Психологічні особливості періоду зрілості

У зрілому дорослому віці людина набуває життєвого досвіду, реалізовує життєві плани, формуються нові аспекти її Я-концепції, стабілізуються основні інтереси й емоційна сфера. На цьому етапі її життя погіршуються психофізіологічні функції і здоров'я, часто непростим випробуванням стає неминучість виходу на пенсію.

Зрілий дорослий вік є своєрідним проміжним етапом, що охоплює період життя людини приблизно від 40 до 60 років. Однак ці межі досить умовні, адже людина може зараховувати чи не зараховувати себе до цієї категорії залежно від особливостей свого життя: віку дітей, самопочуття, професійних досягнень тощо. Тому і тривалість зрілого дорослого віку у різних людей буває різною.

Людина, яка досягла середини життя, усвідомлює свою відмежованість не тільки від молоді, а й від тих, хто дожив до старості. У цей час вона починає відчувати, що від стану здоров'я залежать професійні успіхи.

Психологічні ознаки зрілого дорослого віку пов'язані з проблемами наступності та зміни життя. На цьому етапі людина усвідомлює, що вона вже прийняла важливі рішення щодо своєї професійної кар'єри та сімейного життя, а тому необхідно сконцентруватися на їх реалізації. Майбутнє не таїть у собі безмежних можливостей для неї.

Настання зрілого дорослого віку людина фіксує тоді, коли діти починають залишати рідний дім. Воно може бути пов'язане і з професійною кар'єрою, тобто зайняттям вищої посади чи здобуттям певного статусу, або з усвідомленням нереалізованості життєвих планів.

Подолання вікових меж молодості індивіди переживають по-різному. Одні розглядають цей життєвий етап як нову можливість у реалізації свого потенціалу, інші відчувають незадоволеність, внутрішнє збентеження і депресію. Погляд людини на свою зрілу дорослість може бути зумовлений економічними умовами життя, соціальними обставинами та особливостями часу, в якому вона живе. Загалом, більшість дорослих без особливих проблем усвідомлюють, що вони вже немолоді, оскільки вважають, що перебувають у розквіті сил. А деяке зниження фізичної активності вони успішно компенсують набутими досвідом і знанням своїх можливостей, що забезпечує їм успіх у житті. Тому на етапі зрілої дорослості людина впевнена у своїх силах, легко приймає рішення. Очевидно, з огляду на це категорію людей 40—60 років називають поколінням керівників. Більшість осіб, відповідальних за прийняття рішень в уряді, промислових корпораціях, належать до цієї вікової категорії. Правда, немало їх ровесників починають відчувати, що їм важко розпорядитися власним життям, деякі після 40 років починають втрачати життєву енергію.

Внутрішній стан людини у зрілому дорослому віці може бути досить суперечливим. Радіючи з приводу сімейного благополуччя, кар'єри чи творчих здібностей, вона все частіше замислюється над проблемами смерті, швидкоплинності часу. Кожна значна подія — смерть близьких, зміна роботи, розлучення — змушує подивитись на своє життя під новим кутом зору, задуматися над його минущістю. Очевидно, тому серед психологів побутує думка, що перехід до середини життя є етапом помірної або навіть важкої кризи.

Криза середини життя — психологічний феномен, що переживається людьми, які досягли 40—45 років, і полягає в критичній оцінці та переоцінці досягнутого в житті.

Нерідко така переоцінка зумовлює усвідомлення того, що життя минуло безглуздо і час уже втрачено. Внаслідок цього в настрої людини починають домінувати депресивні стани, знижується ЇЇ життєдіяльність. Але криза середини життя не є обов'язковою. У багатьох людей перехід до середнього віку відбувається непомітно і плавно. Вони об'єктивно оцінюють свої колишні плани й реальні можливості щодо їх втілення в життя, переосмислюють цілі, яких необхідно досягнути.

Отже, у зрілому дорослому віці людина веде доцільний спосіб життя, відчуває соціальну відповідальність за рідних, допомагає їм. Цей період життя характеризується втратою відчуття молодості, зниженням професійної активності, посиленням інтимності у подружніх стосунках, усвідомленням незворотності фізіологічних змін і пристосуванням до них.

45. ХАРАКТЕРИСТИКА МЕТОДІВ СОЦІАЛЬНОЇ ПСИХОЛОГІЇ
Метод спостереження
Спостереження в соціальній психології - метод збору інформації шляхом безпосереднього, цілеспрямованого й систематичного відчуття й реєстрації соціально-психологічних явищ (фактів поводження й діяльності) у природних або лабораторних умовах.
Метод спостереження здійснюється також з метою збору первинного матеріалу дослідження, а також для контролю отриманих емпіричних даних.
Класифікація спостереження виконується на різних підставах. Залежно від ступеня стандартизації техніки спостереження прийнято виділяти два основні різновиди цього методу: стандартизоване й не стандартизоване спостереження.
Стандартизована техніка припускає наявність розробленого списку ознак, які спостерігаються, визначення умов і ситуацій спостереження, інструкції для спостерігача, однакових кодифікаторів для реєстрації спостережуваних явищ. Збір даних при цьому припускає наступну їхню обробку й аналіз за допомогою прийомів математичної статистики.
Найбільш відомими схемами спостереження є методики ІPA, СИМЛОГ Р. Бейлза, схема спостереження за лідерством Л. Картера, фіксації невербального поводження П. Екмана.
Не стандартизована техніка спостереження визначає лише загальність напрямку спостереження, де результат фіксують у вільній формі, безпосередньо в момент сприйняття або по пам'яті. Дані цієї техніки звичайно представлені у вільній формі, можлива також й їхня систематизація за допомогою формальних процедур.
Залежно від ролі спостерігача в досліджуваній ситуації розрізняють включене і не включене (просте) спостереження.
Включене спостереження припускає взаємодія спостерігача з досліджуваною групою як повноправного її члена. Дослідник імітує своє входження в соціальне середовище, адаптується до нього й спостерігає події в ньому як би "зсередини".
За умовою організації спостереження діляться на польові (спостереження в природних умовах) і лабораторні (спостереження в умовах експерименту).
Об'єктом спостереження є окремі люди, малі групи й більш соціальні спільності, наприклад, юрба, і соціальні процеси, що відбуваються в них, наприклад, паніка.
Предметом спостереження звичайно служать вербальні й невербальні акти поводження індивіда або групи в цілому в певній соціальній ситуації.
До найбільш типовим вербальним і невербальним характеристикам відносять: мовні акти (їхній зміст, спрямованість і послідовність, частота, тривалість і інтенсивність, а також експресивність); виразні рухи (експресія очей, особи, тіла); фізичні дії, тобто торкання, поштовхи, удари, спільні дії.
Іноді спостерігач фіксує події, що відбуваються, використовуючи узагальнені риси, якості людини або найбільш типові тенденції його поводження, наприклад, домінування, підпорядкування, дружелюбність, аналітичність, експресивність. [7]
Найпоширенішими є наступні способи реєстрації дані спостереження: дескриптивний (фактологічний), що припускає фіксацію всіх випадків прояву одиниць спостереження; оцінний - коли прояв ознак не тільки фіксується, але й оцінюється з використанням шкали інтенсивності й шкали часу (наприклад, тривалість акту поводження). Результати спостереження повинні бути піддані якісному й кількісному аналізу й інтерпретації.
До числа прийомів обробки дані спостереження відносять методи класифікації й групування, контент-аналізу.
Основними недоліками методу вважають:
високий суб'єктивізм при зборі даних, привнесений спостерігачем (ефекти ореола, контрасту, поблажливості, моделювання) і спостережуваними (ефект присутності спостерігача);
переважно якісний характер висновків спостереження;
відносна обмеженість в узагальненні результатів дослідження.
Шляхи підвищення надійності результатів спостереження пов'язані з використанням надійних схем спостереження, технічних засобів фіксації даних, тренування спостерігача, мінімізацією ефекту присутності спостерігача.
Метод аналізу документів
Даний метод є різновидом способів аналізу продуктів людської діяльності. Документом називають будь-яку інформацію, фіксовану в друкованому або рукописному тексті, на магнітних або фотоносіях. [9]
Вперше в соціальній психології застосований як основний метод дослідження У. Томасом і Ф. Знанецьким при вивченні феномена соціальної установки. [2]
Документи розрізняються по способу фіксації інформації (руко-писні, друковані, кіно-, фото-, відеодокументи), по цільовому призначенню (цільові, природні), по ступеню персоніфікації (особисті й без особисті), залежно від статусу документа (офіційні й неофіційні).
Іноді їх також ділять по джерелу інформації на первинні (документи на базі безпосередньої реєстрації подій) і вторинні документи. Перевага того або іншого виду документа як носія соціально-психологічної інформації визначається виходячи з мети дослідження й місця документів у загальній програмі дослідження.
Всі методи аналізу документів розділяються на традиційні (якісні) і формалізовані (якісно-кількісні) методи. В основі будь-якого методу лежать механізми процесу розуміння тексту, тобто інтерпретації дослідником інформації, що втримується в документі.
Кількісні методи аналізу текстових матеріалів одержали широке поширення в 30-40-х роках у зв'язку з розробкою спеціальної процедури, названої контент-аналізом (дослівно термін означає аналіз змісту).
Контент-аналіз - це спосіб перекладу в кількісні показники текстової інформації з наступною статистичною її обробкою. [10]
Отримані за допомогою контент-аналізу кількісні характеристики тексту дають можливість зробити висновки про якісний, у тому числі латентний (не явний) зміст тексту. У зв'язку із цим метод контент-аналізу нерідко позначається як якісно-кількісний аналіз документів. Його основні процедури були розроблені X. Лассуелом, Б. Берельсоном, Ч, Стоуном, Ч. Осгудом.
До кількісних одиниць аналізу відносять:
одиниці контексту - частини тексту (пропозиція, відповідь на питання, абзац тексту), у яких вважаються частота й обсяг вживання категорій;
одиниці рахунку й обсягу - просторові, частотні, тимчасові характеристики представленості в тексті значеннєвих одиниць аналізу.
Процедура проведення контент-аналізу вимагає розробки кодировочної інструкції - опису прийомів кодування тексту, способів фіксації й обробки даних. [10]
Вона містить коротке обґрунтування категорій аналізу, відповідний словник індикаторів категорій і під категорій контент-аналізу в термінах досліджуваного тексту, а також визначаються їхні коди (цифрові або літерні позначення) і обрані одиниці кількісного аналізу. Як правило, у ній описуються форми (спеціально підготовлені таблиці) робочої реєстрації частоти й обсягу згадування категорій контент-аналізу.
Кількісна обробка інформації припускає використання типових способів статистичного аналізу даних: розподілу й частоти зустрічальності категорій аналізу, коефіцієнтів кореляції. Розроблено спеціальні прийоми кількісної обробки даних контент-аналізу.
Найбільш відомими є коефіцієнти "спільної зустрічності" категорій, "асоціацій", "сприятливості оцінки", "питомої ваги" категорії.
Основна методична складність контент-аналізу - знаходження в тексті відповідних значеннєвих одиниць аналізу досліджуваного явища, а також адекватний їхній опис. Розроблено процедури для обґрунтування повноти виділюваних одиниць аналізу: метод "сніжної грудки", метод експертів (суддів), метод незалежного критерію.
Контент-аналіз застосовується:
при необхідності точності й об'єктивності аналізу документів;
наявність великого по обсягу несистематизованого матеріалу;
у випадку, коли категорії аналізу тексту зустрічаються з певною частотою.
Основний недолік методу полягає в складності й трудомісткості процедури й техніки, що вимагає високої кваліфікації кодирувальників-аналітиків.
Метод опитування
Досить розповсюджений метод у соціально-психологічних дослідженнях. Суть методу полягає в одержанні інформації про об'єктивні або суб'єктивні (думки, настрої, мотивах, відносинах) фактах зі слів опитуваних.
Серед численних видів опитування найбільш поширення мають два основних типи:
опитування "віч-на-віч " - інтерв'ю, очне опитування, проведене дослідником у формі питань-відповідей з опитуваним (респондентом);
заочне опитування - анкетування за допомогою призначеного для самостійного заповнення запитальника (анкети) самими респондентами.
Першим метод опитування в психології застосував Ф. Гальтон з метою вивчення походження розумових якостей і умов розвитку вчених. Піонерами його застосування в психології є також С. Хол, А. Біне, Г. М. Андрєєва, Е. Ноель.
Область застосування опитування в соціальній психології:
на ранніх стадіях дослідження, для збору попередньої інформації або пілотажного випробування методичного інструментарію;
опитування як засіб уточнення, розширення й контролю даних;
як основний метод збору емпіричної інформації.
Специфіка застосування опитування в соціальній психології зв'язана з наступним:
у соціальній психології опитування не є основним методичним інструментом, наприклад, у порівнянні із соціологією;
опитування, як правило, не використається для вибіркових досліджень;
застосовується як суцільне опитування на реальних соціальних групах;
найчастіше проводиться в очній формі;
у соціально-психологічному дослідженні анкета не просто запитальник, а комплекс спеціальних прийомів і методик (шкали, асоціативні прийоми, тести) вивчення об'єкта. [5]
Джерелом інформації при опитуванні є словесне або письмове судження опитуваної особи. Глибина, повнота відповідей, їхню вірогідність залежать від уміння дослідника грамотно побудувати конструкцію анкети.
Існують спеціальні техніки й правила проведення опитування, спрямовані на забезпечення надійності й вірогідності інформації: визначення показності вибірки й мотивації участі в опитуванні; конструювання питань і композиції запитальника; проведення опитування.
У літературі описані типові помилки, що виникають при не грамотному конструюванні питань.
Найбільш часто згадують такі зовнішні ознаки, пов'язані з недоліками в складанні анкети, як:
відсутність порядку у відповідях (пропуски питань) внаслідок невдалого формулювання питань, використання спеціальних термінів, що утрудняють їхнє розуміння;
перевага однакових відповідей типу "всі або нічого", тобто відсутність розходжень у відповідях у респондентів - результат високої стереотипності питання;
велика кількість відповідей "не знаю, важко відповісти" - розпливчастість, невизначеність питань;
велика кількість недоречних коментарів опитуваних - неповний перелік можливих альтернатив відповіді;
значний відсоток відмов - погана композиція анкети, незадовільна інструкція анкети.
Існує специфіка складання запитальника для інтерв'ю для особливості, особистої взаємодії учасників опитування, а також етап (фазу) його проведення.
Основні види інтерв'ю в соціально-психологічному дослідженні - стандартизоване й не стандартизоване інтерв'ю. У першому випадку інтерв'ю припускає наявність стандартних формулювань питань і їхньої послідовності, певних заздалегідь. При цьому дослідник не має можливості їхньої зміни.
Критерії ефективності інтерв'ю:
повнота (широта) - воно повинне дозволити опитуваному по можливості повно освітити різні аспекти обговорюваної проблеми;
специфічність (конкретність) - у ньому повинні бути отримані точні відповіді по кожному значимому для опитуваного аспекту проблеми;
глибина (особистісний зміст) - воно зобов'язано виявити емоційні, когнітивний і ціннісний аспекти відносини респондента до обговорюваної ситуації;
особистісний контекст - інтерв'ю покликано виявити характеристики особистості опитуваного і його життєвого досвіду.
Види анкетування розділяються по числу опитуваних (індивідуальне й групове), по місцю проведення, по способі поширення анкет (роздавальне, поштове, пресове). Серед найбільш істотних недоліків роздавального, і особливо поштового й пресового опитування є низький відсоток повернення анкет, відсутність контролю над якістю заповнення анкет, використання тільки дуже простих за структурою й по обсязі анкет.
Перевага типу опитування визначається цілями дослідження, його програмою, рівнем вивченості проблематики. Основна перевага анкетування зв'язують із можливістю масового охоплення великої кількості респондентів і його професійною доступністю. Інформація, одержувана в інтерв'ю, є більше змістовною й глибокою в порівнянні з анкетою. Однак недоліком є, насамперед, важко контрольоване вплив особистості й професійного рівня інтерв'юера на опитуваного, котре може приводити до перекручування об'єктивності й надійності інформації.
Метод соціометрії
Ставиться до інструментарію соціально-психологічного дослідження структури малих груп, а також особистості як члена групи. Область виміру соціометричною технікою - діагностика міжособистісних і внутрігрупових відносин. За допомогою соціометричного методу вивчають типологію соціального поводження в умовах групової діяльності, оцінюють згуртованість, сумісність членів групи.
Метод розроблений Дж. Морено як спосіб дослідження емоційно безпосередніх відносин усередині малої групи..
Процедура виміру включає наступні елементи:
визначення варіанта (числа) виборів (відхилень);
вибір критеріїв (питань) опитування;
організація й проведення опитування;
обробка й інтерпретація результатів з використанням кількісних (соціометричні індекси) і графічних (соціограми) методів аналізу.
Соціометрична процедура проводиться у двох формах. Непараметрична процедура припускає відповіді на питання опитування без обмеження числа виборів або відхилень. Їхнє максимальне число дорівнює N - 1 (соціометрична константа), де N - число членів групи. Перевага цього варіанта пов'язане з виявленням так називаної емоційної експансивності в кожного члена групи. При збільшенні розмірів групи до 12-16 чоловік зростає ймовірність одержання випадкового вибору. Параметрична процедура - обмеження числа виборів. Випробуваним пропонується вибрати строго фіксоване число осіб їхніх всіх членів групи, уводиться так зване соціометричне обмеження (d). Дана форма підвищує надійність виміру, дозволяє стандартизувати умови виборів у групах різної чисельності. Її недолік пов'язаний з неможливістю розкрити всю повноту відносин у групі.
Виділяють різні види соціометричних критеріїв: комунікативні (виявляють реальні відносини, гностичні (визначають ступінь усвідомленості реальних відносин), подвійні й одинарні, рольові.
Соціометричні індекси ділять на дві групи: індивідуальні й групові. До індивідуальних показників відносять: соціометричний статус - величина позитивності або негативності відносини групи до окремого її члена, що визначається відношенням кількості виборів і відхилень, які одержав індивід, до їх максимально можливого числа.
Індекс емоційної (психологічної) експансивності - ступень активності індивіда у взаємодії з іншими членами групи, потреба в здійсненні контактів з ними. Він розраховується як відношення кількості зроблених індивідом виборів і відхилень щодо членів групи до їх максимально можливого числа. Для характеристики позиції індивіда в групі обчислюють і інші індекси, наприклад, "запропонована роль", прийнятність індивіда групою. Однак головна складність складається в їхній інтерпретації, зіставленні їх з відомими соціально-психологічними поняттями.
До найбільш популярних групових індексів відносять: показники групової експансивності (інтенсивність групової взаємодії), інтегрованості групи (ступінь включеності в спілкування членів групи в конкретному виді діяльності або ситуації), згуртованості й ряд інших.
Графічний аналіз даних здійснюється шляхом побудови соціограм. Остання дозволяє наочно виділити в складі досліджуваного колективу підгрупи (угруповання), позитивні, конфліктні або напружені "ділянки" усередині групових відносин, "популярних" його членів (індивіди, що мають максимальну кількість виборів) або "відкиду" (індивіди, що одержали максимальну кількість відхилень), визначити лідера групи. Розрізняють два види соціограм: колективну й індивідуальну. Найбільше часто для відображення структури відносин у групі застосовують соціограму-мішень. Вона являє собою кілька концентричних кіл, у центр яких поміщають "популярних індивідів, у зовнішнє кільце - "відкиду", у внутрішнє кільце - "середньо популярних".
Звичайно становлять трохи колективних соціограм для однієї групи: взаємних виборів, взаємних відхилень, перших двох (п'яти) виборів і деякі інші. Індивідуальні соціограми дозволяють зробити більше тонкий аналіз положення конкретного члена в групі: відрізнити позицію лідера від позиції "популярних" членів групи. Чітка лідерська позиція часто визначається по тому, хто зі складу групи переважно віддають переваги у своїх виборах "популярні" її члени.
Надійність виміру в соціометрії залежить від "сили" соціометричного критерію, віку випробуваних, виду індексів (персонального або групового). У соціометричному тесті не виключена можливість перекручування відповідей випробуваного, приховання його щирих почуттів.
"Гарантією" відвертості випробуваного можуть виступати: особистісно-значима мотивація участі в дослідженні, вибір значимих для членів групи критеріїв опитування, довіра до дослідника, добровільний характер тестування. Стійкість соціометричного виміру підтверджують, як правило, методом паралельного тесту й взаємною кореляцією результатів.
Метод групової оцінки особистості (ГОО)
Метод групової оцінки - спосіб одержання характеристики людини в конкретній групі на основі взаємного опитування її членів друг про друга. Розробка методу пов'язана із прикладними дослідженнями в промисловій і організаційній психології, де на його основі намагаються вирішувати питання відбору й розміщення кадрів. [14]
Даний метод дозволяє оцінити наявність і ступінь виразності (розвитку) психологічних якостей людини, які проявляються в поводженні й діяльності, у взаємодії з іншими людьми.
Широке застосування ГОО у прикладних і дослідницьких цілях пов'язане з його простотою й доступністю для користувачів, можливістю діагностувати ті якості людини, для яких відсутній надійний інструментарій.
Психологічною основою ГОО є соціально-психологічний феномен групових подань про кожне зі членів групи як результат взаємного пізнання людей один одним у процесі спілкування.
На методичному рівні ГОО є статистична сукупність індивідуальних подань (образів), яка фіксується у формі оцінок.
Психологічна сутність методу визначає границі його практичного застосування як прийому фіксації деяких відбитих властивостей особистості, рівня прояву якостей особистості оцінюваної особи в конкретній групі.
Процедура методу ГОО припускає оцінку людини по певному переліку характеристик (якостей) з використанням прийомів прямого бального оцінювання, ранжирування, попарного порівняння. Зміст оцінки, тобто сукупність оцінюваних якостей, залежить від мети використання отриманих даних. Число якостей варіює в різних дослідників у широкому діапазоні від 20 до 180. Якості можуть групуватися в окремі значеннєві групи (наприклад, ділові й особисті якості). Застосовують і інші підстави поділу. [5]
Для одержання надійних результатів рекомендується число суб’єктів оцінювання в межах 7-12 чоловік. Адекватність виміру за допомогою ГОО залежить від трьох моментів: пізнавальних здатностей суб'єктів оцінки (експертів); від особливостей об'єкта оцінки; від позиції (рівня, ситуації) взаємодії суб'єкта й об'єкта оцінки.
Тест - коротке, стандартизоване, звичайно обмежене в часі випробування. За допомогою тестів у соціальній психології визначаються між індивідуальні, між групові розходження. З одного боку, уважається, що тести не є специфічним соціально-психологічним методом, і всі методологічні нормативи, прийняті в загальній психології, справедливі й для соціальної психології. [12]
Процедура тестування припускає виконання випробуваним (групою випробуваних) спеціального завдання або одержання відповідей на ряд питань, що носять у тестах непрямий характер. Зміст наступної обробки полягає в тому, щоб за допомогою "ключа" співвіднести отримані дані з певними параметрами оцінки, наприклад з характеристиками особистості. Підсумковий результат виміру виражається в тестовому показнику. Тестові показники відносні. Їхнє діагностичне значення звичайно визначають через співвіднесення з нормативним показником, отриманим статистично на значному числі випробуваних.
Головну методологічну проблему виміру в соціальній психології за допомогою тестів становить визначення нормативної (базової) шкали оцінки при діагностиці груп. Вона пов'язана із системною, багатофакторною природою соціально-психологічних явищ і їхньою динамічністю.
Класифікація тестів може бути по декількох підставах: по основному об'єкті дослідження (між групові, міжособистісні, особистісні), по предметі дослідження (тести сумісності, групової згуртованості), по структурних особливостях методик (апаратурні, проективні тести), по вихідній точці відліку оцінки (методики експертної оцінки, переваг, суб'єктивного відбиття міжособистісних відносин). [8]
Метод апаратурний
Дана група методів є розвитком експериментальних процедур дослідження соціально-психологічних особливостей індивіда, малої групи й різних соціальних общностей (аудиторій). Найбільш відомі й широко застосовуються в соціальній психології апаратурні методи вивчення різних соціально-психологічних феноменів, які проявляються в умовах групової роботи.
В основі конструювання апаратурних методів і їхньої класифікації лежать наступні принципи: технічний (особливості конструкції, функціональні можливості моделі, здатність реєстрації різних компонентів діяльності), загально психологічно (включеність різних психічних процесів у моделируемую діяльність), соціально-психологічний (характер, тип, рівень взаємозв'язку дій при виконанні завдань).
Прийнято виділяти на основі цих критеріїв наступні групи апаратурних моделей:
моделі порівняльної оцінки індивідуальних внесків (Арка, Лабіринт, Естакада);
моделі сумарного впливу (Ритмограф, Волюнтограф);
моделі багато зв’язного керування рівновагою в системі (Гомеостат);
моделі багато зв’язного керування об'єктом, що рухається (Кібернометр, Груповий сенсомоторний інтегратор).
Незважаючи на те, що всі методи конструктивно досить умовні, вони вважаються досить адекватними природі досліджуваних соціально-психологічних явищ. Звичайно ступінь ефективності й вірогідності цих методів визначається збігом отриманих в експерименті даних із практикою, з результатами застосування інших методів.
Дані методи застосовуються в прикладних дослідженнях при рішенні завдань діагностики, комплектування й навчання груп малої чисельності.
Термін " експеримент" має в соціальній психології два значення: досвід і випробування, як прийнято в природничих науках; дослідження в логіку виявлення причинно-наслідкових зв'язків. Одне з існуючих визначень методу експерименту вказує, що він припускає організоване дослідником взаємодія між випробуваним (або групою) і експериментальною ситуацією з метою встановлення закономірностей цієї взаємодії. Однак уважається, що наявність тільки логіки експериментального аналізу не є достатнім і не вказує на специфіку експерименту. [6]
Серед специфічних ознак експерименту виділяють: моделювання явищ і умов дослідження (експериментальна ситуація); активний вплив дослідника на явища (варіювання змінних); вимір реакцій випробуваних на цей вплив; відтворюваність результатів.
Виникнення соціальної психології як науки зобов'язано проникненню експерименту в дослідження людських відносин: класичними дослідження, що стали В. Меді, Ф. Олпорта, В.М. Бехтерева, А.Ф. Лазурського заклали експериментальні основи вивчення "групового ефекту", соціальної психології особистості. У міру розвитку соціальної психології даний метод здобував все більше значення в теоретичних прикладних дослідженнях, удосконалювалася його техніка. [6]
Як правило, експеримент припускає наявність наступних етапів його проведення.
Теоретичний етап - визначення вихідної концептуальної схеми аналізу досліджуваного явища (визначення предмета й об'єкта дослідження, формулювання гіпотези дослідження). Слід зазначити важливість цього етапу, тому що експеримент має найвищу теорією.
Методичний етап дослідження припускає вибір загального плану експерименту, вибір об'єкта й методів дослідження, визначення незалежне й залежне змінних, визначення процедури досвіду, а також прийомів обробки результатів.
Експериментальний етап - проведення експерименту: створення експериментальної ситуації, керування ходом експерименту, вимір реакцій випробуваних, контроль змінних, що є неорганізованими, тобто вхідними в число досліджуваних факторів.
Аналітичний етап - кількісна обробка й інтерпретація отриманих фактів відповідно до вихідними теоретичного положеннями.
Залежно від підстави класифікації виділяють різні типи експерименту:
по специфіці завдання - наукові й практичні;
по характері експериментального плану - паралельні (наявність контрольної й експериментальної груп) і послідовні (експеримент "до й після");
по характері експериментальної ситуації - польові й лабораторні; по числу досліджуваних змінних – одно факторні й багатофакторні експерименти.
Прийнято вважати метод експерименту найбільш строгим і надійним методом збору емпіричних даних. Однак використання експерименту як основного методу збору емпіричних даних привело в 70-і роки до кризи експериментальної соціальної психології.
Експеримент із, насамперед, за його низьку екологічну валідність, тобто неможливість перенесення висновків, одержуваних в експериментальній ситуації, за її межі (у природні умови). Проте, існує точка зору, що проблема валідності експерименту полягає не в тім, що факти, отримані в експерименті, не мають наукової цінності, а в їх адекватній теоретичній інтерпретації. [15]
Незважаючи на багато критичних оцінок цього методу, експеримент залишається важливим засобом одержання достовірної інформації.