Додатки. Розділ 1. Теоретичні основи оподаткування доходів фізичних осіб 7

Зміст

Вступ………………………………………………………………………………..4

Розділ 1. Теоретичні основи оподаткування доходів фізичних осіб…………7

Розділ 2. Аналіз оподаткування доходів фізичних осіб та його місце у формуванні доходів бюджету…………………………………………………….24

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку податку на доходи фізичних осіб в україні………………………………………………………………………………34

Висновок ……………………………………………………………………………..47

Список використаної літератури …………………………………………………50

Додатки

План

1. Теоретичні основи оподаткування доходів фізичних осіб.

2. Аналіз оподаткування доходів фізичних осіб та його місце у формуванні доходів бюджету.

3. Проблеми та перспективи розвитку податку на доходи фізичних осіб в україні.

Вступ

Податки - це фінансова категорія, яка впливає на економічні явища та процеси розвитку суспільства. Вони, як знаряддя перерозподілу доходів юридичних та фізичних осіб, є обов'язковим атрибутом держави незалежно від моделі та політики її розвитку. Це дуже небезпечний інструмент у розпорядженні держави, так як без наукової концепції податкової політики, вони можуть гальмувати її економічний розвиток держави. Податкова політика виражається системою оподаткування яка повинна відповідати науково обґрунтованим принципам.

У сучасних умовах перебудови економіки України, становлення та розвитку ринкових відносин у державі важливе місце займає державне регулювання фінансово-господарської діяльності фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, а також накопичень громадян. Оподаткування доходів фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави. У результаті перерозподілу доходів (платежів) фізичних осіб, з одного боку, реалізується економічна доктрина щодо рівня добробуту різних верств населення, а з іншого - формується фінансова база держави. Сфера перерозподілу доходів фізичних осіб є одним з основних фінансових ресурсів держави. Одним із вагомих важелів регулювання розподілу між державою та населенням фінансових ресурсів є прибутковий податок з громадян та інші податки, які входять до складу податкової системи України.

В будь-якій державі громадяни зобов'язані віддавити частину своїх доходів на загальнодержавні потреби. Досконалість форм методів передавання цих коштів свідчить про рівень розвитку держави. Проте не слід забувати, що податки є й дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави. Без наукової концепції податкової політики вони можуть перетворитися на гальмо економічного розвитку держави. Тому досить важливо, щоб кожна країна мала розумну, досконалу та ефективну податкову політику.

Україна на етапі переходу до ринкових відносин повинна використовувати механізм оподаткування для стимулювання розвитку виробництва та збільшення ВНП.

Подоходний податок з громадян є одним із елементів поповнення державного бюджету. Оподаткування доходів фізичних осіб є складовою частиною фінансового механізму держави. У результаті перерозподілу доходів (платежів) фізичних осіб, з одного боку, реалізуються економічна доктрина щодо рівня добробуту різних верств населення, а з іншого - формується фінансова база держави. Подоходний податок являється одним із головних джерел надходження до бюджету в економічно розвинених країнах.

Стало очевидним, що система оподаткування населення потребує удосконалення і зниження податків (але не відміна) повинно чинитися по мірі накопичування суспільного багатства; податки повинні на ряду з іншими економічними важелями попереджати виникнення прихованих доходів.

Сьогодні головне завдання - створити систему оподаткування громадян, що повністю відповідає ринковим відносинам. Україна тільки приступає до побудови податкових відносин і реалізації нової для нас концепції оподаткування, чим зумовлена актуальність дослідження даної теми.

Метою курсової роботи є узагальнення теоретико-методичних засад механізму оподаткування доходів фізичних осіб та розробка пропозицій щодо його вдосконалення в напрямках посилення фіскального і регулюючого потенціалу в ринкових умовах.

Реалізація мети дослідження передбачає постановку та вирішення наступних завдань:

− узагальнити історичні етапи розвитку оподаткування доходів фізичних осіб та дослідити його трансформацію;

− розглянути теоретичні засади оподаткування доходів фізичних осіб;

податок доход фізична особа

− розкрити суть механізму оподаткування доходів фізичних осіб та виділити його складові;

− з’ясувати значення податків з особистих доходів фізичних осіб у формуванні доходної частини місцевих бюджетів;

− оцінити стан податкового навантаження та регулюючий вплив оподаткування на доходи фізичних осіб;

− узагальнити теорію і практику світового досвіду оподаткування особистих доходів в контексті можливостей його адаптації в Україні;

− обґрунтувати необхідність і напрями вдосконалення механізму оподаткування доходів громадян.

Розділ 1. Теоретичні основи оподаткування доходів фізичних осіб

Податки - первинна умова існування й діяльності держави, неодмінна ознака цивілізації. Разом із тим, у більшості країн світу, за винятком небагатьох, де оподаткування вкрай лібералізоване, податки за силою дії на всі верстви, суспільства, по безпосередньому до всіх відношенню дошкуляють до живого усіх і кожного.

Елементи механізму оподаткування зародилися ще у первісних звичаях усіх без винятку народів. Уже у жертвоприношеннях силам природи, тотемам, а згодом богам, можна побачити початкові форми оподаткування. Спочатку це були, як правило, звичаєві положення, проте дотримання їх було таким же обов’язковим, як пізніше дотримання вимог і положень закону. Прикладом може служити відома ще з біблійних часів десятина. З розвитком знарядь виробництва, суспільних відносин, утворенням держав видозмінюються й елементи первісного оподаткування.

На території Київської Русі, в межах якої і були землі майбутньої України, ще в часи язичництва зародилися і утвердилися данина і полюддя, що можуть слугувати прообразом сучасного податку на доходи. Данина носила звичаєвий характер і саме звичаєві вимоги робили її чітко усталеною на відносно тривалий час. Поряд з цим потреби княжого двору вимагали все нових надходжень для його утримання і розвитку. Задоволення цих потреб князі Київської Русі здійснюють, вводячи так зване полюддя. Характерно, що уже в часи полюддя виділяються основні групи, які були звільнені від оподаткування, наприклад, князівську слуги, духовенство, дружинники. [37, с. 167]

Взагалі у розвитку форм та методів стягнення податків можна виділити три великих періоди. На початковому етапі розвитку від древнього світу до початку середніх віків держава не мала фінансового апарату для визначення та збору податків. Вона визначала лише загальну суму коштів, що бажає отримати, а стягнення податків доручалося місту чи громаді. Початок розвитку системи оподаткування на території України почалося за часів Древньої Русі. Основним джерелом доходу князів того часу була данина - це, по суті, не регулярний, а надалі все більш систематичний прямий податок. На другому етапі (XVI - початок XIX ст.) в країні виникає системи державних установ, у тому числі й фінансових, і держава бере частину функцій на себе: встановлює квоту оподаткування, спостерігає за процесом стягнення податків, визначає цей процес більш менш широкими рамками. З XVI століття до державної казни починають стікатися податки з публічних бань, шинків, за виготовлення горілки, меду, пива. Після смерті Петра I вся фінансова система країни почала занепадати. І, нарешті, третій, сучасний, етап - держава бере в свої руки всі функції управління і стягнення податків. Регіональні органи влади, місцеві громади грають роль помічників держави, маючи той чи інший ступінь самостійності.

Під час знаходження України у складі СРСР власної податкової системи у неї не було і на території України діяли загальнодержавна радянська податкова система. Дуже важливим в історії радянської податкової системи стало введення 16 листопада 1922 року прибутково-майнового податку. Він поклав початок розвитку прибуткового оподаткування громадян. У 1924 році оподаткування майна було відмінено, а прибутково-майновий податок реорганізовано в прибутковий. Прибутковий податок було поділено на дві частини: основну і додаткову, а його платників - на окремі категорії та групи. Податок утримувався у твердих ставках, диференційованих за категоріями та групами платників.

Становлення податкової системи незалежної України почалося з прийняття 25 червня 1991 року Закону України "Про систему оподаткування". Цим Законом було створено передумови для її наступного розвитку. Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків, зборів, платежів до бюджету та внесків до бюджетних цільових фондів. що стягуються у визначеному по рядку. Причинами, які привели до виникнення прямого оподаткування доходів населення, була гостра потреба держави в додаткових бюджетних надходженнях і забезпечення рівноспрямованості оподаткування на основі прямого визначення доходів платника.

Із середини 1991 року в Україні була прийнята власна система прибуткового оподаткування населення. Вона мала дві характерні відмінності від радянської. По - перше, замість неоподатковуваного мінімуму (розміру доходу, в межах якого податок не стягується) виділявся неоподатковуваний дохід (сума, яка при оподаткуванні вираховується із загального доходу). По-друге, були встановлені єдині умови та ставки податку для всіх категорій. Виділення категорій пов'язувалося тільки з різними умовами формування їх доходів, а тому й різними способами обчислення податку.

Прибутковий податок з громадян - резидентів України у 1992 - 2003 роках стягувався згідно законодавчим нормам Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян ” [4, c. 4].

Відповідно до Декрету, оподаткування прибутковим податком доходів громадян здійснювалось за групами або за категоріями платників та залежно від характеру отриманого доходу.

За категоріями платники прибуткового податку розподілялись за наступними ознаками:

− робітники та службовці (наймані працівники);

− фізичні особи - суб'єкти підприємницької діяльності та громадяни, які здійснюють незалежну професійну діяльність;

− громадяни, які отримують інші доходи.

По характеру доходів платники податків розподіляються на:

− доходи, отримані за основним місцем роботи;

− доходи, отримані не за місцем основної роботи;

− доходи, отримані від здійснення підприємницької або незалежної професійної діяльності;

− інші доходи громадян;

− пасивні доходи (дивіденди, відсотки, роялті).

Платниками прибуткового податку визначались фізичні особи незалежно від віку, громадянства, статі, раси, національності, сімейного, соціального і майнового стану, приналежності до громадських організацій та політичних партій, ставлення до релігії.

Доходи за місцем основної роботи - це сукупність доходів, отриманих фізичною особою від юридичних осіб усіх форм власності, з якими громадянин має трудові відносини, з обов'язковим веденням трудової книжки.

Окрім доходів за виконання трудових обов'язків, до сукупного оподатковуваного доходу працівників включаються і інші доходи, що утворилися в результаті надання за рахунок коштів цих юридичних осіб своїм працівникам матеріальних і соціальних благ у грошовій і натуральній формі, зокрема, вартість квартир, рухомого і нерухомого майна, у вигляді подарунків, оплата юридичною особою вартості лікування та утримання працівників у лікувальних закладах тощо.

Доходи, одержані громадянами не за місцем основної роботи, це доходи від підприємств, установ, організацій і фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності за виконання разових та інших робіт, здійснюваних за договорами цивільно-правового характеру, доходи фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності, які разом з доходами за місцем основної роботи одержують доходи від здійснення підприємницької діяльності

Оподаткуванню також підлягають доходи громадян від здійснення незалежної професійної діяльності (від приватної нотаріальної та адвокатської діяльності).

Інші доходи від регулярної діяльності це доходи від:

− здавання в оренду або в найм рухомого і нерухомого майна;

− збір та/або заготівля і продаж продукції флори і фауни;

Порядок обчислення і сплати прибуткового податку з громадян встановлено Декретом [4, c. 13].

Платниками прибуткового податку (суб’єктами оподаткування) в Україні визначалися громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства як ті, що мають, так і ті, що не мають постійного місця проживання в Україні.

Об’єктом оподаткування прибутковим податком у громадян, які мають постійне місце проживання в Україні, є сукупний оподатковуваний доход за календарний рік (що складається з місячних сукупних оподатковуваних доходів), одержаних з різних джерел в Україні. Об’єктом оподаткування у громадян, які не мають постійного місця проживання в Україні, є дохід, одержаний з джерел в Україні.

Характерною рисою розвитку системи прибуткового оподаткування в Україні у 1991-1993 рр. була постійна зміна інтервалів та ставок прогресивного оподаткування. Так, у 1991 році ставки було встановлено у розмірі 13, 30, 35, 40,45 і 50%, а в 1992 році - 12, 15, 20 і 30%. Слід визначити, що за такими ставками оподатковувалися лише доходи громадян, одержані ними за виконання трудових обов’язків за місцем основної роботи. Доходи, одержувані за виконання разових робіт та інші виплати не за місцем основної роботи, а також доходи від підприємницької діяльності в разі, якщо є місце основної роботи, оподатковувалися за іншими ставками. В 1992 році вони становили 2, 3, 5, 6, 9, 10, 11, 12, 15, 20 і 30% залежно від розміру доходу в абсолютній величині.

У 1993 році у сфері прибуткового оподаткування відбулося декілька суттєвих змін. По-перше, впроваджена нова шкала ставок, побудована у відносних величинах. За відносний показник було прийнято "неоподатковуваний мінімум”. Він встановлювався в розмірі однієї або кількох мінімальних заробітних плат. Слід зазначити, що в умовах швидких темпів інфляції побудова шкали ставок у відносних величинах є доцільнішою, ніж в абсолютних, оскільки зі зростанням заробітної плати необхідно змінювати абсолютні розміри інтервалів доходу в шкалі ставок. По-друге, відбувся перехід до обчислення податку за сукупним річним доходом. Поточні розрахунки проводилися для робітників і службовців за місячним доходом, а по закінченні року складався пере розрахунок, який включав як доходи за місцем основної роботи, так і інші доходи. Необхідність такого порядку пов’язана з тим, що доходи в умовах ринкових відносин можуть суттєво коливатися протягом року. Річне обчислення доходів нівелювало коливання і вирівнює рівень оподаткування. По-третє, була встановлена єдина ставка для оподаткування доходів, одержаних не за місцем основної роботи, - 20%. Це значно спростило утримання податку з цих доходів. Ставки оподаткування протягом 1993 року змінювалися тричі за схемою: жорстка, відносно полегшена, ще жорсткіша. Так, з 1 січня 1993 року застосовувалися ставки 10, 20, 35, 50%, із 1 червня 1993 року - 10, 20, 30, 40 і 50 %, а з 1 грудня 1993 року - 10, 20, 30, 40, 60, 90%. [27, с. 327-333]. Ставки прибуткового податку за основним місцем роботи станом на 1994 - 1997 рр. наведено у таблиці 1.1.

Табл. 1.1. Ставки прибуткового податку за основним місцем роботи станом на 1994-1997 рр.

Місячний сукупний Оподатковуваний дохід	Ставки і розміри податку
До 17 грн. (з доходу в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму)	Не оподатковується
18 грн. - 170 грн. (від 1 до 10 неоподатковуваних мінімумів)	10 % суми доходу, що перевищує розмір одного неоподатковуваного мінімуму
171грн. - 340 грн. (від 10 до 20 неоподатковуваних мінімумів)	15 грн. 30 коп. + 20 % з суми, що перевищує 170 грн.
341грн. - 510 грн. (від 20 до 30 неоподатковуваних мінімумів)	49 грн. 30коп. + 35 % з суми, що перевищує 340 грн.
510 і вище (понад 30 неоподатковуваних мінімумів)	108 грн. 80коп. + 50 % з суми, що перевищує 510 грн.

Із сум доходів, одержаних громадянами не за місцем основної роботи та громадянами, які не мають постійного місця проживання в Україні, податок нараховувався за ставкою 20 %.

Ставки прибуткового податку за основним місцем роботи станом на 1998 - 2003 рр. наведено у таблиці 1. 2.

Табл. 1.2. Ставки прибуткового податку за основним місцем роботи станом на 1998-2003 рр.

Місячний сукупний Оподатковуваний дохід	Ставки і розміри податку
До 17 грн. (з доходу в розмірі одного неоподатковуваного мінімуму)	Не оподатковується
18 грн. - 85 грн. (від 1 до 5 неоподатковуваних мінімумів)	10 % суми доходу, що перевищує розмір одного неоподатковуваного мінімуму
86 грн. - 170 грн. (від 5 до 10 неоподатковуваних мінімумів)	6 грн. 80коп. + 15 % з суми, що перевищує 85 грн.
171грн. - 1020 грн. (від 10 до 60 неоподатковуваних мінімумів)	19 грн. 55 коп. + 20 % з суми, що перевищує 170 грн.
1021грн. - 1700 грн. (від 60 до 100 неоподатковуваних мінімумів)	189 грн. 55коп. + 30 % з суми, що перевищує 1020 грн.
1701 і вище (понад 100 неоподатковуваних мінімумів)	393 грн. 55коп. + 40 % з суми, що перевищує 1700 грн.

травня 2003 року Верховна Рада України прийняла принципово новий у системі оподаткування закон, який серйозно диференціював правила оподаткування фізичних осіб залежно від доходу. Цей документ містив чимало новаторських позицій, які стосуються кожного громадянина, оскільки йшлося в ньому про запровадження радикально нових схем і принципів в оподаткуванні доходів фізичних осіб.

З 1 січня 2004 року законодавчий простір нашої держави почав керуватися новими правилами оподаткування доходів фізичних осіб. Саме з цієї дати на зміну Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян” від 26. 12.1992 року № 13-92 прийшов Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб” від 22.05.2003 року № 889-ІV.

Головною метою прийнятої системи законодавства з питань оподаткування доходів фізичних осіб було істотне зниження податкового тиску через зменшення ставки податку та розширення бази оподаткування. Закон, працюючи на принципи зменшення податкового тиску та розширення бази оподаткування, всебічно сприяв збереженню захисту бюджетних інтересів. [21, с. 65-68]

Більшість учених-економістів вважає, що податок на доходи фізичних осіб виконує функцію перерозподілу доходів громадян. Тому переважна більшість дискусій рід час розроблення та прийняття Закону "Про податок з доходів фізичних осіб” виникала при визначенні оптимальної ставки, за якою б оподатковувалися доходи кожного пересічного громадянина України. В Законі було встановлено єдину ставку податку: з 1 січня до 31 грудня 2006 р. вона становила 13%, а з 1. 01.2007 р. - 15%. Проте окремі види специфічних доходів оподатковувалися за своїми ставками. Так, максимальна ставка податку - 26% (з 1. 01. 07 - 30%) встановлено для доходів нерезидентів, доходів, отриманих як призи, а також у вигляді спадщини від спадкодавця - іноземця. Тобто було запропоновано змінити систему оподаткування з прогресивної на пропорційну. Єдина ставка оподаткування спростила механізм справляння податку, хоча й не відповідала, на думку деяких економістів, законодавчо закріпленому принципу соціальної справедливості в оподаткуванні. Позитивом було також і те, що поміркована ставка оподаткування доходів фізичних осіб повинна сприяти вихованню правової культури у платників податків, змінити думки і ставлення громадян до податкового законодавства, допомогти їм усвідомити обов’язковість сплати податків. В умовах активного розвитку приватного сектору економіки застосування максимальної ставки оподаткування у розмірі 15 (13) % сприяло розвитку підприємницької діяльності громадян. Запропоновану Законом ставку можна вважати позитивним кроком ще й тому,що ефективність чинної сорокавідсоткової верхньої ставки прибуткового податку була дуже малою. Помірний податковий тягар - це один із економічних методів виведення з тіні як значної частини підприємців, так і фінансових ресурсів. [16, с. 55-56]

Зниження ставки не могло не позначитися на розмірі сплачуваного податку, тому законодавці значно розширили перелік доходів, які підлягають оподаткуванню.

Законом уведено низку нових термінів, що не лише наблизили Україну до європейських стандартів, а й привнесли нововведення у порядок обчислення об’єкта оподаткування. Так, центральне місце посідає податковий агент - особа, відповідальна за нарахування податку і внесення його до бюджету. Залежна від ситуації податковим агентом можуть виступати як юридичні особи, так і фізичні, що використовують найману працю. Тому фізичні особи, що отримують протягом року доходи винятково від податкових агентів, звільняються від потреби подання річної декларації. Об'єктом оподаткування в цьому разі виступає місячний оподатковуваний дохід.

Основним документом, який регламентує оподаткування доходів фізичних осіб, є Податковий кодекс України, прийнятий 2 грудня 2010 р. №2755-VI. Іншими нормативно-правовими актами є:

· Закон України "Про податок з доходів фізичних осіб" від 22. 05.2003 р. за №889-IV у частині оподаткування доходів громадян-підприємців;

Постанова КМ України від 29. 12. 10 № 1227 "Про затвердження Порядку подання документів для застосування податкової соціальної пільги" <http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=317293&cat_id=314724&showHidden=1>;

Постанова КМ України від 27. 12. 10 № 1243 "Про затвердження Порядку отримання довідки про сплату податку на доходи фізичних осіб платником податку - резидентом, який виїжджає за кордон на постійне місце проживання, та про відсутність податкових зобов'язань з такого податку" <http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=317296&cat_id=314724&showHidden=1>;

Постанова КМ України від 27. 12. 10 № 1226 "Про затвердження Порядку оподаткування доходів з джерелом їх походження в Україні, що виплачуються фізичній особі - нерезиденту іншим нерезидентом " <http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=317284&cat_id=314724&showHidden=1>

Наказ ДПА України від 31. 01. 11 № 58 "Про затвердження форми Податкової декларації з податку на доходи фізичних осіб " <http://www.sta.gov.ua/control/uk/publish/article?art_id=317409&cat_id=314718&showHidden=1>

· Наказ Головної державної податкової інспекції України від 21. 04.1993 № 12 "Про затвердження Інструкції "Про оподаткування доходів фізичних осіб від зайняття підприємницької діяльності

Згідно з Податковим кодексом, платниками податку на доходи фізичних осіб є:

1. фізична особа - резидент, яка отримує доходи як з джерела їх походження в Україні, так і іноземні доходи;

2. фізична особа - нерезидент, яка отримує доходи з джерела їх походження в Україні.

3. податковий агент.

Не є платником податку нерезидент, який отримує доходи з джерела їх походження в Україні і має дипломатичні привілеї та імунітет, встановлені чинним міжнародним договором України, щодо доходів, які він отримує безпосередньо від провадження дипломатичної чи прирівняної до неї таким міжнародним договором діяльності.

У разі смерті платника податку або оголошення його судом померлим чи визнання безвісно відсутнім або втрати ним статусу резидента (за відсутності податкових зобов’язань як нерезидента згідно з Податковим Кодексом) податок за останній податковий період справляється з нарахованих на його користь доходів. Відповідно до цього останнім податковим періодом вважається період, який закінчується днем, на який відповідно припадає смерть такого платника податку, винесення такого судового рішення чи втрата ним статусу резидента. У разі відсутності нарахованих доходів податок сплаті не підлягає.

Якщо фізична особа - платник податку вперше отримує оподатковувані доходи всередині податкового періоду, то перший податковий період розпочинається з дня отримання таких доходів. [2, с. 152]

Об’єктом оподаткування резидента є:

1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід;

2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання);

3. іноземні доходи - доходи (прибуток), отримані з джерел за межами України.

Об’єктом оподаткування нерезидента є:

1. загальний місячний (річний) оподатковуваний дохід з джерела його походження в Україні;

2. доходи з джерела їх походження в Україні, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання).

Базою оподаткування є чистий річний оподатковуваний дохід, який визначається шляхом зменшення загального оподатковуваного доходу на суми податкової знижки такого звітного року.

Загальний оподатковуваний дохід - будь-який дохід, який підлягає оподаткуванню, нарахований (виплачений, наданий) на користь платника податку протягом звітного податкового періоду.

Загальний оподатковуваний дохід складається з доходів, які остаточно оподатковуються під час їх нарахування (виплати, надання), доходів, які оподатковуються у складі загального річного оподатковуваного доходу, та доходів, які оподатковуються за іншими правилами, визначеними Податковим Кодексом.

Загальний місячний оподатковуваний дохід складається із суми оподатковуваних доходів, нарахованих (виплачених, наданих) протягом такого звітного податкового місяця. [2, с. 153]

Загальний річний оподатковуваний дохід дорівнює сумі загальних місячних оподатковуваних доходів, іноземних доходів, отриманих протягом такого звітного податкового року, доходів, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської діяльності згідно із статтею 177 Податкового Кодексу, та доходів, отриманих фізичною особою, яка провадить незалежну професійну діяльність згідно із статтею 178 Податкового Кодексу.

До загального місячного (річного) оподатковуваного доходу платника податку включаються:

· доходи у вигляді заробітної плати, які отримує платник податку відповідно до умов трудового договору;

· суми винагород та інших виплат, нарахованих (виплачених) платнику податку відповідно до умов цивільно-правового договору;

· доходи від продажу об’єктів майнових і немайнових прав;

· частина доходів від операцій з майном, розмір якої визначається згідно з положеннями статей 172-173 Податкового Кодексу;

· дохід від надання майна в лізинг, оренду або суборенду;

· оподатковуваний дохід (прибуток), не включений до розрахунку загальних оподатковуваних доходів минулих податкових періодів та самостійно виявлений у звітному періоді платником податку або нарахований органом державної податкової служби згідно із Податковим Кодексом; [2, c. 153];

· сума заборгованості платника податку за укладеним ним цивільно-правовим договором, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50 відсотків місячного прожиткового мінімуму, діючого для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк позовної давності; фізична особа самостійно сплачує податок з таких доходів та зазначає їх у річній податковій декларації;

· дохід у вигляді дивідендів, виграшів, призів, процентів (крім виграшів та призів у державній грошовій лотереї);

· інвестиційний прибуток від проведення платником податку операцій з цінними паперами, деривативами та корпоративними правами;

· дохід у вигляді вартості успадкованого чи отриманого у дарунок майна у межах, що оподатковується;

· сума надміру витрачених коштів, отриманих платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки;

· кошти або майно (нематеріальні активи), отримані платником податку як хабар, викрадені чи знайдені як скарб, не зданий державі згідно із законом, у сумах, які визначені обвинувальним вироком суду незалежно від призначеної ним міри покарання; [2, c 154]

· доходи, що становлять позитивну різницю між:

1. сумою коштів, отриманих платником податку внаслідок його відмови від участі в фонді фінансування будівництва, та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду, крім випадків, коли платник податку одночасно передає кошти, отримані з фонду фінансування будівництва, в управління тому самому управителю у той самий або інший фонд фінансування будівництва;

2. сумою коштів, отриманих платником податку від інших осіб внаслідок відступлення на їх користь права вимоги за договором про участь у фонді фінансування та сумою коштів, внесених платником податку до такого фонду за цим договором;

· дохід у вигляді неустойки (штрафів, пені), відшкодування матеріальної або немайнової (моральної) шкоди, крім:

а) сум, що за рішенням суду спрямовуються на відшкодування збитків, завданих платнику податку внаслідок заподіяння йому матеріальної шкоди, а також шкоди життю та здоров’ю;

б) відсотків, отриманих від боржника внаслідок прострочення виконання ним договірного зобов’язання;

в) пені, що сплачується на користь платника податку за рахунок бюджету (цільового страхового фонду) внаслідок несвоєчасного повернення надміру сплачених грошових зобов’язань або інших сум бюджетного відшкодування;

г) суми втрат, заподіяних платнику податку актами, визнаними неконституційними, або незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів дізнання, досудового слідства, прокуратури або суду, що відшкодовуються державою в порядку, встановленому законом.

Дія цього підпункту не поширюється на оподаткування сум страхових виплат, страхових відшкодувань і викупних сум за договорами страхування;

· сума страхових виплат, страхових відшкодувань, викупних сум або пенсійних виплат, що сплачуються платнику податку;

· сума пенсійних внесків у межах недержавного пенсійного забезпечення відповідно до закону, страхових платежів, пенсійних вкладів, внесків до фонду банківського управління, сплачена будь-якою особою - резидентом за платника податку чи на його користь, крім сум, що сплачуються:

а) особою - резидентом, що визначається вигодонабувачем (бенефіціаром) за такими договорами;

б) одним з членів сім’ї першого ступеня споріднення платника податку;

в) роботодавцем - резидентом за свій рахунок за договорами довгострокового страхування життя або недержавного пенсійного забезпечення платника податку, якщо така сума не перевищує 15 відсотків нарахованої цим роботодавцем суми заробітної плати платнику податку протягом кожного звітного податкового місяця, за який вноситься страховий платіж (страховий внесок, страхова премія) або сплачується пенсійний внесок, внесків до фондів банківського управління, але не більш як сума, визначена абзацом першим підпункту 169. 4. 1 пункту 169. 4 статті 169 Податкового Кодексу, у розрахунку за місяць за сукупністю таких внесків;

− дохід, отриманий платником податку як додаткове благо (крім випадків, передбачених статтею 165 Податкового Кодексу) у вигляді:

а) вартості використання житла, інших об’єктів матеріального або нематеріального майна, наданих платнику податку в безоплатне користування, або компенсації вартості такого використання, крім випадків, коли таке надання або компенсація зумовлені виконанням платником податку трудової функції відповідно до трудового договору (контракту) чи передбачені нормами колективного договору або відповідно до закону в установлених ними межах;

б) вартості майна та харчування, безоплатно отриманого платником податку, крім випадків, визначених цим Кодексом для оподаткування прибутку підприємств.

Додатково до винятків, передбачених підпунктом "а" цього підпункту, не вважаються додатковим благом платника податку доходи, одержані у формі та розмірах, що підлягають включенню роботодавцем до собівартості реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг згідно із розділом ІІІ цього Кодексу, а також кошти, вартість послуг, проживання, проїзду, харчування, спортивного одягу, аксесуарів, взуття та інвентарю, колясок для інвалідів, у тому числі які призначені для участі інвалідів в фізкультурно-реабілітаційних та спортивних заходах, лікарських та медико-відновлюваних засобів та інших доходів, наданих (виплачених) платнику податку - учаснику спортивних (крім професійного спорту), фізкультурно-оздоровчих заходів, заходів з фізкультурно-оздоровчої діяльності та фізкультурно-спортивної реабілітації, що фінансуються з бюджету та/або бюджетними організаціями, іншими неприбутковими організаціями, внесеними до Реєстру неприбуткових організацій та установ на дату надання таких коштів; [2,156]

в) вартості послуг домашнього обслуговуючого персоналу, безоплатно отриманих платником податку, включаючи працю підпорядкованих осіб, а також осіб, що перебувають на військовій службі чи є заарештованими або ув’язненими.

г) суми грошового або майнового відшкодування будь-яких витрат або втрат платника податку, крім тих, що обов’язково відшкодовуються згідно із законом за рахунок бюджету або звільняються від оподаткування згідно з цим розділом;

ґ) суми безповоротної фінансової допомоги;

д) суми боргу платника податку, анульованого кредитором за його самостійним рішенням, не пов’язаним з процедурою банкрутства, до закінчення строку позовної давності. Якщо кредитор повідомляє платника податку-боржника про анулювання боргу та включає суму анульованого боргу до податкового розрахунку суми доходу, нарахованого (сплаченого) на користь платників податку, за підсумками звітного періоду, у якому такий борг було анульовано, такий боржник самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації;

е) вартості безоплатно отриманих товарів (робіт, послуг), визначеної за правилами звичайної ціни, а також суми знижки звичайної ціни (вартості) товарів (робіт, послуг), індивідуально призначеної для такого платника податку.

− інші доходи, крім зазначених доходів, які не включаються до розрахунку загального місячного оподатковуваного доходу.

При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

Під час нарахування (отримання) доходів, отриманих у вигляді валютних цінностей або інших активів (вартість яких виражена в іноземній валюті або міжнародних розрахункових одиницях), такі доходи перераховуються у гривні за валютним курсом Національного банку України, що діє на момент нарахування (отримання) таких доходів.

Під час нарахування (надання) доходів у будь-якій негрошовій формі базою оподаткування є вартість такого доходу, розрахована за звичайними цінами, правила визначення яких встановлені згідно з цим Кодексом, помножена на коефіцієнт, який обчислюється за такою формулою:

К = 100: (100 - Сп),

де К - коефіцієнт;

Сп - ставка податку, встановлена для таких доходів на момент їх нарахування. [2,c. 157].

Ставки податку на доходи фізичних осіб представлено у додатку А.

У такому самому порядку визначаються об’єкт оподаткування і база оподаткування для коштів, надміру витрачених платником податку на відрядження або під звіт та не повернутих у встановлені законодавством строки.

З урахуванням норм абзацу першого підпункту 169. 4. 1 пункту 169. 4 статті Податкового Кодексу платник податку має право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу, отримуваного від одного роботодавця у вигляді заробітної плати, на суму податкової соціальної пільги. Розміри податкових пільг представлені у додатку Б. [2, c. 164]

Розділ 2. Аналіз оподаткування доходів фізичних осіб та його місце у формуванні доходів бюджету

Державна податкова адміністрація України у своїх офіційних роз’ясненнях, доведених листом № 2918/7/17-0717 від 03. 02.2011 року повідомляє, що ставка податку згідно з п. 167. 1 ст. 167 Податкового кодексу становить 15% бази оподаткування щодо доходів, одержаних (крім випадків, визначених п. 167. 2 - 167. 4 цієї статті), в тому числі, але не виключно у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат або інших виплат та винагород, які виплачуються платнику у зв’язку з трудовими відносинами та за цивільно-правовими договорами; виграшу в державну та недержавну лотерею, виграшу гравця (учасника), одержаного від організатора азартної гри.

Як і раніше діє прогресивна шкала оподаткування. Тобто, з більших доходів – більше податку. Розглянемо конкретно. Податок на доходи з виплат, нарахованих (виплачених, наданих), зокрема, у формі заробітної плати, інших заохочувальних та компенсаційних виплат, які нараховуються у зв’язку з виконанням трудових відносин та за цивільно-правовими відносинами оподатковується за ставками:

- 15 % з доходу, якщо місячний оподатковуваний дохід не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, установленої законом на 1 січня звітного податкового року (у 2015 році – 12180 грн.);

- 20 % з доходу, який перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати.

Під час нарахування доходів у формі заробітної плати база оподаткування визначається як нарахована заробітна плата, зменшена на суму єдиного внеску на загальнообов’язкове державне соціальне страхування, страхових внесків до Накопичувального фонду, а у випадках, передбачених законом, - обов’язкових страхових внесків до недержавного пенсійного фонду, які відповідно до закону сплачуються за рахунок заробітної плати працівника, а також на суму податкової соціальної пільги за її наявності. [7]

При визначенні бази оподаткування враховуються всі доходи платника податку, отримані ним як у грошовій, так і негрошовій формах.

Якщо до складу загального місячного оподатковуваного доходу, крім заробітної плати, включаються інші види доходів, щодо яких установлюються різні правила та ставки оподаткування, то з метою дотримання вимог п. 167. 1 ст. 167 Податкового кодексу слід у першу чергу розглядати питання оподаткування доходів, що враховуються до складу заробітної плати, а далі формувати оподатковуваний дохід у міру виникнення в платника податку кожного з видів оподатковуваного доходу (на підставі підтвердження факту/дати виникнення доходу первинними документами, зокрема наказами про виплату/надання певних видів доходів). [7; 19, c. 7]

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з доходів у вигляді заробітної плати, є роботодавець, який виплачує такі доходи на користь платника податку.

Особою, відповідальною за нарахування, утримання та сплату (перерахування) до бюджету податку з інших доходів, є:

а) податковий агент - для оподатковуваних доходів з джерела їх походження в Україні;

б) платник податку - для іноземних доходів та доходів, джерело виплати яких належить особам, звільненим від обов’язків нарахування, утримання або сплати (перерахування) податку до бюджету.

Платник податку зобов’язаний подавати річну декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) відповідно до Податкового Кодексу або інших законів України.

Обов’язок платника податку щодо подання податкової декларації вважається виконаним, якщо він отримував доходи:

виключно від податкових агентів, крім випадків, прямо передбачених цим розділом;

від операцій продажу (обміну) майна, дарування, при нотаріальному посвідченні договорів за якими був сплачений податок.

Платники податку - резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, зобов’язані подати до органу державної податкової служби податкову декларацію не пізніше 60 календарних днів, що передують виїзду.

Орган державної податкової служби протягом 30 календарних днів після надходження податкової декларації зобов’язаний перевірити визначене податкове зобов’язання, сплату належної суми податку і видати довідку [Додаток Г] про таку сплату та про відсутність податкових зобов’язань з цього податку, що подається до органів митного контролю під час перетину митного кордону і є підставою для проведення митних процедур. [2, c. 179]

Форма такої довідки встановлюється центральним органом державної податкової служби.

Платники податку звільняються від обов’язку подання податкової декларації в таких випадках:

а) незалежно від виду та суми отриманих доходів платниками податку, які:

є неповнолітніми або недієздатними особами і при цьому перебувають на повному утриманні інших осіб (у тому числі батьків) та/або держави станом на кінець звітного податкового року;

перебувають під арештом або є затриманими чи засудженими до позбавлення волі, перебувають у полоні або ув’язненні на території інших держав станом на кінець граничного строку подання декларації;

перебувають у розшуку станом на кінець звітного податкового року;

перебувають на строковій військовій службі станом на кінець звітного податкового року;

б) в інших випадках, визначених Податковим Кодексом.

Податкова декларація заповнюється платником податку самостійно або іншою особою, нотаріально уповноваженою платником податку здійснювати таке заповнення, у порядку, передбаченому главою 2 розділу ІІ Податкового Кодексу.

Обов’язок щодо заповнення та подання податкової декларації від імені платника податку покладається на таких осіб:

опікуна або піклувальника - щодо доходів, отриманих неповнолітньою особою або особою, визнаною судом недієздатною;

спадкоємців (розпорядників майна, державних виконавців) - щодо доходів, отриманих протягом звітного податкового року платником податку, який помер;

державного виконавця, уповноваженого здійснювати заходи щодо забезпечення майнових претензій кредиторів платника податку, визначеного в установленому порядку банкрутом. [24, c. 23]

Фізична особа зобов’язана самостійно до 1 серпня року, що настає за звітним, сплатити суму податкового зобов’язання, зазначену в поданій нею податковій декларації.

Сума податкових зобов’язань, донарахована органом державної податкової служби, сплачується до відповідного бюджету у строки, встановлені Податковим Кодексом.

Сума, що має бути повернена платнику податку, зараховується на його банківський рахунок, відкритий у будь-якому комерційному банку, або надсилається поштовим переказом на адресу, зазначену в декларації, протягом 60 календарних днів після надходження такої податкової декларації.

Форма податкової декларації [додаток Ґ] встановлюється Міністерством фінансів України виходячи з таких умов:

загальна частина податкової декларації повинна мати спрощений вигляд та не містити відомостей про доходи (витрати), що отримує (несе) незначна кількість платників податку;

податкова декларація є уніфікованою та єдиною для всіх законодавчо встановлених випадків її подання;

відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов’язання фінансового характеру, інформація щодо вказаних відомостей членів сім’ї надаються окремими категоріями громадян, визначеними відповідно до законодавства;

розрахунки окремих видів доходів (витрат) мають міститися в додатках до податкової декларації, що заповнюються виключно платниками податку за наявності таких доходів (витрат);

податкова декларація та додатки до неї мають складатися з використанням загальновживаної термінології, а також містити детальні інструкції щодо їх заповнення;

податкова декларація та додатки до неї мають ідентифікувати платника податку та містити інформацію, необхідну для визначення суми його податкових зобов’язань або суми податку, що підлягає поверненню у разі використання платником податку права на податкову знижку. [2, c. 183]

Бланки податкових декларацій мають безоплатно надаватися органами державної податкової служби платникам податку на їх запит, а також бути загальнодоступними для населення.

Платник податку до 1 березня року, що настає за звітним періодом, має право звернутися з запитом до відповідного (за місцем проживання платника податку - за реєстрацією у паспорті) органу державної податкової служби з проханням надати роз’яснення щодо заповнення річної податкової декларації, а орган державної податкової служби зобов’язаний надати безоплатні послуги за таким зверненням.

Фізичні особи у випадках та обсягах, визначених законом, подають податкову декларацію, де зазначаються відомості про доходи, майновий стан, витрати, зобов’язання фінансового характеру, а також в додатку до податкової декларації зазначається інформація щодо вказаних відомостей членів сім’ї в усіх випадках її подання, передбачених законом.

Декларування у 2011 році доходів фізичних осіб пов’язано з виконанням платниками податку вимог Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб”, згідно з положеннями якого платники податку у відповідних випадках зобов’язані податки річну податкову декларацію або мають право подати декларацію для одержання повернення з бюджету.

Слід зазначити, що деклараційна кампанія цього року провадилася відповідно до норм саме Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб”. Суттєвою зміною була лише зміна термінів податі декларації - до 1 травня (замість 1 квітня, як це було за вищезгаданим Законом). Річна податкова декларація про майновий стан і доходи відповідно до п. 18. 1 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб” подається платником податку, який зобов’язаний її подавати згідно із Законом або відповідно до інших нормативно - правових актів, або має право її подати для одержання податкового кредиту та повернення податку на доходи фізичних осіб.

Фізична особа зобов’язана була подати в 2015 році декларацію, якщо впродовж звітного 2014 р. вона одержала:

− доходи, які не підлягали оподаткуванню під час їхнього нарахування чи виплати;

− іноземні доходи;

− доходи від особи, яка не мала статусу податкового агента, до яких, зокрема, належать:

а. вартість подарунків, одержаних від особи, яка не є податковим агентом;

б. доходи, які раніше не були обкладені ПДФО;

в. дохід у вигляді неустойки, штрафів або пені, фактично одержаних як відшкодування матеріальної або моральної шкоди від особи, яка не є податковим агентом;

г. сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності, за умови, що з цієї суми не було утримано ПДФО;

ґ. інвестиційні прибутки;

д. дохід у вигляді вартості успадкованого майна;

е. кошти або майно, одержані як хабар, підтверджені у судовому порядку;

є. сума заборгованості платника податку, за якою минув строк позовної давності та яка перевищує суму, що становить 50% місячного прожиткового мінімуму, чинного для працездатної особи на 1 січня звітного податкового року. Фізично особа самостійно сплачує податок з таких доходів та відображає їх у річній податковій декларації, крім сум податкової заборгованості, за якими минув строк давності згідно із законом, що встановлює порядок стягнення заборгованості з податків, зборів (обов’язкових платежів) та погашення податкового боргу;

ж. доходи від виграшів в азартні ігри;

з. сума нецільової благодійної допомоги, одержаної від благодійника - фізичної особи, платника ПДФО (за умови, що така сума в 2010 році не перевищила 1220 грн., а її одержувач не мав права на податкову соціальну пільгу або не використав її впродовж звітного року).

Крім того, зобов’язані подавати декларацію звільнені з роботи працівники, в яких за результатами проведеного остаточного розрахунку під час звільнення не вистачило доходів для сплати ПДФО. Також обов’язково слід задекларувати суми надміру витрачених коштів, одержаних на відрядження або підзвіт та не повернутих у встановлений строк працівником, який звільнився.

Платники податку - резиденти, які виїжджають за кордон на постійне місце проживання, також зобов’язані подати до органу ДПС декларацію не пізніше від закінчення 60 календарного дня, що передує такому виїзду.

Крім того, з метою повернення зайво сплаченої суми податку декларацію мають право подати:

· фізичні особи, які сплатили ПДФО за договором відчуження об’єкта рухомого чи нерухомого майна, але договір не було засвідчено нотаріально й угода не відбулася (до декларації додаються підтвердні документи про фактичну сплату ПДФО);

· звільнені з роботи працівники, в яких під час проведення остаточного розрахунку під час звільнення виникла переплата ПДФО (до декларації додається довідка про результати перерахунку)

За зверненням платника податку орган державної податкової служби, до якого було подано податкову декларацію, видає довідку про подану декларацію про майновий стан і доходи (податкову декларацію) за формою, встановленою центральним органом державної податкової служби.

Відповідальність за неподання або несвоєчасне подання громадянами декларацій про доходи чи включення до декларацій перекручених даних, неведення обліку або неналежне ведення обліку доходів та витрат, для яких законами України встановлена обов’язкова форма обліку, визначена статтею 164 Кодексу України про адміністративні правопорушення, та тягне за собою попередження або накладення штрафу в розмірі від трьох до восьми неоподатковуваних мінімумів громадян. Дії, вчинені особою, яку впродовж року було піддано адміністративному стягненню за те саме порушення, тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі від п’яти до восьми неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Ця відповідальність не поширюється на випадки добровільного декларування доходів [5, С. 7-9]

Ефективність адміністрування податку з доходів фізичних осіб залежить, від удосконалення та покращання показників роботи податкових органів у напряму забезпечення відповідності зростання сум перерахованого податку показникам середньої заробітної плати. Розглядаючи зазначені показники можна робити висновки про несплату податковими агентами податку з доходів фізичних осіб до бюджету.

Підвищення рівня методологічного забезпечення при проведенні аналізу діяльності платників податків - фізичних осіб в процесі контрольно-перевірочної роботи дозволить вирішити питання ефективності адміністрування податків з доходів фізичних осіб. Пропонується налагодити роботу по створенню електронного депозитарію актів документальних перевірок з питань оподаткування доходів фізичних осіб, що сприятиме підвищенню якості та результативності аудиту, економії фінансових та людських ресурсів. Платники податків повинні мати відносно високий ступінь усвідомлення наслідків своїх дій тощо. [21, c. 450]

Удосконалення податкового адміністрування спрямовується на усунення протиріч між державою та суб'єктами оподаткування. Вирішення цього завдання потребує комплексного підходу, важливим пріоритетом якого є, зокрема, покращання податкового контролю. На жаль, в Україні досі не створена загальна концепція фінансового контролю. [8]

Податок з доходів фізичних осіб є прямим податком, тобто самостійно сплачується громадянином безпосередньо з отриманого доходу. Відповідно до Бюджетного кодексу України (стаття 65 глава 11):

. До доходів бюджетів міст Києва та Севастополя зараховується 50% і 100% відповідно загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується згідно з Податковим кодексом України на території цих міст.

. До доходів бюджетів міст республіканського Автономної Республіки Крим та обласного значення зараховується 75% загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується згідно з Податковим кодексом України на території цих міст.

. До доходів бюджетів сіл, їх об’єднань, селищ, міст районного значення зараховується 25% загального обсягу податку з доходів фізичних осіб, що сплачується згідно з Податковим кодексом на цій території. [1, c. 48]

Податок з доходів фізичних осіб продовжує зберігати позицію найвагомішого за обсягом джерела наповнення дохідної частини місцевого бюджету. Динаміка надходжень податку з доходів фізичних осіб відображена на рис. 2. 1.

Для врахування особливостей формування надходжень податку використовуються дані про:

кількість платників податку та суми сплаченого податку в розрізі джерел оподаткування та видів доходів;

кількість платників, які отримали податкові соціальні пільги;

суми застосованих податкових соціальних пільг за видами пільг, які дають право на зменшення суми загального місячного оподатковуваного доходу;

суми документально підтверджених витрат, включених до складу податкового кредиту платників податку;

результати контрольно-перевірочної роботи щодо донарахування сум податку, штрафних санкцій та пені.

Враховуючи тенденцію росту надходжень податку з доходів фізичних осіб починаючи з червня 2010 року, на яку вплинуло проведення податковою міліцією спеціальних операцій "Бюджет" та "Боротьба з виплатами зарплат "в конвертах", спостерігається ріст надходжень податку у 2010 році на рівні 115,% (рис. 2. 1.)

Прогнозний розрахунок зменшення податку з доходів фізичних осіб від застосування податкової соціальної пільги на 2011 рік визначено в сумі 4372,2 млн. грн., що на 23,4 млн. грн. або на 0,5% менше, ніж в 2010 році,що в свою чергу свідчить про підвищення рівня доходів громадян. [25]

Прогнозна сума податкового кредиту на 2011 рік визначена на основі аналізу фактичних сум документально підтверджених витрат платниками податку за 2009 рік, очікуваної суми податкового кредиту у 2010 році та прогнозу на 2011 рік (за даними ДПСУ, обласних фінансових управлінь) і становить 1294,5 млн. гривень. А податок з доходів фізичних осіб, що підлягає поверненню платникам у зв’язку з нарахуванням податкового кредиту, на 2011 рік розраховано в сумі 156,2 млн. грн. (на 51,6 відсотка більше, ніж у 2010 році).

У розрізі регіонів України найбільший обсяг надходжень податку з доходів фізичних осіб спостерігається в м. Києві - 9,4 млрд. грн. (21,1% від загального обсягу надходжень цього податку, Донецькій - 5,0 млрд. грн. (11,2%), Дніпропетровській - 3,7 млрд. грн. (8,4%) та Харківській - 2,5 млрд. грн. (5,6%) областях. Найменший обсяг податку з доходів фізичних осіб має місце до бюджетів м. Севастополь - 428,9 млн. грн. (1,0%) та Чернівецької області - 443,1 млн. грн. (1,0%).

Поступовий вихід із кризи впливає не тільки на ріст фонду оплати праці, а й також на збільшення інших доходів населення з яких утримується податок з доходів фізичних осіб, наприклад: продаж рухомого і нерухомого майна, на вартість якого у свою чергу впливає індекс споживчих цін, отримання дивідендів та роялті, а також від інших видів діяльності. [38]

Розділ 3. Проблеми та перспективи розвитку податку на доходи фізичних осіб в україні

Із проголошенням незалежності Україна стала на шлях самостійного розвитку, на шлях побудови ринкової соціально-орієнтованої економіки. Це був період становлення податкової системи, в основу якої покладено класичну схему податків, характерну для країн із розвиненою ринковою економікою. Застосування такої класичної схеми в умовах перехідного періоду, на тлі системної кризи та спаду виробництва, призвело до виникнення низки істотних проблем: збільшувалась кількість збиткових підприємств, зростало безробіття, ускладнювалася соціально-економічна ситуація в країні. Зумовлювалося це насамперед тим, що акцент у податковій політиці було зроблено на фіскальній функції, а регулювальна була знівельована, тому проблема побудови ефективної податкової системи лишається однією з найактуальніших у процесі становлення ринкових відносин та закладення підвалин для економічного зростання в Україні. [34]

Центральною ланкою сучасної податкової системи є оподаткування особистих доходів населення. На сьогодні залишається актуальним питання вдосконалення оподаткування доходів громадян в Україні в напрямку забезпечення принципу соціальної справедливості з огляду на велике розшарування суспільства, де 90 % населення мають низькі доходи й 10 % надвисокі. Інша проблема пов’язана з розміром зборів до фондів соціального й пенсійного страхування, висока частка яких змушує роботодавців виплачувати заробітну плату в конвертах, що не дає змоги вийти заробітній платі з тіні. [18]

У сучасній економічній літературі проблеми оподаткування доходів фізичних осіб висвітлені в працях українських науковців, зокрема, В. Андрущенка, О. Василика, О. Данилова, Л. Демиденко, Н. Костіної, В. Суторміної, В. Федосова, Л. Шаблистої, С. Харкавої та інших.

Реформування подоходного податку розглядається в роботах зазначених дослідників у таких аспектах:

− прогресивним чи пропорційним має бути оподаткування доходів громадян;

− які ставки прогресії чи які ставки пропорційного оподаткування застосовувати;

− можливість застосування єдиної ставки оподаткування;

− який має бути неоподатковуваний мінімум (чи соціальна пільга);

− яка має бути база оподаткування, тобто що вважати доходом і що оподатковувати. [32]

На особливості подоходного оподаткування в кожній конкретній державі впливає ряд факторів, серед яких можна виділити консервативність чи ліберальність економіки, ментальність та податкову культуру населення, економічну ситуацію в країні тощо.

Так, в Україні, виходячи з низького рівня ефективності функціонування податкової системи, постала проблема її реформування. У першу чергу - одного з основних податків: податку з доходів фізичних осіб. Як відомо, при виборі політики оподаткування доходів громадян перш за все визначається її характер: пропорційний чи прогресивний. Так, із січня 2004 року ставка прибуткового податку з громадян була встановлена в розмірі 15 % об’єкта оподаткування (у перехідний період до 31 грудня 2006 року - 13 %), замість прогресивної шкали ставок, що діяла до зазначеного часу, із граничною ставкою 40 % та середньою ефективною - 17 %. [15, c. 81] Із 2011 року запроваджено прогресивну шкалу обчислення податку з доходів фізичних осіб. Із частини місячного доходу, що не перевищує 10 мінімальних зарплат станом на 1 січня року, утримують 15% податку на доходи, а із суми перевищення - 17%. [13, c. 8]

Зрозуміло, що податкова реформа - це система впорядкованих заходів, вона може тривати не один рік, тому ці заходи повинні відповідати вітчизняним соціально-економічним реаліям, рівню розвитку виробничих сил, ураховувати існуючі накопичені проблеми. Проте існує й інший бік проблеми. Зокрема, запроваджувані реформаційні кроки повинні відповідати не лише внутрішнім економічним реаліям, а й, у більш загальному контексті, загальносвітовим вимогам і стандартам. До таких стандартів сьогодні у світі відносять вимоги сталого розвитку, сутність яких проявляється в зменшенні антропологічного тиску на зовнішнє природне середовище та врахування у поточний момент часу інтересів майбутніх поколінь.

Запровадження пропорційної системи у 2004 році, на думку автора статті "Податок на доходи фізичних осіб: українські парадокси та світовий досвід” Петра Герасименка [], було здійснено помилково, варто було вдосконалити вже діючу систему. Це підтверджує той факт, що в 2004 році із запровадженням пропорційної ставки податку податкові надходження зменшилися порівняно з 2003 роком (13,5 млрд грн. проти 13,2), а в 2005 і 2006 роках вони зросли (17,3 та 22,8 млрд грн. відповідно) у зв’язку з різким зростанням номінальних доходів населення в силу збільшення мінімальної заробітної плати.

Досвід розвинених країн засвідчує, що подоходне оподаткування - дієвий інструмент перерозподілу в умовах зрілої демократії із чітко визначеними умовами суспільного договору, із високим рівнем життя й доходів населення, тому вдосконалення оподаткування доходів громадян в Україні повинно відбуватися в напрямку забезпечення принципу соціальної справедливості. [26, c. 132]

На відміну від США, де подоходний податок сплачують заможні верстви населення, в Україні 95 % податку надходять із доходів до 1000 грн на місяць. По суті порушується головний принцип прибуткового оподаткування - принцип соціальної справедливості, що у свою чергу також впливає на частку надходжень із зазначеного податку. [12, c. 32]

У багатьох країнах світу виділяються певні тенденції та спільні риси при побудові системи оподаткування доходів фізичних осіб, однак кожна країна має свої характерні особливості.

Загалом же, існує проблема того, що подоходне оподаткування характеризується соціальною несправедливістю. У зв’язку із цим у різних країнах проходить поетапне реформування цього виду оподаткування: розширюється його база, відбувається перебудова ставок, створюється більш однорідний режим оподаткування різних джерел доходу.

Однією з найдавніших є податкова система Великої Британії. Подоходний податок із громадян становить близько 65 % від усіх прямих податків, що надходять до державного бюджету. Специфікою оподаткування доходів громадян є те, що їхні доходи поділяються на певні частки (шедули), які оподатковуються за окремою методикою. Ставка податку диференційована залежно від річного доходу: 20 %, 25 %, 40 % [26,c. 256].

Позитивна практика оподаткування доходів фізичних осіб у Німеччині також заслуговує на увагу. Основним податком, який сплачують громадяни Німеччини, є подоходний податок. Він встановлюється на всі види доходів, які отримує громадянин держави. Усі платники при визначенні податку із заробітної плати поділяються на класи. Ставка податку в цій країні встановлена в розмірі від 19 % до 53 %. Наприклад, для неодружених установлено значно меншу суму неоподаткованого мінімуму, ніж для одружених. Це пов’язано з важкою демографічною ситуацією в країні й спрямовано на стимулювання народжуваності, зростання чисельності населення. Однак специфіка й рівень проблем німецької економіки не відповідають українським реаліям, тому в близькій перспективі демографічна складова як основа прибуткового оподаткування громадян не є актуальною. [29, c. 381]

У Швеції діють окремі умови оподаткування резидентів та нерезидентів. Для останніх діє єдина ставка 25 % незалежно від суми доходу. Резиденти сплачують податок двох видів:

– муніципальний - дохід до визначеної суми оподатковується за ставкою 32 %;

– національний податок - понад 80 % працівників, які мають доходи, менші за визначену суму, звільнені від його сплати. Для громадян, які мають доходи, що перевищують визначену суму, ставка становить 20 %. Для тих, хто має великі доходи ставка становить 50 %, середні - 30 %, а для низькооплачуваних працівників - 24 %.

При розрахунку бази оподаткування з усіх доходів вираховуються витрати, які має робітник при одержанні цього доходу. Крім того, діє система персональних відрахувань. Досвід шведських колег варто переймати в тій частині, що стосується загальнонаціональної солідарності й справедливості. Шведська податкова культура, коли нерідко платник перераховує до казни більше половини доходу, є феноменом у світовій податковій практиці. [17, c. 23]