Типи і функції політичної культури

Зміст і форми вияву політичної культури значною мірою залежить від рівня історичного розвитку і змінюється в ході суспільно-політичних змін. Для відображення процесу змін політичної культури в ході історичного розвитку, вживається поняття “тип політичної культури”, яке фіксує найбільш загальні, типові риси політичної свідомості й поведінки людей окремих історичних епох і суспільств. Типологія політичної культури може здійснюватись за різними ознаками: історичними епохами, формами ставлення до політики, характером політичної діяльності та її суб’єктами, типами світогляду, регіонами тощо.

Найвідомішою в сучасній політології є типологія політичної культури, здійснена Г. Алмондом і С. Вербою шляхом порівняльного аналізу різних політичних культур, які існують в окремих країнах. Ними є три “чистих типи” політичної культури: паройкіальна (патріархальна), підданська та активістська.

Паройкіальний (грец. “пара” – навколо і “ойкос” – дім, господарство) тип політичної культури має основні риси:

· відсутність в суспільстві інтересу до політичної системи;

· майже повна відсутність у громадян знань, емоцій і суджень щодо держави;

· відсутність прагнень, аполітичність поряд із замкнутістю на місцевій чи етнічній солідарності.

Підданський тип – вирізняється сильною позитивною орієнтацією громадян на політичну систему, але слабкою орієнтацією на активну участь у її функціонуванні.

Цей тип сформувався за умов феодальної системи. Елементи підданської культури трапляються і в сучасних суспільствах, зокрема у формі поклоніння верховним політичним лідерам.

Активістський тип (або “культура участі”) вирізняється активною заінтересованістю громадян не тільки в тому, що їм дає політична система, а й у тому, щоб відігравати у ній активну роль.

Є.Вятр типологію політичної культури ставить у залежність від суспільно-політичних формацій і притаманних їм політичних систем. Він виокремив три основних типи політичної культури: традиційний, буржуазно-демократичний і соціалістичний.

Традиційний тип політичної культури відповідає рабовласницькому і феодальному ладу.

Він характеризується визнанням того, що влада має священний характер; права підданого і влади регулюються традиційними нормами, які випливають із твердження: “так було завжди”; політична система та її основні норми є незмінними.

Поряд з традиційною політичною культурою добуржуазна епоха знає інший тип – політична культура станової демократії. Її риси: значна частина населення повністю відсторонена від участі в політичній системі і найчастіше позбавлена будь-яких особистих прав; політичні права існують дише для меншості з привілейованих станів.

Виникнення капіталізму й залучення мас до політичного життя створили масову політичну культуру. Буржуазне суспільство знає два основних типи політичної культури: демократичний і автократичний.

Для демократичноготипу політичної культури характерна активність громадян, їх включення у політичну систему, визначення їх громадянських прав, а також дія принципу контролю громадян за діяльністю держави.

Автократичнийтип політичної культури характеризується ідеалом держави з сильною і неконтрольованою владою, яка виключає демократичні права і свободи громадян. Цей тип втілився в різного роду мілітаристських і фашистських режимах ХХ ст.

Політична субкультура – сукупність особливостей політичної культури певної соціальної групи, які відрізняють цю політичну культуру від культури іншої групи людей.

Групові особливості зумовлені відмінностями в соціальному стані людей, освітніми, статевими, віковими, етнічними, релігійними та іншими чинниками, що дає підстави для тверджень про субкультуру жінок, робітників, підприємців, селян, молоді.

Приміром, молодіжну субкультуру вирізняють: гострота сприймання політичних акцій, емоційність, недостатня зваженість оцінок, тяжіння до нового, подекуди бунтарство або апатія.

Наявність в суспільстві полярних політичних субкультур, їх велика розбіжність породжують фрагментарну політичну культурну, яка сприяє нестабільності у суспільстві, неповага до загальнолюдських, загальнонаціональних цінностей, інтересів, ідеалів, намагання виокремити над ними регіональні, групові, партійні, що стримує прогресивні зрушення в суспільстві. Політична культура є складовою політичної системи і відіграє надзвичайно важливу роль в її функціонуванні.

Роль політичної культури в житті суспільства більш конкретно проявляється через виконувані нею функції: відображення й реалізація соціальних інтересів, нормативно-регулюючу, виховну, комунікативну, прогностичну.

Ці функції в різних історичних умовах проявляються неоднаковою мірою. Так, у перехідних суспільствах, а особливо в процесі здійснення соціально-економічних перетворень в інтересах лише окремих соціальних спільностей, значною мірою послаблюється комунікативна функція політичної культури. В результаті загострюються соціальні суперечності, втрачаються взаєморозуміння між окремими спільностями, довіра до політичних інститутів, насамперед органів державної влади.

Особливо небезпечною для суспільної злагоди є однозначно негативна оцінка минулого суспільства, хоч би яким воно було. Така оцінка призводить, зокрема, до втрати порозуміння між старшим і молодшим поколінням, породжує в середовищі останнього неповагу до старших, апатію і нігілізм.

Стосовно України – основною особливістю політичної культури є поєднання елементів соціалістичної (тоталітарної) і буржуазної (ліберально-демократичної) політичної культури з усіма їхніми позитивними й негативними властивостями. Головне завдання формування нового типу політичної культури українського суспільства полягає в тому, щоб сформувати демократичну політичну культуру, долаючи, з одного боку стереотипи тоталітарного мислення й поведінки, а з другого – абсолютизацію буржуазного егоїзму та індивідуалізму.

За цих умов першочергове значення набувають формування політичної свідомості широких верств населення, набуття ними досвіду й навичок демократичної політичної поведінки, поступове подолання фрагментарності політичної культури.

План практичного заняття №10:

1. Сутність, структура та функції політичної культури;

2. Роль громадської думки у формуванні політичної культури;

3. Особливості політичної соціалізації в сучасному українському суспільстві.

Завдання для самостійної роботи:

1. Суб’єкти політики та їх вплив на політичну соціалізацію.

2. Формування політичної свідомості як процес політичної соціалізації.

3. Рівні та типи політичної соціалізації.

4. Процес соціалізації та взаємозв’язок особистості і політичної системи.

5. Механізми політичної соціалізації.

6. Тенденції розвитку політичної соціалізації

7. Рівні, види і шляхи формування політичної свідомості.

8. Місце і роль політичної свідомості у владних відносинах.

9. Специфіка поняття національна свідомість.

10. Тенденції формування політичної свідомості в сучасному українському суспільстві.

11. Типологія політичної культури Г.Алмонда і С.Верби, Є.Вятра.

12. Місце і роль політичної культури в політичному житті суспільства.

13. Політична поведінка як вираз політичної культури.

14. Критерії оцінки політичної культури сучасного українського суспільства.

Література: [3; 7; 19; 22; 24-35; 39; 40]