Мотиви та стимули. 5 страница

Вищий менеджмент і інвестори все більшою мірою розділяють частину своєї влади з творцями інтелектуальної власності, чиї знання й ідеї є двигуном високотехнологічного інформаційного суспільства. Отже, не дивно, що в деяких галузях права на інтелектуальну власність стають навіть важливішими за фінанси.

70. Освіта та професійні компетенції працівника

У формуванні професійних компетенцій працівника визначальну роль відіграє освіта. Вона є одним із найважливіших типів капіталовкладень у людський потенціал. Інвестиції, спрямовані на отримання освіти легше піддаються обчисленню порівняно з іншими формами капіталовкладень у людину. Доход від вищої освіти обчислюється як різниця між заробітками тих робітників, які закінчили коледж, і заробітками, що за життя отримують робітники, які здобули освіту лише в середній школі, а норма віддачі розглядаєтеся як аналог норми прибутку і є регулятором розподілу інвестицій між різними типами та рівнями освіти. Потрібно пам’ятати, що чим раніше будуть зроблені інвестиції, то більший доход вони принесуть у майбутньому.

В умовах розвитку постіндустріальної — «нової» економіки все більшого значення набуває й новий тип фахівця. Провідною продуктивною силою стають робітники розумової праці, робітники знань. Працівників нового типу, зокрема, відрізняють винахідливість, наявність спеціальності, професійного знання; вони володіють майстерністю та інформацією, високоосвічені, мають схильність до творчої праці. Поділ працівників на так званих «синіх комірців» та «білих комірців», який застосовувався у недалекому минулому, сьогодні, як показує практика, вже не є достатнім. З’явилась нова категорія працівників. Вони отримали назву «золотих комірців» за здатність реалізовувати свої здібності до складної інтелектуальної праці у системі виробничих відносин із застосуванням ініціативи та творчості.

Знання та ідеї працівників інтелектуальної сфери є двигуном високотехнологічного інформаційного суспільства. Не дивно, що в деяких галузях права на інтелектуальну власність стають навіть важливішими за фінанси.

72. Труд. відносини, зайнятість, безробіття.

Трудові відносини – це багатоаспектна система відносин між працівниками та роботодавцями, підприємствами, державою та працездатним населенням, громадськими організаціями і підприємцями, що виникають у процесі трудової діяльності. Об’єктом трудових відносин є праця. Кількість праці визначається тривалістю і вимірюється часом.

Однією з мір праці є робочий день – найбільш загальна міра робочого часу і праці. Тривалість робочого дня визначається такими факторами: 1) суспільні потреби і необхідність їх задоволення; 2) продуктивність праці; 3) значення для суспільства вільного часу. В Україні роб. день – 8 годин.

Зайнятість - суспільно-корисна діяльність; економічна зайнятість - зайнятість, що приносить дохід. Повна зайнятість – це надання суспільством можливості працювати працездатному населенню у повній мірі. Якщо економіка має недостатню кількість робочих місць та недостатню кількість роботи взагалі то формується неповна зайнятість. Вона виникає також, якщо трудова діяльність здійснюється у продовж неповного робочого дня. Зайнятість буває: повна і неповна, постійна і тимчасова, вимушена і добровільна, ефективна та неефективна, + нестандартна, нелегальна та ін.

Безробіття - це соціально-економічне явище, пов’язане з перевищенням пропозиції робочої сили над попитом на неї, стан незайнятості частини економічно активного населення. Безробітними визнаються працездатні громадяни працездатного віку, які з незалежних від них причин не мають заробітку, активно шукають роботу (зареєстровані на ринку праці) і готові почати працювати в будь-який момент. За концепцією МОП працездатними вважаються особи віком 15-70 років. Безробіття буває: вимушене і добровільне, фрикційне (ознаки - добровільність і короткостроковість), структурне (зміни в економіці), технологічне, конверсійне (скороченням чисельності армії), циклічне, сезонне, регіональне, інституціональне (очікування), відкрите, приховане, тривале, застійне, природне. Безробіття має як позитивні, так і негативні соціально-економічні наслідки, хоча останні переважають. Закон Оукена: фактичний рівень безробіття +1% зменшує обсяг фактичного ВНП порівняно з потенційним ВНП на 2,5%.

73. Дискримінація праці.

Дискримінація праці явище досить поширене. Її можуть зазнавати як окремі працівники, так і їх окремі групи. Вона означає інше і менш сприятливе ставлення до людей, знищення або порушення рівності можливостей в певній області праці і занять через притаманні їм характеристики, що не стосуються їхніх заслуг або вимог до даної роботи (раса, колір шкіри, релігія, стать та ін.).

Виокремлюють такі види дискримінації праці:

1) дискримінація за рівнем з/п - працівники, які мають однакову кваліфікацію чи стаж, що одержують різну зарплату за виконання тієї ж самої роботи в тій самій галузі чи навіть організації (напр. жінки у порівнянні з чоловіками, негри у порівнянні з білими);

2) дискримінація при наймі на роботу, звільненні з роботи (особи, звільнені з місць позбавлення волі, інваліди, некваліфікована молодь, причини, пов’язані з віком працівника, расовою й етнічною приналежністю);

3) дискримінація при просуванні по службі тих, хто вже працює в організації. Таким особам складніше зробити кар’єру, їх неохоче підвищують і призначають на відповідальні посади (її зазнають жінки, іммігранти, представники національних меншин);

4) професійна дискримінація, що проявляється в стійкому розподілі професій і посад між різними групами працівників (напр. традиційні чоловічі та жіночі професії, розподіл професій між місцевими і приїжджими працівниками);

5) дискримінація в освіті та професійній підготовці (формальне обмеження доступу людини до освіти з причин іноземного громадянства, незнання державної мови тощо).

Названі види трудової дискримінації тісно пов’язані між собою і посилюють один одного.

До інших форм (видів) дискримінації відноситься вік, обмежена працездатність (інвалідність), захворювання ВІЛ/СНІДом і сексуальна орієнтація. Найновітнішими формами дискримінації, характерними скоріше для розвинутих країн, є дискримінація за генетичною ознакою (схильність до захворювань) і за способом життя (паління).

Дискримінація окремих осіб і певних груп людей зменшує рівень їхніх доходів та можливості інвестицій у людський капітал.

74. Нерівність в доходах та проблема бідності.

Нерівність в доходах являє собою різницю в рівні доходів різних верств і груп населення, зумовлену багатьма чинниками. Її спричинюють розбіжності в рівні з/п; неоднакові розмірами власності і, як наслідок, різна величина доходів від неї; неоднакова соціальна допомога від держави та різні пільги; наявність підприємницького хисту або особливих, унікальних здібностей; соціальний статусом (особа, яка зайнята або незайнята трудовою діяльністю, молодь, що навчається, найманий працівник, власник майна, пенсіонер тощо) та інші чинники. Різниця в з/п, у свою чергу, спричинена природними здібностями людини, освітою, професією, спеціальністю, кваліфікацією, досвідом, галузевими відмінностями, умовами праці тощо.

Показниками диференціації населення за доходами є коефіцієнт Джині (коефіцієнт концентрації доходів або витрат), коефіцієнт децильної (квінтильної) диференціації та коефіцієнт фондів. У графічному вигляді нерівність розподілу доходів населення ілюструє крива Лоренца, яка відображає співвідношення часток усіх доходів та часток усіх їх отримувачів. За умови абсолютно рівного розподілу доходів 10% населення одержувало б 10% доходів, 50% - половину і т.д., але це не відповідає дійсності.

Однією з найважливіших характеристик рівня життя населення є бідність. Бідність як явище притаманна всім економічним системам й існувала за будь-яких часів. На сьогодні проблема бідності набула глобального характеру. При цьому, звичайно, проблема бідності в різних країнах і різних регіонах світу має свої особливості.

Бідність зазвичай визначається як рівень доходів, який не дає змоги забезпечити нормальні умови життя людей; як нестача коштів для задоволення елементарних потреб або як неможливість підтримувати мінімальний рівень споживання, що визначається на основі фізіологічних, культурних та соціальних нормативів. При цьому вона пов’язується з умовами життя і рівнем задоволення потреб, які є нижчими визначених суспільством тобто за мінімальні, або за стандартні.

Розрізняють такі форми бідності, як об’єктивна та суб’єктивна; абсолютна та відносна. Масштаби бідності – загальна кількість населення, визнаного бідним згідно з прийнятими критеріями. Рівень бідності – частка населення, яке визнається бідним згідно з прийнятими критеріями, у загальній кількості населення.

Реальною основою подолання бідності може бути лише стійке економічне зростання.

75. Соціалізація економіки

Соціалізація у загальному розумінні цього поняття є процесом поглиблення суспільного характеру життєдіяльності людини посилення щільності зв’язку між людиною та суспільством.

Соціалізація економіки, виступаючи органічною ланкою загального процесу соціалізації, знаходить свій прояв в усуспільненні процесів виробництва, розподілу обміну та споживання. У цьому розумінні суспільна праця, як суттєва складова соціалізованої економіки, це діяльність, яка: задана цілями розвитку суспільства і визнана суспільством безпосередньо; базується на суспільних ресурсах; усуспільнена в процесі поглиблення суспільного поділу праці, її типів та форм; задовольняє своїми результатами суспільні потреби.

Суть її в контексті глобалізації – жити і використовувати ресурси так, щоб не нашкодити майбутнім поколінням.

Соціалізація економіки проявляється у таких напрямах: 1) розвиток інтелектуальних можливостей та інтелектуального капіталу працівників відповідно до нових потреб та вимог суспільного виробництва; 2) якісна трансформація системи інститутів, які забезпечують взаємозв’язок основних суб’єктів господарювання в усіх сферах економічного життя і, відповідно, зміна місця та ролі працівника у системі прийняття рішень через інститути соціального партнерства, соціальної відповідальності, соціальної конкуренції; 3) соціальна орієнтація економічних основ та матеріальних стандартів існування працівника, що виражається у збільшенні частки сукупного працівника у національному доході, отже, змінах у розподілі, організації оплати праці, обсязі фонду споживання; 4) соціальна орієнтація ринкового законодавства; 5) поява та розвиток середнього класу, його структури, якості, ваги в економічному та політичному середовищі, у системі відносин власності.

В основі соціалізації економіки лежить є потреба населення у соціальній справедливості, соціальній підтримці та соціальному захисті.

Значення соціальних факторів економічного зростання невпинно зростає, особливо у процесі становлення постіндустріального, постекономічного суспільства.

76. Міжнародна міграція людського ресурсу.

Важливою частиною процесу інтернаціоналізації міжнародного господарського життя стала ММ населення. ММ людського ресурсу — це постійне або тимчасове переміщення працездатного населення з одних країн до інших, що викликається як економічними, так і неекономічними причинами. У сучасних умовах міграція людського ресурсу набуває дедалі глобальнішого характеру. Сьогодні вона охоплює абсолютну більшість країн світу.

ММ має два боки, які не існують окремо один від одного, а є аспектами єдиного міграційного процесу. Це — еміграція (виїзд працездатного населення з території країни за її) та імміграція (в’їзд працездатного населення на територію країни з-за її меж.). Міграційні тенденції найбільш ясно характеризує міграційне сальдо (різниця між імміграцією до країни та еміграцією за її межі). Повернення емігрантів на батьківщину на постійне проживання назив. рееміграцією.

Причини та фактори ММ можна поділити на економічні (пов’язані з відмінностями, що існують між країнами щодо рівнів життя, заробітної платні, можливості знайти роботу) та неекономічні (пов’язані з такими подіями, як стихійні лиха, війни, примусове висилання людей). ММ буває: (за часовою ознакою) остаточна й тимчасова, сезонна й маятникова; (за юридично-обліковою ознакою) легальна та нелегальна; (за характером прийняття рішення) добровільна й примусова; (за соціальною належністю мігрантів) робітників та спеціалістів.

У загальносвітовому масштабі ММ робочої сили зумовлює оптимізацію розміщення продуктивних сил. Крім того, вона впливає на обсяг ВВП. Для країни в’їзду вона, як і правило, означає можливість збільшення сукупного продукту. У сучасному світі міграційні процеси дедалі активніше виявляють себе у сфері наукомісткого виробництва. Для країн-імпортерів вони несуть переважно позитивні наслідки, в той час як для країн-експортерів людського ресурсу вони можуть нести такі негативні наслідки, як «відплив умів», втрата кваліфікованих та обдарованих кадрів. Напрямки міграційних потоків у світі є порівняно стійкими, але досить часто пересікаються.

77. Економічні блага.

У найбільш загальному розумінні благами є ті предмети, які здатні задовольняти потреби людини. Вони поділяються на економічні та неекономічні. Економічні блага – здебільшого створені людською працею кількісно обмежені засоби задоволення людських потреб.

Обмеженість економічних благ – недостатня їх кількість для задоволення зростаючих потреб людини і суспільства. Наслідком обмеженості наявної кількості економічних благ є те, що вони виступають об’єктом присвоєння (розподілу); об’єктом обміну; об’єктом виробництва.

За хар-ром використання виокремлюють: Споживчі блага – кінцеві блага, прямі блага – товари та послуги, призначені для безпосереднього задоволення людських потреб. Виробничі блага – композитні блага (ресурси) або непрямі блага – товари і послуги, призначені для виробництва споживчих благ. Слід зазначити, що існують випадки коли окремі економічні блага мають ознаки і кінцевих і композитних благ (електроенергія, паливо тощо).

Залежно від суб’єктів, які споживають економічні блага, останні бувають індивідуального, групового та державного споживання.

Блага поділяються на: Приватні ( можуть бути поділеними між індивідами, при цьому існує можливість відлучити будь-яку особу від їх споживання за допомогою таких інструментів, як ціна). Суспільні ( не можуть бути поділеними між індивідами та від споживання яких практично неможливо або небажано відлучити жодного з індивідів, напр. повітря, водний простір, система оборони країни та ін.)

Блага: матеріальні (товари і послуги сфери матеріального виробництва) і нематеріальні (створювані у сфері нематеріального виробництва), довгострокові (багаторазового використання) та короткострокові ( 1-раз. використання), теперішні та майбутні, взаємозамінювані (субститути, напр. чай, кава) і взаємодоповнюючі (комплементарні, напр. авто, бензин).

Економічне благо, призначене для обміну або купівлі-продажу набуває товарної форми, тобто стає товаром.