Зовнішня політика України

Цілі та завдання зовнішної політики

За радянської доби Україна мала міжнародні відносини в 1921-1922 pp. (Так, наприклад, разом з Росією уклала 18 березня 1921 р. Ризький мирний договір з Польщею). Після утворен­ня СРСР Україна втратила право на державні

Греченко В.А. ІСТОРІЯ УКРАЇНИ

зносини із зовнішнім світом, хоча з 1945 р. була співзасновни-ком ООН. У ті часи вона змушена була йти ідентичним з СРСР зовнішньополітичним курсом.

Шлях до самостійної зовнішньої політики відкрився лише після проголошення незалежності й Всеукраїнського рефе­рендуму, який став юридичною підставою для міжнародного визнання України. Уже на другий день після референдуму про визнання України заявили Канада й Польща, 3 грудня — Угор­щина, 4 грудня — Латвія й Литва, 5 грудня — Аргентина, Бол­гарія, Болівія, Росія й Хорватія.

25 грудня після відставки М. Горбачова, яка знаменувала остаточний розпад СРСР, і отримання гарантій нерозповсюд-ження ядерної зброї, Україну визнали США. Протягом грудня 1991 p., що став місяцем визнання України, її незалежність виз­нали загалом 68 держав, а в 1992 р. ще 64.

Перед українською зовнішньою політикою постали такі ос­новні завдання:

• вибір пріоритетів зовнішньополітичного й стратегічних партнерів;

• налагодження дипломатичних відносин з тими 132 держа­вами, які визнали Україну; утворення власного дипломатично­го корпусу, розгортання мережі посольств;

• активне проведення зовнішньоекономічної діяльності;

• вирішення проблеми ядерної зброї.

Уряд України й Верховна Рада одразу ж заявили, що зов­нішня політика України носить відкритий характер і здійс­нюється на основі принципів взаємодопомоги, рівноправності та невтручання у внутрішні справи інших країн. Вона не за­являє жодних територіальних претензій до інших країн і не визнає жодних претензій до себе. Засади її зовнішньої політи­ки грунтуються на дотриманні загальновизнаних норм між­народного права, зокрема Статуту ООН, Гельсінського заключ­ного акта (1975 p.), Паризької хартії для Нової Європи (1990 p.). У липні 1993 р. Верховна Рада України ухвалила «Основи зов­нішньої політики України», в яких визначено національні інте­реси й завдання держави в зовнішньополітичній сфері: забезпе­чення стабільності міжнародного становища України, входжен­ня господарства країни до світової економічної системи, захист прав та інтересів громадян і юридичних осіб за кордоном тощо.

За межами нашої держави нині мешкають близько 12 млн осіб, з них у Росії — 4,3 млн, Казахстані — 900 тис, Молдавії — 600 тис. У країнах «далекого зарубіжжя» теж мешкає значний загал українців: у США — 1,2 млн, Канаді — 750 тис, Аргенти­ні — 160 тис, Франції — 25 тис, Польщі — 500 тис.

Модуль 3. Новітня історія України

Одним із найважливіших напрямків української зовнішнь­ої політики є відносини з тими державами, які виникли на терені колишнього СРСР і зараз Проблеми

об'єднуються в СНД. Вони ґрунтуються на спіль- політики

ній багатовіковій історії, міжетнічних зв'язках,

економічних взаємозв'язках і певній взаємозалежності, яка виникла й багато в чому ще існує в рамках колишнього єди­ного народно-господарського комплексу.

Деякі політичні сили Росії болюче сприйняли незалежність України, виступають за відновлення «Великої Росії», проводять курс на розпалювання шовіністичних настроїв серед росіян. На території України проживає близько 11 млн росіян, які відчу­ли себе некомфортно, раптово опинившись у ролі національної меншини.

У зв'язку з цим відносини між Росією й Україною є досить складними. Російське керівництво намагається використати інститути СНД для відтворення принаймні конфедеративних зв'язків, координації політичної, військової та економічної сфер.

З самого початку існування незалежної України російські парламентарі почали дискусії щодо територіальної приналеж­ності Криму. Вони доводили, що Акт 1954 р. про передачу півос­трова до складу України є неконституційним. У липні 1993 р. російський парламент прийняв безпрецедентне рішення про надання Севастополю, який знаходиться на території України, статусу міста Російської Федерації. Восени 1996 р. мер Моск­ви Ю. Лужков заявив, що Росія може вирішити цю проблему силою. Україна виходить з принципу непорушності кордонів, декларованих Гельсінським заключним актом 1975 р. Рада Без­пеки ООН ще в тому ж 1993 р. визнала безпідставними тери­торіальні претензії Росії щодо Криму.

Україна чимало зробила для забезпечення переселення в Крим 250 тис. кримських татар. У лютому 1992 р. було віднов­лено Автономну Республіку Крим.

Кримська проблема тісно пов'язана з проблемою Чорно­морського флоту. До цього часу Севастополь є головною базою російського Чорноморського флоту (300 кораблів і 70 тис. чол. екіпажу). У 1992 р. було досягнуто домовленості про встанов­лення подвійного контролю над Чорноморським флотом на 5-річний термін.

30-31 травня 1997 р. під час візиту президента Росії Б. Єль­цина до Києва було підписано широкомасштабний політичний договір про дружбу, співробітництво й партнерство між Украї­ною й Росією. Сторони зобов'язалися будувати свої відносини