Додаткова. 21. Барабашова Н. Мировое соглашение в процедуре банкротства: роль экономико-правовых факторов / Н

21. Барабашова Н. Мировое соглашение в процедуре банкротства: роль экономико-правовых факторов / Н. Барабашова, Э. Сгара // Право України. – 2003. – № 1. – С. 18-20.

22. Бірюков О. Банкрутство як рушій економіки / О. Бірюков // Закон і бізнес. – 1999. – 11 грудня.

23. Бобкова А.Г. Правове регулювання відносин у процедурі банкрутства: навч. посібник для студ. вузів / А.Г. Бобкова, З.Ф. Татькова. – К.: Центр навчальної літератури, 2006. – 152 с.

24. Державна реєстрація юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців / Ред. А.В. Дашкевич. – К.: Юрінком Інтер, 2005. – 239 с.

25. Джумагельдиева Г. Арбитражный управляющий как особый субъект хозяйственного права / Г. Джумагельдиева // Предпринимательство, хозяйство и право. – 2001. – № 8. – С. 15.

26. Джунь В.В. Вдосконалення структури провадження у справах про неплатоспроможність: проблемні питання / В.В. Джунь // Право України. – 2004. – № 5. – С. 90-94.

27. Джунь В.В. Проблема закріплення та структурування складових інституту неспроможності / В.В. Джунь // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 3. – С. 7-9.

28. Джунь В.В. Проблема реалізації засад конкурсу у механізмі провадження зі справ про неспроможність / В.В. Джунь // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 316-325.

29. Джунь В.В. Проблемні питання вдосконалення організації провадження у справах про банкрутство / В.В. Джунь // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 2. – С. 184-191.

30. Збірник установчих документів (з можливістю копіювання): закрите акціонерне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю, відкрите акціонерне товариство, державне підприємство, об’єднання співвласників багатоквартирного будинку / уклад. Є. К. Пашутинський. – 2-е вид. – К.: КНТ, 2003. – 96 с.

31. Кармазин Р. Практика ліцензування господарської діяльності // Справочник экономиста. – 2006. – № 4. – С. 10-12; № 5. – С. 7-10.

32. Квасніцька О. Державна реєстрація суб’єктів господарювання як інститут господарського права / О. Квасніцька // Юридический вестник. – 2007. – № 3. – С. 34-38.

33. Кібенко О. Система реєстрації суб’єктів підприємницької діяльності в Україні: додаткові функції: досвід України та Великобританії / О. Кібенко // Юридичний журнал. – 2003. – № 10. – С. 84-90.

34. Ковальова М.В. Особливості адміністративно-правового режиму ліцензування та видачі дозволів на здійснення певних видів господарської діяльності / М.В. Ковальова // Наше право. – 2007. – № 3. – С. 43-49.

35. Кострицький І.Л. Правове регулювання ліцензування господарської діяльності щодо автомобільних перевезень / І.Л. Кострицький // Південноукраїнський правничий часопис. – 2006. – № 4. – С. 105-107.

36. Кравчук В. Виникнення, зміна та припинення корпоративних правовідносин під час банкрутства / В. Кравчук // Юридичний радник. – 2007. – № 5. – С. 31-34.

37. Крупчан О. Структура адміністративного провадження з приводу видачі дозвільних документів суб’єктам господарювання / О. Крупчан / О. Крупчан, В. Перепелюк // Юридична Україна. – 2007. – № 11. – С. 4-9.

38. Лобач О. Правове регулювання поточних вимог приватного та публічного характеру при ліквідації банкрута / О. Лобач // Вісник прокуратури. – 2008. – № 1. – С. 88-104.

39. Марков В. І. Уточнення складу та змісту установчих документів суб’єктів підприємництва / В. І. Марков // Підприємництво, господарство і право. – 2004. – № 8. – С. 43-47.

40. Ніцевич А. О. Поняття реорганізації юридичних осіб і суб’єктів господарювання в Україні / А. О. Ніцевич, В. П. Лебедєв // Санація та банкрутство. – 2006. – № 1. – С. 129-131.

41. Петренко В. Правова природа та зміст статуту суб’єкта господарювання / В. Петренко // Підприємництво, господарство і право. – 2005. – № 12. – С. 36-39.

42. Поляков Б.М. Деякі питання правового статусу кредиторів у процедурі банкрутства / Б.М. Поляков // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 4. – С. 103-108.

43. Поляков Б.М. Санація як судова процедура банкрутства / Б.М. Поляков // Вісник Вищого Господарського Суду України. – 2003. – № 1. – С. 156-168.

44. Рябцева Я.Г. Відповідальність арбітражного керуючого / Я.Г. Рябцева // Вісник господарського судочинства. – 2004. – № 1. – С. 356-359.

45. Сгара Э. Мировое соглашение в процедуре санации / Э. Сгара // Підприємництво, господарство і право. – 2003. – № 4. – С. 13-16.

46. Створення, реорганізація та ліквідація підприємств у запитаннях та відповідях: метод. посібник. – Дніпропетровськ: Баланс-Клуб, 2004. – 144 с.

47. Шелешей І. Державна реєстрація фізичних осіб – суб’єктів підприємницької діяльності / І. Шелешей // Вісник Податкової служби України. – 2007. – № 39. – С. 48-53.

48. Шелешей І. Державна реєстрація юридичних осіб / І. Шелешей // Вісник Податкової служби України. – 2007. – № 38. – С. 31-36.

49. Яблонська А.С. Реєстрація суб’єктів господарювання в Україні / А.С. Яблонська // Бюлетень Міністерства юстиції України. – 2003. – № 2. – С. 114-120.

Тема 5. Правове регулювання відносин власності у сфері комерційної діяльності

Вивчення теми має бути спрямоване на опрацювання змісту базових понять права власності та з’ясування особливостей правового режиму різних видів майна, що використовується у сфері комерційної діяльності.

Майном у сфері господарювання визнається сукупність речей та інших цінностей (включаючи не­матеріальні активи), які мають вартісне визначення, виробляються та використо­вуються у діяльності суб'єктів господарських відносин і відображаються в їх ба­лансі або враховуються в інших передбачених законом формах обліку майна цих суб'єктів.

Згідно зі ст. 139 ГК України розрізняють дві основні форми майна: майно в речовій формі(тілесне майно або речі) і нематеріальні активи(безтілесне майно). Майно в речовій формі залежно від його природних властивостей традиційно поділяється на рухоме і нерухоме (ст. 181 ЦК України). До безтілесного майнаналежать нематеріальні активи, корпоративні права, цінні папери.

Майнова база суб'єктів господарських правовідносин формується за рахунок різних джерел, серед яких, відповідно до ст. 140 ГК, є: грошові та матеріальні внески засновників; доходи від реалізації продукції (робіт, послуг); доходи від цінних паперів; капітальні вкладення і дотації з бюджетів; надходження від продажу (здачі в оренду) майнових об'єктів (комплексів), що належать їм, придбання майна інших суб'єктів; кредити банків та інших кредиторів; безоплатні та благодійні внески, пожертвування організацій і громадян; інші джерела, не заборонені законом.

Залежно від економіч­ної форми, якої набуває майно у процесі здійснення господарської діяльності, розрізняють основні фонди, оборотні засоби, кошти, товари(ст. 139 ГК). Фонди являють собою групи однорідних за економічними ознаками матеріальних цінностей або грошових коштів, що мають спільне цільове призначення і підпорядковуються встановленому для кожної із цих груп особливому правовому режиму.

Основні капітали (фонди) –це матеріально-речові цінності, що використовуються в натуральній формі у вироб­ничій діяльності і невиробничій сфері протягом періоду, який перевищує 365 календарних днів з дати введення в експлуатацію, вартість яких поступово зменшується у зв'язку з фізичним або моральним зносом. До основних фондів належать: будинки, споруди, ма­шини та устаткування, обладнання, інструмент, виробничий інвентар і приладдя, господарський інвентар та інше майно тривалого використання, що віднесено за­конодавством до основних фондів.

Оборотні засоби – це матеріально-речові цінності, які зазвичай споживаються протягом одного виробничого циклу і відразу ж переносять свою вартість на го­тову продукцію. Це, насамперед, сировина, паливо, матеріали, малоцінні предмети та предмети, що швидко зношуються, інше майно виробничого і невиробничого призначення, віднесене законодавством до оборотних засобів.

Коштами у складі майна суб'єктів господарювання є гроші у національній та іноземній валюті, призначені для здійснення товарних відносин цих суб'єктів з іншими суб'єктами, а також фінансових відносин відповідно до законодавства.

Товарами у складі майна суб'єктів господарювання визнаються вироблена продукція (товарні запаси), виконані роботи та послуги.

У майні суб'єктів господарювання вирізняють спеціальні капітали (фонди) та резер­ви –грошові кошти підприємства/господарської організації, що не беруть без­посередньої участі у виробничому процесі, а використовуються за спеціальним призначенням (цілями), передбаченим законодавством або статутом підприєм­ства (установчим документом господарської організації).

Серед фондів суб'єктів комерційної діяльності особливе місце належить статутному фонду. Статутний капітал (фонд) становить сукупність внесків (у грошовому виразі) учасників (власників) у майно при створенні підприємства для забезпечення його діяльності в розмірах, визначених установчими документами. Законодавством передбачається особливий порядок формування статутного фонду для суб'єктів підприємницької діяльності окре­мих організаційно-правових форм та визначені його розміри.

Зміст правової регламентаціївідносинз приводу використання майна в комерційній діяльності розкривається через категорію правового режиму майна. Правовий режим майна суб'єкта підприємництва визначають встановлені правовими нормами склад цього майна, порядок його формування, ви­користання і вибуття, обсяг прав та обов'язків з приводу володіння, користування і розпорядження майном, порядок звернення на нього стягнень кредиторів, а також його правової охорони. Розрізняють дві основні форми правового режиму майна суб'єктів підприємництва: право власності і обмежені права на чуже майно.

Ст. 316 ЦК України визначає право власності як право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею незалежно від волі інших осіб. ЦК України відмовився від поділу власності на форми, а лише закріплює одне право власності, у якого можуть бути різні суб'єкти. Конституція України проголошує існування приватної, кому­нальної та державної форм власності. Право колективної власності передбачено ГК України (ст. 63).

Зміст права власності становлять три правомочності:

- право володіння–юридично забезпечена можливість власника мати майноу своєму віданні, у сфері свого фактичного господарського впливу;

- право користування– юридично забезпечена можливість господарського використання майна та одержання користі від його використання власником чи уповнова­женими ним особами;

- право розпорядження– це юридично забезпечена можливість власника самостійно вирішувати фактичну та юридичну долю майна шляхом його відчуження іншим особам, зміни стану та призначення.

Специфіка сучасних засобів виробництва обумовлює той факт, що їх викорис­тання здійснюється, як правило, не самим власником, а іншими суб'єктами, яким власники передають ці засоби на певній правовій основі (титу­лі). Правові титули майна, що зберігають за власником значну частину повнова­жень щодо майна, яке закріплюється ним за іншим суб'єктом без передачі остан­ньому всієї сукупності прав, притаманних традиційному власнику, називаються похідними від традиційного права власності. Такими титулами є: а) право господарського відання; б) право оперативного управління; в) право користування (в тому числі оренди);г) право довірчої власності. Всі вони є похідними від права влас­ності й залежними від власника (первісного власника).

Право господарського відання (ст. 136 ГК України) є речовим правом суб’єкта підприємництва, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом), з обмеженням правомочності розпорядження щодо окремих видів майна за згодою власника у випадках, передбачених ГК та іншими законами. При цьому власник здійснює контроль за використанням та збереженням належного йому майна безпосередньо або через уповноважений ним орган, не втручаючись в оперативно-господарську діяльність підприємства. Суб'єкт права господарського відання за своїми зобов'язаннями відповідає усім майном, що закріплене за ним на цьому правовому титулі, і може бути суб'єктом банкрутства.

Правом оперативного управління (ст. 137 ГК України) визнається речове право суб’єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених ГК та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). При цьому власник здійснює контроль за використанням та збереженням переданого в оперативне управління майна безпосередньо або через уповноважений ним орган і має право вилучати у суб’єкта господарювання надлишкове майно, а також майно, що не використовується, та майно, що використовується ним не за призначенням. Отже, це право є ще більш обмеженим, ніж право господарського відання.

Для регулювання майнових відносин у сфері підприємництва важливе врахування специфіки: 1) певних видів майна(природних ресурсів, корпоративних прав, цінних паперів, лікарських засобів, об'єктів права промис­лової власності, небезпечних об'єктів – радіаційних та ін.); 2) правового статусу суб'єктів, за якими закріплюється майно на певному правовому титулі (фінансові установи, біржі, виробничі кооперативи, фермерське господарство та ін.); 3) певних режимів господарювання(зовнішньоекономічна діяльність, концесійна діяльність, іноземне інвестування, капітальне будівництво, інноваційна діяльність та ін.).

Спеціальний правовий режим мають об'єкти нерухомості – законодавством встановлюється особливий по­рядок набуття права власності на них, порядок відчуження тощо. Особливість їх правового режиму полягає також у тому, що ці об'єкти, правочини з ними, а також права на них підлягають державній реєст­рації у відповідних органах.

Одним із важливих об'єктів комерційного обо­роту виступають земельні ділянки. Відповідно до законодавства земельні ділянки можуть належати суб'єктам підприємницької діяльності на праві власності, праві оренди чи на праві постійного користування. На відміну від права власності право постійного користування не може бути передано особою, якій воно належить, будь-якій іншій особі. Набуття права власності на праві постійного користування землею можливе лише для державних та комунальних підприємств (ст. 92 Земельного кодексу України).

Особливе місце серед об'єктів речових прав суб'єктів підприємницької діяльності посідає майновий комплекс підприємства, до складу якого входять всі види майна, призначені для діяльності підприємства, включаючи будівлі, споруди, земельні ділянки, устаткування, інвентар, сировину, продукцію, права вимоги, борги, а також право на торговельну марку або інше позначення та інші права, якщо інше не встановлено договором або законом. Підприємство як єдиний майновий комплекс є нерухомістю, а це означає, що на нього поширюється особливий правовий режим, який вимагає дотримання норм про нотаріальну форму і державну реєстрацію правочинів з ним, а також норм про державну реєстрацію тих речових прав, об'єктом яких воно виступає.

Особливим видом майна суб'єктів підприємницької діяль­ності є гроші. Вони мають різний правовий режим із врахуванням різниці між готівкою та безготівковими грошима. Різновидом безготівкових грошей є «електронні гроші».

Ще одним особливим видом майна суб'єктів підприємництва є цінні папери – документи встановленої фор­ми з відповідними реквізитами, що посвідчують грошові або інші майнові права, визначають взаємовідносини особи, яка їх розмістила (видала), і власника, та передбачають виконання зобов'язань згідно з умовами їх розміщення, а також можливість передачі прав, що випливають із цих документів, іншим особам (ст. 3 Закону України від 23 лютого 2006 р. «Про цінні папери та фондовий ринок»).