Суспільний лад

У першої половині І ст. н. е. східні слов’яни проходили процес розпаду старих родових общин. На зміну великим патріархальним сім’ям прийшла нова, сільська територіальна община, яка складалася з малих сімей (чоловіка, жінки і дітей). Уже на цьому етапі існували окремі заможні сім’ї, які відрізнялися своїм добробутом і певною власністю.

У власності індивідуальних господарств, які становили сільську (територіальну) общину – мир, або верв, перебували житло, знаряддя праці, вироблені продукти. Але й сам мир мав колективну власність на землю, яка періодична перерозподілялася між окремими сім’ями на певний час.

У V-VIII cт. майнова нерівність у верві все більше поглиблювалася. Поступово формувалася панівна верхівка, яка володіла найбільш родючими землями, концентрувала у своїх руках більшу частину додаткового продукту, привласнила собі право збирати данину з членів верві на загальні потреби, якою розпоряджалась в першу чергу у своїх інтересах.

Верхівку суспільства становили князь, у руках якого знаходились адміністративні і військові функції, бояри (великі землевласники), купці, заможні ремісники. Ці «мужі», як їх називала Руська Правда, поступово захоплювала в свої руки землі общини і перетворювала їх у свою приватну власність – вотчину. В залежність від них потрапляла значна частина тих, хто втрачав своє майно і змушеній був іти працювати на мужів на їхніх умовах. Зрозуміло, що зростання економічної могутності «мужів» призводило до зростання їхньої політичної могутності.

Основна частина населення були вільні люди, котрі працювали на себе. Але по мірі того, як міцніла верхівка суспільства їх вольності все більш звужувались і вони все більш підпадали під іі владу.