система. Поняття про регіональний господарський комплекс

Економіку регіону в науковому і практичному сенсі доцільно розглядати як велику і складну територіально-економічну систему – регіональний господарський комплекс (РГК). Щоб глибше зрозуміти зміст цього поняття розглянемо його складові – «економіка» (в розумінні господарство), «регіон», «система», «комплекс».

У зміст поняття «економіка» найчастіше включають сукупність певних складових, що утворюються в результаті суспільного поділу та інтеграції праці, а саме: галузі, види економічної діяльності та основні виробничі ланки (підприємства, фірми, організації тощо).

Зміст поняття «регіон» трактується неоднозначно.

Регіон – певна територія з притаманними їй специфічними природно-кліматичними, економіко-географічними, демографічними, історичними, етнічними, соціально-побутовими та іншими особливостями

Раніше поняття «регіон» (в економічному сенсі) ототожнювалося з територією як невід’ємною частиною єдиного господарського комплексу країни. При цьому майже повністю ігнорувалися специфічні відносини між суб’єктами господарювання всередині самого регіону.

Водночас для теорії і практики регіональної економіки та регіонального управління важливим є розуміння регіону і як адміністративно-територіального утворення, причому економічно, як правило, самодостатнього.

При розгляді ж проблем ринкової економіки надзвичайно важливо визначати регіон і як місце прояву зв’язків і залежностей суб’єктів господарювання у відтворювальних процесах. Це важливо для розуміння економіки регіону як системного утворення.

Зауважимо, що «система» – це ціле, що складається з частин. Інакше кажучи, система утворює множину елементів, що знаходяться у певних відношеннях один з одним і утворюють єдність, цілісність.

Близьке за змістом до поняття «система» і поняття «комплекс». Комплекс – це також система, що характеризується органічною єдністю елементів; вони, як правило, утворюють єдине (нерозривне) ціле.

Такою цілісною системою і є регіональний господарський комплекс. У нашому розумінні, РГК – це регіональне поєднання об’єктів, тісно взаємопов’язаних у процесі виробництва й транспортування до споживачів продукції і/або послуг.

Цілісність РГК забезпечується дією законів регіональної цілісності (природи, населення й виробництва) та регіональної інтеграції виробництва

РГК формуються внаслідок взаємодії багатьох факторів, як внутрішніх (сировинні й трудові ресурси, споживчий попит, інфраструктурна забезпеченість території тощо), так і зовнішніх (рівень економічного розвитку країни, спосіб виробництва матеріальних благ, технологічний рівень виробництва тощо). У РГК прийнято виділяти галузеву (або секторальну), функціональну й територіальну структури.

РГК

Рис. 1.1. Типи РГК за:

I – територіальним рангом (R₁ – мікрорегіональні, R₂ – мезорегіональні, R₃ – макрорегіональні); II – генезисом (G₁ – ті, що сформувалися до першої світової війни – до 1914 р., G₂ – ті, що сформувалися у міжвоєнний період, G₃ – ті, що сформувалися в післявоєнний період – з 1946 р.);III – спеціалізацією (S₁ – перша галузь спеціалізації, S₂ – друга галузь, S₃ – третя галузь, S₄ – четверта галузь); IV – провідним технологічним укладом (T₁ – першим і другим: найменш прогресивні галузі, T₂ – третім: більш прогресивні, T₃ – четвертим і п’ятим: найбільш прогресивні галузі); V – напрямом структурно-технологічної трансформації (М₁ – модернізаційно-інтенсифікаційний, М₂ – інноваційно-стабілізаційний, М₃ – суттєво трансформаційного розвитку; VI – стадією розвитку (C₁ – перша, C₂ – друга, C₃ – третя, C₄ – четверта); VII – конфігурацією опорного каркасу території (K₁ – радіально-кільцева, K₂ – решітчаста, K₃ –

трикутна, K₄ – лінійно-вузлова, К₅ – інші).

РГК бувають дуже різні. Щоб розмаїтість комплексів звести до «спільного знаменника», необхідно провести їх типізацію (рис. 1.1). За основу доцільно взяти такі ознаки: територіальний ранг, генезис, провідний технологічний уклад, спеціалізація, напрям структурно-технологічної трансформації, стадійність розвитку й конфігурація опорного каркасу території [64, с. 60].

Наведені ознаки можуть бути використані й для характеристики конкретних РГК. Так, господарський комплекс Вінницької області, є мезорегіональним за територіальним масштабом. Він в основному сформувався в післявоєнний період. До галузей його спеціалізації відносяться: сільське господарство, харчова промисловість і перероблення сільгосппродуктів, виробництво електроенергії та машинобудування. За розмірами виробництва переважають галузі перших двох технологічних укладів (харчова та ін.), хоча достатньо розвинутими є й галузі третього (електротехнічна) та четвертого (електронна) укладів. Ринкова трансформація комплексу передбачає насамперед інноваційно-стабілізаційну стратегію розвитку. У складі комплексу переважають полюси росту, а це означає, що він знаходиться на другій стадії розвитку[1]. Опорний каркас території, на якій він базується, має радіально-концентричну форму, проте асиметричну, тому що основний полюс розвитку – Вінницький промисловий вузол – зміщений від центра області на північ.

[1] Дж. Фрідман [164] виділяє чотири стадії у розвитку РГК. Перебуваючи на першій стадії розвитку РГК являє собою систему, яка складається з багатьох полюсів, що формуються, на другій – систему з одним полюсом розвитку, на третій – систему з декількома полюсами розвитку і на четвертій – систему з багатьма полюсами розвитку, що з’єднуються економічними осями й утворюють полюси інтеграції.