Міжнародні регіональні організації. Рада Європи. ОБСЄ. НАТО

Рада Європи була заснована 5 травня 1949 р. Відповідно до ст. 1 Статуту «метою Ради Європи є досягнення більшої єдності між її Членами в ім’я захисту та здійснення ідеалів і принципів, що є їхнім спільним надбанням, і сприяння їхньому економічному та соціальному прогресу». Питання, що стосуються національної оборони, не входять до компе­тенції Ради Європи. На сьогодні членами Організації є 45 держав.

Відповідно до ст. 10 Статуту органами Ради Європи є Комітет міністрів і Парламентська (консультативна) асам­блея. Їхню роботу забезпечує Секретаріат, очолюваний Ге­неральним секретарем. У 1994 р. Комітетом міністрів був заснований як консультативний орган Конгрес місцевої та регіональної влади Європи. Найважливішу роль у реалі­зації цілей Ради Європи відіграє Європейський суд з прав людини.

Організація безпеки і співробітництва в Європі (ОБСЄ) є регіональною міжнародною міжурядовою орга­нізацією, що формується. З погляду міжнародного права ОБСЄ на сьогодні є політичним утворенням, оскільки її ус­тановчі документи є не міжнародно-правовими, а політич­ними угодами¹.

Основні цілі ОБСЄ – створення умов для проведення кон­сультацій, прийняття рішень зі співробітництва держав-учасниць у Європі; зміцнення добросусідських відносин, за­охочення укладання двосторонніх, регіональних і загальноє­вропейських угод між державами-учасницями; сприяння широкому застосуванню своїх принципів і розвитку свого потенціалу у сфері діяльності з вирішення конфліктів, регу­лювання криз, підтримання миру та подолання наслідків конфліктів; підвищення безпеки та стабільності шляхом кон­тролю над озброєнням, роззброєння та зміцнення довіри та безпеки на всьому просторі ОБСЄ і на рівні окремих регіонів; захист прав людини й основних свобод; поглиблення співро­бітництва між державами-учасницями з метою налагоджен­ня міцної ринкової економіки у всіх країнах регіону ОБСЄ.

Організаційна структура ОБСЄ. Вищим органом ОБСЄ є Нарада голів держав і урядів.

Загальне керівництво оперативною діяльністю Органі­зації здійснюється Діючим Головою. Як правило, цей пост обіймає міністр закордонних справ держави, у якій про­ходило останнє засідання Ради міністрів. Генеральний Секретар – головна адміністративна осо­ба. Він надає підтримку Діючому Голові, керує роботою Секретаріату.

Бюро з демократичних інститутів і прав людини (знахо­диться у Варшаві) сприяє обміну інформацією та розширен­ню співробітництва держав-учасниць у сфері людського виміру та становлення демократичних інститутів, контро­лює виконання зобов’язань у сфері людського виміру.

Верховний комісар у справах національних меншин за­безпечує попередження та негайне реагування на напружені ситуації, пов’язані із захистом прав національних меншин.

Форум із безпеки та співробітництва в Європі створений як постійно діючий орган для надання регулярних консуль­тацій щодо контролю над озброєнням, роззброєнням і ак­тивізації співробітництва з питань, пов’язаних із безпекою.

НАТО заснована Північноатлантичним договором, який був підписаний 4 квітня 1949 р. і набрав чинності 24 серпня 1949 р. На сьогодні членами НАТО є 19 держав.

Основною метою НАТО є забезпечення стабільності та добробуту в Північноатлантичному регіоні. Відповідно до ст. 5 Північноатлантичного договору члени організації роз­глядають збройний напад на одного або декількох із них у Європі або Північній Америці як напад на всіх учасників договору. Якщо такий збройний напад відбудеться, кожний член організації впорядку здійснення права на індивіду­альну або колективну самооборону, визнаного ст. 51 Стату­ту ООН, прийняв на себе зобов’язання надати стороні або сторонам, що зазнали нападу, таку допомогу, яку визнає необхідною, включаючи застосування збройної сили. НАТО має сповістити Раду Безпеки ООН про будь-який збройний напад і про всі заходи, вжиті внаслідок нього. Такі заходи мають бути припинені після дій Ради Безпеки, необхідних для відновлення та підтримання миру.

Держави — члени НАТО зобов’язалися утримуватися у своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її за­стосування будь-яким способом, несумісним із цілями ООН, вирішувати всі свої спори мирними засобами, сприяти по­дальшому розвитку мирних і дружніх відносин між наро­дами. У зв’язку з корінними змінами в Європі та розпуском Організації Варшавського Договору на початку 90-х років НАТО заявило про нову концепцію свого стратегічного роз­витку (Лондонська декларація «Північноатлантичний аль­янс у процесі змін» від 6 липня 1990 р.) включаючи пропо­зиції щодо розвитку співробітництва з державами Центральної та Східної Європи з широкого спектра політичних і військових питань. 7–8 листопада 1991 р. головами держав і урядів, що брали участь у сесії Ради НАТО в Римі, були прийняті Нова стратегічна концепція Альянсу та Римська декларація про мир і співробітництво. У Заяві Ради НАТО, зробленій у Брюсселі в 1994 р., було оголошено про поча­ток програми «Партнерство в ім’я миру».

Органи НАТО. Для реалізації цілей НАТО створена складна політична та військова структура.

Вищим політичним і військовим органом є Північноат­лантична рада.

Комітет оборонного планування зазвичай збирається на рівні постійних представників держав-членів (крім Фран­ції) та не менше двох разів на рік на рівні міністрів оборо­ни. У межах сфери своєї діяльності має ті самі повноважен­ня, що й Рада. Група ядерного планування збирається на рівні постійних представників і міністрів оборони. Розгля­дає будь-які питання, що стосуються політики Альянсу у відношенні ядерної зброї. Військовий комітет – головний військовий орган, що складається з начальників генераль­них штабів усіх держав-членів. Він розробляє основні на­прями військової політики та стратегії Альянсу. Міжнарод­ний військовий штаб складається з військового персоналу держав-членів, направленого до Штаб-квартири НАТО для роботи в міжнародній якості задля досягнення загальних цілей Альянсу. Штаб проводить дослідження та розробляє плани та рекомендації з військових питань. Генеральний секретар призначається Радою, що засідає на рівні голів держав і урядів і є основною адміністративною особою. Відповідає за сприяння і вироблення рішень в Альянсі. Може пропонувати теми для обговорення та виносити на розгляд власні проекти рішень різних питань порядку ден­ного. Від імені Альянсу робить заяви у пресі. Керує робо­тою персоналу.