Охарактеризуйте поняття як форму мислення

Охарактеризуйте поняття як форму мислення.

5.Чи можуть з одним і тим самим терміном співвідноситись різні поняття?

6.Що таке зміст і обсяг понять? Як вони співвідносяться?

7.Які існують види понять за змістом та обсягом?

8.Що таке порівнянні та непорівнянні поняття? Наведіть приклади.

9.Що таке сумісні та несумісні поняття? Наведіть приклади.

10.Назвіть основні типи відношень між сумісними поняттями.

11.Назвіть основні типи відношень між несумісними поняттями.

12.Що таке відношення тотожності? Наведіть приклади.

13.Що таке відношення підпорядкування? Наведіть приклади.

14.Чи можуть знаходитись у відношенні підпорядкування поняття, які виражають співвідношення частини і цілого?

15.Що таке відношення співпідпорядкування? Наведіть приклади.

16.Як ви вважаєте, відношення співпідпорядкування - це відношення між родом і видами чи між видами одного роду? Відповідь обґрунтуйте.

17.Чим відрізняється відношення протилежності від відношення суперечності?

18.Яка специфіка логічних операцій обмеження і узагальнення?

19.У чому полягає необхідність створювання визначення понять?

20.Що таке визначення понять?

21.Які види визначення понять ви знаєте?

22.Правила визначення понять, а також помилки, можливі при їх порушенні.

23.Яке значення має операція визначення понять?

24.Що таке поділ понять?

25.Яка відмінність між поділом понять і мисленим розчленуванням предмета на частини?

26.Які види поділу понять ви знаєте?

27.Які правила поділу понять ви знаєте?

28.Що таке дихотомічний поділ понять?

29.Що таке класифікація?

30.Яке значення має операція поділу понять?

Тези лекції до семінару

1 Поняття логічної форми

Логіка - це наука, що вивчає форми і закони правильного мислення. Вона досліджує мислення з точки зору правильної побудови думки, вивчає форми, схеми і структури наших міркувань.

Подібно до того, як граматика вчить правилі но писати, логіка вчить правильно мислити, тобто запобігати помилковим судженням, забезпечувати правильну побудову думок. Вона виробляє вміння послідовно викладати знання, дисциплінує наше мислення. За висловом відомого вітчизняного педагога К.Д. Ушинського, логіка - це граматика мислення. Тому потрібно з'ясувати, що таке мислення взагалі, які існують форми і закони мислення, і що означає правильне мислення.

У стародавній Греції термін «logos» вперше запровадив Геракліт (544-483 pp. до н.е.). Цей термін означав у нього одвічну, сталу і загальну необхідність, стійку закономірність світу. Вперше термін «логіка» ввів у науку давньогрецький філософ Демокріт (460-370 pp. до н.е.), назвавши свою працю «Про логіку, або канони» (слово «канони» означає «правила», «критерії»).

Засновником логіки вважають давньогрецького філософа Аристотеля (384-322 pp. до н.е.), який вперше в історії античної філософії зробив людську думку предметом наукового дослідження. Він вивчав внутрішню структуру людського мислення.

У даний час термін «логіка» вживається в трьох основних значеннях.

По-перше, цей термін використовують для означення закономірностей об'єктивного світу, взаємозв'язку і взаємозалежності, послідовності речей, явищ, подій. Наприклад, про логіку фактів говорять юристи, про логіку суспільного розвитку - історики, соціологи, про логіку економічної кризи -економісти.

По-друге, термін «логіка» використовують для позначення обґрунтованості, доказовості, послідовності міркувань людини. Ми використовуємо такі словосполучення: «логіка мислення», «залізна логіка» (визначеність, послідовність думок), «жіноча логіка» (недоречна думка, недоладне в цілому міркування), «де ж логіка вашого міркування?». У даному випадку говорять про логіку як про характеристику людського мислення.

І в третьому значенні термін «логіка» вживають для позначення певної науки, найзагальнішим визначенням якої може бути таке: логіка - це наука про мислення.

Основними формами мислення є: поняття, судження і умовиводи. Кожна з цих форм має свою структуру, побудову, складові частини. Логічна форма - це і є структура, побудова думки, спосіб зв'язку її складових частин.

Розрізняють істинність і правильність мислення. Ці поняття не тотожні, а тому їх не можна змішувати. Поняття «істинність» - відноситься до змісту думки, а поняття «правильність» - до форми думки, її будови.

За конкретним змістом міркування може бути істинним або хибним.

Істинне міркування - це таке міркування, котре відповідає тому, що є насправді. Істинне міркування правильно, адекватно відтворює об'єктивну дійсність.

Якщо ж міркування не відповідає тому, що є в дійсності, викривлює її, то воно є хибним міркуванням.

За формою (структурою) мислення буває правильним або неправильним.

Правильне міркування - здійснюється відповідно до правил і законів логіки. У правильному міркуванні висновок випливає із засновків з логічною необхідністю.

Неправильне міркування - це те, в якому внаслідок порушення законів та правил логіки припускаються логічних помилок. Логічні помилки можуть виникати як ненавмисно (через незнання) - паралогізми, так і навмисно (свідомо) - софізми.

Софізм - міркування, яке ґрунтується на свідомому порушенні законів і принципів формальної логіки, на навмисному використанні хибних аргументів для досягнення перемоги в дискусіях, публічних диспутах, суперечках. Софістичне міркування має на меті свідоме введення опонента в оману і обґрунтування неправдивого твердження, очевидної нісенітниці.

Ще один приклад софізму:

Ліки, які вживає хворий, є добро.

Чим більше робити добра, тим краще.

Отже, ліків слід приймати якомога більше.

Недоречність одержаного висновку випливає із безпідставного ототожнювання зовсім нетотожних понять. Йдеться про слово «добро», що вживається у вихідних думках, які передують висновку. У першій думці слово «добро» має смисл оцінки конкретної дії (вживати ліки, що призначив лікар, для конкретної людини у конкретному випадку - корисно). Тут слово «добро» означає практичну доцільність певного вчинку. У другій думці слово «добро» вживається в загальноетичному плані, як протилежність поняттю «зло».

Основним завданням логіки є аналіз правильних міркувань. Логіка намагається виявити і дослідити схеми таких міркувань, встановити їх типи, визначити загальні критерії правильності. Неправильні міркування в логіці аналізуються лише з точки зору тих помилок, які в них допущені.

У правильно побудованому міркуванні з істинних засновків (вихідних суджень) неможливо отримати хибний висновок. Тобто, якщо міркування є правильним і його засновки є істинні, то отриманий висновок завжди буде істинним.

У неправильних міркуваннях з істинними засновками висновок також може бути або істинним, або хибним:

Отже, щоб у процесі пізнання було досягнуто істини, необхідно дотримуватись таких двох умов:

1. Вихідні судження (засновки), з яких будується міркування, мають бути істинними.

2. Структура міркування має бути правильною.

Якщо міркування побудоване правильно, і при цьому воно спирається на істинні засновки, тоді висновок завжди буде істинним

Значення логіки в формуванні логічної культури спеціаліста.

Деякі люди вважають, що вивчення логіки навряд чи принесе їм велику користь, бо і без знання логіки вони можуть правильно мислити, так само, як вміти правильно говорити, не знаючи граматики, перетравлювати їжу, не знаючи фізіології. Коли академіка І.П. Павлова запитали, в чому він бачить основну ціль фізіологічної науки, відомий фізіолог відповів: «Основна ціль фізіології - навчити людину, як правильно їсти, дихати, як правильно працювати і відпочивати, щоб прожити якомога довше».

Згадаємо відоме порівняння, запропоноване К. Хаваш. Спортсмен-бігун може бігати без знання спеціальної техніки бігу, тих фізіологічних процесів, що відбуваються в його організмі, психологічних чинників успішного подолання дистанції. Але якщо ця людина хоче досягнути значних.результатів у спорті, то вона буде змушена ознайомитися з усім цим. Так само і з логікою.

Знання основ цієї науки, по-перше, формує логічну культуру мислення людини, вчить мислити правильно, коректно аргументувати власну точку зору, швидко знаходити логічні помилки у міркуваннях, грамотно їх спростовувати.

По-друге, методи сучасної логіки можуть бути використані в науковій діяльності.

По-третє, важливе значення логіка має в галузі філософії, тому що в ній частіше, ніж в інших галузях знань, займаються побудовою абстрактно-логічних конструкцій.

По-четверте, вивчення логіки надає можливість більш ефективно вирішити проблему комп'ютерної освіти студентської молоді. Знання з логіки використовуються у конкретних економічних науках, коли потрібно здійснити необхідний формалізований аналіз економічної інформації, запрограмувати цю інформацію на ЕОМ.

По-п'яте, знання основ логіки знадобиться в наукових суперечках, диспутах, дискусіях, в умінні вести політику, в парламентській, політичній діяльності. Логіка вчить людину чітко висловлювати свої думки в усній та письмовій мові.

2.Основні етапи розвитку логіки

Історія логіки налічує 2.5 тис. років і поділяється на 2 основних етапи: традиційний (IV ст. до н.е. - друга половина XIX ст.) і сучасний (друга половина XIX ст. - до нашого часу).

Розвиток логічних знань на першому (традиційному) етапі відбувався досить повільно. Логіка як самостійна наука почала формуватися в Індії, Греції в середині І тисячоліття до нашої ери. На початкових етапах її розвитку в Стародавній Індії велика увага приділялася теорії умовиводів, які ототожнювалися з доведенням. У Стародавньому Китаї більшість логічних теорій містилася в трактатах, присвячених питанням філософії, етики, політики. В них акцентувалась увага на таких логічних проблемах, як теорія імен, теорія висловлювань, теорія міркувань, закони мислення.

Найбільш ґрунтовно проблеми логіки були розроблені і систематизовані в Стародавній Греції в V-IV ст. до н.е. Вже Демокріт (бл. 460-370 pp. до н.е.) торкався широкого кола логічних проблем - інтуіції, аналогії, визначення понять, гіпотези тощо. Сократ (бл. 469-399 pp. до н.е.) висловив своє ставлення до таких засобів дослідження, як індукція і дедукція. Його учень Платон (бл. 427-347 pp. до н.е.) продовжив розробку питання про визначення і поділ понять, логічну форму судження і наблизився до формулювання основних законів логіки. Однак, жоден із зазначених авторів не виділив логіку в самостійну науку.

Це завдання вперше здійснив Аристотель (384-322 pp. до н.е.). Саму логіку він назвав аналітикою. Аристотелем розкрита сутність доведення, прийоми доведення і поділу, вказана різниця між науковим і ненауковим знанням, виведено зміст трьох основних законів формальної логіки: закону тотожності, закону суперечності і закону виключеного третього. На його думку, будь-яке доведення можна побудувати у вигляді певного силогізму, тобто міркування. Свої ідеї Аристотель виклав у працях «Органон», «Метафізика» та інших. За думкою Аристотеля, логіка - це незвичайна наука. Вона дозволяє кожному, хто нею оволодів, отримати певний метод дослідження будь-якої проблеми, бо саме ця наука дає можливість у явному вигляді визначити, що є доведенням, та виділити його основні види та ступені.

Якщо Аристотель у своїх творах головну увагу звертав на дослідження категоричного силогізму, то стоїки займалися, головним чином, тими умовиводами, до яких складовими частинами входили умовні та розділові судження. Вони застосовували ряд логічних категорій, які ввійшли потім у сучасну символічну (математичну) логіку - імплікацію, диз'юнкцію, кон'юнкцію та ін. '

У період середньовіччя логіка Аристотеля користувалася надзвичайно великим авторитетом, але була піддана переробці у відповідності до основних ідей схоластичної догматики. Найбільш відомими представниками цього періоду були французький філософ І. Росцелін (1050-1122 pp.), англійський філософ У. Оккам (1290-1349 pp.), шотландський філософ Д. Скотт (1265-1308 pp.), англійський філософ Ансельм Кентерберійсь-кий (1033-1109 pp.) та ін. Перші три з названих філософів були номіналістами (лат. nomina - назви, імена). Вони визнавали реально існуючими тільки одиничні тіла природи, а загальні поняття вважали лише іменами, назвами класів речей, подібних між собою.

Ансельм Кентерберійський захищав позицію реалізму (лат. realis -дійсний), сутність якого полягає в тому, що загальні поняття розглядались як надприродні самостійні сутності одиничних речей. Ці поняття реалісти вважали первинними, тобто такими, які володіють дійсною реальністю, існуючою незалежно від одиничних речей.

Проміжне положення між ними займали концептуалісти або помірковані номіналісти (лат. conceptus - думка, поняття). До їх числа належав П. Абеляр (1079-1142 pp.). На відміну від номіналістів, вони визнавали, що сутність загальних понять (універсалій) не зводиться до назв, імен, а має мислимий зміст, який, однак, не відображає ніяких сторін реально існуючих речей, що суперечить послідовній матеріалістичній теорії пізнання.

У XVI-XVII ст. у зв'язку з розвитком експериментального природознавства і промислового виробництва стали розповсюджуватися заклики створити нову логіку. Ця ідея була реалізована англійським філософом Ф.Беконом (1501-1626) у праці «Новий органон», яка повинна була, за думкою автора, замінити арістотелівський «Органон». Ф. Бекона називають творцем індуктивної логіки, тому що основним методом експериментального пізнання він вважає індукцію.

У XIX ст. англійський філософ і логік Джон Стюарт Мілль (1806-1873) систематизував дослідження Бекона в галузі індуктивних методів вивчення причинних зв'язків явищ, і з того часу питання індукції стали викладатися в курсах і навчальних посібниках з логіки окремим розділом.

Дедуктивна логіка Аристотеля та індуктивна логіка Бекона-Мілля склали основу навчальної дисципліни, яка протягом тривалого періоду була обов'язковим елементом європейської системи освіти і складає основу логічної освіти в наш час. Цю логіку називають формальною, тому що вона виникла і розвивалась як наука про форми мислення. її називають ще традиційною або аристотелівською логікою.

Подальший розвиток логіки пов'язаний з іменами таких видатних західноєвропейських мислителів, як Р. Декарт, Г. Лейбніц, І. Кант.

Французький філософ Р. Декарт (1569-1650) виступив з критикою середньовічної схоластики. Як і Бекон, Декарт вбачав головне завдання у створенні наукового методу. Але якщо Бекон висував на перший план індукцію, як метод експериментального пізнання, то Декарт, виходячи з даних математики, віддавав перевагу дедукції.

Послідовники Декарта А.Арно і П.Ніколь у 1662 р. написали підручник з логіки «Логіка або Мистецтво мислити», відомий під назвою «Логіка Пор-Рояля» (автори книги були членами релігійної корпорації, що існувала в монастирі Пор-Рояль). Ця книга тривалий час вважалася основним підручником із формальної логіки (до початку XIX ст. він перевидавався щонайменше 48 разів).

Важливий крок у розвитку ідеї математичної (символічної) логіки зробив Г.В. Лейбніц (1646-1716). Застосувавши до логіки математичний метод, він намагався побудувати її, як математичне обчислення. Він першим дав чітке формулювання закону достатньої підстави, започаткував розробку принципів побудови дедуктивних теорій.

Німецький філософ І. Кант (1724-1804) вперше називає арістотелівську, схоластичну логіку - формальною логікою, і цей термін стає широко вживаним. І Кант розробляє новий тип логіки, яку він назвав «трансцендентальною», завданням якої є вивчення логічних форм як апріорних (незалежних від досвіду) властивостей розуму, які зумовлюють можливість всезагального і необхідного знання явищ, знання, зміст якого не виводиться із досвіду, не залежить від нього.

Інший німецький філософ Г. Гегель (1770-1831) критикує закони формальної логіки в своїй праці «Наука логіки» і говорить про те, що формальна логіка вивчає лише структуру готового знання, відволікаючись від його виникнення, зміни, розвитку. Закони логіки повинні носити всезагальний характер, поширюватись на всі сфери дійсності. Такою універсальною логікою є діалектична логіка, основними принципами якої є об'єктивність, всезагальність, розвиток.

Сучасна логіка формувалась наприкінці XIX ст. - на початку XX ст. її засновником по праву можна вважати німецького вченого Г. Лейбніца. Хоча він жив у XVII ст., однак його праці випереджали свою епоху на декілька століть. Вони не були сприйняті сучасниками. Лише у XX ст., ідеї Лейбніца отримали підтримку і були розвинуті у працях сучасних логіків.

Спочатку сучасна логіка орієнтувалася повністю на аналіз лише математичних міркувань. Цей період в її розвитку іноді називають «класичним». Біля витоків класичної логіки стояли поряд з Лейбніцем відомі дослідники Дж. Буль (1815-1864), А. де Морган (1806-1871), Чарльз Пірс (1839-1914), Г. Фреге (1848-1925). У їхніх працях поступово реалізувалась ідея перенесення у логіку тих методів, які застосовувались у математиці. Результатом цієї роботи стало створення таких розділів сучасної логіки як логіка висловлювань та логіка предикатів. Першою великою працею класичної логіки була книга Б. Рассела і А.Уайтхеда «Принципи математики» (1910 p.).

На початку XX ст. розпочалася критика класичної логіки з різних боків. Результатом цієї критики стало виникнення нових розділів сучасної логіки, які становлять у сукупності так звану некласичну логіку.

Однозначно визначити некласичну логіку неможливо, оскільки різні її розділи досліджують різні типи міркувань. Так, наприклад, у структурі не-класичної логіки виділяють такі розділи:

- алетична логіка, яка розглядає міркування, до складу яких входять такі модальні поняття, як «необхідно», «можливо», «випадково»;

-темпоральна логіка (логіка часу), яка описує логічні зв'язки між висловлюваннями про минуле, сучасне, майбутнє;

- епістемічна логіка, що розглядає міркування, до складу-яких включаються такі модальні поняття, як «спростовано», «доведено», «переконаний», «сумнівається»;

- деонтична логіка (логіка норм), яка розглядає зв'язки нормативних висловлювань;

- аксіологічна логіка (логіка оцінок), яка має справу з поняттями «добре», «погано», «краще», «гірше»;

- логіка дії, яка описує міркування, пов'язані з діями людини.

Можна лише зазначити, що в цілому завдання, яке стоїть перед некласичною логікою, - це повніше описати ті елементи логічної форми міркування, які залишились поза увагою класичної логіки.

3. Поняття як форма мислення. Основні способи утворення понять

Без поняття не існує жодного міркування. Людина з середньою освітою володіє приблизно 10000 понять. Згодом вона цю кількість подвоює.

Поняття - це форма мислення, яка відображає найбільш істотні загальні і відмінні ознаки предметів. Це уявний образ предмета, його відображення, а не сам предмет. Це думка про предмет, логічна форма думки.

Предмет думки - це той предмет або явище, про який мислить людина. Предметами думки можуть бути матеріальні явища (знаряддя, праці), ідеальні явища (свідомість) і видумані предмети (Чебурашка).

У поняттях предмети і явища дійсності відображаються в узагальненій абстрактній формі. Елементами змісту поняття виступають істотні для того чи іншого класу предметів чи явищ їхні загальні риси, властивості, перетворені в голові людини, тобто такі, які одержали ідеальну, мислену форму існування.

Риси, що виражають подібність або відмінність предметів, називають їхніми ознаками. Ознаки бувають загальні та відмінні, істотні та неістотні.

Істотні ознаки - це ті, що відображають сутність предмета і відрізняють його від усіх інших предметів. Істотні ознаки дають змогу відповісти на питання «Що це таке?». Це ті ознаки, які з необхідністю належать предмету, у них відображена закономірність.

Неістотні ознаки — це ті, які не виражають сутності предмета. Наявність або відсутність цих ознак не призводить до зміни природи предмета чи явища. Неістотні ознаки є зовнішніми, нестійкими, несуттєвими.

Наприклад, для поняття "студент" важливою істотною ознакою є навчання у вузі, а неістотною - в якому саме вузі навчається «студент», в якому місті і т. п.

Істотні ознаки бувають загальними і одиничними, відмінними. Ознаки, що належать багатьом предметам, називаються загальними. Ознаки, притаманні тільки окремому предмету, називаються одиничними. Наприклад, загальні ознаки людини (здатність створювати знаряддя праці, здатність до абстрактного мислення, членороздільна мова) є істотними.

Поняття, яке відображає один існуючий предмет (наприклад, «Аристотель»), поряд із загальними істотними ознаками (людина, давньогрецький філософ) включає одиничні ознаки (засновник логіки, автор «Аналітики»), без яких відрізнити Аристотеля від інших людей і філософів Стародавньої Греції неможливо.

Поняття якісно відрізняються від форм чуттєвого пізнання, наприклад, від уявлення. Уявлення відтворює предмет у сукупності найрізноманітніших його ознак, а поняття відтворює тільки істотні ознаки. Уявлення багатше, воно відображає більшу кількість ознак предмета, але поняття відображає предмет глибше, дає нам знання про суттєві властивості предметів.

У мові поняття відображаються словами і словосполученнями, наприклад: «Київ»; «столиця України»; «місто Київської області». У зв'язку з цим постає питання, яким є співвідношення між поняттям і словом?

Встановлено:

1) поняття - одиниця мислення, а слово - одиниця мови;

2) об'єкт думки уявляється поняттям, а виражається словом;

3) поняття водночас є мисленим образом об'єкта і смисловою основою для утворення і функціонування слова;

4) слово, маючи лексичне (семантичне) значення, співвідноситься із змістом поняття, чим виконує функцію означення (номінації) об'єкта;

5) одне і те саме слово може означати різні поняття..

6) Такі слова називаються омонімами (від грец. homos - однаковий і оnута - ім'я).

Наприклад, «коса» - це:

а) сільськогосподарський інструмент;

6) заплетене дівоче волосся;

в) гострий видовжений півострів.

І навпаки, одне і те саме поняття про об'єкт може виражатися різними словами або їх сукупністю. Такі слова називаються синонімами (від грец. synonymus - одноіменний), наприклад, юридична наука, правознавство і юрисприденція.

Отже, поняття і слово - невіддільні одне від одного, але за змістом не збігаються.

Поняття сформувались історично, виникли з практичної діяльності людей та розвитку мислення на основі узагальнення певних ознак ряду предметів. Основними логічними прийомами, способами формування понять є: аналіз, синтез, порівняння, абстрагування та узагальнення.

Аналіз (розкладання, розчленування) — мислене розчленування цілісного змісту предмета на його частини, виділення окремих ознак, властивостей предмета і дослідження їх як певних елементів цілого.

Синтез (зворотний процес) - мислене поєднання в єдине ціле розчленованих частин предмета або його ознак, які були виділені та вивчені в процесі аналізу, встановлення їх взаємодії і взаємозв'язку і дослідження предмета як єдиного цілого.

Аналіз і синтез невіддільні один від одного, зумовлюють один одного як дві сторони одного процесу мислення, ведуть до утворення нових понять.

Порівняння - логічний прийом для встановлення тотожності або відмінності предметів за їх ознаками. Часто використовують у дискусіях як засіб доказовості.

Абстрагування - мислене відвернення від деяких неістотних ознак і виділення істотних, характерних ознак, зв'язків і відношень предметів з метою їх пізнання, проникнення в їх сутність.

Узагальнення - логічне завершення абстрагування, поширення спільних ознак предметів на всі предмети даної множини. Відбувається мислене об'єднання окремих предметів у загальне поняття. Воно веде до утворення категорій - гранично широких понять (наприклад «матерія», «свідомість», «рух», «простір»).

Обсяг і зміст поняття. Види понять за обсягом і змістом

Будь-яке поняття має свій обсяг і зміст.

Змістом поняття називають сукупність основних істотних ознак предмета або класу однорідних предметів, що відображені в цьому предметі.

Наприклад, змістом поняття «корупція» є сукупність двох істотних ознак: «зрощування державних структур із структурами злочинного світу» і «підкуп і продажність суспільних і політичних діячів, державних чиновників і посадових осіб». Змістом поняття «злочин» є сукупність істотних ознак злочину: суспільно-небезпечний характер діяння, протиправність, вина, покарання.

Обсяг поняття - це сукупність узагальнених у ньому предметів. Це така множина предметів, кожному з яких належать ознаки, відображені в понятті. Так, обсяг поняття «злочин» охоплює всі злочини, оскільки вони мають спільні істотні ознаки. Обсяг поняття «товар» включає всю множину виробів, що реалізуються на ринку тепер, в минулому і в майбутньому.

Існує закон обернено-пропорційної залежності між змістом і обсягом поняття: чим більший обсяг поняття, тим менший зміст, і навпаки, чим більший зміст, тим менший обсяг поняття.

Якщо поняття «студент» позначимо літерою А, «студент-економіст» – В, то у вигляді кіл Ейлера співвідношення між їхніми обсягами графічно зобразимо так:

А - студент;

В - студент-економіст

Тобто, обсяг поняття В входить в обсяг поняття А. Більший обсяг має поняття.«студент», а більший зміст «студент-економіст»

Візьмемо два інших поняття: «злочин» і «посадовий злочин».

Більший обсяг має поняття «злочин», оскільки воно поширюється на всі злочини, а поняття «посадовий злочин» охоплює тільки частину злочинів, ті, які є посадовими. Зміст же буде більшим у понятті «посадовий злочин», оскільки окрім ознак, властивих усілякому злочину, воно включає ще й ознаки специфічні, ті, якими посадові злочини відрізняються від інших.

Родовим є таке поняття, обсяг якого ширший і повністю включає в себе обсяг другого поняття. Видовим називається таке поняття, обсяг якого складає лише частину обсягу родового поняття. Отже, два поняття перебувають у відношенні роду і виду, якщо всі ознаки роду входять до змісту виду, але не навпаки. Наприклад, «цінні папери» - це родове поняття, а «акції», «облігації», «векселі» - це видові поняття.

Залежно від обсягу і змісту поняття поділяються на різні види. За обсягом - це одиничні, загальні, збірні, нульові. За змістом - конкретні і абстрактні.