Главная Случайная страница Контакты | Мы поможем в написании вашей работы! | ||
|
Інститут конституційного права - це основний складовий елемент системи конституційного права України, який об'єднує об'єктивно сформовану, цілісну і відносно уособлену групу функціонально взаємообумовлених і структурно взаємопов'язаних норм конституційного права, які регулюють найбільш споріднені суспільні відносини, що є предметом конституційного права.
Під інститутом конституційного права прийнято розуміти:
а) сукупність норм права, які регулюють певне коло однорідних, однопорядкових суспільних відносин і утворюють однорідну групу;
б) відповідну систему норм конституційного права, які регулюють однорідні і взаємопов'язані суспільні відносини, що складають відносно самостійну групу;
в) визначену сукупність юридичних норм, що регулюють якісно однорідні і взаємопов'язані відносини, які утворюють досить відокремлену і сталу групу;
г) сукупність відносно обумовлених норм конституційного права України, що регулюють однорідні суспільні відносини всередині галузі права;
д) об'єднання норм конституційного права за характером і змістом тощо.
Норма конституційного права — це формально визначене, встановлене чи санкціоноване українським народом, або державою, або суб'єктами місцевого самоврядування правило поведінки чи діяльності, що регулює суспільні відносини, які є предметом конституційного права і забезпечується системою конституційних гарантій.
Норми конституційного права, маючи визначені спільні ознаки, суттєво різняться між собою і можуть бути класифікованими за різними критеріями.
За змістом слід виділяти норми, що регулюють основи конституційного ладу України, громадянство в Україні, права, свободи та обов'язки людини й громадянина в Україні, форми безпосередньої демократії в Україні, інститут парламентаризму, інститут глави держави, інститут виконавчої влади, інститут судової влади, інститут конституційної юстиції, інститут контрольно-наглядової влади, інститут територіального устрою України та інститут місцевого самоврядування в Україні. Особливим змістом наділені норми конституційного права, що об'єднуються в інститути загальної частини галузі конституційного права.
За методом правового регулювання розрізняють імперативні та диспозитивні конституційно-правові норми. Імперативні норми — це абсолютно визначені норми конституційного права, що передбачають єдиний варіант правомірної поведінки суб'єктів конституційного права. Прикладом такої норми може бути ст. 74 Конституції України «Референдум не допускається щодо законопроектів із питань податків, бюджету та амністії». Диспозитивні норми — це норми, що визначають можливість вибору правомірного варіанта поведінки суб'єктами конституційного права. Наприклад: «Всеукраїнський референдум призначається Верховною Радою України або Президентом України відповідно до їх повноважень, встановлених цією Конституцією» (ч. 1 ст. 72).
За формою вираження характеру диспозиції норми конституційного права виділяють уповноважуючі, забов’язуючі та забороняючі.
Уповноважуючі норми конституційного права — це норми, що визначають права суб’єктів конституційного права, надані їм для здійснення можливих визначених дій. Наприклад: «Народний депутат України має право на сесії Верховної Ради України звернутися із запитом до органів Верховної Ради України, до Кабінету Міністрів України, до керівників інших органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування, а також до керівників підприємств, установ і організацій, розташованих на території України, незалежно від їх підпорядкування і форм власності» (ст. 86 Конституції України).
Зобов'язуючі норми конституційного права — це норми, що визначають обов'язки суб'єктів конституційного права щодо здійснення обов'язкових визначених дій. Зокрема, такі норми визначають обов'язки людини і громадянина України: «Кожен зобов'язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки» (ст. 66 Конституції України»).
Забороняючі норми конституційного права — це норми, що визначають обов'язки суб’єктів конституційного права щодо категоричної необхідності утриматися від визначених дій. Наприклад, «Народні депутати України не можуть мати іншого представницького мандату чи бути на державній службі» (ч. 2 ст. 78 Конституції України).
Норми конституційного права також слід розрізняти за суб'єктами нормотворення. Слід розрізняти три основні суб'єкти конституційного нормотворення: український народ, держава та суб'єкти місцевого самоврядування.
За терміном дії розрізняють постійні, тимчасові та виключні норми конституційного права. Час дії норми конституційного права визначається безпосередньо в самому правовому приписі. Однією з ознак норми конституційного права є її стабільність, тож цілком логічно, що більшість цих норм є постійними. Із врахуванням особливої значущості норм конституційного права, що закріплені в розділах І, III, XII Конституції України, в ст.ст. 155-156 передбачено жорстку процедуру внесення змін і доповнень до зазначених розділів.
Структуру конституційно-правової норми складають гіпотеза, диспозиція, санкція. Для прикладу, проаналізуємо ст.79 Конституції України:
Вказана стаття у Конституції України має наступний зміст: «Перед вступом на посаду народні депутати України складають перед Верховною Радою України таку присягу …/текст присяги/. Відмова скласти присягу має наслідком втрату депутатського мандата. Повноваження народних депутатів України починаються з моменту складення присяги.»
Дата публикования: 2015-01-04; Прочитано: 1510 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!