Міжнародні валютні відносини. Валютний курс

Важливою складовою ланкою світового господарства є міжнародні валютні відносини. їх функціонування і розвиток пов'язані з обслуговуванням усього комплексу економічних зв'язків, що складаються між окремими країнами, юридични­ми суб'єктами ринку і приватними особами. Йдеться про об­слуговування зовнішньої торгівлі, вивіз капіталу, надання по­зичок і кредитів, науково-технічний обмін, розвиток туризму, інші державні та приватні відносини.

Розвиток валютних відносин зумовлено об'єктивними пе­редумовами - удосконаленням міжнародного поділу праці та спеціалізації виробництва, інтернаціоналізацією всього комп­лексу виробничого відтворення та суспільно-політичного жит­тя народів. Визначальний вплив на поглиблення їх справляє формування на світовому ринку інтернаціональної вартості товарів і послуг, розвиток на цій основі інтернаціоналізації гро­шових відносин.

Валютна система — це певна форма організації валютних відносин. Розрізняють національну, міжнародну (регіональну) та світову валютні системи.

Національна валютна система — це державно-правова форма організації валютних відносин даної країни з іншими країнами та міжнародними економічними і політичними структурами. Вона визначається національним законодавством з урахуванням норм міжнародного права. Основними елементами національної валютної системи є:

- національна валюта - грошова одиниця країни (в Ук­раїні— гривня);

- склад, режим формування та використання золотова­лютних резервів;

- валютний паритет та режим курсу національної валюти;

— режим обігу національної валюти та характер валют­них обмежень;

— форми та організація міжнародних розрахунків;

— статус національних установ, які регулюють валютні відносини та ін.

Міжнародна (регіональна) валютна система — це договорено-правова форма організації валютних відносин між групою країн. Прикладом такої системи є створена в 1979 р. Європейсь­ка валютна система.

Основними елементами регіональної валютної системи є:

— міжнародна грошова одиниця (в ЄЕС - спочатку екю, нині —євро);

— міжнародні (регіональні) валютні фонди;

— узгоджений режим регулювання валютних курсів;

— міжнародні (регіональні) кредитно-розрахункові ус­танови.

Світова валютна система - спеціально розроблена дер­жавами та закріплена міжнародними угодами форма органі­зації валютних відносин між усіма чи значною кількістю країн світу. Містить низку окремих елементів, кожний з яких юридично визначається відповідними міжнародними дого­ворами та угодами:

• форми міжнародних засобів обігу та платежу (золото, національні валюти, долар США, міжнародна валюта - євро, СДР);

• склад і структура міжнародної валютної ліквідності;

• узаконений режим валютних паритетів та курсів;

• уніфіковані форми і правила міжнародних розрахунків;

• умови взаємної конвертованості валют;

• статус міжнародних валютно-кредитних організацій та ін.
В історичному плані розрізняють три світові валютні системи:

1. Система золотого стандарту, або система фіксованих валют­них курсів та золотого стандарту.

2. Система золотовалютного (золото-доларового) стандар­ту, або система регульовано-фіксованих курсів (Бреттон -Вудська система).

3. Система вільно "плаваючих" курсів, або кероване плаван­ня валютних курсів у нинішній (Ямайській) валютній системі.

Перша система склалась наприкінці XIX ст. і проіснувала до середини 30-х років XX ст. (з 1879 до 1939 р.). Вона передба­чала практично фіксовані валютні курси, в основі яких був зо­лотий паритет грошової одиниці. Вважалось, що країна входить до системи золотого стандарту, якщо виконує три умови:

• Встановлює золотий уміст своєї грошової одиниці.

• Підтримує строге співвідношення між власним запа­сом золота і внутрішньою пропозицією грошей.

• Дозволяє вільний експорт та імпорт золота.
Наприклад, у 1925 - 1935 рр. англійський фунт стерлінгів

містив 7,322382 г золота, а американський долар - 1,504663 г. Звідси монетарний паритет фунта до долара становив: 1 ф. ст. = 7,322382: 1,504663 = 4,867 дол.

Відхилення від золотого паритету були незначними. Межі відхилення валютного курсу від монетарного парите­ту називали золотими мітками. Нижня межа дорівнювала монетарному паритетові за вирахуванням витрат на пере­силання золота. Вона відповідала мінімальному курсові на­ціональної валюти і називалася нижньою золотою міткою. Зі зниженням курсу валюти країни до її нижньої золотої мітки золото вивозилось з цієї країни. Тому таку мітку на­зивали ще експортною золотою міткою. Верхня межа відхи­лень валютного курсу від монетарного паритету дорівню­вала монетарному паритетові плюс витрати на пересилан­ня золота. Вона відповідала максимальному курсові валюти країни і називалася верхньою золотою міткою. З підвищен­ням курсу валюти до цієї мітки золото надходило до країни. Тому верхню золоту мітку називали імпортною золотою міткою.

У попередньому прикладі витрати на пересилання золота з Англії до США у розрахунку на 1 ф. ст. становили 2,7 цента. Тому максимальний курс фунта стерлінгів у доларах (імпортна золота мітка) дорівнював 4,867 +0,027 = 4,894 дол, а мінімаль­ний курс (експортна золота мітка):

4,867-0,027 = 4,840 дол.

Золотий стандарт не лише фіксував курси валют, а й авто­матично коригував дефіцит і надлишки платіжних балансів.

Хоча золотий стандарт мав такі переваги, як стабільні ва­лютні курси та автоматичне коригування дефіцитів і надлишків платіжного балансу, в ньому були й недоліки. Головний — жор­стке "прив'язування" національної валюти, а отже, і всієї еко­номіки, до золота, що заважало:

1) макроекономічній перебудові економіки в період еконо­мічних криз, безробіття та інфляції;

2) проведенню незалежної монетарної політики, насамперед державами, які не добувають золота та ін.

Найповніше недоліки системи золотого стандарту далися взнаки в період світової економічної кризи (Великої депресії) 1929 — 1933 рр. Унаслідок цього система золотого стандарту зазнала краху.

Для закладення підвалин нової міжнародної валютної сис­теми у 1944 р. в американському місті Бреттон-Вудсі, штат Нью-Гемпшир, відбулася міжнародна конференція союзних, у Другій світовій війні, країн. На цій конференції було досягну­то домовленості про створення системи регульовано-фіксова­них валютних курсів. Цю систему назвали Бреттон-Вудською. Для регулювання валютних відносин країн було створено Міжна­родний валютний фонд (МВФ). Ця світова валютна система про­існувала до 1971 року.

Бреттон-Вудська система характеризувалась такими оз­наками:

—кожна країна - член МВФ установлювала номіналь­ний золотий вміст своєї грошової одиниці, що визначало па­ритет валют, а відтак і валютний курс;

—кожна країна зобов'язувалася дотримуватися незмінно­го курсу своєї валюти щодо валют будь-якої іншої країни;

—країни — члени втратили право на необмежену кількість девальвацій своєї валюти. Девальвацію можна було провести лише з дозволу МВФ.

— поряд із золотом роль світових грошей офіційно було закріплено за доларом США.

США взяли на себе зобов'язання обмінювати долари, якими володіли країни — члени МВФ, на американське золото. Була вста­новлена ціна на золото — 35 дол. за тройську унцію (31,1035 г зо­лота). Таким чином, у Бреттон-Вудській системі роль валютних резервів виконували одночасно золото та долар США.

Завдяки тому, що світові запаси золота зростали повільно, долар США ставав дедалі вагомішим світовим резервом. Тоб­то країни намагались нагромаджувати долари. Одночасно зо­лотий запас США зменшувався. Суттєве перевищення маси доларів у світі, особливо в Європі (євродолари) над золотим запасом США змусив останніх відмовитись від вільної конвертованості доларів у золото (Рішення президента Ніксона від 15 серпня 1971 р.).

Це означало кінець Бреттон-Вудської системи. Зокрема по­клало край політиці продажу золота за долари за ціною в 35 дол. за унцію, яка тривала 37 років. Нова політика розірвала зв'язок між золотом і міжнародною вартістю долара, що відпустило долар у вільне "плавання" і дало змогу ринковим силам визначати його вартість. Тобто золото стало не грошима, а звичайним металом, який використовується лише завдяки його фізичним та хімічним властивостям.

У січні 1976 р. в м. Кінгстон (Ямайка) на нараді представ­ників країн — членів МВФ була підписана угода, що започат­кувала створення третьої (нинішньої) валютної системи, яку називають Ямайською, або Кінгстонською.

У цій системі валюти "плавають", і час від часу центральні банки здійснюють інтервенції, щоб стабілізувати або змінити ці курси. Проте загалом нинішня система валютних курсів до­сить складна, бо частина валюту своєму "плаванні" прив'яза­на до інших валют. Країни використовують дві основні систе­ми "плаваючих" вільних курсів:

—Вільні курси, або незалежне "плавання" валют.

—Регульовані курси, кероване "плавання" валют.

Тепер детальніше зупинимось на сутності валютного кур­су. Як уже зазначалось, грошовою одиницею кожної країни є її
валюта. Щодо обміну валюти однієї країни на валюти інших країн розрізняють валюти:

—вільно конвертовані;

—частково конвертовані;

—неконвертовані (замкнені).

Вільно конвертовані валюти без обмеження обмінюються па будь-які інші іноземні валюти — грошові одиниці інших країн. До цієї групи валют належать: долар США, марка Німеч­чини, ієна Японії, фунт стерлінгів Великої Британії, євро ЄЕС та деякі інші.

Частково конвертованими є валюти держав, які вводять певні валютні обмеження. Частково конвертованими є валюти менш розвинутих країн із перехідною економікою (гривня Ук­раїни, злотий Польщі та ін.).

Неконвертованими (замкненими) є валюти країн, які не обмінюють їх на грошові одиниці інших країн. В основному до цієї групи належать валюти країн із командною економікою.

Пропорція обміну валют називають валютним, або об­мінним курсом (1 дол. = 5,35 грн України, або 130 ієн Японії, або 1,70 марки Німеччини).

У період золотого стандарту основою валютного курсу був монетарний паритет — співвідношення золотого вмісту гро­шових одиниць, тобто монет, в одній грошовій одиниці. У су­часних умовах валютні курси бувають двох видів: фіксовані та "плаваючі".

Фіксовані валютні курси діють на основі міждержавних угод. Об'єктивною основою фіксованого валютного курсу ва­люти є її реальна купівельна спроможність. Співвідношення купівельної спроможності валют визначають через вартість од­накового набору товарів і послуг у різних країнах.

Плаваючі валютні курси складаються на валютних ринках під впливом взаємодії попиту та пропозиції.

Розрізняють також номінальний та реальний валютні курси.

Номінальний валютний курс — це відносна ціна валют двох країн. Коли кажуть "обмінний", або "валютний" курс, то ма­ють на увазі саме номінальний курс обміну валют. Існують два способи визначення номінального валютного курсу: євро­пейське числення, або пряме котирування, та британське числення, або обернене котирування.

Європейське числення — це визначення кількості національної валюти, яка потрібна для купівлі одиниці іноземної валюти (1 дол. США = 5грн 35коп.).

Британське числення — це оцінка одиниці національної валю­ти певною кількістю іноземної (1 грн= 1/5, 35дол. = 0,18дол.= 18 центів).

Реальний валютний курс — це відносна ціна товарів, що вироблені в обох країнах. Він показує, в якому співвідношенні товари однієї країни можна обміняти на ті самі товари іншої. Реальний обмінний курс називають умовами торгівлі.

ціни вітчизняного товару в нац. валюті Реальний курс = номінальний курс = ————------------------------------------------------

ціна іноземного товару в іноз. валюті

Якщо 1 кг рафінованої української олії коштує 5 грн, а 1 кг російської олії — 50 руб., а номінальний курс: 1 грн = 5 рос. руб., то реальний курс = 5 • 5/50 = 0,5.

Для широкого набору благ реальний обмінний курс розра­ховується за формулою:

рівень цін у вітчизняній економіці Реальний курс = номінальний курс = ------------------------------------------------------------

рівень цін у торговельного партнера

Якщо реальний обмінний курс менший за одиницю, ку­півля вітчизняних товарів на національному ринку вигідні­ша за імпорт аналогічних товарів. Якщо реальний обмінний курс більший за одиницю, то імпорт є вигіднішим за купів­лю товарів вітчизняних виробників. У цілому можна дійти ви­сновку, що:

• Зі зниженням реального обмінного курсу експорт зростає, а імпорт зменшується, що збільшує чистий експорт, а стан тор­говельного балансу країни за інших рівних умов поліпшується.

• Зростання реального обмінного курсу супроводжується зростанням імпорту й скороченням експорту, тобто зменшен­ням чистого експорту, та погіршенням за інших рівних умов торговельного балансу країн.