Виконавча влада

Особливість виконавчої влади Франції полягає в тому, що її водночас здійснюють президент республіки та уряд – Рада міністрів. Тож, Франція є прикладом дуалізму виконавчої влади. Якщо уряд проводить засідання під головуванням президента – то це засідання Ради міністрів, а якщо під головуванням прем’єр-міністра – то це засідання Ради кабінету.

Президент республіки обирається громадянами Франції шляхом прямих виборів, які проводяться не пізніше 20 та не раніше 35 днів до закінчення повноважень чинного президента.

Він займає чільне місце в системі органів державної влади. Президент стежить за дотриманням Конституції, є гарантом національної незалежності, територіальної цілісності, додержання міжнародних угод. Він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування публічної влади, а також спадкоємність держави.

Президент має широкі повноваження, які можна розділити на дві групи: особисті, які він здійснює цілком самостійно, та ті, що потребують контасигнатури прем’єр-міністра або окремих міністрів, які відповідають за виконання даного акту президента. Самостійно президент республіки здійснює наступні повноваження:

- розпускає Національні збори на свій розсуд, але перед цим він повинен провести консультації з головами палат та прем’єр-міністром. Право розпуску обмежене лише трьома умовами: допускається лише раз на рік, не здійснюється під час надзвичайного стану, не має права розпускати парламент, голову Сенату або уряд, коли вони виконують обов’язки президента;

- має право оголошувати в країні надзвичайний стан, під час якого може бути встановлено єдиновладдя президента;

- парламент під час надзвичайного стану не може бути розпущений; навіть якщо він не засідає, то повинен зібратися для роботи, але не має права відміняти акти президента.

- призначає прем’єр-міністра та за його поданням міністрів, вищих цивільних та військових посадових осіб. Призначення уряду президентом потребує подальшого схвалення урядової програми палатою депутатів Національних зборів;

- виносить на референдум законопроекти з перелічених вище питань, пропозиція президента щодо проведення референдуму попередньо обговорюється обома палатами парламенту, але не голосується: парламент при цьому виконує лише дорадчу функцію;

- звертається з посланнями до палат на їх засіданнях, ці послання не підлягають обговоренню;

- головує в Раді міністрів на свій розсуд;

- звертається до Конституційної ради із запитами та призначає третину його членів;

- є головнокомандувачем збройних сил, головує у раді та комітетах оборони;

- ратифікує міжнародні угоди;

- здійснює право помилування;

- нагороджує орденами та іншими відзнаками республіки;

На відміну від повноважень, які здійснюються президентом самостійно, повноваження, які потребують контрасигнатури прем’єр-міністра або відповідних міністрів, нечисленні:

- скликання парламенту на надзвичайну сесію;

- підписання декретів та ордонансів, прийнятих Радою міністрів;

- призначення на цивільні і військові посади;

- призначення дипломатичних представників.

Президент республіки несе відповідальність за дії, здійснені під час виконання своїх обов’язків, окрім випадків державної зради. Проте сам зміст поняття „державна зрада” офіційно не визначений. Звинувачення може бути висунуте лише обома палатами парламенту, які повинні винести тотожні рішення відкритим голосуванням та абсолютною більшістю голосів своїх членів. У такому випадку президент підлягає високому суду правосуддя.

Апарат президента налічує кілька сотень співробітників, які призначаються особисто президентом. Він складається з кабінету президента, генерального секретаріату, президентського генерального штабу, чиновників для особливих доручень.

Уряд Франції – Рада міністрів складається з прем’єр-міністра та міністрів. Голова уряду призначається президентом, а за його поданням президент призначає інших членів уряду. Президент має право призначати весь склад уряду на свій розсуд, але при цьому повинен враховувати співвідношення політичних сил у парламенті, довіра якого необхідна для діяльності уряду.

Довіра не обов’язково повинна бути отримана після формування уряду, оскільки уряд у будь-який час може порушити питання стосовно довіри йому перед парламентом, а Національні збори можуть у будь-який час винести урядові резолюцію осуду. Згідно з ст.23 Конституції, функції члена уряду не сумісні із здійсненням парламентського мандату та професійною діяльністю. Якщо міністром призначено парламентаря, його мандат тимчасово передається заступникові, який повертає мандат його первісному носію, коли той перестає бути міністром. Проте член уряду має право зберігати мандат регіонального, комунального або генерального радника, а також посаду мера.

Як відзначалося вище, у Франції є різниця між урядом та кабінетом міністрів. Рада міністрів – це засідання уряду під головуванням президента, на якому президент здійснює повноваження, які належать уряду. Акти, ухвалені на такому засіданні, підписуються президентом. Кабінет міністрів скликається прем’єр-міністром за спеціальним дорученням президента для розгляду визначених ним питань. Головує на таких засіданнях прем’єр-міністр. Засідання Ради міністрів скликають щотижня, а засідання кабінету – досить рідко. Акти уряду, які ухвалюються при здійсненні регламентної влади та мають силу закону, називаються ордонанси; а, які приймаються при здійсненні виконавчої влади та є підзаконними актами – декрети.

Повноваження уряду поділяються на дві групи. Найбільш важливі з них уряд здійснює разом з президентом, на засіданні Ради міністрів; у цьому випадку вирішальна роль у спрямуванні діяльності уряду належить президентові. Інші повноваження здійснюються на засіданнях Кабінету уряду, які відбуваються без присутності президента. Прем’єр-міністр, посада якого є повноцінним конституційним інститутом, багато повноважень уряду реалізує від свого імені. Відповідно до ст.21 Конституції, він керує діяльністю уряду, несе відповідальність за національну оборону, забезпечує виконання законів, здійснює регламентні повноваження та призначає на цивільні та військові посади. Деякі свої повноваження він може делегувати міністрам. У разі необхідності він заступає президента. Декрети прем’єр-міністра за потреби контрасигнуються відповідними міністрами.

Досить значні повноваження у прем’єр-міністра відносно парламенту, які він здійснює особисто або у співпраці з президентом.

Він може запропонувати президентові скликати парламент, коли він не засідає. Він має право законодавчої ініціативи, може брати участь у роботі обох палат парламенту та його комісій і повинен бути заслуханий там у будь-який час. Йому належить право скликати паритетні змішані комісії палат у разі виникнення суперечок, порушувати на Національних зборах питання про довіру уряду, відміняти та змінювати акти, навіть законодавчі, якщо вони належать до сфери регламентарної влади, звертатися до Конституційної ради з питанням про перевірку конституційності закону або винесення рішення про розмежування законодавчої та регламентарної влади. Прем’єр-міністр має власний допоміжний апарат: комітет прем’єр-міністра, генеральні секретаріати планування та національної оборони, юридичну та технічні служби. У його розпорядженні генеральний секретаріат уряду з його численними службами. Кожен міністр також має власний кабінет, а в департаментах створюються делегатури міністерств для здійснення загальнодержавних повноважень, які очолюються департаментськими директорами.

Консультативну роль при уряді виконує економічна та соціальна рада, яка працює на засадах партнерства держави, праці та капіталу. Вона складається з представників спілок підприємців, профспілок та осіб, призначених урядом. Ця рада в обов’язковому порядку надає висновки про проекти програмних законів та планів економічного та соціального розвитку, про виконання цих актів, вона може призначати делегата для викладення своєї думки перед парламентом.

Державна рада очолюється прем’єр-міністром, а його заступником, віце-головою ради, є міністр юстиції, який фактично керує її роботою. Відповідно до ст.38, 39 Конституції, Державна Рада дає обов’язкові попередні висновки на урядові законопроекти, на проекти ордонансів, які видаються в порядку делегованого законодавства, а також на проекти регламентів публічної адміністрації. Вона консультує уряд та міністрів стосовно юридичних питань та має право виступати з ініціативою реформ законодавчого, регламентарного або адміністративного характеру. Вона також є вищим органом адміністративної юстиції.

Рахункова палата надає допомогу урядові та парламенту в здійсненні контролю за виконанням бюджету та фінансового законодавства, але її повноваження поширюються тільки на державні організації та підприємства. Голова Рахункової палати очолює також Суд бюджетної та фінансової дисципліни. Крім цього діють Центральна рада з вивчення вартості та рентабельності державних служб, а також Податкова рада, яка слідкує за належним оподаткуванням.