| 1)Відповідно до наведеної статті 57 ЦПК основна ознака судових доказів полягає в тому, що вони є фактичними даними, тобто це відомості про факти. Однак у правовій літературі судові докази розглядались як відомі факти, з допомогою яких можливе встановлення невідомих фактів.
Наприклад, С. В. Курильов стверджує, що доказ — це відомий суду факт, який перебуває в певному зв’язку з невідомим.
Така точка зору протирічить процесуальному законодавству, оскільки судові докази це не факти, а відомості про факти, тобто фактичні дані.
2) Істотною ознакою доказів є те, що ними визнаються не фактичні дані взагалі, а лише ті, за допомогою яких можуть бути встановлені обставини, що мають значення для вирішення цивільної справи. Наприклад, позивач за позовом, який виник з договору купівлі-продажу, заперечує факт платежу відповідачем. Свідок же показує, що сторони в його присутності уклали договір. Викладені свідком дані прямо і безпосередньо обґрунтовують, з одного боку, відсутність юридичних фактів, що лежать в основі вимог позивача, з іншого — наявність юридичних фактів, які лежать в основі заперечень відповідача і є доказами.
3)Нарешті, істотною ознакою судових доказів є те, що за допомогою їх встановлюється наявність або відсутність обставин, які обґрунтовують вимоги або заперечення сторін або інші обставини, які мають значення для справи, тільки в передбачених законом процесуальних формах, тобто у визначеному законом порядку.
Процесуальним законодавством передбачено, що обставини в цивільній справі встановлюються не довільним шляхом, а лише тими засобами доказування, які названо самим законом, — поясненнями сторін і третіх осіб, показаннями свідків, письмовими доказами, речовими доказами і висновками експертів. Крім того, закон передбачає також порядок одержання доказів, дотримання якого необхідно для того, щоб одержані в суді свідчення про факти, які мали доказову силу. Так, закон передбачає порядок допиту свідків (статті 180 – 184 ЦПК), порядок дослідження висновку експерта (ст. 189 ЦПК) тощо.
|
