Витяг з Наказу МОЗ України № 81 від 12.05.92 р

«Про розвиток та удосконалення патологоанатомічної служби в Україні»

Положення про патологоанатомічне бюро (Додаток 2)

1. Патологоанатомічні бюро є закладами охорони здоров’я і підпорядковуються відповідному органу охорони здоров’я.

1.1. Патологоанатомічні бюро створюються в області, місті на базі існуючих централізованих патологоанатомічних відділень, що мають кваліфіковані кадри та необхідну матеріальну базу.

1.2. Патологоанатомічні бюро мають у своєму розпорядженні приміщення з відповідною територією, медичним обладнанням та апаратурою, транспортними засобами, господарським інвентарем та іншим майном.

Примітка: прозекторські, в яких проводиться патологоанатомічне дослідження трупів спеціалістами бюро на місцях, залишаються на бюджеті відповідних лікарень; підтримка їх у належному стані забезпечується головними лікарями.

2. Патологоанатомічні бюро знаходяться на бюджеті відповідного органу охорони здоров’я.

3. Штати медичного та іншого персоналу патологоанатомічного бюро установлюються згідно з відповідними наказами.

4. Основна діяльність патологоанатомічного бюро спрямовується на подальше удосконалення лікувально-профілактичної допомоги населенню шляхом покращання прижиттєвої діагностики захворювань, уточнення причин смерті, забезпечення достовірних даних державної статистики причин смерті, підвищення кваліфікації лікарів та здійснення аналізу недоліків діагностики та лікування.

Патологоанатомічне бюро використовує методи інтенсифікації та раціональної організації праці; здійснює уніфікацію досліджень у секційному та біопсійному розділах роботи а метою скорочення строків патологоанатомічних досліджень та підвищення їх якості.

5. Основними функціями патологоанатомічного бюро є:

5.1. Уточнення діагностики захворювань на секційному, операційному матеріалах шляхом проведення макро- та мікроскопічного, а при необхідності – бактеріологічного, вірусологічного, серологічного досліджень.

5.2. Встановлення причин та механізмів смерті хворого.

5.3. Аналіз якості діагностичної та лікувальної роботи разом з лікарями шляхом співставлення клінічних та патологоанатомічних даних та діагнозів з обов’язковим обговоренням результатів у лікарських колективах лікарень, а також у відповідних органах охорони здоров’я.

5.4. Підготовка та проведення клініко-патологоанатомічних конференцій та ЛКК у лікувально-профілактичних установах.

5.5. Термінове повідомлення у встановленому порядку органів охорони здоров’я про виявлені випадки гострозаразних, у тому числі особливо небезпечних, захворювань.

6. Патологоанатомічні бюро є базами підготовки лікарів-патологоанатомів через інтернатуру.

7. Патологоанатомічні бюро, разом з республіканськими /обласними, міськими/ організаційно-методичними центрами патологоанатомічної служби, крім вказаних функцій:

7.1. Здійснюють організаційно-методичну та консультативну допомогу патологоанатомічним бюро, відділенням в Україні.

7.2. Розробляють пропозиції для відповідного органу охорони здоров'я з удосконалення патологоанатомічної служби, підвищення кваліфікації лікарів-патологоанатомів та лаборантів.

7.3. Вивчають потреби патологоанатомічної служби республіки в кадрах, обладнанні, реактивах.

7.4. Узагальнюють та поширюють передовий досвід роботи.

7.5. Проводять апробацію та впроваджують сучасні методи патологоанатомічних досліджень.

7.6. Готують та проводять наради, конференції патологоанатомів.

7.7. Здійснюють контроль за систематичним підвищенням кваліфікації лікарів-патологоанатомів на кафедрах інститутів удосконалення лікарів, на базі патологоанатомічних бюро, лабораторій /відділів/ науково-дослідних інститутів.

8. Патологоанатомічні бюро можуть мати такі структурні підрозділи /в залежності від профілю лікувально-профілактичних установ та обсягу роботи/:

– відділення загальної патології з гістологічною лабораторією;

– відділення дитячої патології з гістологічною лабораторією;

– відділення інфекційної патології з гістологічною та вірусологічною лабораторіями;

– відділення біопсійних досліджень з лабораторією електронної мікроскопії;

– організаційно-консультативне відділення-архів;

– адміністративно-господарську частину;

– господарсько-розрахункове відділення по здійсненню ритуальних послуг населенню.

9. Склад і площа відділень патологоанатомічного бюро, їх приміщення повинні відповідати будівельним та санітарним нормам і правилам, а також іншим вимогам та правилам для вказаних приміщень.

Патологоанатомічні бюро можуть мати міські, районні, міжрайонні відділення, які створюються на базі міських, центральних районних, районних лікарень з урахуванням місцевих умов: віддаленості від бюро, наявності кваліфікованих кадрів та достатнього обсягу патологоанатомічних досліджень.

10. Керівництво діяльністю патологоанатомічних бюро здійснюється одноособово начальником бюро, на посаду якого призначається висококваліфікований лікар-патологоанатом, що мав досвід керівної роботи.

11. Патологоанатомічні бюро в адміністративно-господарському відношенні підпорядковані:

11.1. Республіканське патологоанатомічне бюро – Міністерству охорони здоров’я України.

11.2. Обласне патологоанатомічне бюро – відділу /управлінню/ охорони здоров’я облвиконкому.

11.3. Міське патологоанатомічне бюро – відділу /управлінню/ охорони здоров’я міськвиконкому.

12. Патологоанатомічні бюро користуються правами юридичної особи, мають відповідні печатки.

13. Патологоанатомічні бюро ведуть документацію та подають звіти по формі і в термін, затверджений Міністерством охорони здоров’я України.

14. Патологоанатомічні бюро у відповідності з діючим положенням можуть бути учбовими базами медичних інститутів, інституту удосконалення лікарів.

15. 3 метою підвищення кваліфікації лікарів лікувально-профілактичних закладів з питань загальної та спеціальної анатомії людини, а також для учбової та наукової роботи в кожному патологоанатомічному бюро організується музей макроскопічних та мікроскопічних препаратів та, за технічними умовами, фототека, фільмотека, відеотека.

В музей підбираються матеріали, що відображають найважливіші і демонстративні, а також рідкісні патологічні процеси та захворювання.

Матеріали музею, фототеки, фільмотеки, відеотеки реєструються на спеціальних етикетках музейного препарату та в книзі обліку музейних препаратів.

Положення про патологоанатомічне відділення (централізоване патологоанатомічне відділення) лікувально-профілактичного закладу

(Додаток 3)

1. Патологоанатомічне відділення (централізоване патологоанатомічне відділення) є структурним підрозділом лікувально-профілактичного закладу.

2. Патологоанатомічне відділення створюється у складі багатопрофільних та спеціалізованих лікарень (в тому числі дитячих) та диспансерів, виходячи з числа розтинів та досліджень біопсійного та операційного матеріалів у кожній з цих лікарень (диспансерів), що мають бути виконані медичним персоналом, передбаченим для патологоанатомічних відділень.

3. При наявності в місті декількох лікарень, згідно з рішенням відповідного органу охорони здоров’я, може бути створене централізоване патологоанатомічне відділення в одній з лікарень, штати якого встановлюються з урахуванням обсягу роботи та відповідних наказів для забезпечення розтинів померлих та дослідження біопсійного матеріалу як в тій лікарні, в складі якої створене централізоване відділення, так і в прикріплених лікарнях (диспансерах), поліклініках.

Відповідно централізація дитячої патологоанатомічної служби проводиться для виконання розтинів трупів померлих дітей, новонароджених та мертвонароджених, досліджень біопсійного та операційного матеріалу.

У центральних районних лікарнях патологоанатомічні відділення створюються з урахуванням забезпечення проведення всіх розтинів трупів померлих та дослідження всього біопсійного та операційного матеріалу з прикріплених лікувально-профілактичних установ району.

Для забезпечення обов’язкової присутності лікуючих лікарів під час розтину трупів померлих хворих ці розтини при наявності необхідних умов можуть проводитись в секційних залах відповідних лікарень (диспансерів) медичним персоналом відповідного централізованого патологоанатомічного відділення.

4. Організація роботи централізованих відділень має передбачити при необхідності проведення термінових біопсійних досліджень в прикріплених лікарнях (диспансерах) за їх заявою.

Централізоване патологоанатомічне відділення забезпечує своєчасний збір біопсійного матеріалу з прикріплених лікувально-профілактичних закладів та доставку їм висновків.

Для виконання необхідної роботи з прикріпленими лікувально-профілактичними закладами централізоване патологоанатомічне відділення лікарні повинно мати закріплений за ним санітарний транспорт, використання якого не за призначенням забороняється.

5. Керівництво лікарні, в структурі якої є централізоване патологоанатомічне відділення, несе повну відповідальність за створення необхідних умов праці відділення, в т.ч. укомплектування медичними кадрами, матеріально-технічне обладнання, господарське забезпечення, тощо.

6. Керівництво прикріплених лікарень (диспансерів) у випадках проведення розтинів у лікарні зобов’язане забезпечити необхідні умови для розтину трупів померлих хворих, а також термінове дослідження біопсійного матеріалу в умовах своїх лікарень (диспансерів), маючи для цього відповідні приміщення, оснащення, апаратуру, інструменти тощо.

7. Основними завданнями патологоанатомічного відділення лікарні (централізованого патологоанатомічного відділення) є покращення прижиттєвої діагностики захворювань за допомогою досліджень біопсійного та операційного матеріалів та за даними розтинів померлих хворих; забезпечення достовірних даних про причини смерті в державній статистиці смертності населення; підвищення кваліфікації медичних працівників, що здійснюють медичну допомогу хворим шляхом:

7.1. Визначення характеру патологічного процесу на секційному, операційному та біопсійному матеріалах.

7.2. Виявлення на секційному, операційному та біопсійному матеріалах гострозаразних захворювань.

7.3. Встановлення причини та механізмів смерті хворого.

7.4. Спільне обговорення з лікуючими лікарями результатів розтинів та гістологічних досліджень, постійна консультативна допомога з питань патології.

7.5. Аналіз якості діагностичної та лікувальної роботи спільно а лікуючими лікарями шляхом співставлення клінічних та патологоанатомічних даних.

7.6. Узагальнення та аналіз матеріалу патологоанатомічного відділення з обов’язковим обговоренням результатів у лікарських колективах прикріплених лікарень /диспансерів/, а також у відповідних органах охорони здоров’я.

8. З метою вирішення основних завдань персонал патологоанатомічного відділення проводить макро- та мікроскопічне дослідження, а при необхідності забезпечує взяття матеріалу від трупа для бактеріологічного, серологічного та біохімічного дослідження, а також проводить гістологічне дослідження біопсійного матеріалу, що надходить у відділення. З метою підготовки лікарів-патологоанатомів широкого профілю, що працюють у великих централізованих патологоанатомічних відділеннях, рекомендується періодична (за графіком) робота лікарів з різних розділів патології (загальна, інфекційна, дитяча патологія, біопсійні дослідження). Патологоанатомічні відділення у разі необхідності використовують у своїй роботі допоміжно-діагностичні кабінети та відділення (рентгенівський кабінет, клінічну, бактеріологічну лабораторії та інші) лікарні, до складу яких вони входить, та інших установ охорони здоров’я.

9. Час роботи патологоанатомічного відділення, розтинів трупів померлих та термінових біопсійних досліджень в прикріплених лікарнях (диспансерах), а також порядок видачі лікарських свідоцтв про смерть та трупів родичам, повідомлення результатів дослідження в прикріплені лікувально-профілактичні заклади встановлюються керівництвом відповідних лікарень.

10. Централізованому патологоанатомічному відділенню обласної та централізованому патологоанатомічному відділенню центральної районної лікарні доручається здійснення патологоанатомічної консультативної та методичної допомоги лікувально-профілактичним закладам відповідних територій.

11. Патологоанатомічне відділення лікарні може бути базою підготовки та удосконалення лікарів-патологоанатомів і середнього медичного персоналу.

12. З метою підвищення кваліфікації лікарів лікувально-профілактичних закладів з питань загальної та спеціальної патологічної анатомії людини, а також для учбової та наукової роботи в кожному патологоанатомічному відділенні організується музей макроскопічних та мікроскопічних препаратів, та, за технічними умовами, фототека, фільмотека та відеотека.

В музей підбираються матеріали, що відображають найважливіші і демонстративні, а також рідкісні патологічні процеси та захворювання.

Матеріали музею, фототеки, фільмотеки, відеотеки реєструються на спеціальних етикетках музейного препарату та в книзі обліку музейних препаратів.

13. Відділення очолює завідуючий, який призначається та звільняється у встановленому порядку. Він керує відділенням одноособово і безпосередньо підпорядковується керівнику закладу та його заступнику з медичної (лікувальної) роботи.

14. Відділення веде затверджену МОЗ України медичну документацію і подає відомості про свою діяльність для включення у звіт лікувально-профілактичного закладу.

Положення про порядок розтину трупів у лікувально-профілактичних закладах (Додаток 6)

Усі трупи померлих хворих у лікувально-профілактичних закладах, як правило, підлягають розтину.

Головному лікарю, начальнику патологоанатомічного бюро належить право відміни розтину тільки у надзвичайних випадках. Про відміну розтину головний лікар, начальник патологоанатомічного бюро дає письмову вказівку в карті стаціонарного хворого з обґрунтуванням причин відміни розтину.

Спірні питання щодо розтину трупів вирішуються головним патологоанатомом області (міста).

Терміновий розтин трупів дозволяється проводити одразу ж після встановлення лікарями лікувального закладу біологічної смерті.

Розтин у плановому порядку (впорядкований розтин) проводиться після надання карти стаціонарного хворого або медичної карти амбулаторного хворого з візою головного лікаря чи його заступника з медичної роботи щодо доправлення на патологоанатомічний розтин.

Медична документація стосовно померлих з різних лікарень доставляється в патологоанатомічне бюро (відділення) разом а трупом померлого. Медичні карти стаціонарних хворих, померлих у другій половині попередньої доби, передаються в патологоанатомічне бюро (патологоанатомічне відділення лікарні) не пізніше 9-ої години ранку.

Медична карта стаціонарного хворого з внесеним патологоанатомічним діагнозом не пізніше 5–7 діб після розтину передається в медичний архів лікарні. Карта може бути затримана на триваліший термін тільки за спеціальним дозволом керівництва лікарні.

Відміна розтину не дозволяється:

а) у випадках смерті хворих, які пробули в лікуваль­но-профілактичному закладі менше доби;

б) у випадках, які потребують судово-медичного дослідження;

в) при інфекційних хворобах та підозрі на них;

г) в усіх випадках неясного прижиттєвого діагнозу (незалежно від строку перебування хворого в лікувальному закладі);

д) у випадках смерті в лікувально-профілактичному закладі після діагностичних інструментальних досліджень, проведення лікувальних заходів під час або після операції, переливання крові, неврахування індивідуальної непереносимості лікувальних препаратів тощо.

Трупи померлих, особа яких не встановлена, за розпорядженням головного лікаря передаються для судово-медичного розтину.

Якщо смерть настала від механічних ушкоджень, отруєння, механічної асфіксії, дії крайніх температур, електрики, після штучного аборту, проведеного поза лікувальним закладом, насильницьких дій за умов, коли є свідчення про можливість одної з цих причин смерті, головний лікар лікарні в установленому порядку скеровує труп на судово-медичний розтин незалежно від часу перебування хворого в лікувальному закладі.

Про кожний подібний випадок у лікарні головний (черговий) лікар лікарні зобов’язаний повідомити органи прокуратури чи міліції.

Якщо свідчення про одну з причин, перерахованих вище, виявляються при патологоанатомічному розтині, то розтин припиняється. Лікар, що проводить розтин, вживає заходи збереження трупа, всіх його тканин для подальшого судово-медичного дослідження. На виконану частину патологоанатомічного дослідження складається протокол, в кінці якого обґрунтовується причина для виконання судово-медичного розтину.

Про кожний випадок припиненого патологоанатомічного розтину лікар відразу ж зобов’язаний інформувати головного лікаря, який негайно повідомляє про це в прокуратуру чи районне відділення міліції і чекає розпорядження прокурора або органів міліції. Судово-медичний розтин трупів осіб, що померли в лікувальних закладах, може проводитися в приміщенні патологоанатомічного відділення даного лікувального закладу штатними судово-медичними експертами або лікарем, призначеним для цього органами прокуратури.

У випадку первинного виявлення під час розтину гострого інфекційного захворювання чи при підозрі на нього патологоанатом зобов’язаний інформувати про це головного лікаря лікувального закладу та послати термінове повідомлення про інфекційне захворювання, харчове, загально-професійне отруєння, незвичайну реакцію на щеплення (ф. № 058у) в СЕС за місцем проживання хворого.

З метою досконалого контролю за якістю діагностики та лікування хворих амбулаторної мережі можуть проводитись патологоанатомічні розтини померлих вдома у таких випадках: померлих хворих віком до 50 років, що раптово померли вдома з неясним генезом смерті (при обов’язковому виключенні насильницької смерті), знаходились на обліку територіальних поліклінік з підозрою на гостру ішемічну хворобу серця, цереброваскулярну хворобу, новоутворення, гостре захворювання органів дихання.

Доставка померлих амбулаторних хворих в патологоанатомічне бюро (відділення) проводиться автотранспортом лікувально-профілактичного закладу.

Разом з тілом померлого повинна доправлятись амбулаторна карта з поглибленим епікризом, визначеними основним клінічним діагнозом, ускладненнями, супутньою патологіїєю та основною причиною смерті.

На лицьовій стороні амбулаторної карти повинен бути запис головного лікаря (заступника) територіальної поліклініки «На розтин» та його підпис. Це є замовленням для підрозділів патологоанатомічної служби на виконання розтину.

Положення про порядок розтину викиднів масою тіла від 500.0 г і більше в
строках від 22 тижнів вагітності незалежно від живо- або мертвонародженості, мертвонароджених та новонароджених, померлих в перинатальному періоді

(Додаток 7)

Розтину та реєстрації в протоколі патологоанатомічного дослідження підля­гають всі померлі в лікувальних закладах новонароджені, незалежно від маси тіла та довжини, від того, скільки часу після народження спостерігались у них прояви жит­тя, а також мертвонароджені масою 1000 г та більше і довжиною тіла понад 30 см, викидні масою тіла від 500 г і більше в строках від 22 тижнів вагітності і незалежно від живо- або мертвонародженості.

Головний лікар пологового будинку забезпечує 100% розтин трупів мертвонароджених та померлих новонароджених, доставку їх у патологоанатомічне бюро не пізніше 12 годин після пологів (мертвонародженого) чи смерті (новонародженого).

На патологоанатомічне дослідження направляються також посліди від ново­народжених, якщо в них є симптоми внутрішньоутробного захворювання, особливо, якщо є підозра на внутрішньоутробну інфекцію.

У випадках раптової смерті дітей поза лікувальним закладом їх трупи підляга­ють судово-медичному розтинові.

Положення про порядок організації та проведення клініко-патологоанатомічних конференцій в лікувально-профілактичних закладах

(Додаток 8)

Основні завдання клініко-патологоанатомічних конференцій:

– підвищення кваліфікації лікарів лікувально-профілактичних закладів, підвищення якості клінічної діагностики і лікування хворих шляхом спільного обговорення та аналізу клінічно-патоморфологічних даних;

– виявлення причин та джерел помилок в діагностиці та лікуванні на всіх етапах медичної допомоги, в роботі допоміжних служб (рентгенологічній, лабораторній, функціональній діагностиці та ін.), недоліків організаційного характеру та своєчасності госпіталізації.

На клініко-патологоанатомічній конференції обговорюються:

– всі випадки розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів;

– всі спостереження, що мають науково-практичний інтерес, незвичайний перебіг захворювання;

– випадки медикаментозних захворювань та медикаментозного патоморфозу захворювань;

– випадки смерті хворих після хірургічного, діагностичного та терапевтичного втручань, особливо тих хворих, які були госпіталізовані терміново;

– гострі інфекційні захворювання;

– випадки пізньої діагностики, важкі для діагностики, неясні випадки, що потребують спільного обговорення;

– доповідь про роботу за минулий рік начальника патологоанатомічного бюро, завідувача патологоанатомічного відділення (дитячого патологоанатомічного відділення), в якій мають бути представлені зведені дані про летальність у лікарні та аналіз якості діагностики і недоліки медичної допомоги на всіх етапах лікування хворого.

Клініко-патологоанатомічна конференція повинна встановити категорію розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів та визначити їх причини, керуючись при цьому положеннями:

І. Захворювання не було розпізнане на попередніх етапах, бо в даному лікувальному закладі встановлення правильного діагнозу було неможливе через важкість стану хворого, поширеність патологічного процесу, коротко терміновість перебування в даному закладі.

II. Захворювання не було розпізнане в даному лікувальному закладі у зв’язку з недоліками в обстеженні хворого, відсутністю необхідних та доступних досліджень; при цьому слід враховувати, що правильна діагностика не обов’язково вирішально вплинула б на кінець захворювання, але правильний діагноз міг бути і повинен був бути вставлений.

III. Неправильна діагностика зумовила помилкову лікарську тактику, що виявилось визначальним щодо летального завершення захворювання.

Тільки II і III категорії розбіжностей клінічного та патологоанатомічного діагнозів мають безпосереднє відношення до лікувального закладу, де хворий помер.

І категорія розбіжностей діагнозів стосується лікувально-профілактичних закладів, котрі надавали медичну допомогу хворому на ранніх етапах захворювання до госпіталізації його в лікувально-профілактичний заклад, де він помер.

Обговорення цієї групи розбіжностей має бути перенесене в ці лікувальні заклади, або лікарський персонал останніх має бути присутній на конференції в лікувальному закладі, де хворий помер.

Присутність на клініко-патологоанатомічних конференціях усіх лікарів лікувально-профілактичного закладу, де помер хворий, а також лікарів тих лікувально-профілактичних закладів, котрі брали участь в обстеженні та лікуванні хворого на попередніх етапах є обов’язковою.

Клініко-патологоанатомічні конференції проводяться планово, в робочий час, не рідше одного разу на місяць.

У великих лікарнях крім загальнолікарняних конференцій мають проводитись клініко-патологоанатомічні конференції по групах відповідних профільних відділень.

Порядок денний чергової клініко-патологоанатомічної конференції має бути оприлюднений не пізніше ніж за 7 діб до конференції. Підготовка клініко-патологоанатомічної конференції здійснюється заступником головного лікаря з медичної роботи та начальником патологоанатомічного бюро/завідувачем патологоанатомічного відділення.

Відміняти обговорення випадку, що був запропонований начальником патологоанатомічного бюро, завідувачем патологоанатомічного відділення, адміністрація лікувального закладу не має права.

Для проведення клініко-патологоанатомічних конференцій керівником лікувального закладу призначаються два співголови (клініцист та завідувач відділення патологоанатомічного бюро або патологоанатомічного відділення), а також опонент з числа найкваліфікованіших лікарів (терапевт чи педіатр, хірург, патологоанатом та інші).

Для ведення протоколу конференції призначають двох постійних секретарів зі складу лікарського колективу.

Доцільно обмежувати порядок денний конференції обговоренням одного спостереження.

Випадки, що підлягають обговоренню, доповідають :

– лікарі, які лікували хворого;

– патологоанатом, який виконував розтин померлого;

– рецензент, що аналізував якість обстеження, ведення медичної документації за даними медичної карти стаціонарного хворого (для пологових будинків – історії пологів, історії розвитку новонародженого).

Обговорення випадків проводять учасники конференції, включаючи лікарів іншого фаху, котрі були дотичні до діагностики захворювання.

Адміністрація лікувально-профілактичного закладу на підставі матеріалів, висновків та пропозицій клініко-патологоанатомічної конференції розробляє та проводить заходи щодо попередження та ліквідації недоліків організації та надання медичної допомоги хворому.

Положення про проведення клініко- патолого анатомічного аналізу смертельних наслідків

(Додаток 11)

Клініко-анатомічний аналіз є методом пізнання обставин виникнення захворювань, особливостей їх перебігу, а також безпосередніх причин та механізмів настання смерті.

Головною методологічною умовою проведення клініко-анатомічного аналізу є дотримання принципів єдності морфологічних та функціональних змін.

При цьому на основі вивчення клінічних відомостей про скарги хворого, характер симптомів, що мали місце при його житті, фізикальних, клініко-лабораторних та інших даних в їх співставленні з патологоанатомічними змінами, патологоанатом виявляє ступінь відповідності клінічних проявів хвороби їх морфологічним та функціональним змінам.