Нормативно-правова база двосторонніх відносин

Характер відносин між двома країнами у будь-якій сфері визначається наявністю міжнародно-правової бази, яка й характеризує глибину цих відносин. В переломний момент досягнення Україною державного суверенітету одним із найбажаніших партнерів стала Федеративна Республіка Німеччина, яка також була зацікавлена в розширенні обопільних зв’язків у всіх сферах.

Доречним буде виділити основні етапи в історії розвитку українсько-німецьких відносин.

Значна кількість нормативно-правових актів українсько-німецького двостороннього співробітництва складається з угод, домовленостей та програм, укладених на міжвідомчому рівні.

Основними критеріями періодизації є комплекс завдань та конкретний зміст двосторонніх, насамперед, політичних зв’язків між Україною й Німеччиною. Враховуючи вищесказане, доцільним представляється виділити такі етапи: 1991-1994 рр. – період президенства Л.Кравчука (), Л.Кучми (1994-2005 рр.), В.Ющенка (2005-2010 рр.) та В.Януковича (2010 р. – до сьогодні).

Порівняно з іншими західними державами, Німеччина почала приділяти Україні значно більше уваги ще тоді, коли на офіційному рівні про її державну незалежність ще навіть не йшлося[24]. Бонн був першою столицею Заходу, яка відкрила Генеральне консульство своєї держави у Києві 1 серпня 1989 р. Після проголошення незалежності України Німеччина у числі перших держав світу 26 грудня 1991 р. визнала нашу країну[7]. Першим серед зарубіжних керівників, які відвідали Україну з офіційним візитом, був тогочасний віце-канцлер ФРН Г.-Д.Геншер. Дипломатичні відносини між незалежною Україною та об’єднаною Німеччиною офіційно було встановлено 17 січня 1992 р. Послом у нашій країні був призначений відомий дипломат граф Хеннеке фон Бассевітц, перший в Україні посол іноземної держави. Його наступником на цьому посту пізніше став д-р А.Арно, а в березні 1996 р. послом у нашій країні був призначений Е.Гайкен, який перебуває на цій посаді й по сьогодні. Таким чином, закладалася першооснова співпраці, в якій була взаємозацікавленість.

Продовжуючи розвиток контактів по висхідній у квітні 1991 р. відбувся офіційний візит Голови Верховної Ради України Л.М.Кравчука до ФРН, у ході якого відбулися зустрічі з Федеральним канцлером Г.Колем та членами Бундестагу. У грудні того ж року ФРН відвідав міністр закордонних справ України А.Зленко. Ці перші контакти дали змогу з’ясувати вихідні моменти співпраці й намітити перспективи[37].

Проте період 1991-1992 рр. не приніс бажаних результатіву сфері формування договірної бази двосторонніх відносин. У лютому 1992 р. відбувся перший закордонний візит новообраного Президента України Л.М.Кравчука. Він був саме до ФРН. Під час зустрічей не було укладено чинних угод, визначалися лише можливі напрями співпраці на майбутнє [29]. Саме тоді об’єднана Німеччина разом з іншими країнами Заходу певний час розглядала вирішення європейських проблем, а також формування відносин з Україною та іншими країнами СНД через призму відносин з Москвою. Україні також як новому суб’єкту міжнародних відносин необхідний був час для визначення тенденцій у процесі державотворення та напрацювання зовнішньополітичних пріоритетів[6].

Наприкінці 1992 р. урядові кола Німеччини остаточно визначилися у помилковості щодо орієнтації виключно на Росію і підсумували, що відносини з Україною необхідно розглядати як окремий і самостійний напрям німецької зовнішньої політики. У Бонні розуміли, що без суверенної України неможливо зберегти той стан речей, який склався в Європі після об’єднання Німеччини, розпаду Організації Варшавського Договору, а потім і СРСР[25]. Враховуючи нові геополітичні реалії, урядові кола обох держав прийшли до розуміння необхідності позитивних зрушень у формуванні політико-правових засад двосторонніх відносин.

Аналізуючи період кінця 1992 – початок 1993 рр., можемо констатувати конструктивність і більш повне врахування інтересів обох держав у їх відносинах. Для розвитку економічного співробітництва з Україною з 1992 р. діє Міжурядова німецько-українська рада з питань співробітництва. Вона складається з робочих груп у галузях сільського господарства й переробки продуктів харчової промисловості, машинобудування й конверсії, хімічної, нафтопереробної і фармацевтичної промисловості, металургії, інфраструктури й телекомунікацій, а також банківської справи. Створено також робочу групу з питань співробітництва у галузі енергетики [25].

Що стосується політичних відносин з нашою країною, то ФРН як активний член світового співтовариства чітко реагує на зміни геополітичної ситуації в Європі та у світі. В цьому розумінні 1993 р. став переломним для України. Провідні країни світу відмовилися від силового тиску на Україну стосовно необхідності її відмови від ядерної зброї, почали враховувати її політичні і навіть економічні інтереси, пропонувати певну фінансову компенсацію і підтримувати вимоги України у відносинах з Росією[19].

Україна почала визнаватися іншими державами як суб’єкт міжнародної політики. В цей період між нашою країною та Німеччиною підписано чимало важливих угод, відбувся обмін візитами високих урядових та парламентських делегацій.

Велике значення для України мав візит до нашої країни Федерального канцлера Німеччини д-ра Г.Коля 9-10 червня 1993 р. Під час візиту його супроводжували федеральні міністри: господарства – д-р Г.Рексродт, транспорту – М.Віссманн, наукових досліджень та технологій – д-р П.Крюгер, а також група представників ділових та фінансових кіл ФРН. Відбулись їх переговори та зустрічі з Президентом України Л.М.Кравчуком, Прем’єр-міністром України Л.Д.Кучмою, головою Верховної Ради І.С.Плющем[23].

У ході візиту 9 червня 1993 р. відбулося підписання Спільної декларації “Про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччиною”, що засвідчило якісно новий рівень українсько-німецьких взаємин [26].

У статті 10 Декларації зазначено, що Україна та Німеччина прагнуть до широкого економічного співробітництва. Інтенсифікації економічних стосунків має слугувати Бюро представника німецької економіки в Україні, а також відкриття відповідного бюро України в Німеччині. Оцінюючи Спільну декларацію, Президент України Л.Кравчук відзначав, що її підписання відкриває “новий етап у розвитку відносин між Україною та Німеччиною”, надає “нової якості українсько-німецькому співробітництву, створює належну договірно-правову базу для зміцнення нашої співпраці у політичній, економічній та культурній сферах”[26].

У ході цього візиту, 10 червня 1993 р., було підписано Договір між Україною та ФРН про розвиток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки [11]. З української сторони його підписав віце-прем’єр-міністр В.Пинзеник, а з німецької – міністр економіки ФРН Г. Рексродт. У договорі зазначається, що існує обопільна зацікавленість у розвиткові торгівлі та наукових контактів на основі національного законодавства і відповідно до міжнародних зобов’язань. У зв’язку з підписанням усього договору втрачають чинність у відносинах між Україною та ФРН домовленості за подібним договором між СРСР та ФРН від 9 листопада 1990 р.

Формуючи договірно-правову базу, Німеччина та Україна зафіксували право на вільний вибір форм економічного співробітництва. У межах своїх можливостей Бонн та Київ зобов’язалися вжити відповідних заходів сприяння з метою диверсифікації та якісного вдосконалення товарообігу. Сюди належать сприяння участі в ярмарках, виставках, проведенні науково-практичних семінарів, курсів підвищення кваліфікації тощо. Відповідно до чинного законодавства кожної країни, не підлягають ніяким обмеженням на території партнера спільне підприємництво, спеціалізація, ліцензійні угоди, а також інші форми капіталовкладень.

Загалом, у ході візиту офіційної делегації Німеччини до нашої країни було підписано 10 угод і домовленостей, які становили 43,4 % від усього обсягу українсько-німецьких міждержавних угод, підписаних до початку 1994 р.

Таким чином упродовж 1991-1994 рр., у ході президенстваЛ.Кравчуказакладено фундамент договірно-правової бази українсько-німецьких економічних, політичних відносин.

1994 р.. починаються роки президентства Л.Кучми. Протягом 1994-1995 рр. Україна була змушена долати внутрішні політичній економічні кризові явища, які негативно відбивалися наміжнародному авторитеті та безпосередньо на рівні українсько-німецького співробітництва. Кризові явища в уряді, непослідовність законодавства, невизначеність з питань роздержавлення та приватизації, гіперінфляція призвели до того, що німецька сторона на 1 березня 1994 р. не ратифікувала кожну четверту угоду. Договір про сприяння та взаємнийзахист інвестицій не був ратифікований обопільно[30].

І все ж потрібно сказати, що Україна гідно вийшла з цього скрутного становища. Починаючи з кінця 1994 р. запроваджується низка заходів щодо зниження інфляції та фінансової стабілізації[38].Важливий період встановлення постійних зв’язків парламентарів України та Німеччини припадає на час після проведення виборів у 1994 р.

Дострокові вибори до Верховної Ради України відбулися 27 березня 1994 р. Важливою внутріполітичною подією у ФРН стали другі в історії після об’єднання країни вибори до Бундестагу 16 жовтня 1994 р.[18]

У другій половині 1994 р. ФРН головувала у керівних структурах Європейського Союзу. Саме з її ініціативи був підписаний Договір про партнерство та співробітництво України з Європейським Союзом[34]. З того часу Німеччина активно підтримує нашу країну у відносинах з європейськими організаціями. Верховна Рада України 10 листопада 1994 р. ратифікувала цю угоду [34].

1994 р. позначився важливими змінами у внутрішній і зовнішній політиці України й Німеччини. Відбулися президентські вибори в Україні та парламентські в Німеччині. Обраний в 1994 р. президент України Л. Кучма визначив Німеччину як найважливішого західного партнера після США. Розуміння й визнання знайшли в уряді Німеччини послідовне продовження політики стабілізації, розпочатої в 1994 р. українським урядом, його зусилля щодо поліпшення ситуації в соціальній та економічній сферах.

Послідовно дотримуючись позиції щодо розбудови загальноєвропейської безпеки, Україна продовжувала проводити конструктивну лінію в питанні ядерного роззброєння. В свою чергу, Німеччина продемонструвала розуміння і такт у проблемі набуття нашою країною без’ядерного статусу. Високу оцінку отримали приєднання України до програми “Партнерство заради миру”, договору про нерозповсюдження ядерної зброї та підписання Меморандуму про гарантії безпеки.

Повільне налагодження контактів між парламентами України та ФРН обмежувало ефективність політичного співробітництва двох країн на загальноєвропейському рівні. В першій половині 1995 р. об’єктивна потреба встановлення прямих особистих зв’язків між нашими парламентаріями стала невідкладною. Голова Верховної Ради України О.Мороз на запрошення Голови Бундестагу Р.Зюсмут 25 квітня 1995 р. прибув з офіційним візитом на чолі парламентської делегації у ФРН. Цей візит мав особливе значення у контексті налагодження ефективного механізму співробітництва між парламентами наших країн. Правову основу для цього складала стаття 7 Спільної декларації 1993 р., яка передбачає, що “обидві сторони особливу увагу приділятимуть розвитку міжпарламентських зв’язків та обмінів”[8].

За кілька днів візиту делегація Верховної Ради провела понад 25 зустрічей з провідними німецькими політиками, які мають вплив на визначення курсу ФРН стосовно України. На той час Бундестаг Німеччини випередив Верховну Раду України у створенні функціональної структури міжпарламентського співробітництва. О.Мороз мав зустріч із Г.Вайскірхеном – головою групи депутатів Бундестагу “Німеччина – Україна”. Було погоджено про утворення подібної групи у нашому парламенті. У червні 1995 р. депутати, що входять до цієї групи, побували в Україні. Під час зустрічей були визначені пріоритетні напрями співробітництва між законодавчими органами обох країн. Особливе значення мало узгодження процесу ратифікації найважливіших документів, спрямованих на розвиток партнерських відносин, створення функціонального механізму регулярних консультацій[7].

Новим імпульсом для активізації українсько-німецьких економічних зв’язків став офіційний візит новообраного Президента України Л.Кучми до ФРН 3-6 липня 1995 р. На цей час наша держава мала цілком позитивний імідж, створений спільними зусиллями й дипломатії, державних, промислових, фінансових кіл за 4 роки незалежності. Федеральний канцлер Німеччини Г.Коль, інші керівники держави, представники майже всіх впливових партій підтвердили зацікавленість ФРН в існуванні на карті Європи міцної незалежної України, в її подальшому утвердженні у політичному, економічному та правовому європейському просторі [7].

У програмі перебування Президента України у ФРН значну увагу було приділено вирішенню пріоритетних економічних та фінансових проблем. Усвідомлюючи нагальну необхідність конкретизації двостороннього співробітництва, голова Федерального уряду ФРН запропонував утворити нову форму українсько-німецьких міжурядових контактів – регулярний обмін міжвідомчими делегаціями, які визначатимуть шляхи та пріоритетні ділянки розвитку двосторонньої співпраці, насамперед в економічній сфері.

У 1995 р. відбулася ще одна важлива подія: Україна була прийнята до Парламентської Асамблеї Ради Європи. 26 вересня наша країна отримала рекомендацію на вступ до цієї впливової загальноєвропейської організації. Це дало можливість українським парламентарям ширше розвивати співробітництво із колегами з інших європейських країн, особливо німецькими. Розширенню співпраці посприяло також обрання народного депутата України Б.Олійника одним із заступників Президента ПАРЄ Л.Фішер[35].

У першій половині 1996 р. українсько-німецький міжпарламентський діалог відбувався на тлі прийняття нової Конституції України. Прийняття цього важливого документа було високо оцінено іноземними країнами, що засвідчило підтримку нашої країни.

Зустрічаючись 17 травня 1996 р. з керівником зовнішньополітичного комітету Бундестагу К.-Хорнхусом, Голова Верховної Ради України О.Мороз висловив вдячність за цілковиту підтримку Німеччиною вступу нашої країни до Ради Європи. Значення українсько-німецьких міжпарламентських зв’язківзасвідчує той факт, що робоча депутатська група “Україна – Німеччина” – найчисельніша у Верховній Раді.

Подальшому розвитку українсько-німецького міжпарламентського діалогу сприяли зустріч О.Мороза з Головою Бундестагу Р.Зюсмут у Будапешті 7 червня 1996 р. під час засідання Парламентської Асамблеї ОБСЄ та офіційний візит спікера Бундестагу ФРН в Україну 22-23 липня 1996 р. Міжпарламентське співробітництво України та Німеччини створює фундамент для подальшої розбудови міждержавних відносин. Робочі групи в парламентах мають вивести співробітництво наших країн на якісно новий рівень у всіх аспектах міждержавних відносин.

У 1996 р. продовжується активна співпраця і між виконавчими гілками влади України та ФРН. 2-4 вересня відбувся другий офіційний візит на найвищому рівні Федерального канцлера Німеччини Г.Коля до України. Крім Києва, офіційна делегація побувала в Одесі, де відбулася зустріч з мером міста Е.Гурвіцем та підприємцями Одеси. Разом із Федеральним канцлером Україну відвідала група представників ділових кіл ФРН, які мали змогу зустрітися з українськими колегами. Під час переговорів Г.Коля з Президентом України Л.Кучмою, Прем’єр-міністром П.Лазаренком, Головою Верховної Ради О.Морозом ішлося про архітектуру європейської безпеки, економічні реформи, інвестиційну політику, питання облаштування німців, виселених з України за часів тоталітаризму.

За підсумками візиту Г.Коля до нашої країни сторони підписали такі документи: Договір про співпрацю у справах осіб німецького походження, які мешкають в Україні[11]; Спільну заяву урядів України та ФРН про посилення співпраці для підтримання реформ в Україні[27]; Угоду про співпрацю між Держтелерадіо України та другим каналом Німецького телебачення (ЦДФ); Протокол про обмін ратифікаційними грамотами щодо угоди про уникнення подвійного оподаткування. Сторони відзначили, що й надалі підтримуватимуть постійні контакти, у тому числі й у вигляді регулярних телефонних розмов. Буде продовжено й практику обміну урядовими делегаціями. Лейбмотивом візиту, як і всього розвитку двосторонніх відносин за останні роки, стала фраза Федерального канцлера ФРН: “Україні потрібна Європа, а Європі потрібна Україна”. Г.Коль також зазначив, що Україна має в очах Німеччини своє особливе місце і свою особливу цінність, що Німеччина розвиває відносини з нашою країною тому, що вона – частина міжнародного співтовариства та суб’єкт міжнародних відносин [1].

Періодом активної планомірної роботи над реалізацією раніше досягнутих домовленостей українсько-німецького співробітництва на вищому рівні став 1997 рік, який засвідчив високий рівень інтенсивного політичного діалогу між керівництвом обох держав.

Офіційний візит у квітні 1997 року міністра закордонних справ Г.Удовенка до Німеччини, підписання Україною у липні того ж року Хартії про особливе партнерство з усіма країнами Північно-Атлантичного Союзу, схвальна оцінка цієї події лідерами країн-членів альянсу, зокрема Німеччини, свідчить про те, що Україні вдалося, залишаючись позаблоковою державою, зробити правильний вибір у власній зовнішній політиці, забезпечити прихильність своїх західних партнерів та повагу і толерантне ставлення з боку всіх країн СНД. Плідно працюють наші держави і в рамках багатосторонньої дипломатії. Регулярними стають політичні консультації з різних питань діяльності ООН, ОБСЄ, Ради Європи та інших міжнародних організацій і структур[50].

Продовженням активної співпраці України та Німеччини можна вважати перший офіційний візит Федерального Президента ФРН Р.Герцога до нашої країни 4-6 лютого 1998 р. Федеральний Президент Німеччини не є главою виконавчої влади країни і не має повноважень на ведення економічних чи політичних переговорів. Він має лише право від імені федерації підписувати міжнародні договори. Тож у ході візиту в Україну не було підписано офіційних угод чи договорів. У кінці візиту Р.Герцог зазначив: “Я тут, отож курс настратегічне партнерство між Україною та Німеччиною залишається незмінним” [48].

Відносно підтримки Німеччиною України на шляху інтеграції до євроатлантичних структур, Федеральний президент висловив переконання, що Україна здатна з часом досягти стандартів Європейського Союзу, зокрема, в галузях економіки, прав людини, і в цьому вона може розраховувати на допомогу Німеччини. Особлива увага під час зустрічі на найвищому рівні була приділена питанню поглиблення правового співробітництва між двома країнами.

Очевидним було й те, що Федеральний Президент, перебуваючи вперше на українській землі, побачив ті труднощі, котрі ми зараз переживаємо, проте він зауважив, що не хотів би лишній раз про них згадувати, краще намагатись їх подолати. “Ми оцінюємо Україну належним чином, незважаючи на всі негаразди, котрі вона нині намагається вирішити, скільки Україна лишається стабілізуючим чинником в Європі. Я вірю в успіх України. Підстави для такої впевненості – рішучість дій її Президента та уряду”, – заявив Р.Герцог.

Цей візит дав поштовх для динамізації економічних зв’язків між Україною та Німеччиною. 28-29 травня 1998 р. відбулися перші українсько-німецькі консультації на найвищому рівні. Центральною темою переговорів було розширення та поглиблення двосторонніх економічних відносин, які, на жаль, поки що відстають від українсько-німецького діалогу в політичній сфері[25].

Уже сам факт запровадження механізму двосторонніх консультацій – ще одне переконливе свідчення того, якої підвищеної уваги надають у ФРН співробітництву з нашою країною. Досить сказати, що подібну форму двостороннього співробітництва Німеччина має з Росією, Польщею та Францією.

Консультації відбували за так званим галузевим принципом – у секціях: з питань економіки, фінансів, військово-технічного співробітництва, боротьби з організованою злочинністю, культурних зв’язків та гуманітарних проблем. З української сторони у роботі секцій взяли участь віце-прем’єр-міністри В.Смолій та С.Тигипко, Секретар Ради Національної безпеки та оборони В.Горбулін, міністри, голови держкомітетів та інші посадові особи. Під час переговорів були визначені конкретні кроки на шляху поглиблення двостороннього співробітництва, обговорені питання налагодження тісніших контактів України з Європейським Союзом та іншими європейськими структурами, де ФРН відіграє помітну роль[37].

У ході консультацій українська сторона підтвердила незмінність курсу на здійснення демократичних перетворень і ринкових реформ. З боку німецького керівництва булла підтверджена підтримка України як важливої складової європейської спільноти. Так, зокрема, під час прес-конференції Федеральний канцлер Г. Коль відзначив, що незалежність, збереження територіальної цілісності України має надзвичайно важливе значення для майбутньої архітектури Європи. З цим фактом, а також з виконанням уже існуючих домовленостей між Україною та ЄС, Україною і НАТО пов’язані, на думку Федерального канцлера, нові прагматичні кроки до асоційованого членства України в Євросоюзі. “І ви, панове Президенте, знаєте, що Німеччина завжди була адвокатом України у європейських установах”, – додав Г. Коль.

Про ексклюзивність такого формату двостороннього діалогу свідчить той факт, що крім України, ФРН регулярно проводить аналогічні консультації лише з Францією, Польщею та Росією. Останні дві країни також вписуються в систему подібного формату політичного діалогу України. Тим самим двосторонні відносини стають важливою складовою розбудови нової об’єднаної Європи.

“Важливим етапом як у двосторонніх відносинах, так і в загальному контексті відносин з Європейськими державами” назвав тодішній Президент України Л.Кучма другу українсько-німецьку консультативну зустріч, що відбулася 8-9 липня 1999 р. у столиці нашої країни. Участь у консультаціях узяв новий Федеральний канцлер ФРН Г.Шрьодер, обраний на цю посаду 27 вересня 1998 р. Г.Шрьодер заявив: “Політика Німеччини щодо України не зміниться. Я буду продовжувати курс відносин, намічений попереднім урядом на чолі з Г.Колем. На переговорах у Києві німецького канцлера супроводжували чотири федеральні міністри: Ю.Тріттін (екологія), О.Шілі (внутрішні справи), В.Мюллер (економіка) та Р.Шарпінг (оборона), а також 34 високопоставлені керівники німецьких підприємств. У центрі розмов між представниками урядів були економічні відносини, енергополітика в нашій країні, миротворча місія у Косово, наближення України до Європейського Союзу. З приводу цього Г.Шрьодер зазначив: “Стратегія наближення України до ЄС буде розроблена до кінця 1999 року”[9].

Вагомими подіями в двосторонніх взаєминах був насичений і наступний рік. Так, зокрема, 11–12 липня 2000 р. в Лейпцигу проходили треті українсько-німецькі політичні консультації на найвищому рівні [24, с. 4]. Вони розпочалися із зустрічі Президента України Л. Кучми та Федерального канцлера ФРН Г. Шредера у вузькому колі. Водночас у семи секціях стартували переговори української і німецької офіційних делегацій. Обговорювалися проблеми зовнішньої політики та культурного співробітництва, економічної та фінансової співпраці, в тому числі, в рамках міжнародних інституцій, перспективи подальшого співробітництва в сільському господарстві, боротьбі з організованою злочинністю, питання екології та проблеми ядерної енергетики, військове та військово-технічне співробітництво [16]. Отже, створення інституту міжурядових консультацій стало помітним явищем в політичній сфері. Той факт, що подібний механізм застосовується у відносинах з небагатьма країнами, засвідчує неабияке значення України для Німеччини.

На початку червня 2001 р. Голова Верховної Ради України І. Плющ удруге за два роки здійснив візит до Німеччини. Під час переговорів, зокрема, було констатовано, що недостатньо послідовна робота з наповненням конкретним змістом уже існуючих домовленостей досить часто приводить до низької ефективності, насамперед, економічної складової українсько-німецького співробітництва. Німецька сторона вже традиційно наголошувала, що “європейські двері для України відкриті, але від України залежить наскільки широко вони будуть відкриті”.

Можна сказати, що розвиток міждержавних відносин за роки президентства Л. Кучми(1994-2005 рр.) дуже сприяв покращенню соціальних, технічних та економічних відносин. Було визначено пріоритетні напрями співробітництва між законодавчими органами обох країн. Також ФРН підтримала Ураїну у розвитку відносин з іншими державами, про це свідчить підписання Договору про партнерство України з ЄС та Хартії про партнерство з країнами Північно-Атлантичного Союзу. Велика кількість консультаційних зустрічей, а також візит федерального президента ФРН Р.Герцога дали поштовх для динамізації економічних та політичних міждержавних відносин.

За роки правління третього президента незалежної України В. Ющенка (2005 – 2010 рр.) було укладено низьку угод та договорів: Угода про перевезення військових вантажів та персоналу через територію України від 12.07.2006;Спільна заява про продовження співробітництва щодо перепідготовки кадрів для сфери підприємництва України між Урядом України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина від 09.11.2007;Угода про стратегічне співробітництво між Державною адміністрацією залізничного транспорту України та Акціонерним товариством "Німецькі залізниці" в галузі залізничного транспорту від 15 липня 2009р.

Впродовж першого робочого візиту Президента України Віктора Ющенка до ФРН 8-9 березня 2005 р., під час його переговорів з Федеральним Канцлером Німеччини Герхардом Шрьодером було домовлено про створення Групи високого рівня з економічного співробітництва (далі – ГВР). На даний час проведено 4 засідання ГВР щодо проблемних питань, останнє з яких відбулося 29 квітня 2009 р. в Києві.

Діяльність ГВР здійснюється у рамках робочих груп за наступними напрямками: житлово-комунальне господарство, енергетика, вугільна промисловість, авіація та космос. Посольство Німеччини регулярно організовує зустріч "Представників економіки". При посольстві функціонує спеціальний відділ, який замається економічним аналізом та співпрацею. Громадська організація "Українсько-Німецький Форум" очолювана Анатолієм Кінахом проводить регулярні зустрічі представників бізнесу, чиновників.

Політика Віктора Ющенка була спрямована саме на економічниій розвиток відносин між ФРН та Україною. Ця спрямованість сприяла розвитку відносин не тільки в економічній, а й у політичній, культурній та технічній сферах.

2010 р. починаються роки президентства В. Януковича. 30 серпня 2010 р. стався перший візит Віктора Януковича до Німеччини. У ході візиту Янукович зустрівся з Федеральним канцлером Німеччини Ангелою Меркель, Федеральним президентом Німеччини Крістіаном Вульфом, віце-канцлером, Федеральним міністром закордонних справ Ґідо Вестервелле.

Також йшлося про сподівання України вже найближчим часом укласти Угоду про асоціацію з Євросоюзом, створення поглибленої зони вільної торгівлі та започаткування безвізового режиму з країнами Євросоюзу. Крім того, президент наголосив, що дуже важливо, аби у новій стратегічній концепції НАТО, розробка якої є на етапі завершення, "такі позаблокові країни, як Україна, знайшли там своє місце у створенні безпекової європейської системи". У свою чергу Меркель зауважила, що німецька сторона також зацікавлена в тому, щоб Україна знайшла баланс у відносинах між Росією і Євросоюзом. Під час зустрічі глава України також зазначив, що бачить Німеччину партнером майбутньої реконструкції української газотранспортної системи і запросив ФРН інвестувати в цей проект.

Міждержавні зв’язки між Україною та Німеччиною, починаючи з президентства В.Януковича (2010 р. – до сьогодні) здійснюється у трьох стратегічних напрямках двосторонньої співпраці: підтримка Федеративною Республікою процесу реформ в Україні; співпраця в галузі транспортування енергоносіїв, зумовленою політизацією торгівлі енергоносіями та зростанням геостратегічного значення країн-експортерів та країн-транзитерів енергоресурсів; співробітництво нашої держави й ФРН у євроінтеграційному напрямку[36].

Наразі триває підготовка до підписання нових двосторонніх документів, зокрема міждержавної угоди про соціальне забезпечення, міжурядової Угоди про співробітництво у боротьбі з організованою злочинністю, тероризмом та іншими тяжкими злочинами тощо.[36]

Це можна як висновок щодо етапу президентства В.Януковича. А спочатку додай аналіз документів, що були підписані з ФРН з 2010 р.

Отже, підсумовуючи, потрібно зазначити наступне. Формування нормативно-правової бази двосторонніх відносин України та ФРН відбувалося поетапно, кожний з етапів має певні характерні риси та особливості. Упродовж 1991-1994 рр., у ході президентства Л.Кравчука було закладено фундамент договірно-правової бази українсько-німецьких економічних, політичних відносин. Були підписані такі важливі документи, як Спільна декларація про основи відносин між Україною та Федеративною Республікою Німеччина [26]; Договір між Україною та ФРН про розви­ток широкомасштабного співробітництва у сфері економіки, промисловості, науки і техніки[11]; Угода між Кабінетом Міністрів України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про фінансове співробітництво[33]; Угода між Україною і Федеративною Республікою Німеччина про сприяння здійсненню і взаємний захист інвестицій[30]. Розвиток міждержавних відносин за роки президентства Л. Кучми (1994-2005 рр.) дуже сприяв покращенню соціальних, технічних та економічних відносин. Було визначено пріоритетні напрями співробітництва між законодавчими органами обох країн. Також ФРН підтримала Україну у розвитку відносин з іншими державами, про це свідчить підписання Договору про партнерство України з ЄС та Хартії про партнерство з країнами Північно-Атлантичного Союзу. Велика кількість консультаційних зустрічей, а також візит федерального президента ФРН Р.Герцога дали поштовх для динамізації економічних та політичних міждержавних відносин. Політика Віктора Ющенка була спрямована саме на економічний розвиток відносин між ФРН та Україною. Ця спрямованість сприяла розвитку відносин не тільки в економічній, а й у політичній, культурній, та технічній сферах. Міждержавні зв’язки між Україною й Німеччиною, починаючи з президентства В.Януковича (2010 р. – до нині) здійснюється у трьох стратегічних напрямках двосторонньої співпраці: підтримка Федеративною Республікою процесу реформ в Україні; співпраця в галузі транспортування енергоносіїв, зумовленої політизацією торгівлі енергоносіями та зростанням геостратегічного значення країн-експортерів та країн-транзитерів енергоресурсів; співробітництво нашої держави й ФРН у євроінтеграційному напрямку.

Отже, українсько-німецький діалог має об’ємну договірно-правову базу, яка налічує понад 100 документів. Аналіз нормативно-правової бази українсько-німецького двостороннього співробітництва доводить, що більшу кількість міждержавних угод становлять саме договори, спрямовані на розвиток економічної сфери.