Утворення радянської міліції

Після Жовтневого перевороту, II Всеросійський з'їзд Рад юридично закріпив утворення Радянської держави і закріпив ліквідацію Тимчасового Уряду і його органів на місцях і в центрі. Центральні органи міліції припинили своє існування 2 грудня 1917 року.

Правовою підстава організації радянської міліції постанова НКВД «Про робочу міліцію» видане 28.10 (10.11).17 р. У цій постанові не передбачалися організаційні форми міліцейського апарата.

28 жовтня 1917 по телеграфу НКВС наказав усім Рад робітничих і солдатських депутатів заснувати робочу міліцію. Вона повинна була знаходитися у віданні Ради робітничих і солдатських депутатів, влади зобов'язані були сприяти їй в постачанні зброєю. В акті нічого не говорилося про сільську міліції, але незабаром її почали створювати селянські Ради. Декрету про скасування міліції Тимчасового уряду не було, це питання вирішувалося на місцях Советамі8.

Пов'язано це було, перш за все, з поглядами правлячої верхівки на державний устрій. Погляди ці полягали в тому, що зі зламом старої державної машини, насамперед, ліквідувалися армія і поліція, а їхньої функції переходили до збройного народу. Такий погляд існував якийсь час після Жовтневої революції. Організаційно-правове вираження ця ідея одержала в тім, що формування робочої міліції відбувалося, як правило, на основі добровільності, і лише в окремих випадках формування відбувалося на основі повинності вводи Радами.

У силу того, що формування робочої міліції не мали постійного штату, вони носили характер масових самодіяльних організацій. Однак реальне положення справ показало нежиттєздатність подібного підходу до організації ОВД. Керівництво партії володіло в той час тверезим розумом і здоровою пам'яттю. Вже в березні 1918 року комісар НКВД поставив перед Урядом питання про організацію радянської міліції на штатних початках. Це питання було розглянуто на засіданні Уряду, і НКВД було запропоновано розробити і внести проект положення про радянську міліцію. 10 травня 1918 колегія НКВД прийняла наступне розпорядження: «Міліція існує як постійний штат облич, що виконують спеціальні обов'язки, організація міліції повинна здійснюватися незалежно від Червоної Армії, функції їх повинні бути строго розмежовані» 9. 15 травня це розпорядження було розіслано по телеграфу всім губернаторам Росії. 5 червня того ж року, був опублікований проект Положення про народну робочо-селянську охорону (міліції). У ньому уточнювалося і розшифровувалося розпорядження НКВД, що ми цитували. Потім, з'їзд голів губернський Рад, що проходив з 30.07. по 01.08.18 р. «визнав необхідність створення радянської робітничо-селянської міліції». 21.08.1918 року СНК розглянув проект Положення про радянську міліцію. СНК доручив НКВД, разом із НКЮ, переробити проект в інструкцію, пристосувавши її (інструкцію) до виконання прямих обов'язків міліції. І, нарешті, 21.10.1918 року НКВД і НКЮ затвердили Інструкцію про організацію радянської робітничо-селянської міліції. 15.10.1918 р. ця інструкція була надіслана в губернські і повітові управління міліції. Вона встановлювала організаційно-правові форми міліції для всієї Російської Федерації. Центральним органом радянської міліції стало Головне управління міліції. Воно здійснювало: загальне керівництво діяльністю радянської міліції; видання наказів і інструкцій, що визначають технічну і, обов'язково, політичну сторони роботи; нагляд за діяльністю органів міліції і т. п. Основні ланки апарата міліції складали губернські і повітові керування. Великі міста могли мати свою міську організацію міліції, але з особливого дозволу НКВД. Низова ланка апарата - ділянка на чолі з дільничним начальником, якому підкорялися старші міліціонери і міліціонери. Губернські керування були одночасно органами НКВД і органами губернського Виконкому Рад. У грудні 1918 року ГУ міліції розробило і затвердило Загальну інструкцію міліціонерам, Інструкцію районним начальникам і їхнім помічникам, Інструкцію старшим і черговим по районі міліціонерам, Інструкцію з уживання зброї. Всі нормативні акти були схвалені Першим Всеросійським з'їздом завідуючих губернськими і міськими управліннями міліціі10.

51. Становлення радянського права в Україні (1917-1920)

В прийнятій резолюції “Про організацію влади в Україні” з’їзд було конституйовано як вищий орган влади Української РСР. В його склад увійшов 41 чоловік, 35 з яких представляли більшовицьку партію. З’їзд, який фактично не представляв українського народу, проголосив встановлення радянської влади в УНР і обрав Центральний Виконавчий комітет рад, який в свою чергу створив перший уряд Радянської України — т. зв. Народний секретаріат.

Вищим органом влади проголошувався Всеукраїнський з’їзд Рад. У перервах між з’їздами його функції мав виконувати Центральний виконавчий комітет (ЦВК). До складу ЦВК входив 61 член. Першим головою ЦВК був обраний Ю. Медведєв. II Всеукраїнський з’їзд рад збільшив склад ЦВК до 102 членів. ЦВК формувався за партійною ознакою. ЦВК мав відділи: агітаційний, господарський, зв’язку, військовий. Зі свого складу ЦВК обирав Президію, компетенція якої обмежувалась організацією роботи його пленумів.

Народний секретаріат був вищим виконавчим і розпорядчим органом державної влади радянської України.

У липні 1918 року в Москві (!) було створено Комуністичну партію (більшовиків) України — КП(б)У як складову частину Російської Комуністичної партії більшовиків — РКП(б). Це давало РКП(б) можливість активніше втручатися в українські справи. Фактично формування вищих органів влади й управління в радянській Україні цілком залежало від РКП(б).

Зазначимо, що хоча Україна формально й мала статус незалежної радянської республіки, вільне обрання місцевих рад на її території не проводилося. На місцях у здійсненні влади значна роль відводилася комендантам і комісарам, які призначалися ревкомами. Абсолютна більшість у місцевих органах влади забезпечувалася за членами КП(б)У. Фактично до літа 1920 року КП(б)У перетворилася на основний елемент державного апарату. Система управління базувалася на принципі: ухвалам державних органів (ВУЦВК і РНК УРСР) обов’язково передували рішення Політбюро ЦК КП(б)У.

Рішенням Пленуму ЦК РКП(б) від 4 травня 1919 року об’єднувалися збройні сили, органи постачання, транспорту та зв’язку під керівництвом Ради оборони РРФСР. Рішенням політбюро ЦК РКП(б) від 1 червня 1919 року державні органи РРФСР ставали повновладними органами всіх радянських республік. Декретом Всеросійського ЦВК від 1 червня 1919 року про об’єднання Радянських соціалістичних республік — Росії, України, Литви, Латвії, Білорусі — для боротьби зі світовим імперіалізмом було юридично оформлено ліквідацію формального існування республік.

У проведенні продовольчої політики більшовиків та у зміцненні радянської влади на селі значну роль відігравали так звані комітети незаможних селян (комнезами).

Зазначимо, що у віданні уряду України 1920 року формально залишалися комісаріати освіти, внутрішніх справ, охорони здоров’я, землеробства, юстиції. Але всі вони діяли у тісному зв’язку з наркоматами РРФСР. 1920 року запроваджувалася посада уповноваженого Реввоєнради РРФСР при Раднаркомі УРСР, на яку було призначено М. Фрунзе. Головною особливістю формування радянської правової системи в Україні було те, що вона складалася, як однорідна з системою права в більшовицькій Росії. Цей процес можна назвати рецепцією права — прямим запозиченням норм однієї держави для пристосування їх до умов іншої країни. Дослідники історії держави і права України відзначають такі специфічні джерела формування основ соціалістичного права, як революційна правосвідомість, пріоритет якої над іншими джерелами права базувався на так званій психологічній теорії права, що панувала в ті роки.

8 лютого 1919 року РНК України приймає постанову “Про організацію місцевих органів Радянської влади та порядок управління”. В ній було поставлене питання про передачу влади Радам. Але юридично система Рад в Україні була закріплена першою радянською Конституцією 1919 року. Зауважимо, що проект Конституції УРСР обговорювався ще на III-му з’їзді КП(б)У, що відбувся на початку березня 1919 року. Визнавалася необхідність прийняття для УРСР Конституції РСФРР. Найвищим органом влади Конституція проголошувала Всеукраїнський з’їзд Рад. З прийняттям Конституції створювалася юридична база для наступної законотворчості. В соціальній сфері проголошувалася нова система суспільних відносин, були задекларовані нові принципи і соціальні цінності. Так, основою радянського цивільного законодавства стала соціалістична власність, яка виникла в результаті експропріації поміщиків і капіталістів, націоналізації землі, заводів, фабрик, транспорту.

Законом “Про соціалізацію землі” була оформлена примусова конфіскація хліба, хоча фактично примусова конфіскація хліба у селян України розпочалася ще в січні 1918 року.

Декретом Всеросійського центрального виконавчого комітету “Про продуктову диктатуру” від 9 травня 1918 року запроваджувалася політика військового комунізму. У відповідності до неї заборонялася торгівля хлібом та хлібними продуктами, на які вводився розподіл, хлібопекарні реквізовувалися.

Основою радянського земельного законодавства був декрет “Про землю”, чинність якого було розповсюджено на всю територію України, постанова РНК РСФРР “Про перехід землі в розпорядження земельних комітетів” від 5 листопада 1917 року, закон України “Про соціалізацію землі”, прийнятий на третьому Всеросійському з’їзді Рад. Ці нормативні акти фактично встановлювали порядок націоналізації землі і передання права розпорядження землею до місцевих Рад та підпорядкованим їм волосним земельним комітетам. Основи сімейно-шлюбного законодавства в радянській Україні були закладені декретами Раднаркому України від 20 лютого 1919 року. Вони, в свою чергу, базувалися на декретах Раднаркому РРФСР. В декретах “Про організацію відділів запису актів громадянського стану” та “Про розлучення”, “Про громадянський шлюб та про введення книг актів громадянського стану” підкреслювалася законність тільки громадянських шлюбів.

У трудовому законодавстві також відбувалися зміни. Так, поширювалася на Україну дія прийнятого 10 грудня 1918 року РСФРР Кодексу законів про працю. В цьому документі вміщувалися норми, що закріплювали загальний обов’язок працювати та право на працю, регулювалися питання оплати праці, дисципліни праці, право на відпочинок та матеріальне забезпечення. Для залучення до праці широко використовувалася трудова повинність, трудова мобілізація.В розвитку кримінального законодавства каральна політика радянської держави базувалася на програмі партії більшовиків (1919 р.). При цьому, при визначенні міри покарання слід було брати до уваги характер дії, особу звинувачуваного, його соціальне походження та становище. Фактично кримінальне законодавство передбачало покарання не лише за закінчене діяння, але й за задум та недонесення. Становлення судової системи. В “Тичасовому положенні про народні суди і революційні трибунали УРСР” від 20 лютого 1919 року, “Положенні Ради Народних Комісарів про народний суд” від 26 жовтня 1920 року, інструкції НКЮ УРСР “Про судочинство” від 3 червня 1919 року та різних циркулярах НКЮ УРСР закріплювалися головні принципи діяльності судів, принципи кримінального процесу. Характерно, що вони були єдині як для народних судів, так і для революційних трибуналів. Так, у циркулярах, виданих 29 лютого 1920 року Народним комісаріатом юстиції УРСР, попереднє розслідування.