Студопедия.Орг Главная | Случайная страница | Контакты | Мы поможем в написании вашей работы!  
 

Забезпечення кримінального провадження



Розділ ІІ Кримінального процесуального кодексу України визначає порядок обрання, зміни та скасування заходів забезпечення кримінального провадження. Так як легальне визначення заходів забезпечення кримінального провадження відсутнє, тому слід звернутися до кримінально-процесуальної теорії, де відмічається, що серед кримінально-процесуальних заходів, які забезпечують реалізацію кримінально-процесуальних норм, особливе місце займають заходи кримінально-процесуального примусу, які є заходами впливу з боку державних органів або посадових осіб на поведінку суб’єктів кримінально-процесуальної діяльності, що направлений на забезпечення виконання процесуальних обов’язків, якщо вони не виконуються добровільно, або на попередження небажаних з точки зору права дій з метою забезпечення нормального руху кримінального судочинства.

Заходи забезпечення кримінального провадження (заходи кримінально-процесуального примусу) − це передбачені кримінально-процесуальним законом процесуальні засоби державно-правового примусу, що застосовуються уповноваженими на те органами (посадовими особами), які здійснюють кримінальне провадження, у чітко визначеному законом порядку стосовно осіб, котрі залучаються до кримінально-процесуальної діяльності, для запобігання та припинення їхніх неправомірних дій, забезпечення виявлення та закріплення доказів з метою досягнення дієвості кримінального провадження.

Заходи процесуального примусу відрізняються від інших заходів державного примусу та характеризуються певними специфічними ознаками: 1) вони мають процесуальний характер і регулюються кримінально-процесуальним законом, а тому є складовою кримінально-процесуальної форми. Цією ознакою вони відрізняються від інших примусових заходів, які застосовуються при провадженні щодо кримінальних правопорушень; 2) підстави, межі та порядок їх застосування детально регламентовані законом; 3) специфічна їх мета − забезпечити досягнення дієвості кримінально-процесуального провадження та вирішення завдань кримінального судочинства; 4) примусовий характер, який залежить не від порядку їх реалізації, а від самої законодавчої моделі, що передбачає можливість застосування примусу; 5) виключний характер − вони застосовуються лише в тих випадках, коли іншими заходами завдання кримінального судочинства досягнути неможливо; 6) специфічний суб’єкт застосування − процесуальний примус є різновидом державного примусу, а тому суб’єктом його застосування завжди є виключно компетентні державні органи та посадові особи, які здійснюють кримінальне провадження.

Відповідно до ст. 131 КПК заходами забезпечення кримінального провадження є:

1) виклик слідчим, прокурором, судовий виклик і привід (ст. ст. 133−143 КПК);

2) накладення грошового стягнення (ст. ст. 144−147 КПК);

3) тимчасове обмеження у користуванні спеціальним правом (ст. ст. 148−153 КПК);

4) відсторонення від посади (ст. ст. 154−158 КПК);

5) тимчасовий доступ до речей і документів (ст. ст. 159−166 КПК);

6) тимчасове вилучення майна (ст. ст. 167−169 КПК);

7) арешт майна (ст. ст. 170−175 КПК);

8) затримання особи (ст. ст. 188− 192 КПК, ст. ст. 207−213);

9) запобіжні заходи (ст. ст. 177−187 КПК).





Дата публикования: 2014-12-11; Прочитано: 327 | Нарушение авторского права страницы | Мы поможем в написании вашей работы!



studopedia.org - Студопедия.Орг - 2014-2024 год. Студопедия не является автором материалов, которые размещены. Но предоставляет возможность бесплатного использования (0.006 с)...