Тема 9. Фінанси підприємств комунального господарства

1. Склад та особливості організації фінансів житлово-комунального господарства

2. Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування

9.1. Склад та особливості організації фінансів житлово-комунального господарства

Підприємства житлового господарства

Житлово-комунальне господарство має більше ніж 20 підгалузей, у ньому зосереджено майже 1/4 основних засобів країни, зайнято 5% працездатного населення, господарську діяльність здійснює понад 5 тисяч підприємств. Основні фонди житлового господарства - це, головним чином, будівлі, споруди (житлові будинки, котельні, господарські споруди та ін.). Житлові будинки складають більш ніж 90% усіх основних фондів. Основу житлового господарства складає житловий фонд, більша частина якого знаходиться у комунальній власності; частина житлового фонду приватної власності належить громадянам, інших форм власності належить підприємствам (відомчий фонд).

Житлове будівництво ведеться за рахунок бюджетних коштів, коштів підприємств та організацій та населення, в т.ч. за рахунок довгострокового банківського кредитування.

Джерела фінансування ремонту житлового фонду: доходи від оренди, перевищення доходів над видатками по експлуатації житлового фонду, бюджетні асигнування.

Житлове господарство було найменше підготовлене до ринкових умов. В умовах адміністративної економіки плата за житло лише частково покривала вартість цих послуг. За рахунок державного бюджету та коштів підприємств майже повністю здійснювалося нове житлове будівництво та капітальний ремонт житлового фонду. Тому питання щодо госпрозрахунку чи самоокупності підприємств не піднімалося.

Планування видатків місцевих бюджетів на утримання житлово-комунального господарства має свої особливості, воно розпочинається з визначення доходів цих підприємств, які, як правило, є меншими за видатки. В житловому господарстві визначаються доходи за всіма джерелами надходжень:

♦ квартирна плата;

♦ орендна плата за не житлові приміщення;

♦ кошти, які одержують від комунальних підприємств на відшкодування витрат по обслуговуванню внутрішньо будинкових мереж (водопостачання, каналізація, електропостачання);

♦ інші доходи (орендна плата за житлові приміщення, виручка від реалізації майна, макулатури і металобрухту).

Загальна сума квартирної плати розраховується, виходячи з розмірів середньорічної житлової площі і середньої ставки плати за 1 кв.м.

Розмір середньорічної оплачуваної житлової площі:

Ж = П + В М Н • (12 - М)

де:

П - розмір житлової площі на початок року;

В - розмір житлової площі, яка вводиться в дію;

Н - розмір житлової площі, яка вибуває з експлуатації;

М - кількість місяців функціонування житлової площі за рік;

12 кількість місяців за рік.

Середня квартирна плата за 1 кв.м житлової площі визначається, виходячи із звітних даних за попередній рік, шляхом ділення отриманої квартирної плати на середньорічний розмір житлової площі.

Чинники, які впливають на розмір квартплати:

• зміни тарифів згідно рішень уряду та органів місцевого самоврядування;

• поліпшення в нових будинках умов благоустрою квартир;

• забезпечення будинків ліфтами;

• місцезнаходження та поверховість будинків;

• пільги по платі за житло для окремих категорій громадян.

Орендна плата за не житлові приміщення обчислюється за тарифами, розмір яких залежить від категорії населеного пункту, типу будови, її місцезнаходження та цілей використання.

Доходи від не житлових приміщень складаються з:

• орендної плати;

• оплати опалення;

• оплати комунальних послуг за встановленими ставками і тарифами;

• сплати загальних для всіх власників будинків видатків на управління, експлуатацію і поточний ремонт житлового фонду пропорційно зайнятій площі.

Структура доходів житлового господарства має значні коливання, які пов'язані зі структурою житлової й орендної площі та її місцезнаходженням. Загалом, 50-60% доходів житлових організацій формується за рахунок квартирної плати, орендна плата за не житлові приміщення знаходиться в межах 10-20%.

В Україні діє механізм надання субсидій населенню для оплати житлово-комунальних послуг.

Видатки житлового господарства складаються з:

• заробітної плати (в межах 20%);

• нарахувань на заробітну плату (приблизно 8%);

• плати за технічне обслуговування житлових будинків (10-15%);

• ремонту житлового фонду (до 10%);

• витрат на вивезення сміття (в межах 10%);

• матеріальних витрат (до 5%);

• оплати електроенергії на освітлення сходових кліток, роботу ліфтів та на власні потреби (в межах 10%);

• амортизаційних відрахувань на повне відновлення відокремлених не житлових будинків (3-4%);

• утримання будинкового господарства, технічного інвентарю та механізоване прибирання (15-17%);

• інших витрат, які становлять до 3%.

Структура витрат житлового господарства в різних регіонах країни неоднакова, навіть більше того, в різних районах одного і того ж міста, вона має суттєві відмінності. На неї впливають такі чинники, як місцезнаходження району, його територія, наявність місць загальноміського користування, поверховість будинків, компактність їх розміщення, технічна оснащеність будинків тощо.

Останніми роками спостерігається негативна тенденція погіршення стану та скорочення комунального житлового фонду у зв'язку із зміною форми власності. Недостатньо коштів витрачається на капітальний ремонт житлового господарства (в межах 2-3 грн. на один квадратний метр загальної площі житлових приміщень комунальної власності).

На відміну від промислових підприємств, у житловому господарстві частка оборотних коштів незначна. У складі оборотних коштів відсутні статті «Сировина, матеріали й покупні напівфабрикати», «Готова продукція», «Незавершене виробництво». Одна з характерних статей оборотних коштів житлових підприємств - «Розрахунки з абонентами» або «Заборгованість абонентів», яка формується за рахунок коштів, що надходять за надані послуги та реалізовану продукцію.

Підприємства комунального господарства

Комунальне господарство включає:

♦ санітарно-технічні підприємства (водопостачання, каналізація, санітарна очистка);

♦ внутріміський транспорт;

♦ підприємства комунального обслуговування (лазні, пральні, перукарні, готелі);

♦ підприємства комунальної енергетики (електро-, газо- і теплопостачання);

♦ зовнішній благоустрій (дорожнє господарство, вуличне освітлення, озеленення);

♦ підсобні промислові та ремонтні підприємства, які обслуговують потреби комунального господарства.

Склад комунального господарства на кожній території різний, він залежить від кількості населення, особливостей господарського комплексу та інших специфічних умов (адміністративні центри, курортна місцевість, туризм тощо).

На початку 1990-х рр. основна частина комунальних підприємств належала до комунальної власності, незначна частина була державної і колективної власності. В даний час у комунальному господарстві діють державні, державно-комунальні, акціонерні, корпоративні, приватні підприємства.

У комунальній сфері повільніше, ніж в інших, почали формуватися ринкові засади господарювання. Розвиток ринкових умов у комунальному господарстві гальмувався штучним стримуванням тарифів на комунальні послуги, які лише, починаючи з 1995 р., почали наближуватися до реальних витрат і вже в 2000 р. склали 100 % їх вартості. Ще одним стримуючим чинником для розвитку ринкових засад стала наявність великої кількості пільговиків по оплаті комунальних послуг - у межах 10 млн. осіб.

У більшості регіонів не існує альтернативи державному комунальному комплексу, система споживання не забезпечена вимірювальними приладами. Рівень споживання послуг визначається, головним чином, якістю благоустрою населених пунктів і житлового фонду (квартир).

Частина підприємств комунального господарства є неприбутковими, вони надають послуги безплатно (озеленення, освітлення вулиць, благоустрій). У них немає виручки від реалізації. Всі затрати відшкодовуються з місцевих бюджетів.

На організацію фінансів комунальних підприємств впливають загальноекономічні особливості галузі: процеси виробництва і реалізації співпадають у часі, і тому в складі оборотних засобів немає незавершеного виробництва і готової продукції. Ритм роботи підприємств залежить від пори року, від загального ритму життя населеного пункту, і тому доходи надходять нерівномірно протягом року.

Із-за діючого порядку розрахунків із споживачами за послуги (раз на місяць) у комунальних підприємств має місце значна дебіторська заборгованість по оплаті послуг, яка покривається власними оборотними коштами. В той же час по окремих послугах, які оплачуються наперед (придбання абонементів, місячних проїзних квитків), виникають додаткові кошти, які враховуються як стійкі пасиви.

Затрати комунальних підприємств складаються з прямих (матеріали, заробітна плата, вартість електроенергії, палива, амортизація основних фондів) та накладних (затрати на управління і обслуговування виробництва).

Найважливіші витрати - заробітна плата, амортизація, накладні витрати. В підприємствах різних галузей комунального господарства структура затрат має відмінності.

Виручка від реалізації в комунальному господарстві - основне джерело відшкодування експлуатаційних витрат. У прибуткових галузях комунального господарства система тарифів за послуги диференційована в залежності від категорії споживачів і якості послуг.

Тарифи поділяються на такі групи:

♦ тарифи міського транспорту - як правило, єдині;

♦ тарифи санітарно-технічних підприємств (водопровід, каналізація, санітарна очистка) - диференційовані за споживачами;

♦ тарифи енергетичних підприємств - диференційовані за споживачами і за цільовим призначенням;

♦ тарифи готелів, лазень, пральних та інших послуг населенню диференційовані в залежності від якості послуг.

Розрахунок виручки комунального підприємства проводиться шляхом множення тарифної ставки на обсяг послуг, що планується надати. Якщо є різні види послуг, то розрахунок робиться по кожній послузі окремо.

Основні фонди у комунальному господарстві суттєво відрізняються від інших галузей. У своєму складі вони мають виробничі фонди, а також тротуари, мости, набережні та інші споруди. Структура розрізняється в залежності від галузі комунального господарства. У водопровідному, газовому господарствах, електропостачанні переважають передавальні споруди, в готельному і побутовому господарстві -будівлі.

Фінансування капітальних вкладень у прибуткових галузях комунального господарства проводиться за рахунок амортизації, частини прибутку, довгострокових кредитів, коштів місцевих бюджетів; у неприбуткових - за рахунок бюджетних коштів.

Напрямки реформування житлово-комунального господарства

Мета:створення ефективного ринкового механізму функціонування житлово-комунального господарства з метою підвищення рівня обслуговування споживачів шляхом поступового запровадження економічно обґрунтованих цін і тарифів на житлово-комунальні послуги на базі реальної вартості цих послуг з одночасним реформуванням галузі.

Напрямки реформування:

♦ поглиблення демонополізації та розвиток конкурентного середовища;

♦ удосконалення системи управління житлово-комунальним господарством через його реструктуризацію та запровадження договірних відносин між споживачами і виробниками послуг із забезпеченням їх правового захисту;

♦ реформування системи фінансування житлово-комунальним господарства.

Національні особливості розвитку кожної країни зумовлюють різноманітність взаємовідносин між центральними та місцевими органами влади у сфері розподілу доходних джерел між державним та місцевими бюджетами. Так, якщо у Великобританії, де самоврядування не набуло значного розвитку, в кінці XX століття лише близько усього 14% сукупних доходів формувалося з податкових надходжень, а решта - за рахунок державних субсидій та субвенцій, то у Швеції, де в результаті проведених реформ було досягнуто високого ступеня децентралізації і автономії місцевих властей, власні податкові надходження в доходах місцевих бюджетів складали наприкінці 1990-х років 70,1% і лише 19,1% -державні субсидії.

Існують значні відмінності також і в складі податкових доходів місцевої влади (див. табл. 18). У Великобританії вони майже повністю формуються за рахунок одного майнового податку, що є винятком із загально розповсюдженої практики місцевого оподаткування із застосуванням великої кількості дріб'язкових податків, які у платників створюють ілюзію невеликого податкового тягаря. Окрім Великобританії, майнові податки відіграють суттєву роль у доходах місцевих бюджетів США - наприкінці XX століття за їх рахунок було забезпечено надходження більше ніж 45% власних доходів бюджетів місцевого самоврядування або більше 70% податкових надходжень місцевих бюджетів; в Іспанії - більше 20% власних доходів або 30% податкових надходжень місцевих бюджетів; у Франції - більше 25% власних доходів або 35% податкових надходжень до місцевих бюджетів.

Таблиця 9.1

Структура доходів бюджетів органів місцевого самоврядування зарубіжних країн на початку 2000-х років, (%)

Країни	Податкові доходи	Неподаткові доходи	Доходи від капіталу	Гранти
Усього	Доходи,прибутки, заробітки	У тому числі податки на
Майно	Товари та послуги
США	39.3	2.4	28.9	8.1	23.0	0.1	37.6
Австрія	59.9	22.8	4.9	19.3	18.8	1.6	19.7
Великобританія	13.7	-	13.6	-	12.9	2.8	70.6
Данія	46.7	43.3	3.3	-	8.0	0.8	44.5
Іспанія	50.1	9.8	15.1	22.2	13.0	2.2	34.7
Італія	38.0	…	…	…	11.6	1.6	48.8
Німеччина	39.9	…	…	…	20.9	4.6	34.6
Норвегія	44.3	39.8	4.2	0.3	17.4	0.7	37.6
Фінляндія	46.6	…	…	…	30.2	2.0	21.2
Франція	47.2	7.2	16.8	5.1	18.1	0.5	34.2
Швеція	70.1	70.1	…	-	10.5	0.3	19.1

Таблиця 9.2

Майнові податки в доходах органів місцевого самоврядування зарубіжних країн на початку 2000-х років, (%)

Країни	Частка у власних доходах органів місцевого самоврядування	Частка у податкових надходженнях органів місцевого самоврядування
США	46.2	73.4
Австрія	6.2	8.3
Великобританія	45.9	99.3
Іспанія	23.1	30.2
Німеччина	9.5	20.9
Норвегія	6.7	9.4
Франція	25.6	35.7

У країнах Північної Європи, які характеризуються найвищими показниками життєвого рівня і, відповідно, високими податками, у формуванні доходів місцевих бюджетів велику роль відіграють муніципальні прибуткові податки.

Таблиця 9.3.

Структура видатків органів місцевого самоврядування зарубіжних країн на початку 2000-х років

Видатки	Великобританія (1998 р.)	Данія (1994 р.)	Іспанія (1996 р.)	ФРН (1996 р.)	США (1997 р.)	Норвегія (1997 р.)	Франція (1993
Загальні громадські послуги		3,3		7,4	5,4	5,4	10,6
Громадський порядок та безпека	12,3	0,4	4,3	3,4	10,1	0,9	2,3
Освіта	; 28,7	10,9	2,6		44,1	24,1	19,6
Охорона здоров'я	-	14,8	4,7	14,5	9,3	30,3	2,3
Соціальний захист та соціальне забезпечення			21,7-	24,6	7,8,	17,3-	17,7
Житлове будівництво та комунальні зручності	5,4	2,3	9,3	15,3	1,9	6,7	24,1
Розважальна, культурна та релігійна діяльність			0,02	5,7	3,1	4,5	7,7
Паливо та енергія	-	0,2	-	0,1	-	-	4,2
Сільське господарство, лісове господарство, рибальство, мисливство	0,1	0,00	1,1	0,6	0,5
Транспорт і зв'язок	4,9	3,1			5,8	4,7	3,6
Інші послуги з економіки		2,9	2,7	4,1	0,4	0,7	-
Інші видатки		1,1	29,6	5,3	11,6	5,4	7,9
Разом

Причому в країнах з соціально орієнтованою економікою частка видатків соціального спрямування досягає максимального значення (Данія - 84%, Норвегія - 72%), у федеративних країнах і Великобританії, де місцеве самоврядування обмежене, - знаходиться

Житлово-комунальне господарство — соціально зорієнтова­на ланка економіки країни, багатогалузевий господарський ком­плекс, функціональним призначенням якого є задоволення житлово-комунальних потреб населення, підприємств, установ та організацій, що забезпечує реалізацію відповідних прав і захист здоров'я громадян, сприяє соціально-економічному розвитку та зміцненню безпеки держави.

Говорячи про склад житлово-комунального господарства за галузевою ознакою (рис. 9.1), насамперед у ньому можна виокремити дві потужні підгалузі:

житлове господарство (утримання й експлуатація житлового фон­ду, гуртожитків, житлове будівництво та управління житловим госпо­дарством);

комунальне обслуговування (комунальне і побутове енерго- та во­допостачання, каналізаційне господарство, санітарно-технічна очистка і прибирання територій населених місць, зовнішній благоустрій і освіт­лення вулиць, лазні і пральні, готельне господарство, громадський мі­ський пасажирський транспорт та ін.).

Рис. 9.1. Галузева структура житлово-комунального комплексу муні­ципального утворення

Житлове господарство — складова соціальної інфраструктури адміністративно-територіальних формувань, покликана задовольняти потреби громадян у житлі.

До складу житлового господарства входять: житловий фонд, муніци­пальні дачні фонди, об'єкти інженерно-енергетичного устаткування для благоустрою житла та прилеглих до нього територій.

Управління житловим фондом і господарські функції з обслугову­вання житлових будинків, гуртожитків і прилеглих до них ділянок, здійснюють спеціалізовані підприємства та організації (житлово-екс­плуатаційні контори, житлово-експлуатаційні дільниці, товариства з експлуатації житла, ремонтно-будівельні управління, постачальниць­кі, транспортні та інші організації), які формують єдину систему жит­лового господарства. Функціональними завданнями роботи переліче­них підприємств і служб є: утримання в належному технічному стані та збереження об'єктів житлового фонду і прилеглих територій; підвищен­ня ступеня комфортності проживання у житлових приміщеннях шля­хом проведення загальних (комплексних) ремонтно-відновлювальних робіт та регулювання будинкових систем електро-, газо-, тепло-, водо­постачання і каналізації; отримання доходів від експлуатації житлово­го фонду, достатніх для компенсації витрат на проведення вказаної гос­подарської діяльності.

Головними індикаторами, які характеризують діяльність житлового господарства, є показники експлуатації житлового фонду, а саме: кіль­кість будинків та квартир у них, кількість мешканців, розміри житло­вої площі за окремими видами благоустрою, площа нежитлових примі­щень, зданих в оренду, доходи і витрати на експлуатацію об'єктів жит­лового фонду, терміни експлуатації житла, обсяг робіт з ремонту при­міщень та благоустрою прилеглих територій тощо.

Комунальне господарство — складова житлово-комунально­го комплексу, яка забезпечує надання необхідного обсягу санітар­но-технічних, санітарно-гігієнічних, енергетичних і транспорт­них послуг жителям населених пунктів, а також здійснює відпо­відне комунальне обслуговування суб'єктів господарювання.

Метою комунального господарства є досягнення нормативного рівня забезпечення населення відповідними видами послуг та поліппіення якості обслуговування споживачів.

Відповідно до функціонального призначення у складі комунального господарства можна виокремити такі підгалузі та групи суб'єктів гос­подарювання:

· санітарно-технічні підприємства (водопровідно-каналізаційне гос­подарство, санітарна очистка і прибирання);

· міський пасажирський транспорт (трамвай, тролейбус, автобус, кому­нальний таксопарк, метрополітен);

· підприємства комунально-побутового обслуговування (лазні, пра­льні, перукарні, будинки побуту, готельне господарство);

· підприємства комунальної енергетики (електростанції й електро­мережі, газове господарство, опалювальні котельні з мережами тепло­постачання);

· зовнішній благоустрій (дорожнє і мостове господарство, вуличне освітлення, озеленення, прибирання кладовищ, парків і скверів, очи­щення водоймищ і архітектури малих форм — фонтанів, пам'ятників);

· підсобні промислові та ремонтні підприємства, які обслуговують потреби комунального господарства.

Склад комунального господарства на кожній території різний, він за­лежить від кількості населення, особливостей господарського комплек­су та інших специфічних умов (адміністративні центри, курортна міс­цевість, туризм тощо).

На початку 90-х років основна частина житлово-комунальних під­приємств належала до комунальної власності, незначна частина була у державній і колективній власності. Нині у житлово-комунальному гос­подарстві діють державні, державно-комунальні, акціонерні, корпора­тивні, приватні підприємства.

Для оперативного прийняття управлінських рішень про коригуван­ня діяльності та розвитку комунального господарства органами місце­вого самоврядування здійснюється моніторинг функціонування суб'єк­тів господарювання комунальної сфери за допомогою системи індика­торів, до яких, зокрема, можна віднести показники обсягу і структури наданих послуг у натуральному й вартісному вираженні; індикатори ви­користання ресурсів у процесі обслуговування; собівартість і рентабель­ність послуг; індикатори якості; показники оцінки фінансового стану. Крім того, ці показники доповнює сукупність спеціальних індикаторів, які враховують техніко-економічні особливості окремих підгалузей ко­мунального господарства.

Наприклад, основними показниками, що використовуються для оці­нювання рівня розвитку водопровідного господарства, є такі індикато­ри: нормативна потреба населення у водопостачанні, корисний відпуск води в розрахунку на одного мешканця протягом доби (водоспоживан­ня на душу населення), відношення довжини водопровідної мережі до протяжності вулиць, обсяги подання води у мережу, обсяги втрат води у водопровідній мережі.

З обсягами послуг із водопостачання певною мірою мають узгоджува­тися масштаби виробничої діяльності каналізаційного господарства, які характеризуються такими спеціальними показниками: протяжність ка­налізаційної мережі; кількість підключень до неї; обсяги водовідведення; об'єми стічних вод, пропущених через очисні споруди; співвідношен­ня між довжиною каналізаційної мережі та протяжністю водогону і ву­лиць; відношення кількості мешканців у будинках, обладнаних каналі­зацією, до загальної чисельності місцевого населення; відношення стіч­них вод до подання води у водопровідну мережу тощо.

Виробничо-господарська діяльність підприємств та організацій енер­гопостачання спрямована на забезпечення відповідних комунально-по­бутових потреб мешканців та інших споживачів. Указані потреби роз­раховуються згідно з установленими нормативами споживання на одно­го мешканця, одиницю продукції, робіт чи послуг, а потім порівнюють­ся й узгоджуються з наявними виробничими можливостями діючих підприємств комунальної енергетики, визначеними на основі балансових розрахунків4.

Роботу міського пасажирського електротранспорту характеризують натуральні показники чисельності перевезених пасажирів і загального пробігу пересувного складу, експлуатаційну діяльність готельного гос­подарства — кількість наданих ліжко-діб, а пралень — вага обробленої білизни і т. ін.

Окрім поділу за галузевим принципом, сукупність різноманітних підприємств, установ і організацій житлово-комунального господарства можна поділити на дві великі групи:

ü ті, що виробляють матеріальну продукцію;

ü ті, що надають послуги.

До першої групи належать:

ü заводи, виробничі цехи і майстерні, які випускають продукцію, що має речове вираження (споживання такої продукції може відбуватися не одразу, вона може нагромаджуватись і зберігатися у складських при­міщеннях та транспортуватися на значні віддалі). Як правило, такі суб'єкти господарювання мають підсобний характер і кількість їх є не­значною;

ü електростанції та електромережі, організації газового господарства і газові мережі, підприємства водопостачання з водопроводами та тепло­постачання з тепломережами, які виробляють специфічну продукцію (продукція таких підприємств має вигляд речовин або енергії з визна­ченими якостями і параметрами; процеси її виробництва і споживання або збігаються у часі (наприклад, електропостачання), або відбуваються один за одним (водопостачання); тому така продукція не може нагро­маджуватися і має випускатися в обсягах, що відповідають потребам на конкретний момент часу).

Друга група включає такі види суб'єктів господарювання, які нада­ють житлово-комунальні послуги (процеси виробництва і споживання послуг невіддільні й відбуваються одночасно):

ü житлово-експлуатаційні організації, що створюють сприятливі умо­ви для комфортного проживання в житлових будинках і гуртожитках;

ü міський пасажирський транспорт, який задовольняє потреби на­селення у швидкому і зручному пересуванні територією населеного пункту;

ü лазні, пральні, хімчистки і будинки побуту, які задовольняють по­бутові потреби громадян;

ü готельне господарство, яке створює належні житлово-побутові умо­ви для осіб, що тимчасово проживають на території населеного пункту;

ü підприємства санітарної очистки, які забезпечують вивезення і знешкодження побутових відходів і сміття з житлових будинків та те­риторій у межах населеного пункту.

При цьому житлово-комунальні послуги можуть бути трьох видів:
особисті, виробничі та громадського призначення (локальні суспільні
послуги). Перші надаються лише населенню, мають споживчий харак­тер і оплачуються за рахунок особистих доходів домогосподарств (на­
приклад, послуги пасажирського транспорту, житлового господарства,
лазень тощо). Другі — можуть надаватися як населенню (прання білизни громадян, видалення нечистот і вивезення сміття з їхніх будинків і
т. ін.), так і суб'єктам господарювання (перевезення вантажів, газо-, водо-,
теплопостачання тощо), які оплачують їх за рахунок своїх грошових
коштів. Третіми є суспільно корисні житлово-комунальні послуги, при­
значені для створення сприятливих умов проживання громадян та нормальної діяльності підприємств, установ, організацій у населеному пункті (утримання зелених насаджень, прибирання, миття та освітлення вулиць і доріг, благоустрій територій та ін.). Для них характерними є широкий контингент споживачів і відсутність оплати з їх боку за отримані
послуги.

На фінансові показники також впливає специфічний ритм роботи підприємств комунального господарства, який залежить від ритмічно­сті споживання їхньої продукції (послуг) у населеному пункті. Така за­лежність викликає нерівномірність виробництва продукції (надання по­слуг) як протягом доби (години пік), так і упродовж року (сезонні коли­вання). Тому необхідна виробнича потужність підприємств комуналь­ної сфери розраховується за найбільшою потребою, яка виникає у певні проміжки часу (доба, літо або зима). Це вимагає придбання (виготов­лення) дорогого запасного (резервного) обладнання, що неможливо без залучення централізованих фінансових ресурсів. Як результат — виробничі потужності протягом значних періодів часу використовуються не повною мірою, що зумовлює необґрунтоване зростання умовно-постій­них витрат та собівартості загалом, погіршує фондомісткість, фондовід­дачу і рентабельність капіталовкладень. Крім того, внаслідок залежно­сті від загального ритму життя населеного пункту доходи від реалізації продукції (послуг) надходять нерівномірно протягом року.

Як бачимо, для істотної частини підприємств комунального госпо­дарства великого значення набуває забезпечення безперебійності вироб­ництва і доставки продукції або надання послуг (насамперед це стосу­ється водо-, електро- і теплопостачання, роботи пасажирського транс­порту тощо). При цьому для забезпечення своєчасної доставки спожи­вачам у складі багатьох комунальних підприємств утворюється розга­лужене мережеве господарство — розподільні трубопроводи, лінії та об­ладнання (водопроводи, газо-, енергомережі і т. ін.), які мають перебу­вати у справному стані для уникнення втрат готової продукції на стадії її транспортування. У свою чергу, безперебійна робота суб'єктів госпо­дарювання комунальної сфери в комплексі досягається через проведен­ня постійного технічного контролю за роботою обладнання і мереж, ре­гулярних профілактичних (попереджувальних) ремонтів із заміною ок­ремих вузлів та агрегатів, чіткого (регламентного) обслуговування ви­робничих потужностей, застосування доплат і премій за безаварійну ро­боту та стан об'єктів, якість обслуговування. Зрозуміло, що зазначені моменти відображаються в особливому складі та структурі витрат на виробництво і реалізацію продукції (послуг).

Збіг у часі процесів виробництва, доставки і реалізації продукції (послуг) на більшості підприємств житлово-комунального господарства, на чому наголошувалось вище, позначається на формуванні особливого складу і структури їх оборотних активів. У результаті подібного збігу більшість житлово-комунальних підприємств не має незавершеного ви­робництва і готової продукції. Виняток становлять пральні, хімчистки, ремонтні майстерні, які мають незначні залишки незавершеного вироб­ництва, а також ремонтно-будівельні організації, що входять до складу житлово-комунального комплексу, які можуть мати досить значні обся­ги незавершеного виробництва.

Під час виробництва продукції (послуг) переважна більшість кому­нальних підприємств не використовує такі види оборотних активів, як сировина й основні матеріали, а в значних кількостях споживає допо­міжні матеріали. Наприклад, на спорудах, які забезпечують водопоста­чання, вода, забрана з природного середовища, шляхом обробки за до­помогою допоміжних матеріалів набуває необхідної якості, що відпові­дає вимогам, установленим до питної води, після чого відбувається її доставлення споживачам. Як правило, при наданні житлово-комуналь­них послуг використовуються лише допоміжні матеріали у вигляді па­лива і паливомастильних матеріалів, хімічних речовин і реактивів, миючих засобів, а також запасні частини для ремонту, малоцінні і швид­козношувані предмети.

Внаслідок чинного порядку розрахунків зі споживачами за послуги (раз на місяць) у житлово-комунальних підприємств виникає значна де­біторська заборгованість з оплати послуг, яка покривається власними оборотними коштами. Водночас за окремими послугами, які оплачують­ся наперед (придбання абонементів, місячних проїзних квитків), утворю­ються додаткові кошти, які враховуються як стійкі пасиви.

Відмінності у складі оборотних засобів на підприємствах житлово-ко­мунальної сфери зумовлюють особливості методики визначення опти­мальної потреби в оборотних коштах як за кожною їх статтею, так і су­купного нормативу, про що детальніше йтиметься нижче.

Відповідно до Закону України "Про місцеве самоврядування в Украї­ні" органи місцевого самоврядування наділені значними повноваження­ми у цій сфері:

ü управління об'єктами житлово-комунального господарства;

ü облік громадян, які потребують поліпшення житлових умов;

ü сприяння розширенню житлового будівництва;

ü реєстрація житлово-будівельних кооперативів;

ü забезпечення соціально-культурних закладів і населення усіма ко­мунальними зручностями;

ü збирання, утилізація відходів і сміття;

благоустрій територій;

ü встановлення зручного для населення режиму роботи комунальних підприємств;

ü затвердження транспортних маршрутів;

ü утримання в належному стані кладовищ, їх охорона;

ü залучення на договірних засадах підприємств, які не належать до комунальної власності, до обслуговування населення засобами транспор­ту і зв'язку;

ü встановлення в порядку і межах, визначених законодавством, та­рифів щодо оплати житлово-комунальних послуг, які надаються підпри­ємствами та організаціями комунальної власності відповідної терито­ріальної громади; погодження в установленому порядку цих питань з підприємствами, установами та організаціями, які не належать до кому­нальної власності. Крім того, згідно з чинним законодавством органи місцевого самоврядування можуть надавати пільги з місцевих податків і зборів підприємствам комунальної власності в межах сум, які зараховуються до відповідних місцевих бюджетів, та затверджувати обсяги бю­джетних видатків на розвиток житлово-комунального господарства.

Одним із пріоритетних важелів, за допомогою якого органи місцево­го самоврядування впливають на фінансове забезпечення комунальних підприємств, є регулювання тарифів на житлово-комунальні послу­ги, що може здійснюватися за допомогою таких методів:

ü нормативного затвердження фіксованих тарифів;

ü встановлення граничних меж рентабельності, дотримання яких є обов'язковим при формуванні цін (тарифів);

ü оповіщення громадськості про підвищення тарифів та укладення до­говорів між місцевою владою і житлово-комунальними підприєм­ствами.

Для того, щоб регулювання тарифів у сфері житлово-комунального господарства стимулювало залучення інвестиційних ресурсів у цю га­лузь, забезпечувало захист прав споживачів, сприяло впровадженню ресурсозберігальних та маловідходних технологій на відповідних підпри­ємствах, які є природними монополіями, воно повинно базуватись на формульних уніфікованих методиках розрахунків та відповідати кри­терію прозорості для інвесторів, споживачів послуг та органів влади. Крім того, порядок обчислення тарифів на житлово-комунальні послу­ги має враховувати нормативи ресурсомісткості, періодичність і повно­ту оплати споживачами, рівень якості, категорійності послуг та плато­спроможного попиту громадян тощо.

Отже, важливою специфічною рисою організації фінансів підпри­ємств житлово-комунального господарства є те, що органи місцевого са­моврядування мають значні можливості для впливу на їх фінансово-господарську діяльність і, зокрема, на формування їх доходів і прибут­ків через відповідну тарифну політику, надання бюджетних дотацій, субвенцій та пільг зі сплати податків і зборів.

9.2. Специфіка фінансової діяльності підприємств комунального обслуговування

Як відомо, за своєю роллю в процесі здійснення виробничо-госпо­дарської діяльності капітал будь-якого суб'єкта господарювання (не є
винятком і підприємства комунального обслуговування) поділяється на
два види — основний і оборотний.

Особливістю складу основних фондів комунального господарства є те, що поряд із виробничими фондами (інженерно-технічними спору­дами і мережами загальноміського призначення: водопровідними стан­ціями, каналізаційними очисними спорудами, кільцевими та магіст­ральними водопроводами, теплоцентралями; обладнанням заводів з пе­реробки побутових відходів і сміття та ін.) до нього входять фонди зов­нішнього благоустрою населених пунктів (дороги, мости і тротуари, пі­шохідні переходи та естакади, набережні; електричні опори для вулич­ного освітлення; багаторічні насадження; об'єкти архітектури малих форм — пам'ятники, фонтани тощо). Структура основних фондів кому­нальних підприємств розрізняється залежно від галузі комунального господарства. Наприклад, у водопровідно-каналізаційному, газовому господарствах, електро- і теплопостачанні переважають передавальні споруди, у готельному і побутовому господарстві — будівлі, а в місько­му електротранспорті — пересувний склад. Крім того, ця структура за­лежить від природно-кліматичних і місцевих умов та науково-технічно­го прогресу.

У процесі фінансового планування та аналізу на підприємствах ко­мунального господарства використовується типовий набір показників, що характеризують ефективність використання основних фондів (фон­довіддача, фондомісткість, рентабельність основних засобів і сума при­бутку на одну гривню основних засобів). Однак, оскільки продукція більшості підприємств комунальної сфери є однорідною, то показник фондовіддачі обчислюється не тільки у вартісному, а й у натуральному вираженні (наприклад, визначається об'єм поданої через водопровід во­ди, об'єм відведених стічних рідин на одну гривню основних виробни­чих фондів).

Традиційно відтворення основних фондів і відновлення виробничих якостей комунальних підприємств здійснюється шляхом ремонту та капіталовкладень. При цьому особливістю функціонування суб'єктів господарювання комунального господарства є застосування системи плано­во-попереджувальних (комплексу заходів превентивного характеру, спрямованих на підтримування основних фондів у справному техніко-експлуатаційному стані) та аварійних ремонтів обладнання, машин, агрегатів, мереж і споруд, що потребує значних фінансових ресурсів на їх проведення. Видатки на поточний ремонт відносять на собівартість реалізованої продукції (послуг), а затрати на капітальний ремонт, як правило, частково включаються до собівартості, а частина їх компенсу­ється за рахунок амортизаційних відрахувань, наявних прибутків та бюджетних асигнувань.

Досвід вітчизняних підприємств комунального обслуговування, на­копичений у сфері здійснення ремонтних робіт, дає змогу сформулюва­ти такі заходи, покликані знизити їхню вартість, а отже, і собівартість комунальних послуг загалом:

· підготовчі роботи мають здійснюватись до моменту зупинки ма­шин і обладнання на ремонт; необхідно забезпечити своєчасне поста­чання запасних частин та деталей;

· потрібно суміщати час проведення ремонту із регламентованими (установленими) перервами в роботі обладнання або проводити його в період найменшого завантаження машин і обладнання;

· доцільно якнайповніше використовувати агрегатно-вузловий ме­тод проведення ремонтних робіт, суть якого полягає в заміні зношених частин та вузлів обладнання попередньо виготовленими безпосередньо за місцем його функціонування;

· зниження трудомісткості ремонту за рахунок поліпшення органі­зації та механізації праці.

Фінансування капітальних вкладень у прибуткових галузях кому­нального господарства проводиться за рахунок амортизації, частини прибутку, довгострокових кредитів, коштів місцевих бюджетів; у не­прибуткових — за рахунок бюджетних коштів.

За аналогією із суб'єктами господарювання у промисловості та сільсь­кому господарстві оборотні кошти комунальних підприємств поділяють­ся на оборотні виробничі фонди і фонди обігу. Водночас склад і структура оборотних коштів підприємств комунального обслуговування у межах названих груп мають істотні відмінності порівняно з іншими галузями економіки, які пояснюються своєрідністю виробничогосподарської діяль­ності і процесу продажу продукції (послуг) таких підприємств.

Особливістю виробничо-господарської діяльності більшості підпри­ємств комунальної сфери є те, що вона має експлуатаційний характер, а вироблена ними продукція набуває вигляду послуг. Як наслідок, сиро­вина і основні матеріали при наданні послуг такими підприємствами не використовуються, тобто немає потреби у створенні відповідних вироб­ничих запасів.

Водночас в окремих видах комунальних підприємств (об'єднаних ко­тельнях, підприємствах із вирощування саджанців декоративних рос-лин для озеленення і водопровідно-каналізаційного господарства, само­стійних ремонтно-будівельних організаціях у складі комунального госпо­дарства тощо) склад оборотного капіталу є практично ідентичним пере­ліку статей оборотних коштів на промислових, сільськогосподарських, будівельних підприємствах. Однак значна частка виробничо-госпо­дарської діяльності вказаних підприємств комунального сектору також має експлуатаційний характер. Наприклад, підприємства водопровід­ного господарства здійснюють забір води з природних джерел і тому не накопичують її запасів для безперебійного постачання. У процесі вироб­ничої обробки природна вода доводиться' до кондицій питної і через трубо­провідну мережу доставляється споживачам. Описаний етап виробни­чої діяльності за всіма ознаками має експлуатаційний характер, оскіль­ки зводиться до утримання у справному технічному стані водопровідної системи.

Для виробництва теплової енергії об'єднані котельні використову­ють паливо, хімікати і воду, організації, що займаються посадкою та вирощуванням багаторічних зелених насаджень, у своїй діяльності за­стосовують міндобрива, гербіциди і посадковий матеріал, а ремонтно-бу­дівельні організації, що обслуговують комунальний сектор, у процесі виконання будівельно-монтажних робіт використовують будівельні ма­теріали, деталі та конструкції. Тому на вказаних підприємствах кому­нального господарства утворюються виробничі запаси, які можуть за­ймати значну частку в загальній вартості їх оборотних активів. Таким чином, для визначення нормативів за переліченими вище статтями обо­ротних коштів ці підприємства можуть користуватись апробованими ме­тодиками нормування, які застосовують і в інших галузях народного господарства.

Створюючи особливий вид продукції — послуги, процеси виробниц­тва і споживання яких збігаються у часі, підприємства комунального обслуговування не потребують резервування оборотних коштів у запаси готової продукції. Як виняток, можна назвати хіба що ремонтні та деко­ративно-рослинницькі підприємства, котрі можуть тимчасово зберігати власну готову продукцію (виконані роботи). Завдяки цьому в основній діяльності більшості комунальних підприємств (окрім названих квітни­карських і ремонтних) також немає незавершеного виробництва, тому непотрібно вкладати оборотні кошти у формування його запасів.

У результаті вказаних особливостей загальна потреба (сукупний нор­матив) в оборотних коштах для підприємств комунальної сфери порів­няно з промисловими підприємствами є невеликою — 3—5 % вартості основних виробничих фондів (у промисловості аналогічний показник нерідко перевищує 20 %).

Як правило, підприємства комунального господарства реалізують влас­ну продукцію (послуги) самостійно, без допомоги посередників. До того ж більшість комунальних послуг оплачується вже після їх споживан­ня. Усе це зумовлює наявність у складі оборотних виробничих коштів специфічної статті — непрострочена заборгованість абонентів (спожи­вачів продукції), а також значну частку у фондах обігу такої статті, як кошти в розрахунках (дебіторська заборгованість).

Отже, можна зазначити, що у складі оборотних виробничих коштів більшості підприємств комунального господарства немає таких статей, як сировина й основні матеріали, незавершене виробництво, однак є спе­цифічна стаття "Абоненти", а у складі фондів обігу немає готової про­дукції.

Як відомо, за методами планування, організації та регулювання обо­ротні кошти поділяються на нормовані та ненормовані. З урахуванням описаних вище особливостей типовий перелік нормованих оборотних активів для більшості комунальних підприємств матиме такий вигляд:

· допоміжні матеріали;

· запасні частини для ремонту;

· паливо і пальне, паливомастильні матеріали;

· тара;

· господарський інвентар та інші малоцінні та швидкозношувані пред­мети;

· витрати майбутніх періодів;

· абоненти (непрострочена заборгованість споживачів послуг). До ненормованих оборотних коштів належатимуть:

· грошові кошти на рахунках у банках і в касі підприємства;

· кошти в незакінчених розрахунках (за винятком абонентської заборгованості).

Визначення індивідуальних нормативів оборотних коштів для кож­ного виду запасів матеріальних ресурсів (допоміжних матеріалів, запас­них частин, палива і пального, тари, малоцінних і швидкозношуваних предметів), а також за витратами майбутніх періодів здійснюється за тими самими методиками, що й у промисловості. Відмінність полягає лише в тому, що в основу розрахунку потреби в оборотних коштах (а са­ме для визначення одноденної потреби в ресурсах) береться не квар­тальний, а річний обсяг виробництва продукції (надання послуг).

Процес нормування оборотних коштів за статтею "Абоненти" досить складний. Спочатку обчислюються часткові нормативи окремих груп спо­живачів комунальних послуг як добуток одноденної реалізації послуг за собівартістю на тривалість пільгового терміну оплати цих послуг у днях, яка для кожної групи споживачів є різною. Після цього шляхом додаван­ня нормативів, розрахованих за окремими групами споживачів, визна­чається загальна потреба в оборотних коштах за статтею "Абоненти"6.

За джерелами утворення оборотні кошти комунальних підприємств традиційно можна поділити на три групи:

1) власні — створюються за рахунок бюджетних асигнувань та отриманого прибутку;

2) прирівняні до власних — фінансуються за рахунок стійких пасивів і

3) позичені — формуються з коштів, залучених на фінансовому ринку.

Важливим джерелом фінансування покриття (поповнення нестачі або приросту нормативу) оборотних коштів підприємств комунальної сфери є стійкі пасиви. Внаслідок особливостей встановленого порядку розра­хунків і нагромадження фінансових ресурсів, поряд із нормальною (непростроченою) заборгованістю за заробітною платою персоналу і плате­жами до бюджету та цільових фондів, на вказаних підприємствах по­стійно виникає сума стійких пасивів, яка складається з доходів майбут­ніх звітних періодів (аванси, передоплати і переплати споживачів кому­нальних послуг), частини амортизаційних відрахувань на запаси матері­алів для капітального ремонту, тимчасово вільних залишків резервних та інших спеціальних фондів. Так, на підприємствах міського транспор­ту у складі стійких пасивів вагоме місце займає стаття "Доходи майбут­ніх періодів". При складанні фінансових планів величина такого стій­кого пасиву розраховується як 50 % від суми середньомісячної виручки від реалізації місячних проїзних квитків та абонентів у році, що переду­вав плановому, скоригованої на зміни в обсягах пасажирських переве­зень і тарифах.

Під виробничою собівартістю робіт (послуг) розуміють су­купність виражених у грошовій формі поточних витрат підпри­ємства на їх виробництво.

У бухгалтерському обліку виробнича собівартість складається з ви­трат, пов'язаних з операційною діяльністю підприємства, які включа­ються до собівартості реалізованих послуг.

Операційна собівартість робіт (послуг) — сума виражених у грошовій формі поточних витрат на їх виробництво і збут, а та­кож загальногосподарських витрат на обслуговування та управ­ління підприємством комунального господарства.

Повна собівартість (собівартість звичайної діяльності) — це грошове вираження сукупних поточних витрат звичайної діяль­ності підприємства.

Калькулювання собівартості звичайної діяльності здійснюється жит­лово-комунальними підприємствами у разі виникнення такої потреби (на власний розсуд) з метою ціноутворення та поглибленого фінансово­го аналізу. Для цього в калькуляції окремо виділяються статті фінансо­вих, інвестиційних та інших витрат звичайної діяльності з наступним розподілом загальної суми між окремими об'єктами витрат (видами ді­яльності або роботами (послугами), об'єднаними ознакою однорідності).

Для забезпечення можливості зіставляти у часі та між собою планові та звітні дані витрати підприємств комунального обслуговування гру­пуються (класифікуються) за низкою ознак:

1. За місцем виникнення витрати на виробництво робіт (послуг) гру­пуються за окремими структурними підрозділами комунальних підпри­ємств і організацій. Залежно від характеру та призначення виконува­них процесів виробництво поділяється на основне (відокремлені струк­турні підрозділи підприємств, які безпосередньо беруть участь у вико­нанні комунальних робіт та виробництві), допоміжне (призначене для обслуговування підрозділів основного виробництва: ремонтні цехи, бу­дівельні дільниці, механічні, енергетичні, експериментальні майстерні та ін.) й обслуговуюче (невиробниче) господарства (не бере участі у здійс­ненні та забезпечені надання комунальних послуг: культурно-побутові заклади, житлово-комунальне господарство, підсобні сільськогосподар­ські підприємства, науково-дослідні, оздоровчі, спортивні та інші струк­турні підрозділи).

За видами витрати класифікуються за економічними елементами та за статтями витрат. Такі класифікації є основними при здійснен­ні фінансового планування і калькулювання собівартості на підприєм­ствах комунальної сфери, тому нижче вони будуть розглянуті детальніше.

За способами віднесення на виробничу собівартість виокремлю­ють прямі, які можуть бути безпосередньо включені до виробничої собі­вартості окремих видів робіт (послуг), та непрямі (або накладні) витра­ти — безпосередньо не пов'язані з виконанням комунальних робіт (по­слуг). До перших належать: матеріали; заробітна плата виробничого персоналу; вартість електроенергії, пального, палива на технологічні потреби; амортизація основних виробничих фондів тощо. До непрямих витрат належать загальновиробничі витрати, які включають витрати з управління та обслуговування виробничого процесу, а саме: зарплата ад­міністративно-управлінського персоналу, витрати на утримання основ­них фондів загальногосподарського призначення, на охорону праці й техніку безпеки та ін.

За ступенем впливу обсягів виконаних комунальних робіт (нада­них послуг) на рівень витрат, аналогічно як і на підприємствах інших галузей, витрати поділяються на змінні (сировина, матеріали, паливно-мастильні матеріали, електроенергія, запасні частини і комплектуючі тощо) і постійні (пов'язані з обслуговуванням і управлінням вироб­ничих підрозділів, а також забезпеченням загальногосподарських по­треб).

За складом витрати поділяються на одноелементні, тобто еконо­мічно однорідні (наприклад, амортизація основних виробничих засо­бів), та комплексні, які складаються з кількох елементів (наприклад, адміністративні витрати, витрати на збут).

За звітними періодами витрати поділяються на поточні, витра­ти минулих та майбутніх періодів.

За доцільністю розрізняють продуктивні, непродуктивні та над­звичайні витрати. Непродуктивними витратами вважаються такі, що виникли в результаті неналежної організації виробничого і управлінсь­кого процесів, відхилень від установлених технологічних норм, псуван­ня матеріальних цінностей. Витрати від надзвичайних подій (стихійних лих, техногенних катастроф та аварій) включають як витрати за наслід­ками цих подій, так і витрати на запобігання та ліквідацію негативних наслідків (відшкодування, сплата стороннім організаціям, зарплата працівників, зайнятих на відновлювальних роботах, вартість викорис­таних сировини та матеріалів тощо)

Повертаючись до групування витрат за економічними елементами, слід зазначити, що воно здійснюється з метою контролю за рівнем ви­трат у цілому по комунальному підприємству, для визначення загаль­ного обсягу використаних підприємством матеріальних, трудових ресур­сів і грошових коштів. Відповідно до п. 21 П(С)БО 16 "Витрати" і Мето­дичних рекомендацій від б березня 2002 р. № 47 у комунальному госпо­дарстві пропонується застосовувати таку класифікацію витрат опера­ційної діяльності за економічними елементами:

1. До складу елемента "Матеріальні витрати", що є грошовим вира­ження використаних матеріальних ресурсів з додаванням транспортно-заготівельних витрат і вирахуванням вартості зворотних відходів, вклю­чаються:

а) витрати на придбання у сторонніх підприємств чи організацій си­
ровини і матеріалів, палива, мастил, енергії, глин, малоцінних і швид­
козношуваних предметів, молокаіпродуктів лікувально-профілактично­
го харчування та засобів індивідуального захисту, інших виробничих
запасів або виготовлених власними силами запасних частин і комплек­
туючих виробів, які використані на виробничо-технологічні потреби;

б) витрати, пов'язані з підготовкою та освоєнням нових видів робіт
(послуг): підвищені витрати на виробництво нових видів робіт (послуг)
у період їх освоєння; витрати на освоєння нового виробництва, цехів та
агрегатів (пускові витрати), раціоналізацію;

в) витрати, пов'язані з використанням природної сировини, плата за
воду, що вибирається з водогосподарських систем у межах затвердже­
них лімітів, а також платежі за використання інших природних ресур­
сів, за викиди і скиди забруднювальних речовин у навколишнє середо­
вище, розміщення відходів та інших видів шкідливого впливу в межах
лімітів;

г) витрати на обслуговування виробничого процесу (наприклад, на
матеріали, паливо, енергію та на її трансформацію і подання до місця
використання; на проведення поточного ремонту, проведення технічно­
го огляду та технічного обслуговування основних виробничих фондів;
на контроль за виробничими процесами та якістю продукції (робіт, по­
слуг); на забезпечення правил техніки безпеки праці, пожежної і сторо­
жової охорони, санітарно-гігієнічних та інших спеціальних вимог; на
забезпечення працівників спеціальним одягом, взуттям тощо);

ґ) поточні витрати, пов'язані з утриманням та експлуатацією фондів природоохоронного призначення (очисних споруд, уловлювачів, фільт­рів тощо), витрати на захоронення екологічно небезпечних відходів, опла­та послуг сторонніх організацій за приймання, зберігання та знищення екологічно небезпечних відходів, очищення стічних вод, інші види по­точних витрат;

д) витрати некапітального характеру, пов'язані з удосконаленням
технологій та організацією виробництва, поліпшенням якості робіт (по­
слуг), що проводиться під час виробничого процесу;

є) витрати на проведення інших робіт власними силами, власне ви­робництво електричної та інших видів енергій, а також на трансформа­цію та передання придбаної енергії до місця її споживання, які включа­ються до відповідних елементів витрат;

є) втрати від нестачі матеріальних цінностей у межах норм природ­ного убутку.

До складу елемента "Витрати на оплату праці" належать: заро­бітна плата персоналу, згідно з будь-якими видами грошових і матері­альних доплат, витрати на оплату праці фізичних осіб, які перебувають з підприємством у трудових і договірних відносинах та інших заохочень і виплат, згідно з тарифними ставками у вигляді премій, заохочень, по­гашення вартості товарів (робіт, послуг) згідно з договорами цивільно-правового характеру, інші виплати у грошовій та натуральній формі.

До елемента витрат "Відрахування на соціальні заходи" належать відрахування на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування (до Пенсійного фонду України), на загальнообов'язкове державне со­ціальне страхування (до трьох цільових соціальних фондів) та додатко­ве пенсійне страхування.

До складу елемента "Амортизація основних засобів і нематеріаль­них активів" належать суми амортизаційних відрахувань, нарахова­них згідно з порядком, нормами та умовами, встановленими П(С)БО 7 "Основні засоби" та 8 "Нематеріальні активи".

До складу елемента "Інші операційні витрати" належать витра­ти, які включаються у собівартість наданих послуг (виконаних робіт) і не враховані в попередніх елементах витрат, зокрема:

· сума сплаченої орендної (лізингової) плати за користування нада­ними в оперативну та фінансову оренду (лізинг) основними фондами;

· витрати, пов'язані з оплатою послуг комерційних банків та інших кредитно-фінансових установ;

· будь-які витрати зі страхування ризиків транспортування тепла, води, іншої продукції по трубопроводах, цивільної відповідальності, по­в'язаної з експлуатацією трубопроводів, інших транспортних засобів, майна підприємств, страхування кредитних та комерційних ризиків, без­посередньо пов'язаних із господарською діяльністю;

· оплата послуг сторонніх підприємств і організацій (за протипожеж­ну і сторожову охорону; за використання та/або обслуговування техніч­них засобів управління: обчислювальних центрів, вузлів зв'язку, засо­бів сигналізації; щодо управління виробництвом; консультаційного та інформаційного характеру; за приймання, зберігання та знищення еко­логічно небезпечних відходів, очищення стічних вод);

· оплата робіт і послуг виробничого характеру, які виконуються сто­ронніми організаціями або власними структурними підрозділами допо­міжного і невиробничого господарства підприємства;

· суми податків, зборів та інших передбачених законодавством обо­в'язкових платежів, які включаються до валових витрат;

· витрати за користування автомобільними стоянками;

· витрати на проведення роз'яснювально-рекламних заходів;

· витрати на організацію прийомів, презентацій і свят, придбання і поширення подарунків;

· витрати на службові відрядження працівників у межах встановле­них норм;

· витрати на перевезення працівників до місця роботи і назад у на­прямах, що не обслуговуються пасажирським транспортом загального користування, та на перевезення працівників-інвалідів І і II групи;

· витрати, пов'язані з професійною підготовкою та перепідготовкою за профілем підприємства в українських навчальних закладах фізич­них осіб, які перебувають у трудових відносинах з підприємством;

· оплата вартості ліцензій, сертифікатів та інших спеціальних дозво­лів, виданих державними органами для провадження господарської ді­яльності;

· витрати на утримання та експлуатацію об'єктів соціальної інфра­структури, щодо яких підприємством прийнято документально оформ­лене рішення про передачу на баланс місцевих рад, якщо ці об'єкти не надають платних послуг та не займаються іншою комерційною діяль­ністю;

· інші видатки.

Залежно від того, який економічний елемент витрат домінує на тих чи інших комунальних підприємствах, комунальне господарство мож­на умовно поділити на трудомісткі (переважають затрати на оплату праці та відрахування на соціальні заходи), фондомісткі (зі значною часткою амортизаційних відрахувань) та матеріаломісткі підгалузі. Так, найбільш фондомісткими є водопровід, каналізаційне господарство та міський електротранспорт, а трудомісткими — лазні та пральні. По­дібний поділ дає змогу більш виважено підійти та зробити правильний акцент при пошуку резервів зниження операційної собівартості кому­нальних послуг.

Групування витрат житлово-комунальних підприємств за кальку­ляційними статтями призначене для складання калькуляції операційної собівартості окремих видів послуг, а також обчислення відповідних
витрат за їх окремими підрозділами, яка в укрупненому варіанті має такий вигляд:

· прямі матеріальні витрати;

· витрати на оплату праці;

· відрахування на соціальні заходи;

· амортизація основних виробничих засобів та інших необоротних матеріальних активів;

· витрати з орендної плати основних засобів;

· загальновиробничі витрати;

· адміністративні витрати;

· витрати на збут;

· інші операційні витрати.

Підприємства житлово-комунального господарства та їх структурні підрозділи здійснюють планування собівартості виконаних робіт (нада­них послуг) одночасно з розробкою загальних річних, квартальних, а в разі такої потреби — місячних фінансових планів.

Планування собівартості передбачає виконання таких завдань:

визначення потреб в окремих видах ресурсів для виконання робіт (надання послуг) у натуральному вираженні;

· розрахунок індивідуальних складових витрат у грошовому вира­женні;

· визначення загальної величини витрат у грошовому вираженні, що показує собівартість робіт (послуг), на основі якої формуються ціни (тарифи) на комунальні роботи (послуги);

· створення основи для визначення внутрішньовиробничих еконо­мічних відносин на підприємстві.

Витрати розраховуються з урахуванням суспільних умов виробни­цтва, що визначають умови праці, правил використання природних ре­сурсів, безпечного проведення робіт, охорони навколишнього природ­ного середовища, а також ураховують техніко-економічні особливості функціонування підприємств комунального господарства.

Планування собівартості здійснюється за допомогою нормативного методу, який передбачає здійснення техніко-економічних розрахунків, проведених з використанням технічних норм, нормативів та інших па­раметрів виробничого процесу, що фіксується технічною документа­цією, статистичних даних із урахуванням економічних умов виробни­чої діяльності (форм і систем оплати праці, цін на продукцію і ресурси в плановому році, нормативів платежів, визначених законодавством).

Вихідними даними для розрахунку планових витрат є:

· планові обсяги виконання робіт (послуг) у натуральному та у вар­тісному вираженні;

· норми витрат матеріальних ресурсів для виконання робіт (послуг) і розрахунки потреби в ресурсах у натуральному вираженні;

· договори на постачання матеріальних ресурсів, на обслуговування та управління виробництвом;

· офіційні дані про ціни виробників промислової продукції на пла­