Боспорське царство

Найбільшим державним утворенням в Північному Причорномор'ї було Боспорське царство, яке виникло внаслідок об'єднання міст, розташованих на обох берегах Боспору Кіммерійського (Керченській протоці), як в Криму, так і на Таманському півострові та навіть у пониззі річки Дон. Об'єднання міст Пантікапей, Феодосія, Фанагорія, Мірмекій, Тіритака, Німфей, Крімни та інших розпочалося близько 480 рр. до н.е. На той час Греція та її колоній переживали важке випробування на здатність існувати самостійно, оскільки йшла війна греків проти Персії. Об'єднані колонії не втратили своєї внутрішньої самостійності, хоча мали підкоритися головному місту цього союзу – Пантікапею. Згодом до союзу увійшла велика землеробська хора. Поряд з грецькими колоністами під владою царів Боспору опинилися місцеві племена синдів, торитів, меотів, дандаріїв, псессів та інші.

Напередодні виникнення Боспорського царства в містах - державах, що мали об'єднатися, правили тирани. Так у давньогрецьких полісах іменували правителів, які незаконно захопили владу в містах, оскільки там загострилася соціальна боротьба і представники рабовласницької верхівки не бачили іншого способу вгамувати пристрасті, окрім переходу від республіканського ладу до монархічного. Один з таких тиранів, виходець з Мілету, започаткував у Боспорі першу династію правителів Археанктидів, а потім прийшла до влади династія Спартокидів (438 - 107 рр. до н.е.). Вважається, що Спарток І командував фракійськими найманцями і здійснив за їх допомогою державний переворот. Археанктиди і перші Спартокиди були військовими ватажками, і лише в III ст. до н. є. один із представників ди­настії спартокидів, Євмел, набув права проголосити себе царем. Підставою для цього була не стільки давня династична історія предків Євмела, скільки високий рівень розвитку боспорського сільського господарства, ремісництва, рибальства, садівництва і морської торгівлі. Саме тому інші держави давньогрецького світу, від метрополії до Причорномор'я, визнали боспорську монархію. Більше того, це визнання стало підставою для карбування на Боспорі монет, які використовувалися в торгівельному обігу по всьому давньогрецькому світу.

IV - ІІІ ст. до н.е. були добою політичного розквіту Боспорського царства. Воно займало територію всієї східної частини Кримського півострова і ті землі, де нині існують російські міста Анапа і Новоросійськ. На сході кордоном Боспору була річка Кубань, де стояли прикордонні фортеці. Головна з них, Гермонасса, була центром племені дандаріїв, які стали данниками Боспору. На цей час в столиці та в номах діяло полісне самоврядування у вигляді народних зборів і виборних посад. Всі рішення Спартокидів суто формально затверджувалися згодою двох державних органів – Ради монарха, до якої входили аристократи, що у сукупності іменувалися «друзями царя», й міської екклезії, Народних зборів («Рада і Народ»). Але екклезія не мала таких широких прав, як в Ольвії чи Херсонесі. Її рішення завчасно готувалися радниками царя, затверджувалися монархом і вносилися підставною особою на загальне обговорення і голосування. Останні дії теж мали формальний характер. Спочатку виступали оратори з готовими промовами, і після мовчазного підняття рук учасників народних зборів рішення набувало чинності, як прояв народної волі.

Підкорення елліністичних держав Риму к середині IIст. до н. є. припинило широкі економічні зв'язки держави Спартокидів з Грецією. До того ж активізувалися місцеві племена, що не лише відокремилися від Боспору, а й здійснювали постійні напади на нього. Останній, п'ятнадцятий числом, Спартокид Перісад V мав забезпечити безпеку держави лише за допомогою монарха Понтійського царства Мітридата VI Євпатора. Понтійський володар обумовив допомогу Боспору переходом до себе або до своїх нащадків спадкових прав на царство Спартокидів. Недаремно в одному з писемних джерел тієї доби підкреслено, що полководець Діофант «зробив справу успішно і корисно для Мітридата». Угода між Перісадом і Мітридатом викликала повстання бідноти і скіфських рабів проти Перісада під керівництвом Савмака в 107 р. до н.е. Мітридат не міг миритися з цим, і за рік його армія під командуванням полководця Діофанта придушила повстання. Але і Мітридат зазнав поразки в війнах проти Риму і наклав на себе руки. Його сина Фарнака побили війська Цезаря, після чого боспорські правителі перетворилися на маріонеток римських імператорів.

Залишки полісної демократії на Боспорі зникли за панування Риму. Цей процес особливо швидко призвів до знищення самоврядності в номах, де окружна знать здійснювала управління від імені монарха, але користувалася великою самостійністю.

За імператора Нерона (54 - 68 рр. н. є.) Боспор вважався союзною державою, а жалюгідні нащадки Спартокидів одержали титул «друг кесаря й друг римлян». Цей крок римського імператора був викликаний намаганням заохотити боспорських володарів у боротьбі проти варварських племен, які нападали на східні кордони імперії. Але Боспорське царство було зруйноване наприкінці IV ст. кочовими ордами гунів. Нарешті, боспорська територія в VI ст. увійшла до складу Імперії ромеїв, тобто – Візантії.

Суспільний ладу Боспорському царстві в цілому повторював приклади устрою, надані полісами метрополії. На верхівці суспільної структури перебував боспорський монарх, який зміцнював свою владу завдяки тому, що був верховним жерцем храму Аполлона і майже обожнювався підданими. Він спирався на боспорських олігархів, які водночас були великими земле - і рабовласниками і вищими державними посадовцями, що керували територіальними одиницями, номами. Саме ці особи набували всіх прав, передбачених для вільних підданих Спартокидів. До панівної верхівки належали також стратеги (полководці), таксіархи (військові начальники, ранг яких був нижчий за стратегів), навархи (командувачі військовим флотом), жерці храму Геліоса, які виконували обов'язки державних скарбників, священики інших релігійних культів, чиновники, представники знаті місцевих племен, які перейшли на царську службу. Фундамент цього суспільства складався з вільних дрібних власників, які обробляли землю на правах орендаторів і сплачували великі податки верховному власнику землі – царю, а також несли військову повинність в якості ополченців. Унаслідок цього значна кількість землеробів з часом розорялася і одержувала юридичний статус пелатів – тобто зубожілих селян, які працювали поденниками - батраками.

Окрім напіввільних підданих Боспорського царства в суспільній структурі подібне місце займали підкорені греками сатавки і сатархи – скіфи з землеробських племен, які мешкали на Керченському півострові. Ці племена спочатку торгували з еллінами, але потім прибульці стали їх господарями. Внаслідок зміцнення влади Пантікапею і розширення експортної торгівлі хлібом тиск на землеробів посилився. Опір цих племен призвів до роззброєння сатавків і сатархів, а замість ополчення хори були введені дружини найманців. Утримання цих дружин було покладено на скіфів - орачів, які сплачували Спартокидам данину продуктами сільського господарства. Завдяки цьому Боспор протягом тривалого часу постачав значну кількість хліба до Афін та інших полісів Греції. Експорт зерна, риби і рабів, в якому окрім царя брали участь і великі торговці, зміцнював вплив купецької знаті на політичні відносини в Боспорському царстві. Контроль за працею скіфів - орачів здійснювали від імені царя Боспору комархи (сільські старшини, призначені на посаду окружними начальниками) разом з помічниками.

Основною робочою силою на Боспорі були раби. Рабство на Боспорі здійснило перехід від патріархального до класичного, притаманного всьому античному світу. Раби розглядалися як прості знаряддя праці. Їхня чисельність перевищувала кількість вільних людей. Рабська праця використовувалася державою в рудниках і каменоломнях, а приватні особи експлуатували цих людей в землеробстві, ремісництві та мореплавстві. Досить звичайним ставав процес здачі рабів в найми. Жорстока експлуатація рабів зрештою стала однією з причин повстання під керівництвом Савмака, в ході якого було ліквідовано владу Спартокидів.

У Боспорському царстві навіть після зміцнення монархічного устрою зберігалася певна самостійність полісів. Форма правління у Боспорі була подібною до державного устрою елліністичних греко - варварських монархій. Навіть панування Риму не змінило основ такого ладу, адже залишки самостійності Боспору зберігалися задля кращого захисту східних кордонів Римської республіки, а потім – імперії від варварських племен, які постійно рухалися до причорноморського степу. Рим чекав від Боспору не стільки данини, скільки комплектування допоміжних військ, яким належало виконувати таке завдання.

Царі Боспору за панування Риму призначалися імператорами, які надсилали до Пантікапею свідоцтва залежності від імперії – скіпетр і так зване курульне крісло, яке було ознакою приналежності володаря сидіння до вищих римських магістратів (публічних посадовців). Тільки після такого затвердження власних повноважень новий цар Боспору мав розпоряджатися центральним апаратом управління.

Право Боспору розвивалося досить суперечливо. З одного боку, воно відчувало помітний вплив правових норм полісів стародавньої Греції та міст - держав Північного Причорномор'я, а з іншого – мало використовувати звичаєве право сусідів - варварів. Нарешті, після встановлення на Боспорі римської влади право цього державного утворення увібрало до себе норми римського публічного і приватного права. Зміст цих суперечливих правових норм протягом всього існування рабовласництва на Боспорі був підпорядкований інтересам рабовласницької олігархії, зацікавленої в збереженні святенності та недоторканності приватної власності на земельні ділянки і рабів. Земля в Боспорському царстві перебувала у верховній власності царів, але світські землевласники і храми могли користуватися і розпоряджатися нею повною мірою за умови несення царської служби.

Активна участь боспорських рабовласників в міжнародній торгівлі стимулювала певний розвиток зобов'язального права, яке передбачало укладання наступних угод: купівля - продаж, позика, оренда, дарування, перевезення товарів, зберігання речей та ін. Оскільки міжнародні зв'язки Боспору зміцнювали його господарство, в цій державі діяв принцип проксенії (гостинності), відповідно до якого іноземцям надавалася допомога проксенів, особливих посадовців з числа підданих Спартокидів.

Бурхливе соціальне життя на Боспорі, яке супроводжувалося повстаннями бідноти і боротьбою аристократів за владу, викликало особливу увагу монархів до розвитку кримінального права. Відповідно до норм цієї галузі права, найтяжчими злочинами вважалися повстання, замах на життя царя і державна зрада. Наступним кроком до регулювання правових відносин на Боспорі ставала розробка юридичних норм, спрямованих на захист права приватної власності від протиправних замахів.

Судовий процес у Боспорському царстві здійснювався перш за все монархом разом з наближеними особами. Але незначні справи цивільного і кримінального характеру за межами Пантікапею мали розглядати місцеві правителі за умови посилання у своїх рішеннях на авторитет царської влади. У разі вирішення справ про найтяжчі злочини присуд був майже один – смертна кара. І лише цар мав право замінити її каторгою.

Стародавні греки не вважали необхідним ув'язнювати злочинців на тривалий час. Злочинець перетворювався на раба і мав важкою працею заробляти собі на хліб. Сама система рабовласницького господарства, де виробник життєвих благ утримувався в умовах довічної каторги, не терпіла «дармоїдів», яких тримали під замком і які не приносили користі. Тому в'язниць у Боспорському царстві не існувало, а засуджені особи вмирали у каменоломнях, єргастеріях і на соляних промислах.

Не дивлячись на те, що Боспорська рабовласницька держава з часом загубила свою самостійність, історичний досвід розвитку класової державності на півдні сучасної України не зник безслідно. Разом з Імперією ромеїв боспорські греки і негрецьке населення цього регіону згодом пережили процес переходу до більш високого ступеню розвитку соціально - економічних і політичних відносин – до феодалізму.

Контрольні запитання

1. У чому сутність військової демократії?

2. Які органи політичної влади існували у скіфській державі?

3. Які основні риси звичаєвого права скіфської держави?

4.Чим викликана давньогрецька колонізація Північного Причорномор'я?

5. Які органи політичної влади існували у давньогрецьких містах-республіках?

6. Що означає поняття «полісна демократія»?

7. У чому особливості права давньогрецьких міст-республік у Криму?

8. Які причини викликали об'єднання давньогрецьких міст-республік у Криму в Боспорське царство?

9. Які відносини підпорядкування існували в Боспорському царстві між органами політичної влади і старшиною осілих землеробів-скіфів?

10. Які особливості цивільного права Боспорського царства?