Організація органів влади і управління за часів Директорії

В листопаді 1918 внаслідок антигетьманського повстання владу в свої руки взяла Директорія УНР. 26.12.1918 було проголошено відновлення УНР і сформовано уряд держави — Раду Народних Міністрів УНР.

Рада Народних Міністрів УНР — виконавчий орган,творилася на основі домовленностей головних партій. Склад Ради Народних Міністрів пропонував голова Української Центральної Ради, забезпечивши для неї підтримку більшости членів УЦР

Цього ж дня було відновлено законодавство УНР, в тому числі закон про адміністративний поділ. 23-28.1.1919 у Києві відбувся Трудовий Конгрес України, який затвердив Акт Злуки ЗУНР і УНР, проголошений 22.1.1919 на Софійському майдані столиці, і тимчасово передав законодавчі повноваження Директорії УНР. Адміністративно-територіальний устрій територій, які контролювала Директорія, визначався законом «Про організацію адміністративної влади УНР у місцевостях, звільнених від більшовицької окупації». Згідно з цим законом влада на місцях належала органам місцевого самоврядування — Трудовим радам. Однак нормальне функціонування цих органів за умов воєнного стану не могло бути забезпечене, і фактично адміністративні функції здійснювали військові отамани і комісари Директорії. Територія республіки поділялася на Західну (ЗО УНР) і Східну області. Східна область складалася з Київської, Харківської, Полтавської, Чернігівської, Катеринославської, Херсонської, Житомирської, Кам'янецької і Холмської губернії. Столицею УНР вважався Київ, хоча фактично головним містом в різні часи ставали Вінниця і Кам'янець-Подільський. 12.11.1920 Директорія УНР ухвалила «Закон про тимчасове верховне управління та порядок законодавства в Українській Народній Республіці» та «Закон про Державну Народну Раду Української Республіки», які однак не були реалізовані через окупацію тер. УНР сусідніми державами.