Фортепіанні поеми

Скрябін – засновник жанру фортепіанної поеми. Тут найбільш яскраво проявилося його новаторство.

Фортепіанна поема – це лірико-психологічна або лірико-драматична розповідь, викладена в одночасній вільній формі (іноді вона наближується до сонатного allegro). Фортепіанні поеми мають приховану програму. Скрябін почав писати поеми у період творчої зрілості (дві поеми ор. 32 у 1903 р.) і – до кінця творчого шляху (остання поема “До полум’я”ор.72 1914 р.).

Дві поеми ор.32 (1903 р.) створюють мініцикл. Образний розвиток – від найвищої витонченості до найвищої грандіозності.

Поема № 1 Fis-dur - (яскраво – синій колір), улюблена тональність Скрябіна, космічні образи.

Форма двочастинна: експозиція “ав“ та динамізована реприза “а1в1“.

“а“ – 9/8, прозора фактура, р, рр, вишукана, примхлива мелодія, складна гармонія, тональність визначається тільки в четвертому такті. Образ томління.

“в“ – ¾, – схвильовані хвильообразні фігурації, політний характер, фактура багатоголосна, типу дуетної поліфонії.

Поема № 2 D-dur 4|4, форма тричастинна. Образ вищої грандіозності, характер вольовий, активний. Гармонія напружена, гостра, фактура насичена акордова.

Поема “До полум’я” ор.72 (1914 р.). Зразок скрябінського звукопису. Образи волі, яка веде від темряви до світла, заклик до звершень.

Образний розвиток

Риси сонатної форми

1) т.1-26 – пітьма, застиглість 2) т.27-32 – інтонації, спрямованості 3) т.33-40 проблискують вольові інтонації самоствердження 4) т.41-74 – розгоряється бажання, гра життєвих сил 5) т.75-80 полум’я, світло, іскри   6) т.81-95 напружене “задихання” від радості, яскраве світло 7) т.96-133, язики полум’я, екстатична радість 8) завершуючий зліт, зникання у полум’ї

Головна партія в тоні “е” Побічна партія в тоні “h“ Розвиток побічної партії   Розробка, з’являються фігурації, більш рухливо Предікт до репризи, сек.тремоло, в басу – гол.п. Росте динаміка, дзеркальна реприза, поб.п. у верхньому регістрі у тоні “в”, ff Гол.п. в басу у тоні “е”, а у верхньому регістрі – квартакорд Кода, у лівій руці – хід з контроктави до 4-ї октави з’являється Е dur. Закінчується невизначено

Сонати

У творчості російських композиторів XVIII-XIX століть соната не займала видного місця. Це окремі сонати: одна у Бортнянського, чотири у А.Рубінштейна, одна у Чайковського, дві у Глазунова.

На зламі століть інтерес до жанру сонати зріс. Яскравою сторінкою в розвитку цього жанру стали сонати Скрябіна. Він продовжив традиції романтичної сонати (програмність, тяжіння до єдності циклу). Створив 10 сонат в період з 1893 по 1913 рік. 1-3-тя сонати - традиційні сонатні цикли, 4-та – двочастинна, 5-10-та – одночастинні. Відрізняються від поем більш яскравими контрастами, конфліктами.

Соната № 4 Fis dur (1903 р.) – одна з вершин творчості Скрябіна. Згідно з авторською програмою, в сонаті втілений романтичний образ зірки (Fis dur – яскраво-синій колір) як символ щастя, далекого ідеалу, сяйво якої розгоряється у яскраве сонце.

В сонаті 2 частини без перерви. Втілена образна триада: І частина – лейттема томління, ІІ ч. – у розробці ця ж лейттема – як образ польоту, в коді – ця ж лейттема – як екстаз (принцип трансформації теми).

І ч. Fis dur 6/8 проста тричастинна форма. Dolce, примхливий ритм, капризна мелодійна лінія (порив та застиглість) – лейттема томління має споглядальний характер. В гармонії – септакорди S7, VII34, III7, II7b5 без розв’язання. У середньому розділі тема розвивається. В репризі тема звучить у фігураціях, ніби мерехтить.

ІІ ч. prestisimo analando.

Головна партія – легка, стрімка, політ до зірки, до щастя.

Розірвана паузами – характер “задихання”. Fis dur невизначений. Починається ніби-то у H-dur.

Сполучена партія – з 9 такту, на інтонаціях головної партії, її розвиток. Побічна партія – більш спокійна, у Cis-dur.

Заключна партія. – на інтонаціях основних тем.

Розробка у D-dur. Розвиток головної та побічної партій. Політного характеру, напружений вольовий політ. В кінці звучить лейттема з І ч. на fff у D-dur як образ вольового польоту.

Реприза – обидві теми у Fis dur. Дінамічне наростання призводить до коди.

Кода – це підсумок та кульмінація всієї сонати. Тут звучить лейттема у високому регістрі, з акордовими репетиціями як тема радісного піднесення, екстазу.