуваний має тільки суб'єктивне право, а дарувальник – суб'єктивний обов'язок.