Негаторний позов 5 страница

В літературі звертається увага на те, що існують певні складнощі для виокремлення цього принципу, оскільки мотивувальна частина рішення не містить чіткого формулювання (так як сформульована, наприклад, норма у законі). Цей принцип є частиною суддівської мотивації, тобто суддівських пояснень. Таким чином, ця складність виокремлена ratio decidendi при застосуванні практики Суду, як це приписує ст. 17 Закону, має щоразу долатися українськими судами при розгляді конкретних справ.

При застосуванні рішень Європейського суду з прав людини як судових прецедентів важливим є питання про те, яку публікацію слід вважати офіційною Законодавство України не містить чітких приписів з цього приводу.

Найбільш повним і систематизованим джерелом судової практики Суду у перекладі українською мовою є щоквартальний журнал "Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі", який видається з 1999 р. Видавцем цього журналу є Український центр правничих студій.

Рішення Суду англійською та французькою мовами (офіційними мовами Суду) можна знайти також на веб-сайті Суду, де є спеціальна пошукова система HUDOS. Переклади рішень Суду доступні і в деяких пошукових системах та на веб-сайті Міністерства юстиції України й на веб-сайті Центру інформації та документації Ради Європи в України.

В судовій практиці виникло питання, чи слід господарському суду застосовувати рішення названого Суду, що не перекладені українською мовою? Вищий господарський суд України з цього приводу зазначає, що обов'язковість такого застосування не ставиться у залежність від того, чи здійснено переклад рішення названого Суду українською мовою141.

В доктрині права звертається увага на те, що законодавцем і судовою практикою не визначено, чи може бути законним рішення суду у випадках, коли:

1) рішення винесене без застосування практики Європейського суду з прав людини, якщо ні, - то за яких умов воно повинно визнаватися незаконним;

2) рішення відповідає нормам матеріального права України, але не відповідає практиці Європейського суду.

У цьому зв'язку заслуговує на увагу доцільність визнання рішення Європейського суду з прав людини з цивільних справ підставою для перегляду рішень українських судів, які набрали чинності. Саме таким шляхом вирішено питання в Росії. Конституційний Суд Російської Федерації визнав рішення Європейського суду з прав людини з цивільних справ підставою для перегляду рішень російських судів, які набрали чинності. Згідно з постановою Конституційного Суду, держава зобов'язана не лише провести конституційні виплати людині, чиї права були порушені, але й забезпечити відновлення порушених прав.

Враховуючи те, що Законом встановлено тільки порядок доступу до Рішення (тобто стислий виклад Рішення, сповіщення про Рішення, переклад та оприлюднення Рішення), а не порядок доступу до практики Європейського суду загалом, сумнівною є реальна можливість реального застосування практики Суду при здійсненні судочинства судами України.

За таких обставин законодавець повинен визначити механізм доступу до практики Суду (перекладу та оприлюднення).

З огляду на необхідність забезпечення дотримання в Україні Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зазначається як першорядне значення для юрисдикцій мої діяльності національних (українських) судів тих рішень і ухвал Європейського суду, в яких Суд витлумачив норми Конвенції (наприклад, про право на справедливий суд, право на ефективний засіб юридичного захисту, право на мирне користування майном тощо) (O.A. Беляневич).

27. Поняття видів забезпечення виконання зобов'язань

Римські юристи зазначали: "Pacta aunt servanda" - договори повинні виконуватися. Здебільшого контрагенти добросовісно виконують узяті на себе за договором зобов'язання.

Досить часто можна прочитати в об'яві: "Візьму кредит. Гарантії: великі відсотки, нотаріальне посвідчення договору". На жаль, ні "великі відсотки", ні "нотаріальне посвідчення договору" не гарантують повернення кредитору грошей, в чому вже пересвідчилося багато співвітчизників.

Водночас, цивільне законодавство передбачає певні правові важелі, і дозволяє впливати на несправного боржника, який не виконує своїх зобов'язань, і отримати задоволення, незважаючи на його заперечення.

Види (способи) забезпечення виконання зобов'язань - це сукупність заходів, за допомогою яких сторони цивільно-правових відносин впливають одна на одну з метою належного виконання передбаченого договором економічного завдання під загрозою вчинення певних дій, які зумовлять настання негативних наслідків майнового характеру для боржника, незалежно від того чи понесе кредитор збитки фактично.

На способи забезпечення виконання зобов'язання покладаються такі завдання:

1) попередити потенційного правопорушника про негативні наслідки, які можуть настати при невиконанні чи неналежному виконанні договірного зобов'язання;

2) створити кредитору можливості для задоволення його інтересів у разі невиконання зобов'язання;

3) усунути негативні наслідки, як можуть настати для кредитора у зв'язку з невиконанням зобов'язання.

ЦК України передбачає такі способи (види) забезпечення виконання зобов'язань: а) неустойка (штраф, пеня); б) застава; в) порука; г) завдаток; д) гарантія; є) притримання.

Наведені1 вище способи забезпечення виконання зобов'язань мають спільну мету: надати кредитору додаткову можливість отримати належне йому за зобов'язанням. Кожен із встановлених законом способів зумовлює виникнення поруч із головним (основним) зобов'язанням нового зобов'язання, яке є додатковим до головного, тобто має акцесорний характер.

Способи, які забезпечують виконання зобов'язань, встановлюються в інтересах кредитора. Тому при уступці вимоги до нового кредитора переходять усі права, які забезпечують виконання зобов'язання. Водночас при переводі боргу зберігають свою чинність лише ті способи забезпечення зобов'язань, які стосуються зобов'язань між кредитором і боржником (неустойка, завдаток), а не між ними і третіми особами (порука, гарантія).

Залежно від підстав класифікації можна вирізняти такі види способів забезпечення виконання зобов'язань:

1) за числом учасників:

а) двосторонні (кредитор, боржник);

б) багатосторонні (кредитор, боржник, третя особа - гарант, поручитель);

2) за підставами встановлення:

а) як законом, так і договором (неустойка, застава, завдаток, утримання);

б) виключно договором (порука, гарантія);

3) за формою встановлення:

а) проста письмова (неустойка, порука, застава, гарантія);

б) нотаріальна (застава нерухомості, транспортних засобів);

4) за процедурою задоволення інтересів кредитора:

а) стягнення проводиться з майна боржника, яке перебуває у кредитора (застава, утримання);

б) проводяться грошові стягнення (неустойка);

в) до відповідальності притягуються треті особи (поручитель, гарант).

Вибір способу забезпечення виконання у багатьох випадках залежить від сутності зобов'язання або може передбачатися імперативною нормою закону. Так, для зобов'язань, які виникають з договору позики чи кредитного договору, характерним способом забезпечення є застава, гарантія, порука. Зобов'язання з виконання робіт чи надання послуг, звичайно, забезпечуються неустойкою, зобов'язання з участю громадян, що виникають із договорів відчуження майна, забезпечуються завдатком.

28. дії та результати дій як об'єкт цивільних прав

Об'єктом цивільних прав є дії (послуги) та результати дій або "результати робіт" (ст. 177 ЦК).

Послуга є різновидом правомірних дій і тлумачиться як діяльність, що здійснюється з мстою виконання цивільного обов'язку і не пов'язана зі створенням матеріального блага.

Послуги, що надають один одному учасники цивільного обігу, різноманітні: послуги фактичного характеру (перевезення), послуги юридичного характеру (діяльність повіреного), послуги, що містять елементи фактичного і юридичного порядку (діяльність експедитора).

Об'єктом правовідносин може бути також результат дій (результат робіт). У цьому випадку під "роботами" маються на увазі дії, спрямовані на досягнення матеріального результату, що може полягати в створенні речі, її переробці чи обробці тощо. Результат роботи заздалегідь визначений у договорі сторін і визначається, передусім, особою, що замовила виконання роботи. Що ж стосується способу виконання роботи, він за загальним правилом визначається виконавцем.

Іноді ототожнюють послуги і результати дій (робіт), зазначаючи, що послуга - це дія, внаслідок якої створюється матеріальний предмет.

Проте такий підхід здається хибним. Результат дій (роботи) є самостійним об'єктом цивільних правовідносин. Це має місце в тих випадках, коли кредитора цікавить саме кінцевий результат.

Об'єктом тут може бути як матеріальний, так і нематеріальний результат. Власне, розмежування дій (послуг) і результатів дій знайшло відображення і у переліку об'єктів цивільних прав, запропонованому у ст. 177 ЦК.

Послуга, на відміну від роботи, становить дії чи діяльність, здійснювані за замовленням, що не мають матеріального результату (наприклад, діяльність зберігана, комісіонера, перевізника тощо). Деякі послуги можуть мати матеріальний результат, але цей результат невіддільний під самої дії чи діяльності.

5. Результати інтелектуальної, творчої діяльності як об'єкти цивільних прав

Результати інтелектуальної, творчої діяльності це комплексний за своїм характером об'єкт, котрий включає як немайнові, так і майнові прана (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо).

До об'єктів цивільних прав належать результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти прана інтелектуальної власності (ст. 199 ЦК). Зокрема, продуктами творчої діяльності с твори науки, літератури, мистецтва незалежно віл форми, призначення, цінності, а також способу відтворення.

Загальні положення про охорону інтелектуальної власності передбачені ст. 41 Конституції. Ніл посини щодо цих об'єктів також регулюються спеціальними законодавчими актами, які визначають умови виникнення, використання, передачі, захисту цих прав (закони України віл 23 грудня 1993 р. "Про авторське право і суміжні прана" (в редакції Закону від 11 липня 2001 р.); від 15 грудня 1993 р. "Про охорону прав на винаходи і корисні моделі" (н редакції Закону від 1 червня 2000 р.) та ін.).

На перший погляд що ЦК результати інтелектуальної, творчої діяльності розглядаються як пил нематеріальних благ (ст. 199 знаходиться п главі 15 ЦК).

Проте правова природа нього пилу об'єктів цивільних прав, безсумнівно, с складнішою, про що свідчить позначення їх як "інтелектуальної власності" і вміщений книги 4 ЦК "Право інтелектуальної власності" після книги "Право власності та інші речові прана". У зв'язку з цим більш здасться оцінка результатів інтелектуальної, творчої діяльності як комплексного за своїм характером об'єкту, котрий включає як так і майнові прав." (право на авторство, право на опублікування твору, право на авторський гонорар тощо).

При цьому необхідно приховувати, що за загальним правилом результати інтелектуальної, творчої діяльності тільки тоді стають об'єктами прав, коли вони отримують матеріальне втілення (рукопис, картина, книга, креслення) або іншим чином виражені в об'єктивній формі (відеозапис, фонограма тощо), тобто стають доступними для сприйняття іншими особами. Разом з тим не можна ототожнювати результати інтелектуальної, творчої діяльності і речі, в яких вони втілені матеріально як об'єкти цивільних прав. Наприклад, право власності на картину переходить до покупця, у той час як авторське право зберігається за художником, що створив цю картину.

Варто також звернути увагу на особливості легітимації як об'єктів цивільних прав, результатів інтелектуальної, творчої діяльності. Зокрема, твори літератури, науки і мистецтва стають об'єктами цивільних прав з моменту їх створення; винаходи, промислові зразки, раціоналізаторські пропозиції - з моменту кваліфікації їх як результатів інтелектуальної праці у встановленому порядку відповідними компетентними органами.

Результати інтелектуальної, творчої діяльності та інші об'єкти права інтелектуальної власності створюють цивільні права та обов'язки відповідно до книги 4 ЦК та інших законів, що регулюють відповідні цивільні відносини.

29.. Договір побутового прокату (поняття та особливості).

За договором прокату наймодавець, який здійснює підприємницьку діяльність з передання речей у найм, передає або зобов'язується передати рухому річ наймачеві у користування за плату на певний строк (ст.787). Правове регулювання цього договору здійснюється спеціальними правилами, закріпленими в §2 гл.58 ЦК та правилами щодо прокату окремих видів майна. Юридичні ознаки договору: взаємний, консенсуальний або реальний, відплатний. Договір прокату є договором приєднання, оскільки наймодавець може встановлювати типові умови договору прокату; крім того, належить до публічних договорів. Сторонами договору є наймодавець і наймач. Наймодавцем може бути як юридична, так і фізична особа, для якої надання речей у користування є видом підприємницької діяльності, а наймачем - лише повнолітня фіз. особа за наявності у неї паспорта.

Щоб одержати автомобіль, мотоцикл, моторолер, моторний човен або катер, обов'язково подають документ, який засвідчує право керувати цими транспортними засобами. Предметом договору є рухома річ, яку використовують для задоволення побутових невиробничих потреб. Однак предмет договору прокату може бути використано і для виробничих потреб, якщо це встановлено договором. Плата за прокат речі встановлюється за тарифами наймодавця. Наймач має право відмовитися від договору прокату та повернути річ наймодавцеві у будь-який час. Причому плата за прокат речі, яку наймач сплатив за весь строк договору, зменшується відповідно до тривалості фактичного користування річчю. Специфіка договору прокату полягає в тому, що: а) наймач не має права на укладення договору піднайму; б) наймач не має переважного права на купівлю речі в разі її продажу наймодавцем; в) капітальний і поточний ремонт речі здійснює наймодавець за свій рахунок, якщо він не доведе, що пошкодження речі сталося з вини наймача.

Форма договору - усна. Організація прокату видає письмовий документ, наприклад, квитанцію. Надання предметів прокату на пляжах, катках, лижних станціях, у парках та зонах відпочинку може здійснюватися під грошову заставу, розмір якої визначає наймодавець. А особам, які відпочивають у санаторіях і будинках відпочинку предмети прокату надаються не більше, ніж на термін перебування їх у цих закладах за пред'явленням паспорта і санаторно-курортної книжки. Побутові машини, побутова радіоелектронна апаратура та інші предмети побутової техніки мають бути опломбовані. За збереження пломби відповідає наймач.

30. Поняття спадкування. Суб’єктний склад правовідносин спадкування.

Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК). Сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), становить підгалузь спадкового права. Спадкування буває двох видів:спадкування за заповітом; спадкування за законом. Законодавець надає перевагу спадкуванню за заповітом, в якому особа може висловити свою волю щодо розпорядження належним їй майном на користь будь-якої іншої особи. Спадкування за законом може мати місце лише за умов: відсутності заповіту; визнання його недійсним; неприйняття спадщини або відмова від її прийняття; неохоплення заповітом усієї спадщини. Об'єктом спадкових правовідносин є склад спадщини, тобто права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (її ще називають "спадкове майно" або "спадкова маса"). Об'єкти бувають майнового (речі, майнові права та права вимоги) та немайнового (авторське право на опублікування і розповсюдження творів науки, літератури, мистецтва та одержання винагороди, право на одержання диплому за відкриття, авторського свідоцтва чи патенту на винахід, виключне право на винахід, промисловий зразок, корисну модель на підставі патенту) характеру.

Суб'єктами спадкових правовідносин є спадкодавець та спадкоємець. Спадкодавець - це фізична особа, майно якої після її смерті переходить у спадщину до іншої особи чи до інших осіб. Спадкодавцем може бути лише фізична особа незалежно від віку, статі, стану здоров'я тощо. Спадкоємець - це особа, яка у разі смерті тієї чи іншої фізичної особи набуває права одержати його спадкове майно, тобто має право наспадкування. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини. А спадкоємцями за заповітом можуть бути також юридичні особи та інші учасники цивільних відносин. Згідно ст.1224 ЦК не мають права на спадкування ні за законом, ні за заповітом особи, які умисно позбавили життя спадкодавця чи будь-кого з можливих спадкоємців або вчинили замах на їхнє життя, крім випадку, коли спадкодавець призначив таку особу своїм спадкоємцем за заповітом, знаючи про це. Не мають права на спадкування за заповітом особи, які умисно перешкоджали спадкодавцеві скласти заповіт, внести до нього зміни або скасувати заповіт і цим сприяли виникненню права на спадкування у них самих чи в інших осіб або сприяли збільшенню їхньої частки у спадщині.

Не мають права на спадкування за законом: батьки після дитини, щодо якої вони були позбавлені батьківських прав, і їхні права не було поновлено на час відкриття спадщини; батьки (усиновлювачі) та повнолітні діти (усиновлені), а також ін.особи, які ухилялися від виконання обов'язку щодо утримання спадкодавця, якщо цю обставину встановлено судом; одна після одної особи, шлюб між якими є недійсним або визнаний таким за рішенням суду; особа, яка ухилялася від надання допомоги спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу (каліцтво) був у безпорадному стані, - за рішенням суду.

Спадкування - це перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) (ст. 1216 ЦК). Сукупність правових норм, які регулюють правовідносини, що виникають внаслідок переходу прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), становить підгалузь спадкового права. Спадкування буває двох видів: спадкування за заповітом; спадкування за законом. Право на спадкування виникає в день відкриттяспадщини. Відкриття спадщини - це настання певних обставин, за яких у відповідних осіб виникає право спадкоємства. До обставин, що зумовлюють відкриття спадщини, закон відносить (ст. 1220 ЦК): • смерть особи; • оголошення особи померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого її оголошено померлою. Встановлення часу відкриття спадщини має важливе значення, бо на час відкриттяспадщини визначається коло спадкоємців, склад спадкового майна. Якщо протягом однієї доби померли особи, які могли б спадкувати одна після одної, спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з них. Відповідно, якщо кілька осіб, які могли б спадкувати одна після одної, померли під час спільної для них небезпеки (стихійного лиха, аварії, катастрофи тощо), припускається, що вони померли одночасно. У цьому випадку спадщина відкривається одночасно й окремо щодо кожної з цих осіб. Місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця. А якщо місце проживання спадкодавця невідоме, то місцемвідкриття спадщини є місцезнаходження нерухомого майна або основної його частини, а якщо немає нерухомого майна - місцезнаходження основної частинирухомого майна (ст. 1221 ЦК). Місце відкриття спадщини може не збігатися з місцем смерті, якщо особа померла в санаторії, відрядженні, в дорозі тощо. Місцю смерті спадкове право ніякого значення не надає.

З моменту відкриття спадщини у спадкоємців виникає право на прийняття спадщини або на відмову від спадщини (см.112). Особливості переходу майнових прав спадкодавця: право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, зі збереженням її цільового призначення; до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, на якій їх розміщено; до спадкоємців житлового будинку, інших будівель та споруд переходить право власності або право користування земельною ділянкою, яка необхідна для їх обслуговування, якщо інший її розмір не визначено заповітом; суб'єкт права спільної сумісної власності має право заповідати свою частку в праві спільної сумісної власності до її визначення та виділу в натурі; суми заробітної плати, пенсії, стипендії, аліментів, допомоги у зв'язку з тимчасовою непрацездатністю, відшкодувань у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, інших соціальних виплат, які належали спадкодавцеві, але не були ним одержані за життя, передаються членам його сім'ї, а у разі їх відсутності - входять до складу спадщини; переходить право на відшкодування збитків, завданих спадкодавцеві в договірних зобов'язаннях; право на стягнення неустойки (штрафу, пені) у зв'язку з невиконанням боржником спадкодавця своїх договірних обов'язків, яка була присуджена судом спадкодавцеві за його життя; право на відшкодування моральної шкоди, яке було присуджено судом спадкодавцеві за його життя. До спадкоємця переходять і обов'язки: відшкодувати майнову шкоду (збитки), яку було завдано спадкодавцем; відшкодування моральної шкоди, завданої спадкодавцем, яке було присуджено судом зі спадкодавця за його життя; сплатити неустойку (штраф, пеню), яку було присуджено судом кредиторові із спадкодавця за життя спадкодавця.

Законодавець покладає на спадкоємців також обов'язок відшкодувати: розумні витрати, які були зроблені одним із них або іншою особою на утримання, догляд, лікування та поховання спадкодавця; витрати на утримання, догляд, лікування спадкодавця, що можуть бути стягнені не більше ніж за 3 роки до його смерті. Спадкоємці не можуть прийняти лише права і відмовитися від прийняття обов'язків, оскільки спадщина приймається не в частині, а в цілому. Відповідно до ст.1219, до складу спадщини не входять права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: особисті немайнові права; право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; фідуціарні (особистісні) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, які припиняються смертю одного з них.

З моменту відкриття спадщини у спадкоємців за заповітом чи за законом виникає право на прийняття спадщини або на відмову від спадщини (ст.1268 ЦК). Не допускається прийняття спадщини з умовою чи із застереженням. Для того, щоб прийняти спадщину або відмовитися від її прийняття, необхідно подати відповідну заяву до нотаріальної контори, причому цю заяву подає спадкоємець особисто. Від імені неповнолітньої особи, яка не досягла 14 років чи недієздатної особи, заяву подають батьки (усиновителі), опікуни. Неповнолітня особа, яка досягла 14 років, може подати заяву самостійно. Якщо спадкоємець постійно проживав із спадкодавцем, то від нього не вимагається подання заяви в нотаріальну контору, оскільки презюмується факт прийняття спадщини, внаслідок фактичного вступу у володіння спадковим майном. Також, малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину крім випадків, встановлених ч. 2-4 ст.1273 ЦК (Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитися відприйняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можуть відмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування.). Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Прийняття спадщини обмежується 6-місячним строком, який обчислюється з часу відкриття спадщини. Крім цього, ЦК передбачає, що якщо виникнення в особи права на спадкування залежить від неприйняття спадщини або відмови від її прийняття іншими спадкоємцями, строк для прийняття нею спадщини встановлюється у 3 місяці з моменту неприйняття іншими спадкоємцями спадщини або відмови від її прийняття. У тому разі, якщо строк, що залишився, менший за 3 місяці, він продовжується до 3 місяців. Якщо протягом 6 місяців з часу відкриття спадщини відказоодержувач не відмовився від заповідального відказу, вважається, що він його прийняв. У разі пропуску встановлених вище строків, законодавство передбачає відповідні наслідки - якщо спадкоємець протягом зазначеного у законі строку не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що її не прийняв. У такому разі, спадкоємець втрачає право на спадщину, за винятком таких випадків:

• якщо звернеться з позовом до суду і доведе, що строк було пропущено з поважної причини;
• якщо отримає письмову згоду інших спадкоємців і звернеться до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини.

Відповідно до ст.1273 ЦК спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняттяспадщини протягом строку, встановленого ЦК (см.112). Заява про відмову від прийняття спадщиниподається до нотаріальної контори за місцем відкриття спадщини. Фізична особа, цивільна дієздатність якої обмежена, може відмовитися від прийняття спадщини за згодою піклувальника і органу опіки та піклування. Неповнолітня особа віком від 14 до 18 років може відмовитися від прийняття спадщини за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальника і органу опіки та піклування. Батьки (усиновлювачі), опікун можутьвідмовитися від прийняття спадщини, належної малолітній, недієздатній особі, лише з дозволу органу опіки та піклування. Відмова від прийняття спадщини є безумовною і беззастережною. Відмова від прийняттяспадщини може бути відкликана протягом строку, встановленого для її прийняття. Спадкоємець за заповітом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця за заповітом. Спадкоємець за законом має право відмовитися від прийняття спадщини на користь будь-кого із спадкоємців за законом незалежно від черги. Спадкоємець має право відмовитися від частки у спадщині спадкоємця, якийвідмовився від спадщини на його користь. Якщо заповідач підпризначив спадкоємця, особа, на ім'я якої складений заповіт, може відмовитися від спадщини лише на користь особи, яка є підпризначеним спадкоємцем. Відмова від прийняття спадщини може бути визнана судом недійсною з підстав, встановлених ст. 225, 229-231 і 233 ЦК.

Ст.1275 ЦК визначає правові наслідки відмови від прийняття спадщини: Якщо від прийняття спадщини відмовився один із спадкоємців за заповітом, частка успадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за заповітом і розподіляється між ними порівну. Якщо від прийняття спадщинивідмовився один із спадкоємців за законом з тієї черги, яка має право на спадкування, частка у
спадщині, яку він мав право прийняти, переходить до інших спадкоємців за законом тієї ж черги і розподіляється між ними порівну. Положення цієї статті не застосовуються, якщо спадкоємець відмовився від прийняття спадщини на користь іншого спадкоємця, а також коли заповідач підпризначив іншого спадкоємця. Якщо на спадкоємця за заповітом, який відмовився від прийняття спадщини, було покладено заповідальний відказ, обов'язок за заповідальним відказомпереходить до інших спадкоємців за заповітом, які прийняли спадщину, і розподіляється між ними порівну.

Відмова спадкоємця за заповітом від прийняття спадщини не позбавляє його права на спадкування за законом.

31. Спадкування за законом. Розподіл майна померлого між спадкоємцями.

Спадкування за законом відбувається у випадках, якщо: • спадкодавець не залишив заповіту; • заповіт визнано недійсним; • заповідано лише частину майна або заповіт визнано недійсним в одній із частин; • спадкоємець за заповітом відмовився від спадщини або її не прийняв; • спадкоємець за заповітом помер раніше спадкодавця; • спадкоємець за заповітом усунутий від права на спадкування відповідно до закону.Порядок спадкування за законом визначається черговістю закликання спадкоємців до права на спадкування.Кожна наступна черга одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків зміни черговості одержання права на спадкування. Черговість одержання права на спадкуванняможе бути змінено після відкриття спадщини шляхом укладання нотаріально посвідченого договору заінтересованими спадкоємцями. Цей договір не може порушити прав спадкоємця, який не бере у ньому участі, а також спадкоємця, який має право на обов'язкову частку в спадщині. Фізична особа, яка єспадкоємцем за законом наступних черг, може за рішенням суду одержати право на спадкування разом ізспадкоємцями тієї черги, яка має право на спадкування, за умови, що вона протягом тривалого часу опікувалася, матеріально забезпечувала, надавала іншу допомогу спадкодавцеві, який через похилий вік, тяжку хворобу або каліцтво був у безпорадному стані.