Сімｻя як соціальна ланка суспільства

Історія знала два різновиди сім’ї (родини):

1) розширений;

2) нуклеарний (ядерний).

1.Перший, розширений, варіант сім’ї – притаманний так званому традиційному (аграрному, передіндустріальному) суспільству. Це коли чоловік і дружина виховують своїх дітей, живучи під одним дахом зі власними батьками, а також братами і сестрами, які теж можуть бути одруженими. Родина являє собою клан із трьох або чотирьох генерацій, очолювана найстаршим чоловіком або жінкою. Вважалося, що такі родини дають безпеку дорослим і дітям у традиційних аграрних селянських господарствах. Кожен має своє місце в такій родині. Проте кожен був обмежений у своїх бажаннях. І кохання в такій родині взагалі не було основною цінністю. Головне – сімейна солідарність великої родини. Вона виманила, щоб внутрішнє життя малої родини, що входило у велику, постійно приносилося тій у жертву. Зазначений тип був поширений в Європі до часів утвердження індустріалізму. У багатьох традиційних аграрних азіатських та африканських країнах такий тип сімї переважає дотепер.

2. Другий тип, нуклеарна (ядерна) сімｻя - став поширений під час індустріалізму.

Новий тип організації сімейного життя передбачав. що пари, одружившись, утворюють власну сім’ю і живуть окремим домом: чоловік і жінка з дітьми окремо від старих батьків та інших родичів. Через те. що європейські пари, а потім і північноамериканські, після шлюбу жили окремим домом, який треба було побудувати і вести власне господарство, люди не одружувалися молодими. (лише десь у 27 і більше років). Пізній шлюб і нуклеарна родина – відмінні риси європейського, західного суспільства. В міру того, як «природні» родині звязки втратили своє значення, виникла потреба в індивідуалізації особистих відносин (винила потреба в любові та особи стосу щасті.)

Відбулася переоцінка «критерії прогресу» (кількість дітей вже не була найважливішим показником життєвого успіху). Змінилася демографічна поведінка жителів Західної Європи (пізні шлюби, безшлюбність, обмеження числа дітей). Це сприяло збільшенню заощаджень, соціальній мобільності населення, підвищення його освітнього та кваліфікаційного рівня.