Влаштування днища в опускних колодязях

Днище виконують у монолітному залізобетоні незалежно від конструкції колодязя. При розробці грунту «насухо» основу котловану вирівнюють дренувальним матеріалом. У пісках заповнюють тільки місцеві перекопи. Для дренажу застосовують щебінь, гальку й крупний пісок, укладаючи їх за типом зворотнього фільтра. Більші фракції розміщують унизу, більш дрібні – зверху. Дренувальний матеріал ущільнюють котками.

Обклеювальну гідроізоляцію влаштовують по підготовці з монолітного бетону в три й більше шари рулонних матеріалів на гарячих бітумних мастиках. Зовнішню поверхню килима вкривають шаром тієї ж мастики або виконують бетонну стяжку для захисту гідроізоляції від пошкоджень залізобетонним днищем. Перед укладанням рулонного матеріалу поверхню, що ізолюється, промащують одним з видів бітумної мастики.

При гідроізоляції днищ особлива увага повинна бути звернута на сполучення гідроізоляції ножа й днища. Для ізоляції днищ опускних колодязів застосовують також литу асфальтову гідроізоляцію. Іноді влаштовують гідроізоляцію днища з металевих листів товщиною 8…10мм.

При зануренні колодязя з розробкою грунта «з-під води» в основі днища укладається товста подушка з дренуючого матеріалу або бетону. Дренажна подушка є вантажем основи й застосовується при порівняно невисокому рівні ґрунтових вод. Для підсипання застосовують щебінь або крупний гравій. Товщину подушки визначають розрахунком стабільності грунтів основи при відкачці води з котловану для влаштування днища.

Бетонну подушку виконують методом підводного бетонування. Товщина її визначається розрахунком на міцність при впливі гідростатичного навантаження в період влаштування днища й повинна бути не менше 1м. У цей період робиться відкачка води із зумпфа й значно знижується величина гідростатичного навантаження. Конструкція днища й влаштування гідроізоляції аналогічні описаним для умов занурення колодязя «на сухо».

Залізобетонна плита днища армується верхньою і нижньою арматурою. Армування проводять звареними сітками прямокутної форми, які укладають у два шари по двох взаємно перпендикулярних напрямках. По контуру днища розташовують додатковий ряд плоских або гнутих сіток (рис. 1.9).

Для установки й фіксації верхньої арматури плити застосовують каркаси, які встановлюють через 0,75…1,2м. Каркаси виготовляють зі стрижнів діаметром більше 10мм.

Монолітну плиту бетонують поблоково в кілька ярусів. Кількість блоків й ярусів визначають залежно від товщини й площі днища. Блоки розділяють дерев’яною опалубкою. У більших колодязях верхню арматуру плити укладають після бетонування нижніх ярусів.

Рис. 1.9 – Варіанти армування днища:

а – з укладанням по контуру днища плоских сіток; С-1,С-2,С-3 – типи сіток і порядок їхнього укладання; К-1 – каркаси; б, в – з розташуванням по контуру гнутих сіток;

1,2 – сітки верхніх арматур; 3,4 – сітки нижніх арматур; 5 – каркаси; 6 – гнуті сітки

У колодязях круглої форми перший ярус бетону укладають концентричними смугами, починаючи від ножової частини колодязя й поступово наближаючись до центру. Наступні яруси укладають паралельними смугами, ширина яких і порядок укладання визначається залежно від прийнятої інтенсивності бетонування з обов’язковим дотриманням вимоги перекриття окремих ярусів.

У разі застосування збірних залізобетонних конструкцій для влаштування поверхів днище виконується, наприклад, зі стаканами для установки залізобетонних колон або заставними деталями й пазами для кріплення збірних

внутрішніх стін.

1.2. Технологія «стіна в ґрунті»

Сутність технології «стіна в ґрунті» полягає в тому, що в ґрунті влаштовують виїмки й траншеї різної конфігурації у плані, в яких зводять конструкції, що огороджують підземну споруду з монолітного або збірного залізобетону, потім під захистом цих конструкцій розробляють внутрішнє ґрунтове ядро, влаштовують днище й споруджують внутрішні конструкції.

У вітчизняній практиці застосовують наступні різновидів методу «стіна в ґрунті»: пальовий, коли огороджуюча конструкція утворюється із суцільного ряду вертикальних буронабивних паль; траншейний, що виконується суцільною стіною з монолітного бетону або зі збірних залізобетонних елементів.

Технологія перспективна при зведенні підземних споруд в умовах міської забудови поблизу існуючих будинків, а також при реконструкції підприємств.

З використанням технології «стіна в ґрунті» можуть споруджуватися: протифільтраційні завіси; станції дрібного закладення для метро; підземні гаражі, переходи; ємкості для зберігання рідини, відстійники і т.д.

Залежно від властивостей ґрунту і його вологості застосовують два види зведення стін - сухий і мокрий.

Сухий спосіб, при якому не потрібен глинистий розчин, застосовується при зведенні стін у маловологісних стійких ґрунтах.

Пальові стіниможуть зводитися як сухим, так і мокрим способом, при цьому послідовно бурять й бетонують кожну палю.

Мокрим способомзводять стіни підземних споруд у водонасичених нестійких ґрунтах, які звичайно потребують закріплення стінок траншей від обвалення ґрунту в процесі його розробки й при укладанні бетонної суміші. При цьому способі при роботі землерийних машин стійкість стінок виїмок і траншей досягають заповненням їх глинистими розчинами (суспензіями) з тіксотробними властивостями. Тіксотропність - здатність розчину загустівати у стані спокою й стримувати стінки траншей від обвалення, розріджуватися від коливальних впливів.

У виїмках, відритих до необхідній глибини й ширини під глинистим розчином, цей розчин поступово заміщують, використовуючи в якості несучих або конструкцій, що обгороджують, монолітний бетон, збірні елементи, різного роду суміші глини з цементом або іншими матеріалами.

Найкращими тіксотропними властивостями володіють бентонітові глини. Сутність дії глинистого розчину полягає в тому, що створюється гідростатичний тиск на стінки траншеї, що перешкоджає їхньому обваленню, крім цього на стінках утворюється практично водонепроникна плівка з глини товщиною 2...5 мм. Глинізація стінок виїмок дозволяє відмовитися від таких допоміжних і трудомістких робіт, як забивання шпунта, водозниження і заморожування ґрунту.

При розробці траншей використовують устаткування циклічної й безперервної дії; звичайно ширина траншей становить 500... 1000 мм, але може доходити до 1500...2000 мм.

Для розробки траншей під захистом глинистого розчину застосовують землерийні машини загального призначення − грейфери, драглайни і зворотні лопати, бурові установки обертального у ударного буріння, а також спеціальні ковшові, фрезерні й стругальні пристрої.

Недоцільно застосовувати метод «стіна в ґрунті» у наступних випадках: у ґрунтах з порожнечами й кавернами, на пухких звалищних ґрунтах; на ділянках з колишньою кам'яною кладкою, уламками бетонних і залізобетонних елементів, металевих конструкцій і т.д; при наявності напірних підземних вод або зон великої місцевої фільтрації ґрунтів.

Роботи з влаштування траншей, як і виконання наступних робіт виконують послідовно по захватках. У разі близького розташування фундаментів існуючих споруд виконують окремими захватками, звичайно через одну, тобто перша, третя, друга, п'ята, четверта й т.д.

Довжину захватки бетонування призначають від 3 до 6 м, а іноді й більше, і встановлюють за наступними критеріями: умовами забезпечення стійкості траншеї; прийнятої інтенсивності бетонування; типу машин, якими розробляють траншею; конструкцією і призначенням «стіни в ґрунті».