Застава;

Особиста порука;

застава;

4) домашній арешт;

5) тримання під вартою.

2. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання особи, яке застосовується з підстав та в порядку, визначеному цим Кодексом.

3. Слідчий суддя, суд відмовляє у застосуванні запобіжного заходу, якщо слідчий, прокурор не доведе, що встановлені під час розгляду клопотання про застосування запобіжних заходів обставини, є достатніми для переконання, що жоден із більш м’яких запобіжних заходів, передбачених частиною першою цієї статті, не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам. При цьому найбільш м’яким запобіжним заходом є особисте зобов’язання, а найбільш суворим – тримання під вартою.

4. Запобіжні заходи застосовуються: під час досудового розслідування – слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженим з прокурором, або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження – судом за клопотанням прокурора.

***

1. Запобіжні заходи – це заходи процесуального примусу попереджувального характеру, пов’язані з позбавленням або обмеженням свобод підозрюваного, обвинуваченого, які за наявності підстав та в порядку, встановленому законом, застосовуються під час кримінального провадження слідчим суддею, судом з метою забезпечення їх належної процесуальної поведінки. Запобіжними заходами є: 1) особисте зобов’язання; 2) особиста порука; 3) застава; 4) домашній арешт; 5) тримання під вартою.

2. Наведені запобіжні заходи можуть застосовуватися до підозрюваних, обвинувачених, які досягли вісімнадцятирічного віку. До неповнолітніх підозрюваних, обвинувачених, крім цих запобіжних заходів, може застосовуватися передання їх під нагляд батьків, опікунів чи піклувальників, а до неповнолітніх, які виховуються в дитячій установі, – передання їх під нагляд адміністрації цієї установи (ст. 493 КПК).

3. До підозрюваного, обвинуваченого може бути застосований лише один із передбачених законом запобіжних заходів. В ст. 176 КПК вони розташовані в порядку зростання їх суворості, що суттєво як при обранні конкретного запобіжного заходу, так і при заміні більш суворого на менш суворий і навпаки. А наявність широкого їх переліку дає можливість обрати адекватний запобіжний захід, з урахуванням конкретної мети, підстав та обставин, що згідно із законом враховуються при його обранні.

4. Тимчасовим запобіжним заходом є затримання підозрюваного, обвинуваченого за ухвалою слідчого судді, суду з метою приводу та затримання без ухвали слідчого судді, суду уповноваженою службовою особою, а також кожним, хто не є уповноваженою службовою особою. Підстави та порядок застосування даного тимчасового запобіжного заходу урегульовані ст.ст. 188–192, 207–213 КПК.

5. Обов’язок (тягар) доведення перед слідчим суддею, судом обставин-підстав обрання до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу, а також, що жоден із інших, більш м’яких запобіжних заходів не може запобігти доведеним під час розгляду ризику або ризикам та забезпечити належне виконання ним процесуальних обов’язків, покладено на слідчого, прокурора. А тому при вирішенні питання про обрання особі запобіжного заходу слідчий суддя, суд повинні керуватися правилом принципу презумпції невинуватості про те, що усі сумніви щодо доведеності обставин-підстав обрання запобіжного заходу тлумачаться на користь підозрюваного, обвинуваченого.

6. Підстави обрання запобіжного заходу перед слідчим суддею, судом можуть доводитися будь-якими даними: як отриманими за результатами проведення процесуальних, в першу чергу слідчих (розшукових) дій, так і отриманими за результатами проведення оперативно-розшукових заходів.

7. Згідно з коментованою статтею запобіжні заходи можуть застосовуватися лише в ході кримінального провадження, яке розпочинається з моменту внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань, а завершується в момент набрання остаточним (завершальним) процесуальним рішенням законної сили: під час досудового розслідування лише слідчим суддею за клопотанням слідчого, погодженого з прокурором або за клопотанням прокурора, а під час судового провадження – лише судом за клопотанням прокурора.

Слід зазначити, що стосовно ініціаторів застосування запобіжних заходів чинний КПК України нині непослідовний, бо, наприклад, на підготовчому судовому засіданні надає учасникам судового провадження, якими, окрім прокурора, є обвинувачений, захисник, потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач, його представник та законний представник, цивільний відповідач та його представник (ч. 2 ст. 314, ч. 3 ст. 315 КПК), право клопотати перед судом про обрання, зміну чи скасування у відношенні до обвинуваченого запобіжного заходу. Таке ж право надано сторонам обвинувачення і захисту у судовому розгляді (ч. 1 ст. 331 КПК). Очевидно, що на практиці слід керуватися останніми нормами процесуального закону як спеціальними і такими, що розширюють права особи в кримінальному провадженні.

Стаття 177. Мета і підстави застосування запобіжних заходів

1. Метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов’язків, а також запобігання спробам:

1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;

2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;

3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;

4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;

5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

2. Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.

***

1. При обранні того чи іншого запобіжного заходу повинні враховуватися одночасно його мета (ч. 1 ст. 177 КПК) та підстави (ч. 2 ст. 177 КПК), а також інші передбачені законом обставини (ст. 178 КПК).

2. Запобіжний захід має обиратися виключно з метою забезпечення належної процесуальної поведінки підозрюваного, обвинуваченого, зокрема, для забезпечення виконання покладених на нього процесуальних обов’язків, передбачених ч. 7 ст. 42 та іншими нормами КПК, а також щоби запобігти спробам переховуватися від органів досудового розслідування та / або суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи предметів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином; вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.

Застосування запобіжного заходу з будь-якою іншою метою, наприклад, з метою покарання особи за кримінальне правопорушення, з метою добитися показань стосовно її причетності до кримінального правопорушення тощо, неприпустиме. Його застосування в жодному разі не повинно залежати від того, визнає підозрюваний, обвинувачений свою вину у вчиненні кримінального правопорушення чи не визнає.

3. Підстава застосування запобіжного заходу поділяється на загальну і особливу складові. Загальною складовою є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а особливою – наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, а також засуджений, може здійснити дії, передбачені частиною 1 коментованої статті по перешкоджанню кримінальному провадженню, вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити те, у якому підозрюється, обвинувачується.

4. Наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення як загальної складової підстави застосування запобіжного заходу слід розуміти як наявність «розумної підозри», тобто добросовісного, основаного на сукупності наявних на даний момент доказів припущення про вчинення даною особою кримінального правопорушення. Ступінь доведеності підозри, обвинувачення на даному етапі провадження не є обставиною, що впливає на обрання запобіжного заходу, оскільки встановлення того, вчинила чи не вчинила особа кримінальне правопорушення, є завданням подальшого провадження, сприяти якому й покликаний запобіжний захід, що обирається.

Наявність же ризиків, які дають підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений може здійснити одну чи кілька із наведених вище дій, як другу складову підстави обрання запобіжного заходу, означає наявність даних, які свідчать про обґрунтовану ймовірність вчинення ним таких дій.

5. Закон прямо забороняє слідчому, прокурору ініціювати перед слідчим суддею, судом застосування до підозрюваного, обвинуваченого будь-якого запобіжного заходу за відсутності обґрунтованої підозри у вчиненні ним кримінального правопорушення та відсутності ризиків здійснення дій, передбачених у пунктах 1–5 частини 1 коментованої статті.

Стаття 178. Обставини, що враховуються при обранні запобіжного заходу

1. При вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов’язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:

1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;

2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;

3) вік та стан здоров’я підозрюваного, обвинуваченого;

4) міцність соціальних зв’язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;

5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;

6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;

7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;

8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;

9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;

10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;

11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини.

***

1. Окрім загальної і особливої складових підстави для застосування запобіжного заходу, слідчий суддя, суд повинен також враховувати обставини, зазначені в коментованій статті, і оцінити усі їх в сукупності. Самі по собі ці обставини, за відсутності загальної та особливої складових, не дають слідчому судді, суду права на застосування запобіжного заходу.

2. Перелік наведених у даній статті обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, не є вичерпним. Слідчий суддя, суд може визнати такими й інші обставини, наприклад, сприяння розкриттю злочину, вжиття заходів з відшкодування (компенсації) завданої потерпілому шкоди та інші пом’якшуючі обставини. При застосуванні запобіжного заходу ці обставини можуть враховуватися як окремо, так і в сукупності.

3. Вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення як обставина, що враховується при обранні запобіжного заходу, означає наявність такої їх сукупності, неупереджена оцінка якої дає достатні підстави слідчому судді, суду переконатись у тому, що особа таки могла його вчинити. Європейський суд з прав людини такий ступінь переконаності суддів означує (характеризує) терміном «розумна підозра» у вчиненні кримінального правопорушення.

4. Обов’язок надання доказів стосовно обставин, що враховуються при обранні запобіжного заходу, лежить на слідчому, прокуророві. Сторона захисту – підозрюваний, обвинувачений, його захисник та законний представник, а також інші учасники кримінального провадження – потерпілий, його представник та законний представник, цивільний позивач і цивільний відповідач та їх представники вправі подавати такі докази, а також докази на підтвердження чи спростування як загальної, так і особливої складових підстави обрання запобіжного заходу.

5. Тяжкість покарання як обставина, що враховується при обранні запобіжного заходу, не повинна визначатися «механічно», як середньоарифметична в межах санкції статті Особливої частини КК України, за якою особа підозрюється, обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, а як конкретний вид та розмір покарання, яке за переконанням слідчого судді, суду, основаним на наявних на час розгляду даного питання матеріалах, могло б бути призначене обвинуваченому судом з огляду на санкцію статті (статей) Особливої частини КК та відповідно до положень Загальної частини КК з урахуванням ступеня тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особи винного та обставин, що пом’якшують та обтяжують покарання за умови визнання його вироком суду винним у вчиненні інкримінованого йому діяння.

Стаття 179. Особисте зобов’язання

1. Особисте зобов’язання полягає у покладенні на підозрюваного, обвинуваченого зобов’язання виконувати покладені на нього слідчим суддею, судом обов’язки, передбачені статтею 194 цього Кодексу.

2. Підозрюваному, обвинуваченому письмово під розпис повідомляються покладені на нього обов’язки та роз’яснюється, що в разі їх невиконання до нього може бути застосований більш жорсткий запобіжний захід і на нього може бути накладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

3. Контроль за виконанням особистого зобов’язання здійснює слідчий, а якщо справа перебуває у провадженні суду, – прокурор.

***

1. Особисте зобов’язання є найбільш м’яким запобіжним заходом, який полягає в обмеженні права підозрюваного, обвинуваченого на свободу пересування, вибір місця проживання (перебування), забезпеченні виконання покладених на нього процесуальних та інших, визначених законом і зазначених в особистому зобов’язанні, обов’язків.

2. На підозрюваного, обвинуваченого слідчим суддею, судом може бути покладено, в залежності від доведеності прокурором на час розгляду відповідного клопотання обставин, передбачених п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК, обов’язок прибувати за кожною вимогою до суду або до іншого органу державної влади, визначеного слідчим суддею, судом, а також один або кілька із таких обов’язків: 1) прибувати до визначеної службової особи із встановленою періодичністю; 2) не відлучатися із населеного пункту, в якому він зареєстрований, проживає чи перебуває, без дозволу слідчого, прокурора або суду; 3) повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; 4) утримуватися від спілкування із будь-якою особою, визначеною слідчим суддею, судом або спілкуватися з нею з дотриманням умов, визначених слідчим суддею, судом; 5) не відвідувати місця, визначені слідчим суддею, судом; 6) пройти курс лікування від наркотичної або алкогольної залежності; 7) докласти зусиль до пошуку роботи або для навчання; 8) здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в’їзд в Україну; 9) носити електронний засіб контролю (ч. 5 ст. 194 КПК).

Наведений перелік обов’язків, що можуть покладатися на підозрюваного, обвинуваченого як особисті зобов’язання, є вичерпним.

3. Процесуальний порядок застосування даного запобіжного заходу включає: а) подання слідчим за погодженням з прокурором, прокурором слідчому судді, суду мотивованого клопотання про обрання даного запобіжного заходу та доказів на підтвердження його обрання; б) постановлення слідчим суддею, судом мотивованої ухвали про обрання як міри запобіжного заходу особистого зобов’язання, із зазначенням, які саме обов’язки покладаються на підозрюваного, обвинуваченого; в) складання письмового особистого зобов’язання з переліком цих обов’язків та зазначенням наслідків їх невиконання; г) ознайомлення підозрюваного, обвинуваченого під розпис із змістом даного процесуального документа та роз’ясненням того, що в разі невиконання вказаних зобов’язань до нього може бути застосований більш суворий запобіжний захід і на нього може бути покладено грошове стягнення в розмірі від 0,25 розміру мінімальної заробітної плати до 2 розмірів мінімальної заробітної плати.

4. Під місцем проживання мається на увазі: житловий будинок, квартира, службове житлове приміщення, будинок-інтернат для престарілих, інвалідів, ветеранів, інші спеціалізовані будинки, а також інші житлові приміщення, у яких громадяни постійно чи переважно проживають як власники, за договором найму (піднайму), або оренди чи з інших підстав, передбачених законодавством України.

5. Під місцем перебування маються на увазі: готелі, будинки відпочинку, санаторії, пансіонати, кемпінги, туристичні бази, інші подібні заклади, а також житлові приміщення, які не є місцем проживання громадянина, у якому він проживає тимчасово.

6. У випадках неможливості явки за викликом у призначений термін, у разі необхідності відлучитися із населеного пункту, місця проживання (перебування), при зміні місця проживання та/або роботи навіть у тому ж населеному пункті тощо, підозрюваний, обвинувачений повинен письмово повідомляти про це слідчого, прокурора, суд, у провадженні якого перебуває справа, а при необхідності відлучитися із населеного пункту, відвідати заборонене для відвідування місце і т. ін., – отримати на це їх письмовий дозвіл.

7. Слід мати на увазі, що немає сенсу при застосуванні даного запобіжного заходу покладати обов’язок не відлучатися із населеного пункту місця реєстрації, проживання чи перебування на підозрюваного, обвинуваченого, який за родом своєї трудової діяльності переміщується за межі цього населеного пункту (відповідних працівників транспорту, пересувних підприємств, членів експедицій тощо), а покладення обов’язку утримуватися від спілкування з адвокатом, своїм захисником та законним представником взагалі неприпустиме, оскільки таке спілкування є одним із гарантованих законом прав на захист.

8. Контроль за виконанням особистого зобов’язання на стадії досудового розслідування здійснює слідчий, у провадженні якого перебуває справа, а якщо справа перебуває у провадженні суду – прокурор, який затвердив та направив до суду обвинувальний акт, прокурор, який підтримує (підтримував) державне обвинувачення в суді першої інстанції.