Види тлумачення правових норм за обсягом і за суб’єктам

За суб'єктами тлумачення та юридичними наслідками розрізняють офіційну і неофіційну інтерпретації норм права.

1. Офіційне тлумачення — це роз'яснення змісту правових норм компетентними органами, акти яких мають обов'язковий характер.

Офіційне тлумачення характеризується такими ознаками: по-перше, виробляється компетентним органом; подруге, наділене юридичною силою, тобто обов'язкове для суб'єктів, які реалізують норму; по-третє, має юридичне значення, тобто призводить до юридичних наслідків; по-четверте, забезпечує за підтримки держави одностайне розуміння і застосування законодавства; по-п'яте, його результати мають бути закріплені в спеціальному акті. Офіційне тлумачення може бути:

а) автентичним (аутентичним), яке виробляється органом, що видав норму права (наприклад, роз'яснення президентом виданих ним указів).

Суб'єкт, який видав норму права, відповідно до логіки, безумовно, має право на офіційну інтерпретацію її справжнього змісту, тому що саме він найбільш адекватно розуміє власну волю, яку він заклав у нормативний акт і в змозі роз'яснити її іншим суб'єктам. При цьому роз'яснення може бути як загального (нормативного) характеру, так і казуального (конкретного), коли тлумачиться норма стосовно конкретного казусу. Хоча на практиці автентичне тлумачення переважно має нормативний характер і поширюється на необмежену кількість казусів;

б) легальним (делегованим), коли правом тлумачення законодавчо наділяється будь-який орган, що не видавав цієї норми (наприклад, роз'яснення законів Конституційним Судом).

Легальне тлумачення, у свою чергу, може бути: відомчим, що здійснюється керівництвом центральної установи будь-якого відомства, і його сила обмежується сферою діяльності цієї установи; міжвідомчим (офіціозним) — зі сферою поширення на інші відомства.

Суб'єктами офіційного тлумачення можуть бути всі державні органи, які організують процес здійснення норм права. Тому юридична сила актів тлумачення залежить від владних повноважень органів, що видали ці акти. Найбільшу юридичну силу мають акти тлумачення вищих органів законодавчої, судової та виконавчої влади.

Одним з видів міжвідомчого тлумачення є судове роз'яснення норм права. Воно забезпечує правильне розуміння й одностайне застосування нормативних актів у діяльності судів. Такі роз'яснення в Україні видаються, наприклад, у вигляді постанов Пленуму Верховного Суду з питань судової практики на підставі узагальнення справ, розглянутих судами.

В ідеалі правотворчими органами повинні видаватися нормативно-правові акти, які не потребують роз'яснення, але реально це не можливо. Тому кращим видом тлумачення є автентичне, яке виключає можливість підміни акта вищої юридичної сили актами меншої юридичної сили.

2. Неофіційне тлумачення виконується не уповноваженим на це державою суб'єктом. Воно не наділяється юридичною силою, не тягне за собою ніяких формально-юридичних наслідків, а тому не є обов'язковим для використування суб'єктами, які реалізують норму. Воно може надаватися будь-яким громадянином або громадською організацією, не уповноваженою на це державною установою.

Його сила полягає лише в глибині аналізу, обґрунтованості й переконливості висновків. Цей вид тлумачення значною мірою допомагає в практиці одностайного застосування правових норм. Особистого значення для ефективної реалізації норм права набувають висловлення державних діячів про сутність і роль того чи іншого закону в житті громадянського суспільства. Роз'яснення лідерів держави і суспільства значною мірою впливають на широкі маси.

Неофіційне тлумачення залежно від суб'єктів також може класифікуватися на;

а) доктринальне (наукове), що здійснюється науково-дослідними установами, кваліфікованими вченими-юристами або досвідченими юристами-практиками в коментарях до законодавства, монографіях, статтях, лекціях, виступах і т. ін. Доктринальне роз'яснення базується на наукових дослідженнях теорії і практики і тому значною мірою допомагає відповідно до закономірностей суспільного розвитку здійснювати як правозастосування, так і правотворчу діяльність держави. Значну роль наукове тлумачення відіграє під час застосування аналогії права і аналогії закону;

б) професійне (компетентне), яке у свою чергу може бути професійним юридичним і професійним неюридичним.

Професійне юридичне тлумачення здійснюється адвокатами, юрисконсультами та іншими особами, для яких роз'яснення змісту закону є професійним обов'язком. При цьому значну роль відіграє професійна компетентність юриста у відповідній сфері суспільних відносин. Професійне неюридичне роз'яснення здійснюється фахівцями в інших галузях (економіка, політика, історія, інформатика), коли потрібна інтерпретація нормативно-правових актів чи окремих конструкцій та термінів, що не мають побутового застосування або по-іншому застосовуються саме в цих галузях;

в) побутове, що в повсякденному житті здійснюється особами, які не мають спеціальних юридичних знань. Цей вид неофіційного тлумачення має суттєве значення для успішної реалізації громадянами своїх прав та інтересів. Якість його безпосередньо залежить від рівня правової свідомості і правової культури індивіда і є опосередкованою від правової культури суспільства.

Усі види неофіційного тлумачення мають певний вплив на різні форми юридичної практики і сприяють однаковому розумінню змісту правових норм суб'єктами права. Неофіційне тлумачення не є обов'язковим для суб'єктів права, але значно впливає на формування суспільної та індивідуальної правосвідомості й поведінки конкретних осіб, груп, колективів.

Тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту - завершальний етап (результат) тлумачення значення і змісту норм права, що настає після застосування способів тлумачення (граматичного, систематичного, телеологічного, історико-політичного, функціонального) і полягає у встановленні ступеня відповідності змісту (смислу, мети) правової норми її текстовому оформленню і вираженню, у з'ясуванні співвідношення буквального значення юридичного тексту ("букви" закону) і дійсного змісту юридичних норм ("духу" закону).

Розрізняють три види тлумачення норм права за обсягом їх правового змісту:

Буквальне (адекватне) тлумачення - роз'яснення, за якого дійсний зміст (смисл, мета) норми права відповідає буквальному текстовому вираженню, тобто "дух" і "буква" закону збігаються. За адекватного тлумачення текст норми права не змінюється навіть у випадках залучення всіх способів тлумачення. Буквально тлумачаться норми права, як правило, з чітко вираженим змістом, а також норми-дефініції. Наприклад, ст. 25 Сімейного кодексу України чітко визначає: "Жінка і чоловік можуть одночасно перебувати лише в одному шлюбі".

Поширювальне тлумачення - роз'яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (смисл, мета) ширший за буквальний текст; "дух" закону ширший за його "букву". Наприклад, "судді незалежні та підкоряються тільки закону" - цей нормативний припис не вказує на народних засідателів, однак на них, як і на суддів, поширюється принцип незалежності; крім того він вказує на закон, маючи на увазі всю систему законодавчих актів України.

Обмежувальне тлумачення - роз'яснення норм права, за якого їх дійсний зміст (смисл, мета) вужчий за текстуальне вираження; "дух" закону вужчий за його "букву". Так, відповідно до ст. 202 Сімейного кодексу "повнолітні дочка, син зобов'язані утримувати батьків, які потребують допомоги, непрацездатні", однак цей обов'язок не може поширюватися на дітей, хоч і повнолітніх, але непрацездатних.

Застосовувати обмежувальне (як і розширювальне) тлумачення слід тоді, коли разом з нормою, яка тлумачиться, в законі містяться норми, що здатні звузити (або розширити) її зміст. Наявність виняткової норми, тобто норми, що робить виняток із загальної норми, вимагає уточнення норми, яка тлумачиться, у бік її обмеження (або розширення).

Обмежувальне і розширювальне тлумачення вимагає обов'язкового застосування системного способу тлумачення, що дає змогу уточнити зміст норми, яка тлумачиться.

Не допускається поширювальне тлумачення: 1) за наявності вичерпного переліку, що міститься в правових приписах нормативно-правового акта; 2) за наявністю положень, які є винятком із загального правила. Не допускається обмежувальне тлумачення за наявності незавершених переліків.

Результатом тлумачення правових норм має бути визначеність ("так", "ні"), а не двозначність ("і так, і ні") у висновках того, хто тлумачить зміст юридичних норм. Результати тлумачення не можуть виходити за межі норми, яка тлумачиться. Тлумачення, як правило, становить тільки конкретизуюче судження про норму права, але не новий нормативний припис.