Трансформація кредитної системи в перехідній економіці

Для нормального функціонування економіка потребує фінансової системи, яка спрямовує кошти від людей, що їх заощаджують, до людей, які забезпечують продуктивне застосування цих коштів як інвестицій. Економічний аналіз складових фінансової системи свідчить, що в ній багато типів інститутів: банки, страхові компанії, взаємні фонди, ринки акцій і облігацій тощо. Всі ці інститути регулює уряд. За дослідженнями Ф.Мишкіна, фінансування виробничої діяльності фірм у світовій практиці відбувається головно зовнішніми залученими коштами. Найважливішим джерелом для фінансування ділової активності фірм індустріальних країн є позики банків (понад 60% у США), які забезпечують у 25 разів більше фінансових ресурсів, ніж ринок акцій.

У разі переходу до ринкової економіки найважливішим фактором є організація ефективної системи управління грошово-кредитними відносинами і побудова найраціональнішого кредитного механізму, спрямованого з одного боку, на відновлення виробництва, з іншого, - на задоволення потреб банківської системи в мінімізації ризиків і забезпеченні прибутковості. Розвиток кредитної системи повною мірою визначений економічною ситуацією в державі. Кожному етапу економічного розвитку господарства відповідає свій тип організації кредитної справи, своя структура кредитної системи, тобто свій кредитний механізм.

Вітчизняна економіка, запозичуючи досвід розвитку ринкових засад взаємовідносин між суб’єктами господарювання та державою з зарубіжних країн, та наявність у ній нерозвинутих ринків інших джерел фінансування (фондовий ринок тощо), перебуває у ще більшій залежності від ринку банківських позик. Це і робить банки такими важливими для нормального функціонування фінансової системи та підтримання ділової активності фірм. Кредит являє собою форму трансформації грошового капіталу в позичковий і виражає відносини між кредиторами і позичальниками. Крім того, кредит забезпечує вплив на швидкість обороту грошей, вирішує проблему неплатежів та прискорює процес виробництва та реалізації матеріальних благ.

Сучасна ситуація в Україні свідчить, що кредити не завжди стимулюють економічний розвиток. Головна причина такого стану - недосконалість і непрогнозованість економічної політики держави, яка впливає на вартість грошей, тобто визначає рівень процентних ставок. Інструмент комерційного кредиту – вексель – в Україні не знайшов належного застосування. Головна причина цього – є недосконалість законодавчих актів, які регулюють вексельний обіг. В Україні стає актуальним споживче довготермінове кредитування на будівництво житла. Вирішити проблему житлового будівництва тільки бюджетними асигнуваннями у найближчі роки неможливо. Тому потрібно залучити використання фінансового потенціалу комерційних банків через споживче кредитування, поширене в зарубіжній практиці. Наприклад, у США щорічно населенню надають кредитів для купівлі нерухомості на суму, яка перевищує 800 млрд. дол. В Україні сьогодні реальне спрацювання основних засобів у провідних галузях сягає 60-70%. Тому одним із шляхів вирішення проблеми залучення значних капіталовкладень є розвиток лізингового кредиту. Однак на його розвиток не спрямовані податкове, митне законодавство. Внаслідок цього міжнародний лізинг на території України практично не розвивається. На кінець 1997 р. його частка у загальному обсязі експорту – імпорту послуг України становила 1%. Водночас з загального обсягу інвестицій у Великобританії на лізингові операції припадає 37%, в Італії й Швеції – майже по 15, у Чехії – 20%.

Причиною надзвичайно складної ситуації щодо виплати платежів з державного боргу є відсутність у минулому будь-яких розрахунків допустимих сум запозичень, які вони спроможні повернути. Було проігноровано досвід світової практики, згідно з яким уважають, що коли обсяг державного боргу досягне 50% ВВП, то виникне загроза для економічної незалежності будь-якої країни. Показники ж співвідношення державного боргу до обсягу ВВП у 1998-99 рр. становили 52,5 та 64,3%, відповідно.

Кредитна діяльність для банківської системи є найризиковішою: обсяг проблемних кредитів комерційних банків становить 1\4 від усіх кредитів. Оптимальною ж з погляду результатів є така діяльність банку, яка зменшує кількість ризикових операцій і забезпечує високий рівень дохідності. Кредитний ризик визначений імовірністю того, що позичальник не зможе або не захоче виконати свої зобов’язання перед банком, обумовлені кредитною угодою.

Недосконалість законодавчих норм зумовлює негативні результати у сфері кредитування. Наприклад, неофіційна статистика свідчить, що понад 50% проблемних кредитів є наслідком видачі їх за умов, що не суперечать чинному законодавству, та все ж їм був притаманний значний ризик щодо своєчасного погашення. Тому здатність держави контролювати та зменшувати кредитні ризики є надзвичайно важливим аспектом розвитку банківської системи.