Державний бюджет та бюджетне обмеження уряду. 4 страница

67. Валютна система. Конвертованість валюти. Валютний курс: фактори, які впливають на його зміну. Валютний курс — ціна однієї валюти, вираже­на в одиницях іншої валюти. Фактори, які визначають валютний курс: 1) економічні події: зміна попиту на національному ринку, зміна продуктивності праці, державна фінансова і грошова політики; 2) ціни, процентні ставки; 3) політичні і психологічні фактори, очікування; 4) попит і пропозиція іноземних валют.

Валютний паритет – законодавчо встановлене відношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу. Паритет купівельної спроможності – співвідношення купівельної спроможності 2 чи більше валют відносно певного набору товарів і послуг.

Конвертованість валюти – спроможність національної грошової одиниці вільно використовуватися в міжнародному платіжному обігу для здійснення різних міжнародних розрахунків. Розрізняють такі види конвертованості валюти: 1) повна конвертованість – відсутність будь-яких валютних обмежень для фізичних та юридичних осіб і вільне використання валюти в усіх видах міжнародних операцій. 2) обмежена конвертованість: зовнішня – вільне використання валюти лише іноземними фізичними та юридичними особами тільки в поточних або в зовнішньоторговельних розрахунках; внутрішня – достатньо вільна купівля-продаж іноземної валюти для юридичних і фізичних осіб даної країни.

Необхідні умови забезпечення конвертованості національної валюти: 1) припинення кредитної емісії не забезпеченої товарами та послугами; 2) максимальне скорочення військових витрат, відмова від фінансових ін’єкцій на підтримку збиткових підприємств; 3) обмеження соціальних програм, не забезпечених грошовими та іншими ресурсами; 4) стимулювання виробництва товарної маси і послуг, спроможних протистояти зростаючій грошовій масі в обігу; 5) послідовне проведення лінії на стабілізацію і зміцнення НБУ валютного курсу гривні за допомогою кредитно-грошової політики, мобілізації внутрішніх і зовнішніх валютних ресурсів, інтервенції на валютному ринку; 6) отримання на пільгових умовах допомоги від МВФ і МБРР; 7) широке залучення іноземного капіталу в економіку України.

Зовнішньоекономічні зв'язки між країнами обумовлюють необхідність у обміні їхніх національних валют.

Національна валюта - грошова одиниця даної країни, яка використовується в міжнародних розрахунках з іншими країнами.

Резервна валюта - національні грошово-кредитні кошти провідних країн, які використовуються для розрахунків у зов­нішньоекономічних операціях, при здійсненні іноземного інве­стування, при визначенні цін.

Замкнута волюта - національна валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іноземні валюти

Вільноконвертована валюта - валюта, яка вільно і необмежено обмінюється на іноземні валюти.

КОНВЕРТОВАШСТЬ ВАЛЮТИ -це спроможність національної грошової одиниці вільно викорис­товуватися в міжнародному платіжному обігу для здійснення різ­них міжнародних розрахунків.

ПОВНА КОНВЕРТОВАНІСТЬ відсутність будь-яких валют­них обмежень для фізичних і юриди­чних осіб (вітчиз­няних і іноземних) і вільне викорис­тання валюти в усіх видах міжна­родних операцій

ОБМЕЖЕНА КОНВЕРТОВАШСТЬ:

ВНУТРІШНЯ: Достатньо вільна купівля-продаж інозем­ної валюти для юридичних і фізичних осіб даної країни.

ЗОВНІШНЯ: вільне використан­ня валюти лише іно­земними фізичними або юридичними осо­бами тільки в поточних або в зовнішньоторго­вельних розрахунках.

Обмін валют і розрахунки між державами здійснюються на підставі валютного курсу.

Валютний курс - це ціна грошової одиниці країни, вира­жена в грошових одиницях інших країн.

Валютний паритет - законодавчо встановлене відно­шення між двома валютами, яке є основою валютного курсу.

Паритет купівельної спроможності - співвідно­шення купівельної спроможності двох чи більше валют віднос­но певного набору («кошика») товарів і послуг.

Система валютних курсів

Існує два протилежних варіанти систем валютних курсів:

• Система фіксованих валютних курсів,

яка припускає втручання держави в їхні зміни.

• Система гнучких (плаваючих) валютних

курсів, прь

якій курс обміну національної валюти визначається співвідно­шенням попиту і пропозиції на неї.

Фактори, які визначають валютний курс:

=> Економічні події:

• зміна попиту на національному ринку;

• зміна продуктивності праці;

• державна фінансова і грошова політики.

=> Ціни, процентні ставки.

=> Політичні і психологічні фактори, очікування.

=> Попит і пропозиція іноземних валют.

Заходи щодо регулювання валютного ринку спонукають уряд здійснювати девальвацію або ревальвацію своїх на­ціональних валют.

Девальвація - цілеспрямовані дії уряду на зниження обмін­ного курсу валюти своєї країни.

Ревальвація - дії уряду, спрямовані на підвищення обмінно­го курсу національної валюти.

Девальвація означає, що товари країни стають на міжнарод­ному ринку дешевшими, оскільки інші країни платять за них менше валюти (за цих умов може зростати експорт). Товари, куплені за кордоном, стають дорожчими, що веде до зниження імпорту (зниження внутрішнього попиту на імпортні товари).

Корегування національного валютного курсу можна здійс­нювати за допомогою валютної інтервенції.

Валютна інтервенція - вплив на курс національної валю­ти шляхом купівлі-продажу іноземної валюти.

Особливості валютного режиму в Україні в перехідний період

-Високі темпи інфляції збільшують попит на іноземну валюту та знижують курс національної валюти.

- Скорочення експорту скорочує можливі нагромадження іноземної валюти.

- Великий державний борг, дефіцит платіжного балансу знижують попит на національну валюту.

- Неефективна структура економіки, експорту та імпорту зменшують надходження іноземної валюти.

- Нестабільність економічного і політичного стану ви­кликає відтік валюти в іноземні банки, що зменшує її пропо­зицію на внутрішньому ринку України і відповідно веде до зниження курсу національної валюти.

Необхідні умови забезпечення конвертованості національної валюти

=> Припинення кредитної емісії не забезпеченої то­варами та послугами.

=> Максимальне скорочення військових витрат, відмова від фінансових ін'єкцій на підтримку збит­кових підприємств.

=> Обмеження соціальних програм, не забезпечених грошовими та іншими ресурсами.

=» Стимулювання виробництва товарної маси і послуг, спроможних протистояти зростаючій грошовій масі в обігу.

68. Вивіз капіталу як провідна форма міжнародних економічних відносин. Модель міжнародного руху капіталів.

ВИВІЗ КАПІТАЛУ - вилучення частини капіталу з проце­су національного обігу і включення у виробничий процес або в обіг у різних формах в інших країнах з метою отримання при­бутку.

Мета вивозу капіталу - отримати більш високу норму прибутку за рахунок переваг, пов'язаних з використанням ін­тернаціонального фактора виробництва порівняно з національ­ними умовами господарювання.

Характерні риси сучасного вивозу капіталу

• Зростання масштабів експорту виробничого капіталу.

• Вивіз капіталу почав здійснюватись переважно між ви-сокорозвиненими державами.

• На початку 70-х років зростає роль країн, що розвиваю­ться, як експортерів капіталу (Саудівська Аравія, Об'єднані Арабські Емірати, Мексика, Венесуела та ін.).

• Вивіз капіталу виявився формою включення країн, що розвиваються, в МПП у галузях електроніки, машинобудуван­ня, науки, інформатики і перетворення їх у світових лідерів за рядом напрямків сучасного світового виробництва (Південна Корея, Сінгапур, Малайзія).

• Зміна галузевої структури вивозу капіталу - зростання темпів прямих іноземних інвестицій у новітні технології та об­слуговування.

• В останні десятиріччя вивіз капіталу сприяв формуван­ню умов для інтенсивного розвитку транснаціональної форми інтернаціоналізації виробництва.

Прямі інвестиції - вкладення капіталу здійснює безпосе­редньо інвестор в об'єкт інвестування (надають право управлінсь­кого контролю за об'єктом).

Портфельні іноземні інвестиції - здійснюються шляхом придбання акцій іноземних підприємств у розмірах, які не за­безпечують право власності або контролю над ними.

69. Причини і основні напрямки міжнародної трудової міграції. Проблеми трудової міграції в Україні.

Понад 20 млн. українців постійно проживають за межами своєї батьківщини і є вже громадянами інших держав.Але якщо раніше в міграції брали участь мешканці столиці, великих міст, де люди були більш інформованими і мобільними, існували зв'язки із зарубіжними країнами, поступово все активнішими ставали жителі різних за величиною поселень. Так, за даними загальнонаціонального соціологічного моніторингу, на сьогодні в потоках тимчасової трудової міграції за кордон найбільш широко представлено населення малих міст (33% виявлених домогосподарств мігрантів) та сільської місцевості (28%).

Метою виїзду за кордон у багатьох випадках є підвищення добробуту, вирішення житлового питання, фінансування навчання, відкриття власної справи, удосконалити знання іноземної мови.Потреба у вивченні мови країни перебування є найсерйознішою для успішної трудової міграції. Без мови влаштуватися на роботу, а тим більше відстояти свої права, для українця стає украй проблематично. 30,8% потенційних мігрантів планують виїзд на заробітки без знання мови вибраної ними країни. Ще однією проблемою є низька інформованість про законодавство країни перебування.

Трудова міграція, як масове явище, не сприяє наповненню пенсійного і соціального фондів через відсутність відрахувань від заробітної плати заробітчан. Вона призводить до втрати кваліфікації, оскільки особи з високим рівнем професійної підготовки здебільшого виконують за кордоном малокваліфіковану роботу. Щорічно в країну від мігрантів надходить 4,5млрд.дол. на рік, що перевищує суму іноземних інвестицій. Але лише 3,6% заробітчан організовують власну справу. Ще однією тенденцією є відтік грошей, зароблених українськими мігрантами, з українських банків в західні. Якщо раніше наші мігранти вважали за краще класти гроші на депозити в українські банки, то тепер, під час кризи, неспокій людей за свої трудові заощадження може викликати недовіру до національної банківської системи. Зростаючими є проблеми зменшення населення працездатного віку і збільшення навантаженняна нього.

Через збільшення валютних ресурсів окремих сімей відбувається зростання цін на товари і послуги на внутрішньому ринку без відповідного підвищення купівельної спроможності основної маси населення.Це веде до ще більшого розшарування суспільства. Існує також загроза втрати конкурентоспроможності вітчизняними фірмами через ввіз до країни дешевих товарів «човниками».

Через малі квоти і високі податки іноземні роботодавці схильні до нелегального найму. Багато українців навіть не знають про легальний механізм виїзду і шукають нелегальні шляхи, що і ризиковані і більш дорогі.Мігрантимасово використовують студентські візи, нехтуючи обмеженням на кількість робочих годин, туристичні візи.Стає соціальною проблема покинутих дітей. Соціальне сирітство держава мусить брати під свою опіку.

Однією з форм міжнародних економічних відносин є мі­грація робочої сили - переміщення (переселення) праце здатного населення за межі національних кордонів з меток пошуку роботи, поліпшення умов життя.

Міграційне сальдо - різниця між кількістю людей, як виїхали за межі даної країни (емігранти), і кількістю людей, як в'їхали в цю країну з-за її меж (іммігранти), на постійне прожи вання.

Причини міжнародної трудової міграції

ЕКОНОМІЧНІ:

• зниження попиту на низькокваліфіковану робочу силу надмірне зростання її пропозиції;

• зростання попиту на висококваліфікованих спеціалістії у СІЛА, Західній Європі;

• міждержавні відмінності в заробітній платі;

• диференціація попиту на робочу силу (потреба як у ква ліфікованих, так і в некваліфікованих робітниках);

відмінності у рівнях життя населення в різних країнах;

нерівномірність інвестиційних процесів;

Основні напрямки міграції

Європа, Азія,

країни Центральної

Америки

Країни

Середземномор'я,

Східної Європи,

республіки колишнього СРСР,

Арабські країни

Країни Північної і Південно-Східної Азії

Індія, Пакистан,

Форми міжнародної трудової міграції:

=> безповоротна - зміна постійного місця проживання;

=> тимчасова - зміна місця проживання на визначений час;

=> сезонна - пошук сезонної роботи за межами своєї країни;

=> маятникова - регулярні поїздки за кордон на роботу з обов'язковим поверненням у свою країну.

Особливості міграційних процесів у сучасних умовах

=> поширення міграційних процесів на практично всі краї­ни світу;

=> пожвавлення маятникової міграції;

=> поширення нової форми міграції робочої сили - міграція науково-технічних кадрів;

=> зростання частки молоді у трудовій міграції;

=> посилення тенденції «втеча умів» з країн з перехідними економіками та країн, що розвиваються, у розвинені країни;

=> поширення обсягів нелегальної міграції через жорсткі вимоги міграційного законодавства розвинених країн тощо.

70.Розрахунок національного доходу у відкритій економіці. Вплив чистого експорту на ВВП. Серед усіх видів зовн.ек.діяльності безпосередній вплив на ВВП справляє зовн.торгівля. Вона вносить зміни в сукупні видатки й умови екон.рівноваги.

Згідно з методом “видатки-випуск” модель екон.рівноваги набирає такого вигляду: Y= C+I+G+NX. Зовн.торгівля також вносить зміни у вилучення та ін’єкції. Вилучення доповнюються імпортом (М), а ін’єкції – експортом (Х). Звідси модель екон.рівноваги за методом “вилучення-ін’єкції” набирає вигляду: (Y-T-C)+(T-G)-I=M+X, або S-I=NX.

Важливим чиником, який впливає на ВВП, є чистий експорт: Тут представлена граф. залежність ВВП від чистого експорту за допомогою моделі “витрати-випуск”. На цьому рисунку сукупні витрати спочатку розглядаються в умовах закритої економіки (Е1). Перетин ліній цих витрат з бісектрисою в точці Т1 визначає рівнов.ВВП, який дорів.У1. Тепер припустімо, що чистий експорт є позитивним. За цих умов експорт перевищує імпорт. Це означає, що інші країни доповнюють вн.сукуп.витрати на вир-во нашого ВВП на величину чистого експорту. Внаслідок цього сукуп.витрати збільшились і будуть дорівнювати Е2. Перетин ліній цих витрат з бісектрисою в точці Т2 озн., що рівнов.ВВП збільшився до У2. Отже, позитивний чистий експорт збільшує сукуп.витрати порівняно з їх величиною в закритій економіці і таким чином викликає зростання ВВП.

Між чистим експортом і ВВП існує пряма мультиплікативна залежність. Але в умовах відкритої економіки мультиплікатор видатків враховує ще один канал вилучень – імпорт. Щоб врахувати вплив імпорту на мультиплікатор, слід спиратися на гран.схильність до імпорту (q): . Тоді мультиплікатор видатків:

71. Фактори, які визначають номінальні та реальні обмінні курси в Україні. Зовнішньоекономічні звязки між країнами обумовлюють необхідність у обміні їхніх національних валют.

Національна валюта – грошова одиниця даної країни, яка використовується в міжнародних розрахунках з іншими країнами.

Замкнута валюта – нац. валюта, яка функціонує тільки в межах однієї країни і не обмінюється на іноземні валюти.

Вільноконвертована валюта – яка вільно і необмежено обмінюється на іноземні валюти.

Конвертованість валюти – спроможність нац гр. одиниці вільно використовуватися в міжнародному платіжному обігу для здійснення різних міжнародних розрахунків.

Обмін валют і розрахунки між державами здійснюється на підставі валютного курсу.

Вал курс – це ціна грошової одиниці країни, виражена в грошових одиницях інших країн.

Валютний паритет – законодавчо встановлене відношення між двома валютами, яке є основою валютного курсу.

Є 2 варіанти систем валютних курсів: система фіксованих вал. курсів і система гнучких(обмінний курс нац валюти визначається співвідношенням попиту і пропозиції на неї)

Номінальний валютний курс – офіційний курс обміну однієї валюти на іншу

Реальний вал курс – враховує рівень цін в обох країнах

Фактори, які визначають валютний курс

1. Економічні події:

А) Валовий національний продукт (ВНП) - є ключовим показником стану економіки і містить у собі в якості складових менш великі економічні індикатори. Формула ВНП має наступний вид:

GNP = C + І + G + X - M, де С - споживання; І - інвестиції; G - державні витрати; X - експорт; М - імпорт. Існує пряма залежність між зміною показника ВНП і валютного курсу:

↑ ВНП – Валютний курс ↑

Логіка цього впливу наступна. Ріст ВНП означає загальний гарний стан економіки, збільшення промислового виробництва, приплив закордонних інвестицій в економіку, ріст експорту. Збільшення закордонних інвестицій і експорту приводить до посилення попиту на національну валюту з боку іноземців, що виражається в підвищенні курсу. Триваючий протягом декількох років ріст ВНП приводить до "перегріву" економіки, посиленню інфляційних тенденцій і, отже, до чекання підвищення процентних ставок (як основної антиінфляційної міри), що також збільшує попит на валюту.

Б) Зміна продуктивності праці

В) Державна фінансова і грошова політика

2. А) Рівень реальних процентних ставок визначає загальну прибутковість вкладень в економіку країни (відсоток по банківських депозитах, прибутковість по вкладеннях в облігації, рівень середнього прибутку і т.д.). Зміна процентних ставок і курсу валюти знаходиться в прямій залежності:

↑ Процентна ставка – Валютний курс ↑

Реальні процентні ставки - номінальний відсоток за винятком відсотка інфляції - ростуть повільніше в порівнянні з темпами росту інфляції і ВНП, тому курс валюти може навіть знижуватися. Так, у США в 1994 р. в умовах стабільного підйому економіки приріст процентних ставок відставав від приросту ВНП і інфляції - реальні процентні ставки мали тенденцію до зниження.

Б) Рівень інфляції, знецінення національної грошової одиниці, виміряється в темпах росту цін. Розрізняють два показники зміни рівня цін:

PPІ - індекс зміни виробничих цін (на оптові партії промислових товарів); обчислюється у відсотках до попереднього періоду; є первинною ознакою інфляції, тому що виробничі ціни включаються в споживчі ціни; CPІ - індекс споживчих цін - показник рівня інфляції.

Рівень інфляції і зміна валютного курсу знаходяться в зворотній залежності:

↓Інфляція - Валютний курс ↑

Одним з індикаторів, що впливають на стан інфляції, є обсяг грошової маси в обороті. Найбільшим інфляційним впливом володіє ріст агрегату М1 - готівки і залишків на поточних рахунках до запитання. Інший важливий показник - розмір дефіциту державного бюджету - є безпосередньою причиною збільшення грошової маси в обороті і, отже, росту цін. Однак цей показник використовується переважно для довгострокового аналізу поводження валютного курсу.

Інфляція, викликаючи ріст цін, приводить до зміни курсу валюти по паритеті купівельної спроможності. Паритет купів спроможності - це ідеальний курс обміну валюти, розрахований як середньозважене співвідношення цін для стандартного кошика промислових споживчих товарів і послуг двох країн. В ідеальній моделі використовується формування курсу на основі тільки цін торгових операцій між двома країнами. Реальний валютний курс дорівнює курсу по паритеті купівельної спроможності. Вирвавшись з-під контролю, вона знижує ділову активність у країні, зменшує темпи росту ВНП і привабливість вкладень в економіку країни для закордонних інвесторів. Найбільш характерним прикладом впливу високої інфляції на валютний курс є знецінення карбованця стосовно долара США в Україні в 1992 – 1994 рр.

3. Політичні і психологічні фактори, очікування

4. Попит і пропозиція іноземних валют

Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу національної валюти, бо при цьому збільшується попит на неї з боку зовнішніх боржників. Пасивний платіжний баланс породжує тенденцію до зниження курсу національної валюти, тому що боржники продають її на іноземну валюту для погашення своїх зовнішніх зобов'язань. У сучасних умовах зріс вплив міжнародного руху капіталів на платіжний баланс і відповідно на валютний курс, оскільки конкурентом валютного ринку є ринок цінних паперів - акцій, облігацій, векселів, короткострокових депозитів.
У країнах, що розвиваються, ринок цінних паперів може гальмувати зростання курсу іноземної валюти.

72..Модель IS-LM для відкритої економіки при фіксованому обмінному курсі. Стимулююча грошово-кредитна політика держави в умовах відкритої ек-ки за умови фіксованого вал. курсу.

Центральною проблемою грош-кред. політ. є манипулювання Ms з метою впливу на найважливіші макроек. параметри.

Існує 2 варіанти систем валютних курсів: 1)с-ма фіксованих вал. курсів, яка припускає втручання держави в їхні зміни; 2)с-ма плаваючих (гнучких) вал. курсів, при якій курс обміну національної валюти визначається попитом і пропозицією.

При фіксован. вал. курсі стимулююча грош-кред. політ. не можлива. (q1àq2, що суперечить політиці фіксов. вал. курсу.). Але ймовірно застосувати Ms.

Стимулююча зовнішньоторгівельна політика в умовах відкритої ек-ки при фіксованому вал. курсі.

Наслідком зовн.торг. політ. держави є стимулювання або обмеження експортних можливостей держави.

Існує 2 варіанти систем валютних курсів: 1)с-ма фіксованих вал. курсів, яка припускає втручання держави в їхні зміни; 2)с-ма плаваючих (гнучких) вал. курсів, при якій курс обміну національної валюти визначається попитом і пропозицією.

Im обмежується. IS1àIS2, q1àq2. Але центральний банк повертає q2 до q1. Тому здійснюється грошова емісія, LM1àLM2, q2àq1, Y1àY2.

Стимулююча фіскальна політика держави в умовах відкритої ек-ки при фіксованому вал. курсі.

Фіскальна політика – с-ма заходів держави у сфері оподаткування та державних видатків з метою впливу на макроек. кругообіг.

Існує 2 варіанти систем валютних курсів: 1)с-ма фіксованих вал. курсів, яка припускає втручання держави в їхні зміни; 2)с-ма плаваючих (гнучких) вал. курсів, при якій курс обміну національної валюти визначається попитом і пропозицією.

IS1àIS2, рівновага з AàB, збільшення q від q1àq2. Але якщо держава в особі центрального банку зобов'язалась підтримувати фіксований курс, то їй треба повернути його до попереднього рівня. Здійснивши грошову експансію, LM1àLM2, рівновага з BàC. Зростає Y, бо зростанню %ставки під впливом стимулюючої політики протидіє збільшення Ms.

73. Рівень та якість життя. Макроекономічні показники рівня та якості життя в Україні. Рівень життя населення визначається як сукупність умов життя відповідно до досягнутого рівня економічного розвитку країни.

Вирізняють узагальнюючі та відносні соціально-економічні показники рівня життя населення. Узагальнюючі показники характеризують як абсолютні, так і відносні зміни в рівні життя населення. Друга група показників визначається тільки у відносному виразі.
Рівень реального ВВП на душу населення дозволяє робити зіставлення з іншими країнами та виявляти, до високо- чи слаборозвинутих країн вона належить. Вирізняють номінальні та реальні доходи населення. Номінальні доходи характеризують обсяг грошових доходів незалежно від темпів інфляції та оподаткування. Реальні доходи враховують зміну цін і тарифів, витрати на податки. Номінальні доходи переводяться у реальні за допомогою індексу споживчих цін.
Реальна заробітна плата характеризує купівельну спроможність населення. Низький платоспроможний попит населення на вітчизняні товари є однією з причин стагнації економіки. За умови зростання номінальної заробітної плати темпами, меншими за темпи інфляції, реальна заробітна плата зменшуватиметься.
В економіках перехідного періоду,до яких відноситься і Україна, визначається зростаюча поляризація в реальних доходах населення, яка супроводжується зростанням бідності. Причинами такої поляризації є те, що джерелом доходів крім заробітної плати може бути ще й приватна власність.

Графічно диференціація доходів характеризується кривою Лоренца. Рівень нерівності в розподілі доходу характеризує коефіцієнт Джині.
Основою розвитку економіки є наявність середнього класу. Належність до середнього класу визначається рівнем грошових доходів та можливістю їх заробляти. Середній клас стимулює споживчий попит, є основним платником податків, є опорою ринкових соціально-економічних перетворень.
Витрати на оплату послуг значно залежать від платності, пільговості, безоплатності цих послуг. Тому розвиток самої соціальної сфери впливає на рівень життя населення.
За міжнародними стандартами витрати на харчування в обсязі 50 % від доходів сім'ї та вище свідчать про низький рівень життя в країні.
Важливим показником рівня життя населення є частка витрат на соціальну сферу в державному бюджеті та стан соціальної інфраструктури. Зменшення частки цих витрат, особливо на охорону здоров'я та освіту, відкидає країну за рівнем інтелектуального потенціалу далеко назад.
Узагальнюючим показником рівня життя населення є індекс людського розвитку

Провідними для людського розвитку є матеріальна можливість забезпечити гідний життєвий рівень, довге і здорове життя, здобуття освіти. Ці три можливості враховуються для визначення ІЛР за методикою ООН.

Рейтинги постсоціалістичних країн за індексом соціального виміру

Чехія – 25 місце (Ісв=0.703), Угорщина – 26 місце (Ісв=0.686), Словаччина – 29 місце (Ісв=0.673), Польща – 30 місце (Ісв=0.667), Естонія – 33 місце (Ісв=0.658), Латвія – 34 місце (Ісв= 0.649), Болгарія – 38 місце (Ісв=0.628), Україна – 44 місце (Ісв= 0.554), Молдова – 46 місце (Ісв=0.529).

Принципово важливо, що країни цієї групи, які стали членами або кандидатами в члени ЄС, досягли значно вищих соціальних стандартів життя порівняно з Україною і Молдовою, які відступили в рейтинговій таблиці відповідно на 44 і 46 місця. У зв’язку з низьким рейтингом політичної стабільності, невизначеною соціальною та економічною політикою останніх двох країн, вони суттєво поступаються першим практично за всіма індикаторами соціального виміру, за винятком деяких освітянських індикаторів та індикаторів, пов’язаних з громадянськими свободами. 2002 року Україна зберегла свої позиції у світовому рейтингу за рівнем глобалізації, обігнавши за цим показником Росію, яка роком раніше випереджала нас на дві позиції в підсумковій таблиці. Як повідомило агентство Washington ProFile, за підсумками минулого року Україна посіла 42-ге місце у світі за рівнем глобалізації, тоді як Росія змістилася на 45-те місце з 40-го за підсумками 2001 року. Зокрема Україна обігнала Росію за рівнем залучення економіки у світову економічну систему (за цим показником Україна посіла 35-те місце, Росія — 51-ше), за обсягами міжнародної торгівлі (11-те і 40-ве місця), за людським чинником (43-тє і 54-те місця). Водночас за кількістю громадян країни, які відвідали інші країни, Україна та Росія посідають відповідно 34-те і 33-тє місця.Водночас Росія випереджає Україну за кількістю міжнародних організацій, у роботі яких вона бере участь (12-те і 22-ге місця відповідно), а також за кількістю інтернет-серверів (41-ше і 45-те місця). Для порівняння агентство відзначає, що за останнім показником Великобританія посіла 9-те місце, далі йдуть Фінляндія, США та Франція, на 15-й позиції — Чехія, на 17-й — Німеччина, на 32-й — Польща, 35-й — Японія, 51-й — Китай. У рейтингу глобалізації, який складають експерти журналу Foreign Policy, беруть участь 62 країни світу, що об’єднують 85% населення земної кулі та понад 90% світової економіки. При складанні рейтингу аналітики враховують чотири основних параметри. Це економічна інтеграція — обсяг міжнародної торгівлі, інвестицій та різного роду виплат (у тому числі зарплат), що здійснюються з перетинанням державних кордонів; персональні контакти — зокрема, міжнародні поїздки і туризм, обсяг міжнародних телефонних переговорів, поштових відправлень та переказів. Крім того, враховується кількість користувачів Інтернету і кількість інтернет-серверів, а також залученість країни в міжнародну політику, зокрема членство у міжнародних організаціях та кількість посольств.