Конспект лекцій. Питання 1. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх як прояв диференціації процесуальної форми

Питання 1. Кримінальне провадження щодо неповнолітніх як прояв диференціації процесуальної форми

Провадження щодо неповнолітніх має свої особливості, які спрямовані на вирішення питань відповідальності й покарання неповнолітніх за вчинені кримінальні правопорушення. Ці особливості пов'язані з:

· предметом доказування у кримінальних провадженнях,

· колом і статусом осіб, які беруть участь у судочинстві з метою підвищення правової захищеності неповнолітніх,

· проведенням окремих слідчих (розшукових) дій, гласністю судочинства тощо.

Відповідно до чинного кримінально-процесуального законодавства кожна особа, яка вчинила кримінальне правопорушення, повинна нести кримінальну відповідальність.

Однак законодавець поділяє осіб, які вчинили суспільно небезпечне діяння, залежно від віку на декілька категорій, і встановлює для них певні процесуальні гарантії з метою захисту їх конституційних прав. Однією з таких категорій осіб є неповнолітні, які підлягають підвищеному захисту з боку державних органів та посадових осіб. Саме тому провадження в яких беруть участь неповнолітні, виділяють в окреме провадження, в якому, встановлено додаткові процесуальні гарантії захисту їх особистих прав.

За загальним принципом кримінальній відповідальності підлягають особи, яким до вчинення злочину минуло 16 років, і лише за вчинення деяких найбільш тяжких злочинів: умисне вбивство (статті 115—117 ККУ), посягання на життя державного чи громадського діяча, працівника правоохоронного органу, члена громадського формування з охорони громадського порядку і державного кордону порядку державного кордону або військовослужбовця, судді, народного засідателя чи присяжного у зв’язку з їх діяльністю, пов'язаною із здійсненням правосуддя, захисника чи представника особи у зв'язку з діяльністю, пов'язаною з наданням правової допомоги, представника іноземної держави (статті 112, 348, 379, 400, 443), умисне тяжке тілесне ушкодження (ст.121,ч. 3 статті 345, 346, середньої тяжкості тілесне ушкодження (ст. 122, ч. 2 статті акт (ст. 258) захоплення заручників (статті 147 і 349), зґвалтування (ст. 152), насильницьке задоволення статевої пристрасті неприродним способом (ст. 153), крадіжка (ст. 185, ч. 1 статті 262, 308), грабіж (статті 186, 262, 308), розбій (ст. 187, ч. 3 статті 262, 308), знищення або пошкодження майна (ч. 2 статті 194, 347, 352, 378, частини 2—3 ст. 399), пошкодження шляхів сполучення і транспортних засобів (ст. 277), угон, або захоплення залізничного рухомого складу, повітряного, морського чи річкового судна (ст. 278), незаконне заволодіння транспортним засобом (частини 2-й 3 ст. 289), хуліганство (ст. 296) — з 14 років (ст. 22 КК).

До неповнолітніх, які вчинили суспільно небезпечні діяння, що підпадають під ознаки діяння, передбаченого КК України, у віці, коли їм виповнилося 11 років але до досягнення віку з якого згідно з кримінальним законом можливе настання кримінальної відповідальності судами застосовуються заходи виховного характеру, передбачені ст. 105 КК.

Примусові заходи виховного характеру судами можуть застосовуватися також до неповнолітніх, які у віці до досягнення 18 років вчинили злочин невеликої або середньої тяжкості, якщо їх виправлення можливе без застосування покарання.

Закон встановлює: вікову межу кримінальної відповідальності; додаткові форми заміни кримінальної відповідальності іншими заходами, надаючи особливого значення пом'якшуючим обставинам; межі застосування позбавлення волі; спеціальний режим виконання покарань тощо.

Вікові особливості неповнолітніх вимагають і посилення їх правової захищеності перед загальним правосуддям, застосування на досудовому слідстві та в судовому розгляді деяких особливих правил, які, не змінюючи і не скасовуючи загальну процесуальну форму провадження у кримінальному судочинстві, створювали б додаткові процесуальні гарантії для неповнолітніх.

Наявність особливого провадження неповнолітніх зумовлено необхідністю досягнення таких цілей: кримінологічної, що полягає у запобіганні кримінальних правопорушень неповнолітніх; правових: встановлення істини у кримінальних провадженнях для правильного, а, отже, і справедливого їх вирішення; забезпечення належної правової захищеності неповнолітнього підозрюваного.

На підставі вікових соціально-психологічних характеристик неповнолітніх Генеральна Асамблея ООН розробила «Мінімальні стандартні правила Організації Об’єднаних Націй, що стосуються підправлення правосуддя щодо неповнолітніх», більше відомі як «Пекінські правила» (1985 р.). Ці Правила передбачають: створення спеціалізованих судів у справах неповнолітніх; наявність в осіб, які здійснюють кримінальний процес у справах неповнолітніх, відповідної кваліфікації; побудову судового розгляду таким чином, щоб він забезпечував інтереси неповнолітніх; забезпечення конфіденційності, щоб уникнути завдання шкоди неповнолітнім і через непотрібну гласність або шкоду їх репутації тощо.

Кримінальний процесуальний кодекс визначає, що кримінальне провадження щодо неповнолітніх здійснюється за загальними правилами, але з урахуванням особливостей передбачених законом. Порядок кримінального провадження щодо неповнолітніх визначається главою 38 КПК.

Під час кримінального провадження щодо неповнолітнього застосування примусових заходів виховного характеру, слідчий, прокурор, слідчий суддя, суд та всі інші особи, що беруть у ньому участь, зобов’язані здійснювати процесуальні дії в порядку, що найменше порушує звичайний уклад життя неповнолітнього та відповідає його віковим та психологічним особливостям, роз’яснювати суть процесуальних дій, рішень та їх значення, вислуховувати його аргументи при прийнятті процесуальних рішень та вживати всіх інших заходів, спрямованих на уникнення негативного впливу на неповнолітнього.

Питання 2. Предмет доказування