Організація робочих місць 4 страница

Важливим чинником при виборі конструкційних матеріалів має їх хімічна стійкість, або інертність. Просочений рідким киснем ас­фальт вибухає при ударі. Так само поводить себе просочена рідким киснем деревина.

Кріогенні рідини і гази чинять шкідливу дію на організм люди­ни, особливо на очі.

При контакті з кріогенними речовинами (киплячим метаном, азотом, киснем та ін.) шкіра людини стає крихкою (ламкою), відбу­вається руйнування шкіряного покрову, яке подібне до опіків під ді­єю високої температури. Холодні гази можуть і не пошкодити тка­нини тіла, якщо їх турбулентність невелика, але сильно турбулент­ний холодний газ, що омиває тіло, відбирає тепло у більшій кількос­ті, ніж організм може забезпечити охолоджену ділянку (приблизно 2,26 • 10^-3 кал/см² с).

Кожен, хто працює з кріогенною технікою, повинен мати відпо­відний костюм, рукавиці і протигаз.

У збагаченій киснем атмосфері одяг просочується киснем і лег­ко спалахує. Особливо небезпечне спалахування одягу в кисневій атмосфері, тому що повітряний прошарок між тілом і одягом здат­ний сильно збагачуватися киснем, а жирові виділення людського ор­ганізму збагачують одяг горючим матеріалом. Люди з рясним воло­сяним покровом обгоряють сильніше. У кисневій атмосфері порів­няно з повітряною фронт полум'я рухається по одежі значно швид­ше, а кількість тепла, що утворюється при цьому, приблизно у 5 ра­зів більша і температура горіння внаслідок відсутності розбавлення азотом значно вища.

При проведенні кріогенних процесів і роботі з кріогенним облад­нанням виникають також інші небезпеки і шкідливості, пов'язані з використанням механічного обладнання, токсичних газів і рідин, інерт­ної атмосфери, зменшенням кисню в оточуючому середовищі та ін.

Усі ці чинники мають враховуватися при розробці способів захисту.

До обслуговування кріогенної техніки допускають осіб, які пройшли спеціальне навчання, інструктаж з техніки безпеки, склали іспит і мають посвідчення на право обслуговування цих систем.

Кріогенна техніка допускається до експлуатації тільки в тому випадку, якщо на ній встановлені справні і запломбовані манометри і мановакуумметри.

Ці прилади перевіряються не рідше одного разу на рік, а також після кожного ремонту. Не рідше двох разів на рік перевіряють справність і регулювання запобіжних клапанів. Вони повинні бути відрегульовані на початок відкривання з нагнітального боку при тиску 1,8 МПа, а з всмоктувального — 1,25 МПа.

Усі запірні вентилі на нагнітальних магістралях пломбуються у відкритому положенні. Знімати пломби має право тільки відпові­дальна особа, за винятком аварійних випадків, коли обслуговуючий персонал має право зірвати пломбу і закрити вентиль.

Проходи біля машин і апаратів мають бути завжди вільними, а підлога — справною.

Особливо небезпечним при експлуатації холодильних устано­вок є витікання фреону.

Витікання фреону виявляють галоїдною лампою. Якщо витікан­ня фреону незначне, полум'я забарвлюється в зелений колір, а при значному — в синій чи блакитний.

При виявленні витікання фреону слід негайно відчинити вікна і двері та включити вентилятор. Витікання аміаку визначають спеці­альними паровими індикаторами.

Відкривати фреонові апарати дозволяється тільки в захисних окулярах, а аміачні — в протигазах і гумових рукавицях, після того як тиск в системі знижено до атмосферного і залишається постійним не менше як 30 хв.Забороняється відкривати апарати, якщо температура стінок нижче -30°С.

У приміщенні, де встановлена кріогенна техніка, забороняється користуватися відкритим вогнем і курити.

Персонал має бути ознайомлений з правилами пожежної безпе­ки в повному обсязі, що охоплює як нормальний хід експлуатації, так і можливі аварійні ситуації.

У процесі експлуатації потрібно постійно контролювати чисто­ту кріогенних речовин обладнання та якість горючого.

У приміщеннях розраховують вентиляцію на аварійне забруд­нення повітря. Електричне обладнання має бути у вибухопожежозахищеному виконанні.

Під час заповнення кріогенної системи стежать, щоб тиск з на­гнітального боку не перевищував 0,9 МПа для фреону і 1,2 МПа для аміаку, а з всмоктувального — не більше як 0,4 і 0,6 МПа.

Балони з холодоагентом зберігають у спеціально відведеному приміщенні, в якому не повинно бути джерел тепла.

Трубопроводи холодильних установок фарбують у різні кольо­ри(табл. 6).

Потенційна небезпека при використанні кріогенного обладнан­ня пов'язана з конструкційними матеріалами. Трубопроводи пови­нні мати ділянки з нержавіючої сталі або кольорових металів, міні­мальну кількість фланців, надійне кріплення, яке виконується шля­хом паяння або зварювання.

Необхідно уникати швидкої зміни тиску в апаратурі, щоб тертя при відкриванні і закриванні вентилів було мінімальним. Щоб при відкриванні вентилів перепад тиску в системі був мінімальним і не виникала ударна хвиля, великі вентилі на трубопроводах з високим тиском кисню спарюють паралельно з вентилями малого прохідного перерізу, які відкриваються раніше великих вентилів. Транспорту­вання кріогенних речовин вимагає дотримання заходів безпеки.

Таблиця 6.Фарбування трубопроводів в залежності від їх типу

Трубопроводи	Колір для фреонових	Колір для аміачних
Всмоктувальні	Синій	Синій
Нагнітальні	Червоний	Червоний
Рідинні	Сріблястий	Жовтий
Розсольні	Зелений	Зелений
Водяні	Блакитний	Блакитний

Тема 14.3

,,Загальні вимоги безпеки.”

1. Заходи безпеки при організаціївантажно-розвантажувальних робіт

Раціональна організація вантажно-розвантажувальних робіт і створення при цьому нормальних санітарно-гігієнічних умов праці є запорукою високої продуктивності праці і запобігання виробничому травматизму у цих видах виробничої діяльності.

Способи виконання цих видів робіт мають добиратися таким чином, щоб попередити або знизити дію на працівників небезпечних і шкідливих чинників шляхом механізації і автоматизації, застосу­вання пристроїв, що відповідають вимогам безпеки, використання сигналізації, правильного розташування і складування вантажів, ви­конання вимог безпеки праці в охоронній зоні ліній електропередач, біля інженерних комунікацій та ін.

Навантажувальні і розвантажувальні роботи досі залишаються найбільш травмонебезпечними і трудомісткими процесами.

Недотримування вимог безпеки при виконанні цих видів ро­біт, неправильне укладання, ув'язка і штабелювання вантажів або неправильне використання вантажопідіймальних пристроїв і транс­портних засобів можуть призвести до тяжких нещасних випадків та аварій.

Вантажопідіймальні і транспортні засоби часто стають джере­лом травмування під час маневрування під навантаження внаслідок обмеженої видимості або незадовільних шляхів під'їзду.

При вантажно-розвантажувальних роботах з використанням піднімально-транспортних машин і механізмів призначається відпо­відальна особа, яка перед початком робіт перевіряє справність меха­нізмів, такелажного та іншого інвентарю.

До навантажувально-розвантажувальних робіт допускаються особи не молодші 18 років, які проінструктовані з техніки безпеки і мають дозвіл на виконання цих робіт.

У зоні роботи вантажопідіймальних і транспортних засобів за­бороняється знаходитись особам, які не мають прямого відношення до цих робіт.

При виконанні ручних операцій виробничі травми частіше всього виникають у працівників, які не мають достатнього досвіду і навичок. Часте піднімання і перенесення вантажів на велику від­стань призводить до перевантажень організму, внаслідок чого мо­жуть виникати фізіологічні зміни. Нещасні випадки частіше всього бувають при підніманні і перенесенні вантажу, вага якого переви­щує допустиму чинним законодавством норму.

Вага вантажу, що переноситься вручну по горизонтальній пло­щині на відстань не більше 60 м для чоловіків становить 50 кг. До­рослі жінки можуть переносити вантаж вагою не більше 20 кг, а при роботі вдвох з використанням носилок — не більше 50 кг.

Підлітки від 16 до 18 років допускаються до розвантажування і навантаження тільки відповідних вантажів (навалочних, легковаго­вих, штучних та ін.).

Вимоги безпеки до обладнання майданчика.

Важливу роль для забезпечення безпеки навантажувально-роз­вантажувальних робіт відіграє підготовка території для їх виконан­ня. Така територія включає в себе майданчики, на яких безпосеред­ньо відбувається навантаження вантажів на транспортні засоби чи їх розвантаження і складування.

Майданчики поділяють на постійні (бази) і тимчасові (будівель­ні об'єкти та ін.). На постійних майданчиках робота виконується ре­гулярно протягом тривалого часу, на тимчасових — невеликий про­міжок часу або з деякими інтервалами. Постійні майданчики облад­нуються необхідними засобами механізації з урахуванням часу їх експлуатації. Територія майданчика має бути спланованою так, щоб забезпечити нормальний фронт робіт для необхідної кількості транс­портних засобів.

Рис. 1. Схеми розташування транспортних засобів

У межах фронту робіт можна використовувати бокову, торцеву і косокутну схеми розташування транспортних засобів під наванта­ження або розвантаження (рис. 1).

Бокове розташування транспортних засобів під навантаження або розвантаження особливо вигідне, коли використовуються автопричепи.

Торцеве розміщення транспортних засобів використовується для навантаження і розміщення вантажів на складах, які обладнані вантажними рампами, що дозволяє одночасно здійснювати роботу на декількох транспортних засобах.

Косокутне розташування транспортних засобів дозволяє вико­нувати роботу з заднього і бокового бортів транспортних засобів.

При установці транспортних засобів під навантаження або роз­вантаження інтервал між складом і заднім бортом кузова має бути не менше 0,5 м.

Під'їздні шляхи повинні мати тверде покриття і утримуватися в справному стані. Ширина під'їздних шляхів при двобічному русі транспортних засобів повинна бути не меншою 6,2 м, а при однобіч­ному — не менше 3,5 м. Територію і під'їздні шляхи не дозволяється захаращувати сторонніми предметами, а в зимовий період її необ­хідно очищати від снігу та льоду і посипати піском.

Робітники, які виконують навантажувально-розвантажувальні роботи з залізничних вагонів чи працюють біля прирельсових колій, повинні знати значення сигналізації, яку встановлено на залізниці.

Для безпечного руху транспортних засобів на майданчиках встановлюють написи «В'їзд», «Виїзд», «Розворот» та ін.

Класифікація вантажів залежно від їх небезпечності.

Для забезпечення вимог техніки безпеки при навантаженні, роз­вантаженні і транспортуванні вантажів необхідно знати їх фізико-хімічні і механічні властивості, розміри, способи упаковки, ув'язки і їх транспортабельність.

За властивостями вантажі поділяють на такі основні класи: на­валочні, штучні, наливні та спеціальні. За вагою вони поділяються на три категорії: І категорія — вантажі вагою одного місця до 80 кг, а також сипучі, штучні, що перевозяться навалом та ін., II — ванта­жі вагою одного місця від 80 кг до 500 кг; III — вантажі вагою одно­го місця понад 500 кг.

За ступенем небезпеки при навантаженні, розвантаженні і транспортуванні вантажі поділяються на сім груп:

1 — вантажі малонебезпечні;

2 — вантажі горючі;

3 — пилові і горючі вантажі;

4 — балони зі стиснутим газом;

5 — обпікаючі рідини;

6 — вантажі, небезпечні за своїми розмірами;

7 — вантажі особливо небезпечні.

Кожен вантаж має своє маркування. Знання маркування дозволяє правильно вибирати способи складування, зберігання і переміщення вантажів, а також безпечні прийоми при виконанні вказаних операцій.

Вантажі маркують шляхом нанесення фарби, паперових бірок, випалюванням на бірках та ін. Маркування вантажів буває товар­ним, вантажним, транспортним і спеціальним. Спеціальне маркуван­ня наноситься на вантажі, перевезення і зберігання яких вимагає особливих зусиль та уваги, у вигляді умовних знаків.

Знаки маркування небезпечних вантажів мають знати робітни­ки, зайняті на вантажно-розвантажуваьних роботах.

Загальні вимоги безпеки при перевезенні вантажів.

Безпека навантажування, розвантажування і транспортування вантажів залежить від того, наскільки правильно розміщені вантажі у кузові транспортних засобів. Вантажі вкладаються рівномірно по всій площі, щоб вони не виступали за борти, тому що при роз'їзді з зустрічним транспортом, особливо на вузьких дорогах, вони будуть чинити небезпеку.

Висота вантажу не повинна перевищувати допустиму висоту переїздів під мостами, шляхо- і трубопроводами і не може бути більшою за 3,8 м над поверхнею дороги.

При перевезенні вантажів з габаритами, на 0,5 м більшими за задній борт автомашини, обов'язково встановлюють червоні пра­порці з кожної виступаючої сторони, а у нічний час вивішують охоронне освітлення. Вантажі мають бути укладені щільно, щоб при русі або різкому гальмуванні вони не пересувалися по кузову. На перевезення великогабаритних вантажів потрібно отримати до­звіл ДАІ.

Для перевезення вибухових, радіоактивних, легкозаймистих і отруйних речовин існують відповідні правила та інструкції.

Рідкі хімічні небезпечні вантажі перевозять у скляних суліях, в дерев'яних ящиках чи у корзинах, які надійно закріплюються в кузо­ві. Гарячі рідини (бітум) перевозять тільки у металевій тарі чи у спе­ціальних цистернах.

Транспортування нафтопродуктів в автоцистернах, бензо- і паливозаправщиках являє собою певну небезпеку. Ці транспортні за­соби повинні мати іскрогасники на вихлопних трубах, при наливі і зливі нафтопродуктів ємності заземлюють. Основна умова при транспортуванні нафтопродуктів — герметичність. Не дозволяється переповнювати ємності нафтопродуктами, оскільки при нагріванні вони розширюються, а це може призвести до деформації і розриву посудини.

Автоцистерни заповнюють паливом до рівня тарованого по­кажчика. Автоцистерни, які не мають такого покажчика, заповню­ються на 95-98 %.

Якщо нафтопродукти перевозять бочками у кузові, їх уклада­ють пробками догори, а між посудинами ставлять дерев'яні про­кладки, щоб вони не бились одна об одну при транспортуванні.

На бортових транспортних засобах такі вантажі, як цемент, вап­но та інші перевозять лише у щільних кузовах. Для захисту їх від розпилення кузов прикривають брезентом чи рогожею.

Ящики, бочки та інші вантажі укладають щільно, без проміж­ків, щоб при гальмуванні під час руху вони не пересувалися по кузо­ву, оскільки це може порушити рівновагу транспортного засобу.

Перед пуском на лінію транспортних засобів необхідно переві­рити надійність і справність рульового керування, гальм, правиль­ність укладання і кріплення вантажу, відповідність його маси ванта­жопідйомності агрегату, провести інструктаж, пояснити порядок ру­ху та особливості маршруту. Транспортні засоби повинні мати справ­ну систему освітлення і звукову сигналізацію. Рух транспортних за­собів на території підприємства регулюють знаками дорожнього ру­ху. На під'їздних дорогах і у проїздах швидкість руху машин не по­винна перевищувати 10 км/год., а в межах виробничих цехів — 2 км/год.

Якщо виникає необхідність переїзду через льодові переправи, призначається відповідальна особа, яка перевіряє переправу, вимі­рює найменшу товщину льоду по всій трасі для визначення допусти­мої маси транспортування, щоб забезпечити безаварійний переїзд.

Товщина льоду для колісного транспортного засобу при загаль­ній масі 3,5 т має становити 0,24 м, якщо температура повітря не пе­ревищує — 5° С, а при короткочасній відлизі — 0,31 м. Агрегати по­винні рухатися на відстані не менш як 25-35 м один від одного.

Якщо біля берега лід ненадійний, зависає, має тріщини і розло­ми, між берегом і надійною частиною льоду необхідно обладнати дерев'яні настили.

Трасу при льодовій переправі позначають вішками, відстань між якими за шириною становить 6 м, а за довжиною — 30 м. На пе­реправах через лід одночасно дозволяється плавно рухатись тільки в одному напрямку при швидкості не більше як 10 км/год, двері кабі­ни мають бути відкритими і зафіксованими. У кабіні дозволяється перебувати лише одному водію.

При переправі Транспортних засобів через водні перешкоди брід треба позначити вішками, ширина його має бути не менше 3 м. Дно річки в місці переправи має бути твердим і рівним.

При переїзді транспортних засобів через річки глибина води не повинна перевищувати вісь коліс або висоту верхнього полотна гу­сениці. Рухатись треба на пониженій передачі і без зупинок. Пере­ключати передачі не дозволяється. Забороняється переправа через водні перешкоди будь-якої ширини в повінь, під час сильного дощу, снігопаду, туману, льодоходу або при сильному поривчастому вітрі.

Карта технологічних процесів вантажно-розвантажувальних робіт.

У технологічних картах на виконання вантажно-розвантажу­вальних робіт встановлюється порядок доставки вантажів з ураху­ванням послідовності виконання робіт, типу транспортних засобів, характеру вантажів, якості доріг і місцевих кліматичних умов та ін.

Відстань між автомобілями, що одночасно знаходяться під на­вантаженням, має бути не менше 1 м, а між автомобілями, що розта­шовані по фронту робіт, — не менше 1,5. Наближення автомобіля до елементів будівлі дозволяється на відстані не менше 0,5 м. Відстань між автомобілем і штабелем вантажу приймають не менше 1 м.

Для безпечної організації робіт важливе значення має правиль­ний вибір вантажопідйомних механізмів, транспортних засобів та пристосувань.

Способи складування вантажів залежать від призначення конс­трукцій і деталей, методів строповки і монтажу та ін.

Матеріали, вироби і обладнання при зберіганні їх на будівель­ному майданчику слід укладати таким чином:

• цегла в пакетах на піддонах — не більше ніж у два яруси, в кон­тейнерах — в один ярус, без контейнерів — висотою до 1,7 м;

• сваї — ярусами висотою не більше 2 м;

• ригелі і колони — в штабелі такої ж висоти на прокладках і під­кладках;

• блоки фундаментні і підвальні — у штабелі на прокладках до 2,6 м; панелі стінові — в касети; плити перекриття — в штабелі висотою до 2,5 м на підкладках і прокладках;

• великогабаритне обладнання і його частини — в один ряд на підкладках;

• скло в ящиках і рулонний матеріал — вертикально в один ряд і на підкладках;

• бітум — у щільній тарі, що виключає його розтікання, або у спеціальні ями з улаштуванням надійного огородження;

• теплоізоляційні матеріали — в штабелі висотою до 1,2 м у за­критому сухому приміщенні;

• сходові марші — в штабелі до 6 рядів на прокладках;

• віконні і дверні блоки — у спеціальних контейнерах у верти­кальному положенні, за сортом;

• труби діаметром до 300 мм — у штабелі висотою до 3 м на під­кладках з кінцевими упорами проти розкочування, а труби діа­метром понад 300 мм — у такі самі штабелі у сідло без прокла­док; труби чавунні — в штабелі висотою до 1 м. Технологічне обладнання і його деталі складують, як і збірні конструкції, у відповідності з послідовністю їх монтажу на інвентар­ні дерев'яні прокладки.

Сипучі матеріали (пісок, гравій, щебінь та ін.), які зберігаються у штабелях, повинні мати укоси крутизною, що відповідає куту при­родного укосу даного виду матеріалів.

Пиловидні матеріали (цемент, алебастр та ін.) зберігають в силосах, бункерах та інших закритих ємностях із заходами проти роз­пилення при навантаженні і розвантаженні.

При влаштуванні зон складування виходять з того, що ширина проходів між штабелями вказаних вище вантажів має бути не мен­шою 1 м.

Підвищені вимоги безпеки висуваються до зберігання отруй­них, легкозаймистих і вибухонебезпечних речовин. Як правило, от­руйні речовини дозволяється зберігати тільки в окремих закритих приміщеннях, віддалених від житла. На вході в таке приміщення ви­вішують попереджувальні написи. Склади для зберігання кислот, як правило, забезпечують нейтралізаторами.

Кислоти (соляна, сірчана, карболова та ін.) необхідно транспор­тувати і зберігати у скляних і оплетених бутлях. Кошики для упаков­ки бутлів повинні мати ручки для зручного перенесення і безпеки ро­біт. Лако-фарбувальні матеріали, що мають шкідливі домішки, збері­гають в герметичній закритій тарі. Фенол треба зберігати у скляному посуді або в металевих бочках. Хлорне вапно зберігають в сухому приміщенні, що добре провітрюється, у щільно закритій тарі.

Горючі і легкозаймисті рідини, а також мастильні матеріали зберігають у приміщеннях з неспалимих конструкцій або заглибле­них у землю з дотриманням правил пожежної безпеки.

Працівники, зайняті на вантажно-розвантажувальних роботах, зобов'язані проходити попередні і періодичні медичні огляди у від­повідності з чинним законодавством. Особи, допущені до наванта­ження і розвантаження небезпечних і особливо небезпечних ванта­жів, проходять спеціальне навчання з наступною атестацією.

Безпека підіймально-транспортного обладнання.

Вимоги безпеки до вантажопідіймальних кранів.

Найбільша кількість нещасних випадків, а також аварій при експлуатації вантажопідіймальних кранів, механізмів і знімних ван­тажозахватних пристроїв виникає внаслідок низької кваліфікації об­слуговуючого персоналу і порушення діючих правил та виробничих інструкцій.

Вантажопідіймальні крани за характером є рухомими машина­ми і у процесі експлуатації становлять небезпеку не тільки для ро­бітників, що працюють на них, а і для інших людей, що перебувають на будівельному майданчику.

Рівень травматизму при роботі цих машин залежить від конс­труктивних недоліків, несправного стану, самодовільного перемі­щення кранів та їх рухомих органів, втрати стійкості, поломки де­яких деталей внаслідок прихованих дефектів, недотримання режи­мів роботи та ін.

Найнебезпечнішим з точки зору травматизму є перевертан­ня машин, особливо тих, у яких стійкість проти перевертання за­безпечується тільки їх власною масою. Особливо небезпечними є самохідні крани, на прикладі яких розглянемо питання стійкос­ті машин.

Стійкість крана є необхідною умовою його безпечної експлуа­тації. Узагальнення характеристик, що діють на кран, приводиться в коефіцієнтах запасу стійкості. З метою забезпечення стійкості крана дотримується відповідна залежність між перекидаючим моментом М„ і утримуючим моментом Му, тобто Му має перевищувати М_п не менше ніж на 40 %. Коефіцієнт стійкості

(1)

де М_у визначається як добуток величини ваги Q крана на відстань b від центру ваги крана до ребра перекидання (ребром переки­дання вважаються колеса крана при невстановлених додаткових опорах, а при встановлених додаткових опорах ребром переки­дання буде додаткова опора):

M_n = Q b, (2)

де М_n визначається як добуток ваги вантажу Р на відстань а від центра ваги вантажу до ребра перекидання крана:

М_n = Р а. (3)

Крім маси крану, вантажу і вантажозахватних пристроїв, на кран діють різні зовнішні навантаження — інерційні сили, що вини­кають в період пуску чи гальмування механізмів крана (механізми повороту крана, висування стріли, переміщення крана); вітрове на­вантаження при тиску вітру на вантаж і елементи крана; доцентрові сили, що виникають при русі поворотної частини крана.

Ефект дії зовнішнього навантаження залежить не тільки від його величини, але й від точки прикладання. Що далі розміщується точка прикладання сили від ребра перевертання, то більший ефект її дії, тому дія навантаження на кран характеризується моментами діючих сил.

При виконанні вантажно-розвантажувальних робіт автокраном (колісним та іншим з висувною стрілою) центр ваги вантажу, що піднімається, знаходиться за межами опорного контуру крана. Стій­кість крана проти перекидання забезпечується тільки власною вагою. Використання додаткових опор збільшує опорну базу і дозволяє більш повно використовувати вантажопідйомність крана. Тому під час роботи автокран необхідно установити на виносні передні і зад­ні опори (аутригери). Під опори підкладають прокладки, щоб при підніманні вантажу або його повороті опора не могла зрушитися.

Якщо кран не встановлений на аутригери, тоді його розрахунко­ва вантажопідйомність має знижуватись. Дотримання норм вантажо­підйомності має неухильно виконуватись, бо нехтування цим поло­женням може призвести до перекидання крана і нещасних випадків.

Вантажопідйомність знаходиться у зворотній залежності від вильоту стріли: чим він більший, тим менша вантажопідйомність і навпаки.

Додаткові навантаження, що діють на кран, залежать також від кута нахилу площини, на якій стоїть кран.

При встановленні кранів під нахилом значно зменшується М_у внаслідок скорочення відстані від центру ваги крана до ребра пере­кидання. При такій установці необхідно використовувати аутригери для горизонтального вирівнювання крана слідкуючи при цьому за показником креноміра. Нахил не повинен перевищувати 3°.

Кран перекинеться тоді, коли несприятливі чинники діють на його стійкість одночасно. Тому крани проектують з таким розрахун­ком, щоб за будь-яких умов як у робочому, так і у неробочому стані була забезпечена їх стійкість. При визначенні стійкості крана в роз­рахунках розглядаються всі чинники, що несприятливо діють на кран (перевантаження, вітрові навантаження, незадовільний стан площадки, на якій стоїть кран, де можуть виникати поздовжні і по­перечні укоси, динамічні сили та ін.)

Отже, всі зовнішні навантаження, які прикладаються до крана за межами опорного контуру, створюють перекидаючий момент М_n відносно його контуру. Утримуючий момент, під дією якого машина перебуває у стані рівноваги, створюється власною масою крана і противагою.

При визначенні стійкості крана розрізняють вантажну і власну стійкість, які перевіряються за допомогою обчислень.

Вантажна стійкість — це здатність крана протидіяти перевер­танню в бік стріли, власна здатність крана протидіяти перевертанню в бік, протилежний розташуванню стріли.

Ступінь стійкості крана в робочому стані визначається коефіці­єнтом вантажної стійкості, а в неробочому — коефіцієнтом власної стійкості.

З урахуванням всіх додаткових навантажень, що діють при ро­боті кранів, коефіцієнт власної і вантажної стійкості вважається за­довільним, коли його значення становить не менше 1,15. При визна­ченні коефіцієнтів стійкості не враховуються дії захватів, додатко­вих опор і стабілізаторів.

Щоб забезпечити стійкість крана і зменшити дію додаткових навантажень, необхідно всі рухи при підніманні, опусканні, гальму­ванні і повертанні вантажу здійснювати плавно.

Заходи безпеки при роботі кранів

До обслуговування вантажно-піднімальних машин допускають­ся робітники після проходження ними інструктажу з техніки безпе­ки і перевірки їх знань і навичок кваліфікаційною комісією, в роботі якої бере участь представник органів нагляду.

Періодична перевірка знань кранівників, їх помічників і обслу­говуючого персоналу (слюсарів, електромонтерів, стропальників) здійснюється кваліфікаційною комісією підприємства не рідше од­ного разу на 12 місяців.

Для забезпечення безпечної роботи вантажопідіймальних кра­нів важливе значення має правильний добір робочих параметрів.

Параметрами називаються основні технічні величини, які ха­рактеризують конструкцію крана і його можливості при роботі.

До параметрів стрілових самохідних кранів відносяться вантажо­підйомність, вантажна характеристика, виліт стріли, висота підйому га­ка, вантажний момент, найбільший радіус поворотної рами, швидкість переміщення крана, частота обертання, загальна вага крана і т. ін.

Основним параметром кранів усіх типів є вантажопідйомність — найбільша допустима маса робочого вантажу, на піднімання якого розрахований кран. У вантажопідйомність крана включається маса вантажозахватних пристроїв і тари.

Стрілові самохідні крани в паспорті машини можуть мати кіль­ка вантажних характеристик, які залежать від вильоту стріли.

Якщо робочі параметри крана не відповідають розмірам забудо­ви, масі вантажів (завеликі або замалі), можуть виникати небезпечні ситуації з точки зору травматизму і можливих аварій.

Для виконання робіт крани встановлюють відповідно до Правил влаштування і безпечної експлуатації вантажопідіймальних кранівпіс- ля розробки ПВР. У ПВР передбачають марку крана, характеристику вантажозахватних пристроїв і перелік вантажів із зазначенням маси; вимоги до встановлення крана; відстань до ЛЕП; умови роботи біля укосів котлованів, місця складування, схеми строповки та ін. Розроб­ка ПВР відповідно до Правил дозволяє підвищувати активну безпеч­ність машин у процесі виконання ними відповідних робіт.

Таблиця 1 Найменша допустима відстань від брівки укосу до найближчої опори крана, м