Принципи державної політики в галузі охорони праці

Ст. 2 Закону України «Про охорону праці» встановлює, що дія його поширюється на всіх юридичних та фізичних осіб, які відповід­но до законодавства використовують найману працю, та на всіх пра­цюючих.

У ст. 4 Закон визначає, що засади державної політики в галузі охо­рони праці базуються на 10 основних принципах.

І. Пріоритет життя і здоров'я працівників, повна відповідаль­ність роботодавця за створення належних, безпечних і здо­рових умов праці.

Цей принцип вимагає від всіх суб'єктів господарювання того, щоб в разі реконструкції, модернізації виробництв, при розробці нових технологічних процесів передусім розглядалися питання впливу цих робіт на життя і здоров'я працівників. Економічна доцільність не повинна йти всупереч охороні праці. Роботодавець несе повну відпо­відальність за стан охорони праці на підконтрольних йому об'єктах господарювання.

Підвищення рівня промислової безпеки шляхом забезпечення суцільного технічного контролю за станом виробництв, технологій та продукції, а також сприяння підприємствам у створенні безпечних та нешкідливих умов праці.

Контроль за станом охорони праці здійснюється органами держав­ного нагляду, трудовими колективами підприємств та організацій, професійними спілками та іншими громадськими організаціями, функціями яких є не лише з'ясування недоліків, а й діяльність спря­мована на запобігання травматизму та професійним захворюванням. Питання державного нагляду і громадського контролю детально роз­глядаються у цьому підручнику.

3. Комплексне розв'язання завдань охорони праці на основі
загальнодержавної, галузевих, регіональних програм з цього
питання та з урахуванням інших напрямів економічної і
соціальної політики, досягнень в галузі науки і техніки та
охорони довкілля.

Вирішення проблем охорони праці в більшості випадків вимагає комплексності. З цією метою в країні кожні п'ять років приймається і виконується Національна програма покращання стану безпеки, гігієни праці та виробничої санітарії, інші програми, реалізація яких сприяє покращанню наглядової, навчально-методичної та контрольної діяль­ності у сфері охорони праці; розробці нових методів, систем і засобів діагностики устаткування, попередження та локалізації аварій на потенційно небезпечних об'єктах; розробці нових технічних засобів захисту працюючих від небезпечних та шкідливих виробничих факто­рів; створенню нових безпечних технологій тощо.

4. Соціальний захист працівників, повне відшкодування шкоди
особам, які потерпіли від нещасних випадків на виробництві
та професійних захворювань.

Соціальний захист працівників базується на гарантіях охорони праці, які визначені Законом «Про охорону праці» і Законом «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасних випадків на виробництві...». Цим гарантіям присвячена окрема глава цього підручника.

5. Встановлення єдиних вимог з охорони праці для всіх підпри­
ємств та суб'єктів підприємницької діяльності незалежно
від форм власності та видів діяльності.

Суть цього принципу зрозуміла і обумовлена тим, що фізичні можливості людей не залежать від того, де вони працюють. В той же час, коли умови праці шкідливі для здоров'я, вимагають особливих фізичних даних або психофізіологічних характеристик з боку праців­ника, йому необхідно під час прийому на роботу проходити поперед­нє, а під час роботи - періодичне медичне обстеження.

6. Адаптація трудових процесів до можливостей працівника з
урахуванням його здоров 'я та психологічного стану.

Реалізація цього принципу стосується передусім створення робо­чих місць для інвалідів та інших людей з обмеженими можливостями і свідчить про цивілізованість суспільства. На жаль в нашій країні цей принцип поки що у більшості випадків залишається декларативним, хоча і є конкретні приклади його реалізації. За взірець у його реаліза­ції можуть служити країни Європейського Союзу. Прагнення України

вступити до ЄС і було одним з мотивів, які спонукали вітчизняних законодавців включити цей принцип до Закону.

7. Використання економічних методів управління охороною
праці, участь держави у фінансуванні заходів щодо охоро­
ни праці, залучення добровільних внесків та інших надхо­
джень на ці цілі, отримання яких не суперечить законо­
давству.

Основним питанням теорії і практики охорони праці є питання підвищення рівня безпеки. Якщо виявлену небезпеку неможливо виключити повністю, необхідно знизити ризик до припустимого рівня шляхом вибору відповідного рішення. Досягти цієї мети допо­магає ризик орієнтований підхід, суть якого полягає у визначенні ризику при різних рішеннях і виборі оптимального рішення. Викори­стання економічних методів управління дозволяє знайти оптимальне рішення, що забезпечить заданий рівень безпеки.

Участь держави у фінансуванні заходів щодо охорони праці обумо­влена тим, що держава і суспільство зацікавлені у зниженні виробни­чого ризику.

8. Інформування населення, проведення навчання, професійної
підготовки і підвищення кваліфікації працівників з питань
охорони праці.

Найоптимальніший шлях боротьби з нещасними випадками та професійними захворюваннями - попередження про ці небезпеки, зокрема, навчання тому, як запобігати їх виникненню. Зараз в країні діє система безперервного навчання з питань охорони праці, до основ­них науково-методичних принципів побудови, цільових функцій та методологічних основ якої належать:

• наступність та безперервність навчання з питань безпеки життя,
діяльності та охорони праці усіх вікових категорій населення України;

• формування суспільної свідомості і рівня знань населення України,
що відповідають вимогам часу;

• навчання з питань особистої безпеки та безпеки оточуючих, відпо­
відних норм поведінки вихованців в дошкільних закладах освіти;

• навчання з питань охорони праці в середніх, позашкільних та про­
фесійно-технічних закладах освіти;

• навчання з питань безпеки життя і діяльності в цілому та охоро­
ни праці студентів вищих навчальних закладів освіти;

• навчання з питань охорони праці працівників при їх підготовці,
перепідготовці, підвищенні кваліфікації, під час прийняття на роботу
та в період роботи; навчання працівників, які виконують роботи з

підвищеною небезпекою та роботах, де є потреба у професійному доборі, інструктування працівників з питань охорони праці, дотри­мання порядку допуску до виконання робіт;

• навчання населення в цілому з питань безпеки життя, діяльності та охорони праці.

9. Забезпечення координації діяльності органів державної
влади, установ, організацій, об'єднань громадян, що розв'я­
зують проблеми охорони здоров 'я, гігієни та безпеки праці,
а також: співробітництва і проведення консультацій між:
роботодавцями та працівниками (їх представниками), між:
усіма соціальними групами під час прийняття рішень з охо­
рони праці на місцевому та державному рівнях.

Основними суб'єктами охорони праці безперечно є роботодавець і працівник. Метою діяльності роботодавця є отримання прибутку, досягнення якомога більшого дуже часто можливо за рахунок так зва­ної потогінної системи, економії на засобах захисту працюючих, нех­туванні умовами праці, наслідком чого будуть підвищені втома, трав­матизм, захворюваність працюючих. Така поведінка роботодавця веде до напруженості у трудовому колективі, конфлікту між роботодавцем і трудовим колективом. Але часто самі працівники свідомо або несві­домо йдуть на порушення вимог охорони праці. Працівники в основ­ному влаштовуються на роботу заради отримання заробітної плати, і коли виконання вимог безпеки праці, застосування засобів захисту веде до зменшення продуктивності праці, а отже і розміру зарплати, вони можуть ігнорувати вимогами безпеки, незважаючи на те, що така поведінка загрожує передусім їхньому життю і здоров'ю. Ігнорування безпекою може бути зумовлене також переоцінкою власного досвіду та майстерності, стресовим станом (депресією, збудженням, втомою), алкогольним чи наркотичним сп'янінням тощо.

Не допустити такі дії, що ведуть до людських жертв, травм, хвороб, як з боку роботодавців так і з боку працівників може суспільство в особі громадських, передусім профспілкових, організацій і державних інституцій.

10. Використання світового досвіду організації роботи щодо
поліпшення умов і підвищення безпеки праці на основі між­
народного співробітництва.

Участь України в діяльності міжнародних органів та організацій вимагає від неї вивчення закордонного досвіду охорони праці. З іншо­го боку така робота без сумніву сприяє підвищенню рівня виробничої безпеки на підприємствах різних галузей економіки, зменшенню

рівня нещасних випадків та професійних захворювань, поліпшенню ефективності управлінської та контрольно-наглядової діяльності в галузі охорони праці. Цьому питанню присвячено наступний параграф підручника.

З метою реалізації вищенаведених принципів, а також з метою чіт­кого визначення правовідносин між роботодавцями і працівниками щодо питань охорони праці, які є однією із найважливіших суспіль­них проблем, правове поле Закону України «Про охорону праці» охо­плює основні аспекти цих правовідносин, а сам закон містить 44 стат­ті, об'єднаних у 8 розділів. Основні питання, що регулюються відпо­відними статтями Закону «Про охорону праці», будуть розглянуті далі. Під час вивчення принципів державної політики в галузі охоро­ни праці доцільно знайти як наведені у цьому підручнику, так і з прак­тики, конкретні приклади їх реалізації.

1.3.3. Застосування міжнародних договорів та угод. Міжнародне співробітництво в галузі охорони праці

Важливими нормативними актами з питань охорони праці є міжна­родні договори та угоди, до яких приєдналась Україна. Закон «Про охо­рону праці» передбачає, якщо міжнародним договором, згода на обов'яз­ковість якого надана Верховною Радою України, встановлено інші норми, ніж ті, що передбачені законодавством України про охорону праці, застосовуються норми міжнародного договору.

Переважна більшість міжнародних договорів та угод, в яких бере участь Україна і які більшою або меншою мірою стосуються охорони праці, - це наступні чотири групи документів.

1. Конвенції та рекомендації Міжнародної Організації Праці;

2. Директиви Європейського Союзу;

3. Договори та угоди, підписані в рамках Співдружності Незалеж-

них Держав;

4. Двосторонні договори та угоди.

Крім вищезазначених організацій у справу охорони праці вносять свій внесок також Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Всесвітня організація охорони здоров'я (ВООЗ), Міжнародна органі­зація зі стандартизації (ІСО), Міжнародна організація авіації (ІКАО) та ряд інших.

Значне місце серед міжнародних договорів, якими регулюються трудові відносини, займають конвенції Міжнародної Організації Праці у галузі поліпшення умов праці та рекомендації щодо їх застосування