Способи захисту прав суб'єктів господарювання і споживачів

Важливим шляхом захисту є визнання наявності або відсутності прав,

оскільки таке визнання є необхідною передумовою для визначення правомірності поведінки порушника права. Так, наприклад, держава визнає право підприємців без обмежень самостійно здійснювати будь-яку підприємницьку діяльність, не заборонену законом. Це визнання обумовлює можливість захисту зазначеного права від будь-яких порушень.

Акти органів державної влади та органів місцевого самоврядування,

інших суб'єктів, що суперечать законодавству, ущемляють права та законні інтереси суб'єкта господарювання або споживачів, у судовому порядку повністю або частково визнаються недійсними. З підстав, передбачених законом, суд може визнати недійсними і господарські угоди.

Поновлення порушених прав може відбуватися шляхом відновлення становища, яке існувало до порушення прав та законних інтересівсуб'єктів господарювання.

Припинення дій, що порушують право або створюють загрозу його порушення, є тим шляхом захисту, до якого слід звертатися перш за все.Чим раніше будуть припинені незаконні дії порушників, тим меншою буде завдана порушеннями шкода. Слід зазначити, що таке припинення може здійснюватися і до вирішення господарським судом спору по суті,

в рамках забезпечення позову.

Ефективним шляхом захисту прав суб'єктів господарювання та

споживачів є присудження до виконання обов 'язку в натурі. Іноді поновити права іншим чином просто неможливо. (Наприклад у випадку порушення зобов'язань щодо поставки унікального несерійного обладнання.)

Учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Відшкодування збитків докладно врегульовано главою 25 цього Кодексу (див. коментар до статей цієї глави).

Штрафними санкціями є господарські санкції у вигляді грошової суми(неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

За порушення господарських зобов'язань до суб'єктів господарювання та інших учасників господарських відносин можуть також застосовуватися оперативно-господарські санкції -заходи оперативного

впливу на правопорушника з метою припинення або попередження повторення порушень зобов'язання, що використовуються самими сторонами зобов'язання в односторонньому порядку. Застосування штрафних та оперативно-господарських санкцій докладно врегульовано главою 26 Кодексу (див. коментар до статей цієї глави).

За порушення встановлених законодавчими актами правил здійснення господарської діяльності до суб'єктів господарювання можуть бути застосовані уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування адміністративно-господарські санкції, тобто заходи організаційно-правового чи майнового характеру, спрямовані на припинення правопорушення, допущеного суб'єктом господарювання, та ліквідацію його наслідків. Застосування адміністративно-господарських санкцій докладно врегульовано главою 27 Кодексу (див. коментар до статей цієї глави).

Для захисту прав суб'єктів господарювання можуть слугувати й

установлення, зміни і припинення господарських правовідносин.

Захист прав суб'єктів господарювання може здійснюватись також

іншими способами, передбаченими законом.

Відповідно до Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання (ч. 4 ст. 13). Існує також чимало інших законодавчих актів, які спрямовані на виконання цього важливого конституційного положення. Однак це ніяк не означає, що суб'єктам господарювання і споживачам у разі порушення їх прав можна поводитися цілком пасивно, лише очікуючи поновлення своїх прав з боку держави. Суб'єкти господарювання і споживачі мають право і повинні активно боротися з порушеннями закону та захищати свої права, використовуючи всі можливості, надані їм відповідним законодавством.

Слід зазначити, що захист прав суб'єктів господарювання є одним з головних напрямів правової роботи. Використання можливостей правової роботи передбачає активізацію дій самих суб'єктів підприємницької діяльності з підвищення рівня реалізації чинного законодавства, спрямованого на захист їх прав і законних інтересів. Здійснення захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів має відбуватися в рамках відповідних процесуальних норм.

Порядок захисту прав суб'єктів господарювання та споживачів визначається цим Кодексом, іншими законами. Так, розділ V Кодексу регулює порядок притягнення до відповідальності порушників законодавства у сфері господарювання. Справи у спорах, що виникають при укладанні, зміні, розірванні і виконанні господарських договорів та з інших підстав, а також у спорах про визнання недійсними актів з підстав, зазначених у законодавстві, розглядаються господарськими судами в порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України [6]. Захист прав суб'єктів господарювання при здійсненні перевірок фінансово-господарської діяльності державними

контролюючими органами здійснюється в порядку, встановленому Указом Президента «Про деякі заходи з дерегулювання підприємницької діяльності» [117]. Суб'єкти господарювання використовують правові норми (у тому числі процесуальні) для захисту своїх прав і законних інтересів в рамках здійснення правової роботи.

Формами захисту є:

· досудова

· судова

· адміністративна

· третейська

· нотаріальна

135. Досудовий порядок регулювання спорів між суб’єктами підприємництва.

Досудовий порядок реалізації господарсько-правової відповідальності, майже повністю відповідає існуючому порядку досудового врегулювання господарських спорів у частині визначення вимог до змісту претензії та відповіді нанеї, порядку надіслання та строків розгляду претензії, інших дій, які повинні вчинити учасники господарських відносин.

Підприємства та організації, які порушили майнові права і охоронювані законом інтереси інших підприємств та організацій, зобов'язані вживати всіх необхідних дій для їх поновлення, не чекаючи пред'явлення претензії чи позову. Це стосується і підприємців — фізичних осіб, оскільки у відповідності зі статтею 1 ГПК України на них також поширюються загальні правила вирішення господарських спорів, пов'язаних із здійсненням ними підприємницької діяльності.

Претензія викладається тільки у письмовій формі у відповідності з вимогами до змісту і основних реквізитів претензії, досить чітко зафіксованих у тексті коментованої статті.

Разом з тим судова практика дозволяє їх дещо конкретизувати, запобігаючи недолікам в оформленні претензій та доборі аргументів при вмотивуванні претензійних вимог.

3. Перш за все, у претензії мають бути вичерпно викладені повні дані про учасників спору.Заявник зобов'язаний навести у претензії повне найменування, поштові і банківські реквізити всіх учасників спору. В претензії з посиланням на законодавство та умови договору викладаються конкретні вимоги до її отримувача про відновлення порушеного права заявника претензії. При цьому претензійні вимоги мають описуватися з посиланням на документи, якими підтверджуються фактичні обставини, що стали підставою для заявлення претензії.

Виклад претензійних вимог у разі коли претензія підлягає грошовій оцінці, має доповнюватися обґрунтованим розрахунком претензійних сум. Розрахунок у переважній більшості не становить труднощів, за

винятком, можливо, досить складних розрахунків у спорах про відшкодування збитків. Тут необхідно залучати значну кількість документів, здійснювати їх обробку, щоб розрахувати суму збитків, які виникли у зв'язку з невиконанням або неналежним виконанням договірних зобов'язань. Слід проаналізувати, порівняти і вивести, наприклад, різницю між одержаними сумами і фактично наданими (одержаними) послугами. Це досить кропітка робота з огляду на кількість документів, що оброблюється під час підготовки претензії.

В обгрунтування претензії заявник має додати до неї необхідний мінімум документів(доказів), які підтверджують заявлені вимоги (в оригіналі або у копії). Наприклад, до претензії, пов'язаної з повною втратою вантажу під час перевезення додаються: оригінал рахунка ітранспортної накладної (або вантажна квитанція, довідка станції відправлення) з відміткоюна ній станції призначення про неприбуття вантажу; розрахунок тощо. До претензії про часткову втрату або пошкодження вантажу приєднуються: оригінал транспортного документа,комерційний акт (рівноцінний акт приймання, коли це допускається відповідними правилами, якщо у складанні комерційного акта відмовлено), рахунок, акт експертизи, витрати наремонт, розрахунок тощо. До претензії про стягнення штрафу за порушення узгодженогоплану перевезень вантажів додаються: облікова картка на даний місяць (планова узгодженазаявка), різноманітні акти, розрахунок суми штрафу.

Щодо подання документів у оригіналі або у копії загальне правило таке: документи мають подаватися в оригіналі, щоб потім не виникла потреба додатково їх надсилати, коли виявиться, що контрагент не має можливості розглянути претензію в копіях. До претензій, які подаються транспортним організаціям, обов'язково додаються документи в оригіналі.

Якщо ж претензія пред'являється кільком сторонам, то другій та іншим сторонам у будь- якому разі надаються належним чином засвідчені копії. Але, як свідчить практика, частіше за все трапляються випадки, коли у долученні до претензії оригіналів документів взагалі немає потреби, оскільки вони є в іншої сторони. У випадках коли до претензії не додаються документи, які є у другої сторони, в ній необхідно вказати на цю обставину.

5. Претензія має бути підписана повноважною особою підприємства, організації або їхпредставником. Не підлягає розгляду за встановленими правилами претензія, підписана особами, до кола повноважень яких заявлення претензій не входить.

Претензія надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку особі, яка має відповідні повноваження. Доказом виконання цих вимог може бути поштова квитанція про те, що за адресою другої сторони прийнято рекомендованим або цінним листом

відправлення та опис вкладення. Коли претензія здається під розписку, то особа, яка її приймає, повинна залишити на примірнику заявника розписку про прийняття претензії і засвідчити її печаткою підприємства.

6. Пред'явлення претензії є суб'єктивним правом юридичних осіб, незалежно від їх формвласності та організаційно- правових форм, а також підприємців - фізичних осіб, у той час якнадання відповіді на одержану претензію в установленому порядку та в установлений строкє їх обов'язком.

У Кодексі встановлено загальний строк для відповіді на претензію в один місяць, який обчислюється з дня її одержання.

Обгрунтованість вимог заявника претензії з'ясовується на підставі доданих до неї документів. Слід враховувати, що інша сторона може запросити заявника надіслати додаткові документи для розгляду претензії по суті. Для пред'явлення цих документів заявнику надається необхідний строк, тривалість якого залежить від кількості витребуваних документів та складності їх підготовки, але він не може бути встановлений меншим за п'ять днів без урахування часу поштового обігу. В цьому разі перебіг строку розгляду претензії зупиняється до одержання витребуваних документів. Якщо додаткові документи у

передбачений строк не надійшли, претензія розглядається за наявними документами.

У процесі розгляду претензії нерідко виникає необхідність у спільних зусиллях для розгляду претензії по суті. Йдеться про звірку фактичних даних та їх об'єктивну спільну оцінку. Наприклад, при розрахунках сторони виставляли одна одній багато рахунків. При цьому мали місце помилки в закритті одних сум іншими. У таких випадках необхідно ретельне дослідження виставлених рахунків, відповідності похідних документів первинним тощо. Дляцього потрібно, щоб сторони підготували взаємоузгоджений документ (зазвичай - акт або протокол звірки взаєморозрахунків). У разі коли одна із сторін не погоджується пристати назапропонований контрагентом варіант (наприклад, акт звірки взаєморозрахунків), він підписується з мотивованими запереченнями проти необгрунтованих вимог контрагента сторони.У таких випадках важливу роль може відіграти експертиза. Однак при цьому варто мати наувазі, що вона є лише одним з доказів, хоча й високого рівня достовірності, але не має абсолютного характеру.

7. На пред'явлену претензію друга сторона зобов'язана дати відповідь, у якій повинна повідомити про визнання (повне або часткове) заявлених вимог. Відповідь подається у письмовій формі (лист, телеграма тощо), а її зміст має відповідати передбаченим статтею вимогам.

Якщо претензія відхилена повністю або частково, заявникові мають бути повернуті оригінали документів, отриманих як додатки до претензії, а також відправлені документи, якими обґрунтовується відхилення претензії, якщо вони відсутні у її заявника.

Відповідь на претензію підписується повноважною особою підприємства, організації або їх представником і надсилається рекомендованим або цінним листом чи вручається під розписку. Інші посадові особи не мають повноважень на підписання відповідей на претензії.

Як уже зазначалося, дотримання строків розгляду претензії та надання відповіді на неїє обов'язком господарюючих суб'єктів. У статті, що коментується, встановлено відповідальність за порушення строків розгляду претензії. Перш за все маються на увазі строки, визначені статтею 7 ГПК, а також інші, коли вони є обов'язковими для сторін і передбаченічинним законодавством. В останньому разі йдеться про строки, встановлені законодавствомпро транспорт і зв'язок. У даній статті передбачається також відповідальність за залишенняпретензії без відповіді.

Повністю обґрунтованими видаються пропозиції юристів — як науковців, так практиків -про необхідність застосування до боржника, що проігнорував претензію кредитора, більш жорстких санкцій майнового характеру. Це не тільки відповідало б духу і змісту господарського законодавства, зокрема статті 6 ГПК, якою передбачено, що підприємства та організації, які порушили майнові права та законні інтереси інших суб'єктів господарського обігу, зобов'язані їх поновити, не чекаючи пред'явлення претензії, а й суспільному інтересу в збереженні стабільності у господарському обороті та зниженні трансакційних витрат суб'єктів господарювання.

На тлі значного звуження застосування процедур досудового врегулювання господарських спорів наведене видається ще більш виправданим і логічним, бо якщо підприємець не звернувся одразу до суду і намагається вирішити наявні розбіжності шляхом зближення позицій сторін, не завантажуючи суди непродуктивною роботою, такий підхід повинен вважатися суспільно прийнятнішим. А тому його опонент, що зайняв неконструктивну позицію і намагається за чужий рахунок вирішити свої господарські негаразди, має відчути реальний тягар негативної суспільної оцінки його дій.

136. Судовий захист прав суб’єктів підприємницької діяльності.

Звернення суб’єктів господарювання до суду з позовом про захист власних прав і законних інтересів є на сьогодні найбільш ефективною формою встановлення порушених прав. Переваги судового захисту очевидні, оскільки суд є незалежним і підпорядковується лише закону.

Діяльність господарського суду з розгляду господарських справ і вирішення господарських спорів розвивається у певній послідовності та складається з окремих стадій, основною з яких є порушення справи.

Господарський суд порушує справи за позовними заявами: – підприємств та організацій, які звертаються до господарського суду за

захистом своїх прав та інтересів, що охороняються законом; – державних та інших органів, які звертаються до господарського суду у випадках, передбачених законодавчими актами України; – прокурорів та їх заступників, які звертаються до господарського суду в інтересах держави. Якщо прокурор звертається до господарського суду в інтересах держави, в позовній заяві має бути зазначено орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних-відносинах. Господарський суд порушує справи про банкрутство за письмовою заявою будь-кого з кредиторів, боржника, органів державної податкової служби або державної контрольно-ревізійної служби.

Позовна заява подається до господарського суду в письмовій формі і підписується керівником підприємства, організації, державного чи іншого органу, іншою особою, повноваження якої визначені законодавством або установчими документами, прокурором чи його заступником, громадянином – суб’єктом підприємницької діяльності або його представником. Позивач (прокурор) зобов’язаний при поданні позову надіслати сторонам копії позовної заяви та доданих до неї документів, якщо цих документів у сторін немає. Зміст позовної заяви та документи, що додаються до неї, визначені відповідно до ст.ст. 54 та 57 Господарського процесуального кодексу України. З позовної заяви до господарського суду сплачується державне мито, розміри якого встановлені Законом України від 11 липня 1995 р. “Про внесення змін і доповнень до деяких законодавчих актів”:

– із позовних заяв майнового характеру – 5 % ціни позову, але не менше 0,25 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян; – із позовних заяв немайнового характеру – 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян; – із заяв у переддоговірних спорах – 6 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розгляду у Вищому господарському суді України, та 5 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, якщо справа підлягає розгляду в інших господарських судах; – із заяв про перевірку рішень – 50 % ставки, що підлягає сплаті при розгляді справи в першій інстанції, а зі спорів майнового характеру – ставки, обчисленої, виходячи з суми, яка оспорюється. Після прийняття заяви суд не пізніше 5 днів від дня її надходження приймає рішення про порушення провадження справ, про що відповідною ухвалою повідомляє позивача і відповідача.

Поряд з цим, відповідно до ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд може:

– визнати недійсним предмет спору;

– виходити за межі позовних вимог з метою захисту інтересів позивача або третіх осіб;

– зменшувати розмір неустойки, яка підлягає стягненню з заінтересованої сторони;

– стягувати в дохід бюджету зі сторони, що порушила терміни розгляду претензії, штраф;

– стягувати в дохід бюджету штраф у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів за ухилення від виконання рішень-господарського суду;

- відстрочити виконання рішення.

Питання про прийняття позовної заяви вирішує суддя. При цьому за наявності обставин, що свідчать про відсутність права на позов (вони зазначені у ст. 62 Господарського процесуального кодексу України), суддя відмовляє в прийнятті позовної заяви. Якщо ж заявник (позивач, прокурор) має право на подання позову, але припустився порушень в його реалізації, тобто не дотримався правил подання позовної заяви, суддя повертає позовну заяву і додані до неї матеріали без розгляду. Підстави для повернення містяться в ст. 63 Господарського процесуального кодексу України. Після усунення допущених порушень заявник може звернутися до господарського суду повторно.

У разі відсутності підстав для відмови в прийнятті позовної заяви чи для повернення її заявникові суддя, прийнявши позовну заяву, не пізніше п’яти днів з дня її надходження виносить ухвалу про порушення провадження у справі, в якій зазначає час і місце проведення засідання господарського суду та дії, які необхідно вчинити сторонам, тощо.

метою забезпечення правильного і своєчасного вирішення господарського спору суддя й сам вчиняє певні дії з підготовки справи до розгляду (наприклад, призначає експертизу, витребує необхідні докази, зобов’язує представників сторін з’явитися на засідання, виконує інші дії згідно зі ст. 65 Господарського процесуального кодексу України).

Основною стадією господарсько-судового процесу є вирішення господарських спорів. Розгляд справ у господарському суді здійснюється суддею одноособово. Для вирішення складних спорів до складу господарського суду вводяться додатково два судді. Разом з тим справу може бути розглянуто і без участі представників сторін.

Порядок ведення засідання визначається суддею, а в разі розгляду справи трьома суддями – суддею, який головує в засіданні. Як правило, справи розглядаються у приміщенні господарського суду, хоча справи, що мають важливе громадське значення, можуть розглядатися безпосередньо на підприємствах та в організаціях.

При розгляді справи господарський суд може зіткнутися з такими обставинами, за яких спір не може бути вирішено в цьому засіданні (неявка сторін, неподання витребуваних доказів та ін.). В такому разі розгляд справи відкладається, і в ухвалі, що виноситься, вказуються час і місце наступного засідання.

В окремих випадках господарський суд не в змозі розглянути справу до вирішення пов’язаної з нею іншої справи або в разі призначення експертизи, надсилання матеріалів до слідчих органів, заміни сторони її

правонаступником. В цих випадках він зупиняє провадження у справі, а потім поновлює його після усунення обставин, які зумовили зупинення.

Від призупинення провадження у справі слід відрізняти припинення провадження, яке має місце з підстав, зазначених у ст. 80 Господарського процесуального кодексу України. Це підстави, які перешкоджають розгляду справи в господарському суді взагалі. Вони нагадують підстави відмови в прийнятті позовної заяви.

Так само залишення позову без розгляду (ст. 81 Господарського процесуального кодексу України) за своїми підставами має багато спільного з поверненням позову (ст. 63 Господарського процесуального кодексу України). Можна говорити про те, що шляхом застосування норм таких процесуальних інститутів, як припинення провадження у справі та залишення позову без розгляду, суддя має можливість виправити помилки, яких він припустився при прийнятті позовної заяви.

Господарський суд розглядає справу протягом 2 місяців і приймає рішення, яке, відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, вступає в законну силу через 10 днів після його прийняття. Рішення приймається в засіданні суддею за результатами обговорення всіх обставин справи, а якщо спір вирішується трьома суддями – більшістю голосів суддів. Рішення повинно за формою та змістом відповідати вимогам ст. 84 Господарського процесуального кодексу.

Якщо господарський суд не вирішує спір по суті (наприклад, у разі відкладення розгляду справи, зупинення чи припинення справи тощо), то він виносить ухвалу.

Прийняте рішення оголошується суддею в засіданні після закінчення розгляду справи. Суддя має право оголосити тільки резолютивну частину рішення, яка повинна бути викладена в письмовій формі, підписана суддею (суддями) і приєднана до справи.

Рішення і ухвали розсилаються сторонам, прокурору, який бере участь в господарському процесі, третім особам не пізніше п’яти днів після їх прийняття.

Рішення господарського суду набирають законної сили негайно після їх прийняття і піддягають обов’язковому виконанню підприємствами, організаціями та посадовими особами.

Виконання рішення господарського суду провадиться на підставі виданого ним наказу, який є виконавчим документом. Наказ надсилається одночасно з рішенням. Органами виконання рішення господарського суду є:

– установи банку (виконують накази про стягнення грошових сум);

– судові виконавці (виконують інші накази).

Виданий стягувачеві наказ може бути пред’явлено до виконання не пізніше трьох місяців з дня прийняття рішення.

У випадку непогодженості однієї із сторін із прийнятим рішенням вона відповідно до ст. 91 Господарського процесуального кодексу України подає апеляційну скаргу до апеляційного господарського суду. Форма та зміст скарги передбачений ст. 94 Господарського процесуального кодексу України. Скарга подається до господарського суду, який розглядав справу. Господарський суд протягом п’яти днів формує справу і разом зі скаргою відправляє до апеляційного суду де справа розглядається протягом двох місяців і за його результатами приймається постанова. У випадку непогодженості позивача чи відповідача із рішенням суду, протягом місяця з дня набрання постановою законної сили вони мають право направити касаційну скаргу до Вищого господарського суду, який протягом двох місяців розглядає справу і приймає постанову. Якщо одна із сторін не погоджується із прийнятим рішенням, то протягом місяця з дня набрання законної сили цим рішення вона має право направити касаційну скаргу до Верховного Суду України, де справа розглядається протягом двох місяців і за його результатами приймається постанова, яка оскарженню не підлягає.

За загальним правилом вирішення господарських спорів завершується стадією виконавчого провадження. Проте в господарському процесі є ще одна стадія – перевірка рішень, ухвал та постанов у порядку нагляду. Ця стадія виникає лише тоді, коли за заявою сторони чи за протестом прокурора або його заступника господарський суд перевіряє законність і обґрунтованість рішення, ухвали, постанови господарського суду, третейського суду або іншого органу, який у межах своєї компетенції вирішує господарський спір. Крім того, господарський суд має право зі своєї ініціативи перевірити в порядку нагляду законність і обґрунто-ваність прийняття рішення.

З усього комплексу питань, пов’язаних з перевіркою рішень, ухвал, постанов, виділимо найголовніші:

– заява про перевірку рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду подається і протест прокурора вноситься не пізніше двох місяців з дня прийняття рішення, ухвали, постанови. При цьому заява подається до господарського суду, який розглянув справу, а протест – до господарсь-кого суду, у компетенцію якого входить перевірка рішення, ухвали, постанови в порядку нагляду; – перевірка рішення здійснюється не пізніше двох місяців з дня надходження заяви або протесту; – рішення, ухвала, постанова можуть бути перевірені в порядку нагляду не пізніше одного року з дня їх прийняття; – заява про перевірку рішення, ухвали, постанови повинна бути оплачена митом. Копія заяви (протесту) надсилається сторонам; – за результатами перевірки в порядку нагляду приймається постанова, що надсилається сторонам та прокурору, який приніс протест.

137. Роль третейських судів у захисті прав підприємців.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 11 травня 2004 р. «Про третейські суди» третейським судом є недержавний незалежний орган, що утворюється за угодою або відповідним рішенням заінтересованих фізичних та (або) юридичних осіб для вирішення спорів, що виникають із цивільних та господарських правовідносин.

Юридичні та (або) фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка може бути укладена у вигляді третейського застереження в договорі, контракті або у вигляді окремої письмової угоди. Також спір може бути переданий на вирішення третейського суду до прийняття компетентним судом рішення у спорі між тими ж сторонами, з того ж предмета і з тих самих підстав.

Третейські суди можуть розглядати будь- які справи, що виникають із цивільних та господарських правовідносин, за винятком:

1) справ у спорах про визнання недійсними нормативно - правових актів;

2) справ у спорах, що виникають мри укладенні, зміні, розірванні та виконанні господарських договорів, пов'язаних із задоволенням державних потреб;

3) справ, пов'язаних з державною таємницею;

4) справ у спорах, що виникають із сімейних правовідносин,

крім справ у спорах, що виникають із шлюбних контрактів (договорів);

5) справ про відновлення платоспроможності боржника чи визнання його банкрутом;

6) справ, однією із сторін в яких є орган державної влади, орган місцевого самоврядування, державна установа чи організація, казенне підприємство;

7) інших справ, які відповідно до закону підлягають вирішенню виключно сулами загальної юрисдикції або Конституційним Судом України.

8) справ, коли хоча б одна із сторін спору є нерезидентом України.

Сторони, які передали спір на вирішення третейського суду, зобов'язані добровільно виконати рішення третейського суду без будь-яких зволікань чи застережень. Сторони та третейський суд вживають усіх необхідних заходів з метою забезпечення виконання рішення третейського суду.

Специфічним різновидом третейського розгляду спорів, що виникають у сфері міжнародної торгівлі, є міжнародний комерційний арбітраж. Цей інститут врегульований не Законом «Про третейськісули», а Законом України від 24 лютого 1994 р. «Про міжнародний комерційний арбітраж».

До міжнародного комерційного арбітражу можуть за угодою сторін передаватися:

· спори з договірних та інших цивільно-правових відносин, що виникають при здійсненні зовнішньоторговельних та інших видів міжнародних економічних зв'язків, якщо комерційне підприємство хоча б однієї із сторін знаходиться за кордоном;

· спори підприємств з іноземними інвестиціями і міжнародних об'єднань та організацій, створених на території України, між собою, спори між їх учасниками, а так само їх спори з іншими суб'єктами права України.

Третейський сул вирішує спір згідно з тими нормами права, які сторони обрали як такі, що застосовуються до суті спору. Якщо в ньому не висловлено іншого наміру, будь-яке положення права або системи права будь-якої держави мас тлумачитись як таке, що безпосередньо відсилає до матеріального права цієї держави, а не до її колізійних норм і в разі відсутності якої-небудь вказівки сторін третейський суд застосовує право, визначене згідно з колізійними нормами, які він вважає застосовними.

Арбітражне рішення незалежно від того, в якій країні воно було

винесено, визнається обов'язковим і виконується при поданні докомпетентного суду письмового клопотання.

138. Адміністративний захист прав суб’єктів підприємницької діяльності.

Адміністративно-правовим вважається захист, що здійснюється засобамидержавно-правового впливу із залученням спеціально уповноважених державних органів або вищестоящими органами виконавчої влади Іншими слонами, адміністративно-правовий захист суб'єктів підприємницької діяльності реалізується:

1) шляхом звернення до органів, що мають повноваження із захисту їх

прав;

2) шляхом звернення в порядку підпорядкованості до вищестоящих органів виконавчої влади (посадових осіб).

Органи, що здійснюють державний нагляд та контроль у сфері підприємницької діяльності і мають повноваження на проведення перевірок

у відповідних галузях господарювання, також опосередковано здійснюють адміністративно-правовий захист прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності. «Опосередкований» захист в такому випадку може мати і безпосередній характер, оскільки перевірки відповідними органами можуть відбуватися не тільки за ініціативою власне органу, а і за заявою (скаргою) заінтересована (постраждалої) особи.

До органів, що в адміністративному порядку здійснюють захист прав суб'єктів підприємницької діяльності, насамперед належать правоохоронні органи. Звернення до таких органів в адміністративному порядку в окремих випадках має наслідком прийняття рішення судом, який розглядає

відповідну справу за поданням цих органів. Відповідно відбувається комплексний захист прав суб'єктів підприємницької діяльності — за допомогою адміністративних і судових засобів.

Наприклад, органи внутрішніх справ (міліції) відповідно до п. 24 ст. 11 Закону України від 20 грудня 1990 р. «Про міліцію» мають право вимагати від керівників підприємств, установ і організацій пояснення за фактами порушення законодавства, перевірка додержання якого віднесена до їх компетенції. Статтею 112 Кримінально-процесуального кодексу України слідчим органів внутрішніх справ надано право провадити досудове слідство у справах про злочини, передбачені, зокрема, ч. 2 ст. 205 «Фіктивне підприємництво», ст. 206 «Протидія законній господарській діяльності», ст. 219 «Доведення до банкрутства», ст. 220 «Приховування стійкої фінансової неспроможності», ст. 221 «Незаконні дії у разі банкрутства» тощо Кримінального кодексу України. Незважаючи на те, що органи внутрішніх справ розслідують відповідні злочини в адміністративному порядку, остаточне рішення про визнання особи винною (невинуватою) приймає суд.

На органи прокуратури и. 5 ст. 121 Конституції України покладено нагляд за додержанням прав і свобод людини і громадянина, додержанням законів з них питань органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Відповідно до наданих повноважень і за змістом ч. 5 ст. 25 Закону України від 4 грудня 1990 р. «Про державну податкову службу в Україні» (в редакції Закону від 24 грудня 1993 р.) дії або рішення податкової міліції, її посадових та службових осіб можуть бути оскаржені у встановленому законом порядку, зокрема до прокуратури. Відповідні дії або рішення можуть також оскаржуватися до суду.

Слідчі податкової міліції — спеціального підрозділу Державної податкової адміністрації України по боротьбі з податковими правопорушеннями — провадять досудове слідство у справах про злочини, передбачені, зокрема, ст. 218 «Фіктивне банкрутство» Кримінального кодексу України, тим самим захищаючи кредиторів від недобросовісних боржників в особі керівників суб'єктів господарської діяльності або фізичних осіб — суб'єктів підприємницької діяльності.

Антимонопольний комітет України, не маючи статусу правоохоронногооргану, в силу повноважень, наданих Законом України від 26 листопада 1993 р. «Про Анти монопольний комітет України», розглядає заяви суб'єктів підприємницької діяльності про порушення їх прав внаслідок недотримання законодавства про захист економічної конкуренції або дій з ознаками недобросовісної конкуренції.

Органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, що має повноваження щодо опосередкованого захисту прав і законних інтересів суб'єктів підприємницької діяльності, є Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва.

Відповідно до Положення, затвердженого Указом Президента України

від 25 травня 2000 р. № 721/2000, Комітет є спеціально уповноваженим органом з питань державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності. Державний комітет України з питань регуляторної політики та підприємництва здійснює захист прав суб'єктів підприємницької діяльності, порушених (або таких, що можуть бути порушені) внаслідок дії регуляторних нормативних актів у сфері підприємництва різної юридичної сили.

В адміністративному порядку права і законні інтереси суб'єктів підприємницької діяльності можуть бути захищені шляхом звернення в порядку підпорядкованості до вищестоящих органів виконавчої влади (посадових осіб) зі скаргою (заявою) на дії (бездіяльність) підлеглих. Звернення до вищестоящого органу (посадової особи) є позасудовим шляхом вирішення спору і не перешкоджає наступному зверненню до судових органів незалежно від рішення цього органу. Процедура розгляду відповідних звернень регулюється підзаконними нормативними актами — інструкціями, правилами, положеннями тощо вищестоящих з тих органів, дії яких оскаржуються. Якщо такий порядок не визначений, слід керуватися загальними нормами Закону України від 2 жовтня 1996 р. «Про звернення громадян».

139. Нотаріальний захист прав підприємців.

Нотаріальний захист суб'єктів підприємницької діяльності полягає втому, що нотаріус, посвідчуючи угоди, засвідчуючи правильність копій, накладаючи заборону відчуження майна, вчиняючи інші нотаріальні дії відповідно до Закону «Про нотаріат» тим самим опосередковано сприяє фізичним та юридичним особам — суб'єктам підприємницької діяльності у здійсненні їх прав та захисті законних інтересів, роз'яснює права й обов'язки, попереджає про наслідки нотаріальних дій, що вчиняються для того, щоб юридична необізнаність не могла їм зашкодити. Крім того, нотаріус перевіряє відповідність документів, що подаються для вчиненим і к і чи іншої дії, чинному законодавству і відмовляє у вчиненні нотаріальної дії у разі її невідповідності законодавству України або чинним міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

При вчиненні нотаріальних дій нотаріуси встановлюють особу учасників цивільних відносин, які особисто звернулися за вчиненням нотаріальних дій, з'ясовується обсяг цивільної дієздатності фізичних та юридичних осіб, які беруть участь в угодах; у разі укладання угод представником перевіряються його повноваження. При перевірці обсягу цивільної правоздатності юридичних осіб, які беруть участь в угодах, нотаріуси зобов'язані ознайомитись з установчими документами (статут, засновницький договір), установчими актами, свідоцтвом про державну реєстрацію (перереєстрацію) суб'єкта підприємницької діяльності (витягом з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій

України), положенням про філію та представництво юридичної особи, наказом юридичної особи про призначення керівника філії або представництва і перевірити, чи відповідає нотаріальна дія, яка вчиняється, обсягу цивільної правоздатності юридичної особи. У