Етапи формування світової валютної системи

Становлення світової валютної системи наприкінці XIX – на початку XX ст. було обумовлене бурхливим розвитком капіталізму й інтернаціоналізацією господарської діяльності, розвитком міжнародних економічних відносин і в першу чергу – міжнародної торгівлі. При експортіі імпорті різноманітних товарів і послуг виникала необхідність визначати валютний курс. У компаній світу з’являлись значні проблеми з переказуванням навіть невеликих сум грошей з однієї країни до іншої. Міжнародний валютний обмін супроводжували складні процедури, на дотримання яких витрачався значний час.

Роль міжнародних платіжних систем принципово змінилася починаючи з 1867 р., коли вони фактично отримали статус найважливіших стратегічних інструментів світової політики, що і стало початком формування світової валютної системи.

На рисунку 4.1 подано схематичне зображення еволюції валютних систем.

Рисунок 4.1 – Схематичне зображення еволюції валютних систем

Перша світова валютна система стихійно сформувалася в XIX ст. після промислової революції. Юридично вона була оформлена міждержавною угодою на Паризькій конференції в 1867 р., що визнало золото єдиною формою світових грошей і мала своїм слідством франко-прусську війну 1870-1871 рр.

Паризька валютна система характеризувалася наступними принципами:

- в її основу був покладений золотомонетний стандарт;

- кожна з національних валютмала золотий вміст. Відповідно до золотого вмісту встановлювалися золоті паритети. Будь-яку валюту можна було вільно конвертувати в золото;

- встановився режим вільно плаваючих валютних курсівз урахуванням ринкового попиту і пропозиції, обмежений “золотими точками”: якщо ринковий курс валюти виявлявся нижчим за паритет, заснований на золотому підкріпленні, то за зовнішніми зобов’язаннями вигідно було платити золотом.

Для нормального функціонування валютної системи, заснованої на золотомонетному стандарті, необхідна наявність золотих запасів у кожної з країн, що входять до системи, а також достатня кількість золотих грошей в обігу. Початкова обмеженість загальносвітових запасів золота зумовила неминучість кризи і подальшої зміни валютної системи. Золотий стандарт відігравав певною мірою роль стихійного регулятора виробництва, зовнішньоекономічних зв’язків, грошового обігу, платіжних балансів, міжнародних розрахунків.

Поступово золотомонетний стандарт вичерпав себе, оскільки не відповідав ні масштабам господарських зв’язків того часу, ні умовам, необхідним для подальшого розвитку економіки. Політичні суперечності, закладені в Паризькій валютній системі, а саме: США і Великобританія не допустили Німеччину в клуб світових держав індустріального суспільства, призвели до Першої світової війни 1914-1918 рр., яка прискорила кризу світової валютної системи. З початком війни центральні банкидержав-учасників системи призупинили розмін банкнотів на золото і збільшили їх емісіюдля покриття військових витрат, що, в свою чергу, спровокувало гіперінфляціюі хаос валютних відносин.

Вихід був знайдений. Переможці в Першій світовій війні – США, Франція і Великобританія – у 1922 р. зібралися в Генуї на Міжнародній економічній конференції і визначили принципи другої світової валютної системи, в основу якої був покладений золотодевізний стандарт, сформований на золоті і провідних валютах, конвертованих в золото. Девізами почали називати засоби в іноземній валюті, що призначалися для міжнародних розрахунків і були прирівняні до золота. Новий пристрій світової валютної системи юридично закріплювався міждержавною угодою.

Генуезька валютна система базувалася на наступних принципах:

- її основу складали золото і девізи – іноземні валюти. Національні гроші почали використовуватися як міжнародні платіжні і резервні засоби, що знімало обмеження, пов’язані із застосуванням золотомонетного стандарту, але водночас ставило світову валютну систему в залежність від стану провідних національних економік (проте в період між двома світовими війнами статус резервної не був офіційно закріплений ні за однією з валют, а фунт стерлінгів і долар США сперечалися за лідерство в цій сфері);

- зберігалися золоті паритети. Конвертованість валют у золото могла здійснюватися як безпосередньо (валюти США, Франції, Великобританії), так і опосередковано, через іноземні валюти;

- був відновлений режим вільно плаваючих валютних курсів;

- валютне регулювання стало новим елементом світової фінансової системи і здійснювалося у формі активної валютної політики, міжнародних конференцій і нарад. Спроби регулювати валютні відносини, в першу чергу – валютні курси, фактично означали визнання неефективності теорії ринкової рівноваги у сфері зовнішньоекономічних зв’язків і міжнародних розрахунків.

Внаслідок кризових явищ, Генуезька валютна система втратила еластичність і стабільність. У внутрішньому обороті країни призупинили розмін банкнотів на золото. Збереглася тільки зовнішня конвертованість валют у золото за угодою центральних банків США, Великобританії і Франції. Ще одним потрясінням для світової валютної системи стала економічна криза 1937 р., яка викликала нову хвилю знецінення валют. На початок Другої світової війни не залишилося жодної стійкої валюти.

У період світової війни валютні обмеження застосовували практично всі країни. Заморожені офіційні курси валют практично не змінювалися, хоча купівельна спроможність грошей в умовах інфляції постійно знижувалася. Знову зросла роль золота як світового резервного і платіжного засобу. Військові, стратегічні товари можна було придбати тільки в обмін на золото. Війна ще більше поглибила кризу Генуезької валютної системи.

Пошуки виходу з валютної кризи почалися в роки війни англійськими і американськими фахівцями. Експерти, що брали участь в створенні проекту нової валютної системи, прагнули розробити принципи валютної системи, здатної забезпечити економічне зростанняі обмежити негативні соціально-економічні наслідки криз. В результаті були підготовлені проекти Г. Д. Уайта (США) і Дж. М. Кейнса (Великобританія), засновані на наступних загальних принципах:

· вільна торгівля і рух капіталу;

· урівноважені платіжні баланси, стабільні валютні курси;

· золотодевізний стандарт;

· створення міжнародної організації для спостереження за функціонуванням світової валютної системи, для взаємної співпраці і покриття дефіцитуплатіжного балансу.

Згодом за основу був узятий американський варіант, і третя світова валютнасистемаотримала оформлення на валютно-фінансовій конференції ООНв Бреттон-Вудсі в 1944 р. Прийнятий на конференції Статут Міжнародного валютного фонду (IMF – International Monetary Fund, МВФ) визначив такі принципи Бреттон-Вудської валютної системи:

· був введений золотодевізний стандарт, заснований на золоті і двох резервних валютах – доларі США і фунті стерлінгів;

· Бреттон-Вудська угода передбачала чотири форми використання золота:

- були збережені золоті паритети валют і введена їх фіксація в МВФ;

- золото залишалося міжнародним платіжним і резервним засобом;

- США прирівняли долар до золота, щоб закріпити за ним статус головної резервної валюти;

- казначейство США продовжувало розмінювати долар на золото іноземним центральним банкам за офіційною ціною, виходячи із золотого вмісту долара;

· курсове співвідношення валют і їх конвертованість почали встановлюватися на основі фіксованих валютних паритетів, виражених в доларах. Для девальвації більш ніж на 10 % був потрібний дозвіл МВФ. Межі відхилення ринкового курсу від паритету були встановлені в 1 % по Статуту МВФ і 0,75 % за Європейською валютною угодою. Дотримання меж коливань курсів входило в завдання центральних банків відповідних країн, для чого вони були зобов’язані проводити доларові інтервенції;

· були створені міжнародні валютно-кредитні організації – Міжнародний валютний фонд і Міжнародний банк реконструкції і розвитку (IBRD – International Bank for Reconstruction and Development, МБРР). Основними завданнями МВФ стали надання кредитів в іноземній валютідля покриття дефіциту платіжних балансів в цілях підтримки нестабільних валют, контроль за дотриманням принципів світової валютної системи і забезпечення валютної співпраці країн.

В кінці 60-х років настає криза Бреттон-Вудської валютної системи, суть якої полягала в суперечності між інтернаціональним і глобальним характером міжнародних економічних відносин і використанням для їх здійснення національних валют, схильних до знецінення (переважно долара).

Політичні суперечності Бреттон-Вудської світової валютної системи виявилися повною мірою в 1967 р., коли Франція пішла на загострення відносин з США, обміняла накопичені 4,704 млрд дол. на золото (4,2 тис. т), ставши другою після США державою за розмірами накопичених золотих резервів, і ввела власний вільно конвертованийзолотий франк. За Францією на такі дії пішла і ФРН, яка ввела золоту марку (цього разу – не розв’язуючи чергову світову війну в Європі). Це призвело до краху Бреттон-Вудської світової валютної системи на початку 70-х рр., оскільки золоті запаси США підійшли до критичної нижньої крапки (14 млрд дол., що відповідало 12,5 тис. т золота), і вільний розмін доларів на золото був припинений адміністрацією президента США Р. Никсона.

Причинами валютної кризистали наступні обставини:

· економіки різних країн з 1969 р. були охоплені світовою циклічною кризою;

· валютна система, заснована переважно на одній національній валюті – доларі, прийшла в суперечність з реаліями світового господарства. У міру ослаблення економічних позицій США збільшувалося покриття дефіциту платіжного балансу країни національною валютою, що призводило до зростання зовнішнього боргу. В результаті короткострокова заборгованість США зросла за 1949-1971 рр. у 8,5 разів, а офіційні золоті резерви скоротилися в 2,4 рази. У результаті стійкість основної резервної валюти виявилася підірваною. Положення ускладнювалося наполегливою відмовою США до 1971 р. девальвувати свою валюту, а режим фіксованих паритетів і курсів посилював курсові перекоси;

· ринок євродоларів, який спочатку підтримував позиції американської валюти, поглинаючи надлишок доларів, на початку 70-х років став джерелом “гарячих” грошей, які загострювали валютну кризу;

· посилення інфляціїі відмінності в її темпах в різних країнах негативно впливали на динаміку курсів валют і створювали умови для курсових перекосів;

· хронічний дефіцит платіжних балансів одних країн і активне сальдо інших підсилювали різкі коливання валют у відповідних напрямах;

· дезорганізуючу роль зіграли і міжнародні корпорації, які володів величезними активамив різних валютах постійно брали участь у валютних спекуляціях.

Криза Бреттон-Вудської валютної системи породила велику кількість проектів валютної реформи – від створення колективної резервної одиниці, випуску світової валюти, забезпеченої золотом і товарами, до повернення до золотого стандарту.

У 1972-1974 рр. “Комітетом двадцяти” МВФбулопідготовлено проект реформи світової валютної системи, який був втілений в Угоді країн-членів МВФ в Кінгстоні (Ямайка) в січні 1976 р., і ратифікований в квітні 1978 р. За цих умов і була сформована четверта світова валютна система – Ямайська.

Основні принципи організації валютних відносин згідно з Ямайською валютною системою:

· ліквідовано золотодевізний стандарт і був введений стандарт СДР (SDR – Special Drawing Rights, стандарт спеціальних прав запозичення). Ця валюта стала елементом в структурі міжнародної ліквідності;

· юридично завершилася демонетиризація золота: скасовані його офіційна ціна, золоті паритети, припинений розмін доларів на золото;

· країни отримали право вибору будь-якого режиму валютного курсу: фіксовані, плаваючі або їх змішаний варіант;

· права МВФ по нагляду за валютними курсами розширені і перед МВФ була поставлена ціль підсилити міждержавне валютне регулювання.

Політичні суперечності Ямайської валютної системи зумовили серію світових фінансових криз після 1976 р. Долар США знаходився в об’єктивній суперечності: з одного боку, – це національна валюта США, з іншого – єдина світова резервна валюта, що виконує функцію світових грошей.

Поступова еволюція Ямайської валютної системи не виключила об’єктивну необхідність її подальшої реформи і в першу чергу пошуку шляхів стабілізації валютних курсів, а також вдосконалення світового валютного механізму, який був одним з джерел нестабільності світової і національних економік. Найбільш просунулися в цьому напрямі країни Західної Європи.