Стратегії та перспективи консолідації корпоративних структур

З часом у будь-якій розвинутій правовій системі утворюється значна кількість (інколи десятки і сотні) нормативних актів, що мають один і той же предмет регулювання. Приписи таких актів часто повторюються, а інколи містять явні суперечності. У зв’язку з цим виникає потреба ліквідації множинності нормативних актів, їх укрупнення, створення своєрідних «блоків» законодавства. Один із шляхів подолання такої множинності — консолідація законодавства. Це така форма систематизації, у процесі якої десятки, а інколи і сотні нормативних актів з одного і того ж питання об’єднуються в один укрупнений акт. Такий акт затверджується правотворчим органом в якості нового, самостійного джерела права, а старі розрізнені акти визначаються такими, що втратили силу. Зрозуміло, що підлягають об’єднанню приписи однакової юридичної сили.

Консолідація — це своєрідний вид правотворчості, особливість якого полягає в тому, що новий, укладений акт не змінює змісту правового регулювання, не вносить зміни і новели в чинне законодавство.

В теоретичному аспекті корпорація розглядається як фірма, що являє собою складне економічне утворення, особливий інститут економічної системи, первинну одиницю бізнесу з ознаками юридичної, фінансової та організаційної самостійності.

Процеси трансформування підприємств розглядаються також з позицій інституціональної теорії фірми, де стрижневою є теорія трансакційних витрат, згідно з якою інституціональні утворення, альтернативні ринкам, виникають там, де з’являється можливість мінімізувати трансакційні витрати. Трансакційні витрати відіграють фундаментальну роль у формуванні інститутів, аналіз їх динаміки дає можливість розкрити ті підойми і механізми, що визначають створення інституціональних структур [6; 8].

Корпорації як головні інституції сучасної економічної системи виникають об’єктивно для подолання значних трансакційних витрат ринку [2]. Корпорації доводять свою більшу ефективність та дієвість порівняно з підприємствами одноосібного володіння: можливість акумулювати майже необмежені засоби для збільшення інвестицій і розвитку виробництва, відокремлення капіталу-власності від функцій управління, зменшення економічних ризиків корпоративні структури грають провідну роль в структурі лобістів, що «проштовхують» ті або інші економіко-політичні рішення, у тому числі і в області регіональної економічної інтеграції.

З іншою, дії корпорацій можуть викликати «реакцію» державних структур, що впливає на особливості формованою ними політики, навіть якщо бізнес-структури не переслідували такої мети. У обох випадках корпорації можуть як сприяти регіональній економічній інтеграції, так і протистояти їй. Відповідно, можна виділити чотирьох типів дії поведінки корпоративних структур на регіональну економічну інтеграцію. При цьому відзначимо, що описувані варіанти багато в чому є «ідеальними» форматами взаємодії: у реальності вони нерідко змішуються між собою або реалізуються одночасно різними корпоративними структурами відносно різних стратегій і форм інтеграції.