Судова влада

У радянській юридичній літературі термін судова влада майже не використовувався.

У сучасних дослідженнях визначення судової влади дається виходячи із стандартних підходів до поняття державної влади взагалі. Так, судова влада визначається як вирішальний вплив судової системи на підвладних суб‘єктів [1], або ж як система спеціальних державних органів (судів) [2] чи як діяльність судової системи по забезпеченню впливу на поведінку людини і соціальні процеси [3].

Головна ж функція судової влади – не примус (хоча суд змушений до цього вдаватися), а правосуддя, тобто розв'язання спорів про право, у тому числі між громадянином і державою, громадянином та певними гілками влади[4].

Під судовою владою слід розуміти систему незалежних судів, які в порядку, визначеному законом, здійснюють правосуддя. Суди мають владні повноваження для відновлення порушеного права і справедливості. Судова влада здійснюється тільки судом і на основі закону (Концепція судово-правової реформи, затверджена Постановою Верховної Ради України від 28 квітня 1992 року[5]).

Іван Фойницький (1817-1913): «керівне начало законодавчої влади – державне благо в майбутньому, керівне начало виконавчої влади – доцільність, а судова влада покликана проводити у державному житті начало законності»[6].

Ознаки судової влади у правовій державі:

1) судову владу має лише держава (третейські суди, комісії з трудових спорів та інші квазісудові органи не здійснюють судової влади, вони є органами добровільної юрисдикції);

2) судова влада реалізується лише судами, утвореними у встановленому законом порядку;

3) носіями судової влади є судді;

4) судова влада є самостійною та відокремленою від інших гілок влади, а судді є незалежними;

5) судова влада реалізується через здійснення судочинства, тобто у чітко визначеному законом процесуальному порядку.

Інші ознаки судової влади: аполітичність, підзаконний характер, повнота, остаточність рішень тощо.