Трудове законодавство

Сучасний стан соціально-економічного розвитку в Україні висуває на перший план вимогу гарантованості прав працівників, що передбачає високий рівень організаційно-правових засобів їх забезпечення.

Трудовий процес і супровідні йому трудові та похідні від них відносини регулюються правовими нормами. Ці норми відображені в законодавчих нормативних актах з трудового права. Останні складають законодавство про працю, або трудове законодавство.

Трудове законодавство — це сукупність зведених у систему нормативних актів з трудового права, виданих компетентними державними та іншими правомочними органами.

Як сторони трудових правовідносин до суб’єктів трудового права загалом відносять найманих працівників і роботодавців, за умови наділення їх трудовою суб’єктністю, завдяки якій вони можуть виступати носіями певних трудових прав і обов’язків. Для громадян — це досягнення певного віку, для роботодавця — майнова і організаційна самостійність, відокремленість.

Для трудового права обов’язковою і беззаперечною є норма Конституції про те, що кожен має право на належні, безпечні та здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від встановленого законом рівня. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом. Конституцією України забороняється використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їх здоров’я роботах. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Ті, хто працюють, мають право на страйк для захисту своїх економічних і соціальних інтересів.

Норми Конституції встановлюють право кожного, хто працює, на відпочинок шляхом надання днів щотижневого відпочинку, а також оплачуваної щорічної відпустки. При цьому тривалість робочого часу, відпочинку та оплачуваної щорічної відпустки, вихідні та святкові дні, а також інші умови, які стосуються реалізації конституційного права на відпочинок, визначаються уже нормами трудового законодавства.

Україна є членом Міжнародної організації праці (МОП). Результатом цього є розробка і прийняття конвенцій та рекомендацій. Конвенція — форма правового договору, угоди, умови, зобов’язує країну — члена МОП, яка ратифікувала цю конвенцію, привести національне законодавство у відповідність до її вимог. Рекомендації МОП носять лише рекомендаційний характер і не вимагають від держав — членів МОП беззаперечного прийняття чи виконання пропозицій, висловлених в них. Проте, вони слугують орієнтиром в розробці національних норм з трудового права.

Джерелом трудового права є також Міжнародні пакти про права людини і Всезагальна декларація прав людини, деякі пропозиції і навіть формулювання з яких використані при розробці Конституції України. Це, наприклад, затвердження права на підприємницьку діяльність, не заборонену законом, на проведення страйку для захисту працюючими своїх інтересів, на безпечні умови праці, належну її оплату, на соціальний захист у випадку безробіття.

Кодекс законів про працю є найважливішим документом, що регламентує трудові відносини, встановлює права, обов’язки та відповідальність їх сторін. В ньому кодифіковано багато законодавчих та інших нормативних актів, які були роботу проінструктувати працівника і визначити йому робоче місце. Спільними для всіх категорій працюючих в будь-якій галузі, на будь-якому робочому місці є вимоги щодо додержання трудового розпорядку, про заохочення працівників за особливі трудові заслуги, про застосування стягнення за порушення трудової дисципліни, встановлення 40-годинної тривалості робочого часу на тиждень і багато інших.

Внутрішньодержавними законодавчо-нормативними актами, що регулюють трудові відносини в Україні, є відповідні Закони України (розділ 3).

Поряд з цим, в трудовому законодавстві існують норми, які не поширюються на суспільні трудові відносини загалом, а, враховуючи деякі особливості праці певних категорій працюючих, поширюються тільки на них. Вони відображають диференційований, різний підхід до врегулювання трудових відносин, коли на фоні загальних нормативних актів законодавець видає спеціальні норми, які наділяють ту чи іншу групу працівників певними привілеями, зумовленими такими особливостями.

Обставини чи критерії, покладені в основу диференціації норм трудового права, можуть бути різними. Але практика застосування правових норм у регулюванні трудових відносин підтвердила правильність і необхідність їх розшарування в першу чергу за ознаками характеру і умов праці, віку, статі, стану здоров'я працівників.

Із загальної кількості норм трудового права своїм змістом вирізняються норми, які регулюють працю молоді. Вони підтверджують диференціацію норм за віковим критерієм.

Трудове законодавство передбачає пільги для працівників, які поєднують працю з навчанням, для працівників-інвалідів. Законодавство регламентує працю жінок, встановлюючи ряд пільг, обумовлених специфікою жіночого організму та фізіологічним призначенням жінки в плані виконання нею функції материнства.

Певні особливості регулювання трудових відносин виникають у зв'язку з сумісництвом, а також щодо тимчасових і сезонних робіт.

Суттєвим для змісту законодавчих норм з трудового права є врахування правового статусу роботодавця, організаційно-правової форми організації, установи, організації, що особливо актуально сьогодні. В організаціях різних форм власності є можливості реалізації прав на працю для працівника різними способами. Наприклад, акціонер, працюючий акціонерного товариства відкритого типу; може працювати в товаристві з обмеженою відповідальністю, будучи працюючим власником або найманим працівником. І при цьому правове становище працівника буде різним, що повинні враховувати законодавчі норми, відображаючи різні підходи до врегулювання трудових відносин.

Отже, реалізуючи свою здатність до праці, працівник включається до трудового процесу, який в основному є проявом колективної взаємодії та потребує відповідного регулювання.