Валютне регулювання та курсова політика Центрального банку. Особливості валютного регулювання і курсової політики Національного банку України

Розвиток економіки будь-якої країни неможливий без ство­рення ефективної фінансово-грошової системи. Невід'ємною складовою цієї системи є валютно-фінансова підсистема, яка охоплює діяльність на території країни резидентів та нерези­дентів, пов'язану з рухом валютних цінностей у будь-якій формі.

Використання валютних цінностей потребує певної регла­ментації та регулювання з боку уряду і Центрального банку. У зв'язку з цим зростає роль національного валютного законо­давства у визначенні порядку обігу іноземної валюти з ураху­ванням необхідності забезпечення пріоритету грошової одиниці країни, захисту її купівельної спроможності та врегулювання інших факторів, які впливають на конвертованість національ­ної грошової одиниці.

У процесі розробки програми валютного регулювання треба враховувати досягнутий рівень розвитку валютного ринку кон­кретної країни, необхідність сприяння розвитку банківсько-фінансового сектору, залежність економіки від автономного (критичного) імпорту (насамперед енергоносіїв), а звідси і не­обхідність стимулювання збільшення експортних надходжень і іноземних інвестицій.

Конвертованість валюти має досягатися поступово, але до­сить швидко, протягом 1—2 років поступального, неухильного руху по шляху продуманої, поетапної лібералізації валютних операцій.

У питанні введення конвертованості проблема полягає в полі­тичному умінні пригальмувати лібералізацію валютних операцій і навіть обмежити деякі з них, але зробити це таким чином, щоб не викликати побоювання відновлення валютної монополії і, відповідно, посиленого відпливу капіталів.

Режим валютного курсу повинен передбачати можливість його регулювання з урахуванням темпів внутрішньої інфляції й інтересів експортерів. Останнє більш важливо для країн, що не мають значних іноземних інвестицій і доступу до зовнішніх кре­дитів, у зв'язку з чим експортери є основним джерелом інозем­ної валюти. Таке регулювання має здійснюватися лише ринко­вими методами.

Центральному банку необхідно терміново забезпечити на­громадження достатнього валютного резерву для того, щоб мати можливість стабілізувати курс (або гарантувати його плавне зни­ження відповідно до зростання внутрішніх цін) протягом до­сить тривалого часу.

Як стратегічний напрям слід розглядати створення для екс­портерів вигідних умов використання валютних ресурсів краї­ни (як для придбання необхідної їм сировини і матеріалів, так і для довгострокових інвестицій).

Щодо валютних надходжень, то бажанішим є варіант, коли валюта продається в обов'язковому порядку не урядові, а Централь­ному банку. Банк у такій ситуації виступатиме монопольним продавцем інвалюти на потреби імпортерів на внутрішньому ринку і прагнутиме до забезпечення рівного доступу для всіх імпортерів з урахуванням вимог до рівня конвертованості й курсу національної валюти. Після стабілізації курсу комерційні банки братимуть активну участь у цьому процесі. Стабілізація сальдо платіжного балансу на позитивному рівні й подолання інфляції дадуть змогу скасувати обов'язковий продаж валют­них надходжень.

Валютний ринок у своєму розвитку має пройти певні ета­пи. Регулювання валютного курсу і продаж валюти після її емісії Центральним банком можуть бути забезпечені за умови концентрації валютної торгівлі на одній міжбанківській біржі. Потім повинна бути створена мережа регіональних бірж, що здійснюють торгівлю в режимі реального часу, для того, щоб забезпечити єдність курсу. Після досягнення стабілізації кур­су необхідно переходити до торгівлі валютою на декількох не­залежних біржах. Цей перехід треба здійснювати синхронно зі зміною правил обов'язкової цесії на користь комерційних банків. Завершенням програми розвитку валютного ринку стає перехід до системи міжбанківської валютної торгівлі, що зна­менує собою якісно новий стан валютного ринку і системи валютного регулювання.

Система валютного регулювання в Україні формувалася у складних і суперечливих соціально-економічних умовах.

Валютне регулювання в Україні почало здійснюватися відразу після проголошення її незалежності та виходу з рублевої зони у листопаді 1992 р. І саме у листопаді 1992 — березні 1993 рр. почала формуватися власна система валютного регулювання. Основним законодавчим актом у цій сфері став Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і ва­лютного контролю" від 19 лютого 1993 р. Він регулював операції з валютними цінностями, визначав статус валюти України, вста­новлював загальні принципи валютного регулювання, функції кредитних установ під час здійснення валютних операцій; по­рядок використання надходжень в іноземній валюті, а також відповідальність за порушення валютного законодавства рези­дентами. Згідно з цим Декретом було передбачено встановлен­ня Національним банком України валютного (обмінного) курсу національної грошової одиниці на підставі результатів торгів на міжбанківському валютному ринку України. Зокрема, поря­док встановлення та використання валютного курсу було ви­значено Інструкцією Національного банку України від 14 бе­резня 1993 р.

Національний банк міг встановлювати й інші способи ви­значення курсів валютних цінностей, виражених у розрахунко­вих (клірингових) одиницях, а також у неконвертованих іно­земних валютах. У першому випадку йшлося про торговель­ний оборот з іноземними державами, у другому — про неторго­вельні платежі. Національний банк встановлює також граничні розміри маржі за операціями на міжбанківському валютному ринку України для уповноважених банків та інших фінансово-кредитних установ.

Усім вищеназваним характеризувався перший етап розвитку системи валютного регулювання.

Із жовтня 1994 р. розпочався новий, другий етап розвитку валюгного регулювання в Україні. Суть його полягала в по­дальшій лібералізації валютного ринку, встановленні єдиного обмінного курсу для готівкових розрахунків, у підготовці пере­думов для введення нової грошової одиниці — гривні. Підвали­ни ІІ етапу закладалися Указом Президента України від 22 серпня 1994 р., котрий визначав правові рамки функціонуван­ня міжбанківського валютного ринку і передбачав у II півріччі 1994р. забезпечити поступове зближення й уніфікацію офіцій­ного і ринкового валютних курсів.

На другому етапі розвитку валютного регулювання, що три­вав до вересня 1996 р., основним напрямом валютної політики, передбаченим програмою економічних реформ Президента Ук­раїни, було здійснення заходів щодо поступової лібералізації і децентралізації валютного ринку України, а саме:

^ створення умову які б найбільшою мірою наближали курс національної валюти до його реального значення (визначення курсу українського карбованця на підставі торгів на УМВБ);

* забезпечення пріоритету національної валюти як платіж­ного засобу через поступове обмеження готівкового та безготів­кового обігу іноземної валюти в Україні;

* здійснення децентралізації внутрішнього валютного ринку (створення незалежних валютних бірж у різних регіонах країни, зняття обмежень на здійснення операцій на міжбанківському ва­лютному ринку з приводу купівлі-продажу іноземної валюти щодо поточних операцій);

* здійснення лібералізації внутрішнього валютного ринку (по­ступове скорочення обмежень щодо використання валюти і форм платежів).

Досягнення фінансової стабілізації у 1996 р., у тому числі за­вдяки відповідному валютному регулюванню, дало змогу у ве­ресні цього ж року здійснити грошову реформу, яка стала по­чатком третього етапу розвитку валютного регулювання в Ук­раїні. Вона мала неконфіскаційний, прозорий характер і перед­бачала заміну карбованця новою грошовою одиницею — гривнею.

Юридичною основою механізму та принципів валютного ре­гулювання, повноважень і функцій державних органів у регу­люванні валютних операцій в Україні є Конституція України, Укази Президента України, Декрет Кабінету Міністрів України "Про систему валютного регулювання і валютного контролю", Постанови Верховної Ради та Кабінету Міністрів України, норма­тивні документи Національного банку України.

Використання іноземних валют у міжнародних розрахунках потребує вирішення питання про їхнє кількісне співвідношення, тобто про валютний курс. Проведення зваженої та обґрунтова­ної курсової політики є головною метою валютного регулюван­ня Центрального банку будь-якої країни. Обмінні курси впли­вають не тільки на стан міжнародної торгівлі, а значною мірою і на національну економіку. Водночас зміни в різних секторах економіки, особливо в кризових ситуаціях, відображаються в коливаннях обмінних курсів національних валют.

Як переконує світовий досвід, Центральні банки застосову­ють такі види режимів валютних курсів:

* фіксований валютний курс;

* "вільно плаваючий" курс;

* "регульований плаваючий " валютнийкурс;

* систему множинних валютних курсів;

* подвійний валютний курс.

Фіксований валютний курс — це офіційно встановлене Цент­ральним банком фіксоване співвідношення між національною грошовою одиницею та валютою іншої країни. Фіксований курс встановлюється на основі таких показників, як співвідношен­ня цін у даній країні з цінами країн головних торговельних партнерів, рівень валютних резервів, стан торговельного ба­лансу тощо.

Фіксований валютний курс є найсприятливішим за умови внутрішніх кризових ситуацій у нестабільній економіці. Він забезпечує нижчі темпи інфляції та досить стабільні умови для зовнішньоекономічної діяльності, бо створює можливість прогнозувати розвиток ситуації в країні.

Фіксований курс дає змогу досягти і певних макроекономічних показників. Теоретично обмінна вартість національної гро­шової одиниці може бути розрахована у такий спосіб, щоб забезпечити стабілізацію будь-якого макроекономічного по­казника: попиту на гроші, сукупного попиту, індексу імпорт­них цін тощо.

Одним із головних питань, які стоять перед Центральним банком при встановленні фіксованого валютного курсу, є по­шук певного міжнародного стандарту, на який буде зорієнто­вана вартість національної грошової одиниці. Як правило, кур­си національних валют перебувають у жорсткій відповідності до долара США. Деякі країни прикріпили свої національні валюти до євро, деякі до валют сусідніх держав (Бутан — до індійської рупії, Лесото — до ранда ПАР) або до декількох валют (кошика валют), наприклад до СПЗ (емітовані МВФ міжнародні резервні й платіжні засоби).

Режим фіксованих валютних курсів був уведений після Дру­гої світової війни згідно з Бреттон-Вудськими угодами. Після краху в 1970-х роках Бреттон-Вудської системи більшість країн перейшла від режиму фіксованих валютних курсів до плаваючих валютних курсів.

Вільно плаваючий курс — це співвідношення між національ­ною грошовою одиницею та валютами інших країн, яке скла­дається залежно від попиту і пропозиції валют на валютному ринку країни.

Плаваючі курси частіше використовуються в країнах із роз­виненою ринковою економікою та високим рівнем доходу. Для успішного застосування плаваючого курсу необхідні економіч­на і політична стабільність держави, відсутність або незначні темпи інфляції, що досягається проведенням жорсткої монетар­ної та фіскальної політики. Водночас за вільного "плавання" валютних курсів зовнішні фактори меншою мірою впливають на стан національної економіки, оскільки плаваючий валют­ний курс вирівнює попит і пропозицію на іноземну валюту (змінюючись сам, але не змінюючи розміру валютних резервів). Отже, у разі використання плаваючого валютного курсу рух іноземної валюти не впливає на грошову базу, і Центральному банку можна проводити власну грошово-кредитну політику, передбачаючи, що це не вплине значною мірою на стан платіж­ного балансу.

Регульоване плавання валют. Цей режим характеризується тим, що у процесі встановлення валютного курсу на валютному рин­ку відчутний вплив Центрального банку країни, який вирівнює різкі короткострокові, а іноді й середньострокові коливання курсу з метою зробити його передбачуванішим і таким, що сти­мулює зовнішню торгівлю. У цьому разі необхідні значні резер­ви валюти і міцна матеріальна база для прогнозування курсу, а також зростає роль фіскальної та монетарної політики щодо підтримування низького рівня інфляції національної грошової одиниці. У 1997 р. в Україні був встановлений режим "регульо­ваного плаваючого" курсу, зокрема визначений "валютний ко­ридор". Валютний коридор — можливе мінімальне та макси­мальне відхилення офіційного курсу національної грошової оди­ниці щодо іноземних валют. В Україні встановлювався валют­ний коридор як максимальне та мінімальне відхилення гривні щодо долара США, яке визначалося урядом та Національним банком України.

Така система дає змогу уникати різких коливань курсу націо­нальної грошової одиниці за умови, що економічна політика, яка здійснюється в країні, не протидіє зростанню інфляції. При цьому важіиво, щоб уряд країни, котра застосовує валютний коридор, відкрито заявив про політику регулювання обмінного курсу в межах цього коридору для збільшення довіри як націо­нальних, так і іноземних інвесторів до курсової політики та стійкості національної валюти.

Системи валютних курсів у країнах, що розвиваються, часто характеризуються одночасним розмаїттям валютних курсів, кож­ний із яких використовується для певних цілей. Ці режими називають системами множинних валютних курсів. Множинні ва­лютні курси можуть бути:

* валютними курсами, які безпосередньо контролюються або фіксуються урядом;

* вільними ринковими курсами, встановленими під впливом по­питу і пропозиції.

Режими множинних курсів виникають тоді, коли для купівлі та продажу валюти існує більше як один курс або коли курси купівлі та продажу різняться більше як на 2 % (менша різниця і між курсами купівлі та продажу слугує для покриття вартості здійснення операцій з іноземною валютою і не передбачає присутності множинних курсів).

Множинні валютні курси використовуються урядами країн, що розвиваються, як засіб для отримання доходів. Доходи ви­никають лід час продажу Центральним банком іноземної валю­ти імпортерам за ціною (курс продажу Центрального банку), що значно перевищує ціну, за якою він купує іноземну валюту в експортерів (курс купівлі Центрального банку).

Множинні валютні курси також використовуються в таких країнах для субсидіювання або оподаткування певних секторів економіки. Порівняно високий курс продажу для імпортерів окремих товарів є своєрідним податком на ці товари. Низь­кий курс купівлі для окремих експортерів діє як податок на експорт.

Система множинних валютних курсів має як позитивні, так і негативні аспекти. Вона найприйнятніша для країн, які роб­лять перші кроки у напрямку ринкової системи курсоутворення та конвертованості національної грошової одиниці. Однак тривале використання цієї системи може негативно вплинути

на ефективність процесу відтворення, оскільки поступово нагромаджуються негативні тенденції в розподілі ресурсів, а також змінюється структура цін. Крім того, створюються умови для отримання прибутку не з виробничої діяльності, а з різниці між неоднаковим рівнем валютних курсів унаслідок завищення контрактної ціни імпортних товарів або занижен­ня експортних цін.

В умовах активної валютної спекуляції центральні банки промислово розвинених країн використовують режим подвійного валютного курсу, що є різновидом системи множинних валют­них курсів. Він полягає в подвійному котируванні курсу націо­нальної грошової одиниці: окремо за комерційними та фінан­совими операціями.

Тому вибір валютної стратегії має враховувати фактори, які значно впливають на валютний ринок, а саме: темпи інфляції, стан платіжного балансу, різницю відсотка ставок за кредит, спе­кулятивні валютні операції, прискорення або затримування міжнародних платежів, ступінь довіри до національної грошової одиниці на національному та світових валютних ринках.

Чим вищий темп інфляції в країні, тим, як правило, ниж­чий курс її валюти. Залежність валютного курсу від темпів інфляції особливо висока в країнах із великим обсягом міжна­родного обміну (товарами, послугами, капіталом), адже найті­сніший зв'язок між динамікою валютного курсу та відносними темпами інфляції виявляється під час розрахунків курсу на базі експортних цін.

Активний платіжний баланс сприяє підвищенню курсу на­ціональної грошової одиниці, бо зростають попит на неї інозем­них боржників та надходження іноземної валюти на національ­ний валютний ринок. Пасивний платіжний баланс призводить до зниження курсу національної грошової одиниці, адже борж­ники обмінюють її на вільно конвертовану валюту для погашен­ня своїх зовнішніх зобов'язань, й одночасно скорочуються над­ходження іноземної валюти на національний валютний ринок.

Вплив різниці відсоткових ставок за кредит виявляється в тому, що у разі збільшення відсотка ставки в певній країні відносно ставок в інших країнах зростають надходження іноземних ко­роткострокових капіталів у цю країну і навпаки.

Спекулятивні валютні операції мають значення переважно для внутрішнього ринку, на якому регулюванням процесу курсоутворення вирівнюються різкі коливання курсу національної грошової одиниці.

Фактор прискорення або затримування міжнародних пла­тежів також впливає на курсове співвідношення валют. Очіку­ючи падіння курсу національної грошової одиниці, імпортери прагнуть прискорити платежі контрагентам в іноземній валюті, щоб уникнути можливих втрат від підвищення курсу іноземної валюти. У разі зміцнення національної грошової одиниці імпор­тери прагнуть затримати платежі у вільно конвертованій валюті. Така тактика має певний вплив на платіжний баланс і, як на­слідок, на валютний курс національної грошової одиниці.

Що стосується центральних банків, то вони можуть вплива­ти на валютний курс або за допомогою своєї монетарної полі­тики, або за рахунок інтервенцій на валютному ринку.

Валютна інтервенція - це операція купівлі або про­дажу іноземної валюти Центральним банком країни з метою підтримання ринкового курсу національної ва­люти на рівні, бажаному для влади, з точки зору еко­номічної політики, що проводиться урядом.

Центральний банк продає іноземну валюту зі своїх резервів, якщо вважає за необхідне підтримати курс національної валю­ти на високому рівні, й, навпаки, скуповує її, якщо вважає, що курс національної валюти на ринку надто завищений і не сти­мулює розвитку експорту.

Валютні інтервенції здійснюються в тому разі, коли на рин­ку спостерігаються короткострокові зміни в попиті й пропо­зиції. Центральний банк очікує швидкого відновлення поперед­ньої рівноваги. Якщо такі зміни мають довгостроковий харак­тер зумовлений глибинними макроекономічними процесами, валютні інтервенції не приведуть до позитивного результату. Вони можуть лише відтягнути відповідні зміни валютного кур­су я а якийсь час, протягом якого уряд повинен застосувати заходи щодо врівноважування платіжного балансу. В іншому випадку після вичерпання валютних резервів неминуче ще більш катастрофічне потрясіння валютного ринку.

Офіційні резерви центральних банків складаються головним чином із вільно конвертованих валют — близько 82 % усіх резер­вів (з них: у середньому 60 % — у доларах США, 15 % — у євро, 10 % — у японських єнах) і монетарного золота (приблизно 5 %).

Національний банк України у своїй курсовій політиці вико­ристовує загальновизнані методи валютного регулювання, а саме:

* валютні інтервенції;

* дисконтну політику;

* валютні обмеження.

Нині для всіх резидентів і нерезидентів на території України діє єдиний порядок встановлення і використання курсу націо­нальної грошової одиниці до іноземних валют, який визначаєть­ся Національним банком України.

У нашій державі механізм валютного регулювання, зокрема встановлення курсу національної валюти до іноземних валют, у своєму розвитку пройшов кілька стадій, а саме: від застосуван­ня вільно плаваючого курсу національної валюти до фіксовано­го з подальшим переходом до регульованого плаваючого курсу, що сприятиме стабілізації валютного ринку країни.

За використання режиму регульованого плавання курс на­ціональної валюти не фіксується, а приводиться у відповідність до змін на зовнішньому і внутрішньому секторах економіки.

За даного режиму регулюючий вплив забезпечує можливість підтримання валютного курсу на рівні, максимально наближе­ному до ринкових вимог, уникаючи при цьому викривлень і різких коливань, що зумовлені недостатнім ступенем розвине­ності ринку. Конкретною метою регулювання курсу гривні на сучасному етапі має бути заохочення експорту і стимулювання припливу капіталу в Україну, підтримання ефективного рівня імпортних операцій.

Національний банк України встановлює офіційний обмінний курс гривні щодо іноземних валют, міжнародних розрахунко­вих одиниць, який використовується в розрахунках із бюдже­том і митницею, під час планування й аналізу зовнішньоеконо­мічної діяльності, для всіх видів платіжно-розрахункових відно­син держави з юридичними та фізичними особами, оподатку­вання, а також для бухгалтерського обліку всіх операцій, здійснених в іноземній валюті.

Питання до обговорення:

. Валюта. Конвертованість валюти.

. Валютний курс та його види.

. Валютний ринок та його структура.

. Валютні операції та механізм здійснення операцій на валютних ринках.

. Валютне регулювання та діяльність Центрального банку на ва­лютному ринку.

Роль валютних ринків в обслуговуванні внутрішнього та між­народного платіжних оборотів.

Становлення та розвиток валютного ринку в Україні. доповіді:

1. Валютний ринок України.

2. Міжнародний валютний ринок та євроринок.

Поясніть, які переваги та недоліки мають:

а) вільні обмінні курси;

б) фіксовані обмінні курси.

Розрахуйте крос-курс японської єни до австралійського долара. Курс австралійського долара до долара США - 0,7050, курс японсь­кої єни - 116,780.

Інвестор купує на біржі 30 тис. дол. США за курсом спот 35,6 нац. грош. од./дол. і укладає форвардний контракт на продаж через 3 місяці за форвард-курсом 38,5 нац. грош. од./дол. Інвестор розміщує куплені долари на 3-х місячний валютний депозит за ставкою 3,2 %. Розрахуйте суму прибутку від купівлі-продажу валюти і річну норму прибутку за валютним арбітражем. Ціна 1 фунта стерлінгів в доларах США складає 1,9500, а ціна -1 швейцарського франка в доларах - 0,211624. Яка ціна фунта стерлінгів в швейцарських франках?

Спекулянт купив опціон пут на євро по 0,02 дол. за одиницю валюти. Ціна використання опціону - 0,48 дол. Курс-спот до часу виконання - 0,44 дол. Загальний обсяг опціону дорівнює 62500 євро. Визначте чистий прибуток за опціоном пут. На основі нижче наведених даних визначити:

а) врівноважений валютний курс американськогодолара;

б) врівноважений валютний курс гривні

Тема 15. Фондова біржа та біржові операції (2 ГОД.)

1. Сутність та функції фондової біржі.

2. Учасники фондової біржі.

3. Діяльність на фондовій біржі. Види біржових операцій.

Література: [2, 5, 7, 9,11,18,19]