Методичні рекомендації. Неупереджений розгляд питань мав би довести, що протягом семи десятиріч «українська радянська соціалістична державність» була не «місцевою»

Неупереджений розгляд питань мав би довести, що протягом семи десятиріч «українська радянська соціалістична державність» була не «місцевою», етнокультурною, а привнесеною ззовні, урізаною автономною державністю в рамках «іншої» тоталітарної державності. Ра­дянська (більшовицька) державність в Україні насаджувалась за допомогою зброї і терору. Від самого початку постання радянської України, вона фактично була інтегральною части­ною всього радянського (російського) комплексу. Донецько-криворізька, Галицька та інші радянські республіки були спробами поширення більшовицької державності в Україні. Доба «договірних відносин» (договори 1919 і 1920 рр.), а зго­дом укладення союзного договору (1922 р.) стали етапами її поширення і формою відтворення імперії.

Аналіз структури державної влади, механізму державно­го управління, судово-прокурорської системи, а також (як ми побачимо з розгляду наступної теми) і законодавства пере­конують, що від часу свого проголошення Радянський Союз як тоталітарна держава розвивався з явно російською домі­нантою у напрямку централізації влади і управління та уні­фікації законодавства.

Разом з тим, забігаючи наперед, варто зауважити наступ­не. Було б також не правильним недооцінювати формальний державницький статус Української радянської республіки. Україна мала виразні ознаки державності: власну територію, державну символіку, парламент, уряд. Діяли українські уні­верситети, Академія наук, преса. Державний статус Україн­ської радянської республіки в потенції забезпечив шлях до незалежності.