Екологiчного права

Об’єкти екологiчного права — це певнi природнi блага, умови, елементи, що пiдлягають регулюванню за допомогою норм екологiчного права.

Основним загальним об’єктом екологiчного права виступає

«навколишнє природне середовище». Слiд зазначити, що в нау- ковiй лiтературi i в законодавствi зустрiчаються ряд сумiжних, але не тотожних понять: природа, навколишнє середовище, нав- колишнє природне середовище, довкiлля (вперше вжите в Кон- ституцiї України 1996 р.).

Природа — це природне середовище у вузькому розумiннi цього слова, об’єктивна реальнiсть, що iснує незалежно вiд свi- домостi людини як наслiдок еволюцiйного розвитку матерiаль- ного свiту i складається з природних екологiчних систем. Iнши- ми словами, «це сукупнiсть об’єктiв i систем матерiального свi- ту в їх природному станi, що не є продуктом трудової дiяльностi людини»1. При цьому в лiтературi традицiйно зазначається, що в сучасний перiод це поняття застарiло i практично витiснено поняттям «навколишнє середовище».

1 Красилов В. А. Охрана природы: принципы, проблемы, приоритеты. — М., 1997. — С. 4.

З iншого боку, поняття «навколишнє середовище» ототож- нюється з поняттями «природа» та «навколишнє природне се- редовище» i вказується на можливiсть їх застосування в еко- логiчному правi як синонiмiв. Ще в 80-х рр. XX ст. в літературі зазначалось, що поняття «навколишнє природне середовище» вживається виключно, щоб пiдкреслити вiднесення поняття «нав- колишнє середовище» саме до природи, що навколишнє природ- не середовище — це поняття, яке позначає промiжний стан при- роди перед перетворенням її в навколишнє середовище1. Нинi констатується, що аналiз законодавства в iсторичному аспектi переконує, що в екологiчному правi поняття «природа» i «нав- колишнє середовище» тотожнi. Навколишнє середовище може бути визначене як навколишнє природне середовище (приро- да), тобто сукупнiсть природних комплексiв, природних об’єк- тiв i природних ресурсiв, включаючи атмосферне повiтря, води, землю, ґрунти, надра, тваринний i рослинний свiт, а також клi- мат i навколоземний космiчний простiр, в їх взаємодiї та взаємо- зв’язку2.

В останнi роки в росiйському та мiжнародному правi основ- ним iнтегрованим об’єктом екологiчного права називається «нав- колишнє середовище». При цьому в зарубiжному законодавствi

«навколишнє середовище» як об’єкт правової охорони мiстить ще й окремi елементи соцiального середовища. Так, Модельний закон про охорону навколишнього середовища, пiдготовлений пiд егiдою Ради Європи i прийнятий нею в 1994 р., в змiст по- няття «навколишнє середовище» поряд з природними ресурса- ми включає цiнностi, якi формують створене людиною навко- лишнє середовище, а також якiсть життя i умов тiєю мiрою, в якiй вони можуть мати вплив на благополуччя i здоров’я люди- ни. В новому Федеральному законi Росiї вiд 10.01.2002 р., «Про охорону навколишнього середовища»3 об’єктом регулювання виступає навколишнє середовище (за прикладом зарубiжних країн), змiст якого значно розширений. Воно охоплює не тiльки компоненти природного середовища й природнi об’єкти, а й при- родно-антропогеннi (природнi об’єкти змiненi в результатi гос-

1 Колбасов О. С. Экология: политика — право. — М.: Наука, 1976. — С. 17—19. 2 Бринчук М. М. Экологическое право: Учебник. — М.: Юристъ, 2004. — С. 58. 3 СЗ РФ. — 2002. — № 2. — Ст. 133.

подарської та iншої дiяльностi чи створенi людиною i надiленi властивостями природних об’єктiв) i антропогеннi (створенi лю- диною для забезпечення соцiальних потреб i не надiленi влас- тивостями природних об’єктiв) об’єкти.

Такий пiдхiд докорiнним чином змiнює уявлення про нав- колишнє середовище та його охорону в рамках екологiчного пра- ва. Його критикують в росiйськiй науковiй лiтературi. Зокрема зазначається наявнiсть iнших понять — «середовище перебуван- ня», «середовище життєдiяльностi», якi є ширшими в порiвнян- нi з поняттям «навколишнє середовище» i включають поряд з елементами природного середовища i соцiальнi об’єкти.

Найпростiше спiввiдношення понять навколишнього середо- вища i навколишнього природного середовища характеризуєть- ся як загальне i родове. Навколишнє середовище в широкому розумiннi — це частина середовища, яка перетворена в процесi дiяльностi людини, i охоплює також виробниче, побутове, соцi- альне середовище. Навколишнє природне середовище — сукуп- нiсть всiх природних умов, у тому числi перетворених, змiнених у процесi виробничо-господарської дiяльностi людини, в яких вiдбувається життєдiяльнiсть людини. Зокрема, в ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» навколишнє природне середовище визначається як сукупнiсть при- родних i природно-соцiальних умов i процесiв.

Щодо поняття «довкiлля», то в буквальному розумiннi воно похiдне вiд слова «довкола» i означає те, що навкруги, що ото- чує людину i вiдповiдно може включати як об’єкти довколиш- нього природного, так i виробничого, побутового, антропоген- ного походження. Як тотожнi поняття «довкiлля» i «навколиш- нє природне середовище» можуть розглядатись у випадку, ко- ли довкiлля виступає як сукупнiсть природних i природно-со- цiальних умов i процесiв та iдентифiкується з навколишнiм природним середовищем (тобто саме в екологiчних правовiд- носинах).

Згiдно з ст. 5 Закону України «Про охорону навколишньо- го природного середовища» до об’єктiв правової охорони нале- жать:

— природнi ресурси, як залученi в господарський обiг, так i такi, що не використовуються в народному господарствi в да-

ний перiод (земля, надра, води, атмосферне повiтря, лiс та iнша рослиннiсть, тваринний свiт);

— ландшафти та iншi природнi комплекси.

При цьому в системi об’єктiв екологiчного права традицiйно розрiзняють поняття «природний об’єкт» i «природний ресурс». Природний об’єкт є певною мiрою умовним правовим по- няттям, яке дає можливiсть iндивiдуалiзувати певну частину природного середовища, щоб визнати її об’єктом екологiчного права. Це завершений екологiчний комплекс з властивими йому функцiями, який нерозривно пов’язаний i взаємодiє з iншими елементами довкiлля. Поняття «природний об’єкт» порiвнюють з поняттям «особа» в цивiльному правi або «рiччю». Це свого роду абстракцiя, що вiдображає будь-яку iндивiдуальну (офi-

цiйно видiлену) частину природної речовини1.

При цьому, щоб бути об’єктом екологiчного права, природ- ний об’єкт повинен вiдповiдати таким ознакам, якi були трива- лий час своєрiдними стандартами при характеристицi природ- них об’єктiв:

1) природне походження (хоча допускається i застосування людської працi, наприклад посадка дерев);

2) екологiчний взаємозв’язок iз навколишнiм природним се- редовищем (повiтря в закритих примiщеннях не є об’єктом еко- логiчного права);

3) виконання функцiй життєзабезпечення (тi природнi ком- поненти, процеси, що суперечать iнтересам людини, не входять до об’єктiв екологiчного права, наприклад землетруси, повенi тощо)2.

Однак розвиток науково-технiчного прогресу та в цiлому су- спiльних вiдносин привiв до певних об’єктивних змiн у визна- ченнi об’єктiв екологiчного права та спiввiдношеннi їх з власне природними об’єктами i поширення на них приписiв екологiч- ного права. Наприклад, Закон України «Про тваринний свiт» в редакцiї 2001 р. вiдносить до об’єктiв тваринного свiту, на якi поширюється дiя цього Закону i вiдповiдно природоохороннi приписи, тварин, якi утримуються в неволi, а значить вилученi

1 Колбасов О. С. Терминологические блуждания в экологии -- Государство и право. — 1999. — № 10. — С. 32.

2 Природноресурсовое право и правовая охрана окружающей среды: Учеб-

ник - Под ред. В. В. Петрова. — М., 1988. — С. 50.

з природного середовища. А як бути з генетично модифiковани- ми органiзмами, регулювання вiдносин щодо яких оформлено в прийнятому за основу проектi Закону України «Про державну систему бiобезпеки при створеннi, випробуваннi а практично- му використаннi генетично модифiкованих органiзмiв»? Вони, зрозумiло, не вiдповiдають ознацi природного походження. Це зумовлює необхiднiсть змiни в сторону кiлькiсного та якiсного розширення об’єктного складу екологiчних вiдносин.

Природнi об’єкти можна подiляти на рiзнi види, зокрема, на:

— диференцiйованi (води, лiси, надра, надра тощо) i комп- лекснi (лiкувальнi зони, природно-заповiднi територiї та iншi). Останнi ще називають природними комплексами i розглядають як сукупнiсть взаємопов’язаних частин природних об’єктiв, що знаходяться в межах певної територiї та видiляються з метою особливої охорони;

— власне природнi (якi збереглися вiд впливу людини в своєму первинному, природному станi, наприклад у межах при- родного заповiдника) та видозмiненi пiд впливом людини;

— природно-господарськi (знаходяться в сферi господарсь- кого використання) та особливо охоронюванi (закритi для гос- подарського використання чи з обмеженим порядком викорис- тання).

Детальнiше поняття кожного з них буде розглянуто в Особ- ливiй частинi.

Природнi ресурси — це певна сукупнiсть запасiв природних речовин, природної енергiї чи певна корисна властивiсть при- родного об’єкта, якi використовуються суспiльством для задо- волення своїх потреб (це джерело споживання людиною приро- ди). Так, запаси деревини — природний ресурс, а дiлянка лiсу — природний об’єкт; природнi енергетичнi запаси води — природ- ний ресурс, а рiчка — природний об’єкт, кориснi копалини — природний ресурс, а надра — природний об’єкт.

Традицiйним в еколого-правових нормах є застосування сло- восполучень «рацiональне використання природних ресурсiв» i «охорона природних об’єктiв».

Крiм наведених вище об’єктiв екологiчного права, додатко- вим об’єктом виступає життя i здоров’я людини, яка проживає i перебуває в тiсному зв’язку з навколишнiм природним середо- вищем та зазнає його безпосереднього впливу.