Загальномовна і наукова лексикографія. Типи словників

Лексикографія – словникарство, розділ мовознавства, що займається створенням словників та їх теоретичних засад. У рамках лексикографії слід розрізняти лексикографічну теорію, котра включає в себе основні проблеми лексикографії, з якими зустрічається лексикограф у своїй роботі та власне лексикографічну практику, тобто практичні питання щодо збору лексикографічного матеріалу, його розробку та з рештою укладання словникового тексту. Лексикографія пов’язана з іншою мовознавчою дисципліною – лексикологією. Головним завданням лексикографії є пояснення незрозумілих слів, яке здійснювалося початково у вигляді глос, тобто тлумачення написів на полях і в тексті рукописних книг. Лексикографія займається словникарським кодифікуванням лексики будь-якої мови.

Основним об’єктом лексикографіі є слово. Будь-який словник містить певну кількість слів конкретної досліджуваної мови або мов, тобто необхідно з точки зору лексикографії розглядати слово і мову.

Одним із завдань лексикографії є укладання словників, адже «словник є корисним помічником для спеціальної термінологічної роботи, а також для стилізації наукового тексту, тому що в них наочно зібрані спеціальні назви та звороти» (переклад –– М.К.).[1] словники відображають культуру й мову народу та є джерелом правил її написання, вимови, наголошування тощо.