Мотивація злочину

Мотивація злочину – це внутрішній (психологічний) процес (механізм) виникнення спонукань, що ґрунтуються на потребах, інтересах, почуттях, емоціях та ін., і динаміка їх розвитку через потяги, бажання, прагнення діяти у наміченому напрямку (Юридична енциклопедія, т. 3, с. 779).

Іншими словами, мотивація вчинення злочину є складовою механізму злочинної поведінки, що відображає потреби й інтереси конкретної особи, які реалізуються в конкретизованому мотиві вчинення злочину.

Процес мотивації та вчинення вчинення злочину складається з сукупності послідовних етапів:

1) актуалізація певної потреби;

2) вибір способу й засобів для задоволення потреби;

3) виникнення мотиву поведінки;

4) формування мети дії;

5) планування діяльності (у разі вчинення умисного злочину);

6) прийняття рішення;

7) реалізація рішення.

Вчинення злочину, як і будь-який інший вчинок, є актом свідомої вольової діяльності людини, метою якої є задоволення певної людської потреби.

Індивідуальні потреби людини є різноманітними і відбивають ціннісну орієнтацію особи та її соціальну позицію.

Усвідомлена людиною потреба актуалізується, тобто визнається нею як така, що є суттєвою, значущою чи життєво необхідною і підлягає задоволенню. Така потреба набуває значення інтересу. Інтерес є безпосередньою суб’єктивною причиною конкретного вчинку або певної лінії поведінки.

Розрізняють індивідуальний і суспільний інтерес. Суспільний (загальний) інтерес має пріоритет перед індивідуальним інтересом певної конкретної особи.

Закони суспільного розвитку зобов’язують кожну особу узгоджувати свої індивідуальні інтереси із суспільними інтересами і задовольняти їх тільки дозволеними способами та засобами.

У разі розбіжності між індивідуальним і суспільним інтересами та надання переваги особою індивідуальному інтересу, а не суспільному, виникає конфлікт інтересів, який може призвести до злочину. До вчинення злочину може призвести й ситуація, коли законний, правомірний індивідуальний інтерес особа намагається задовольнити протиправними способами, засобами.

Отже, безпосередньою психологічною причиною окремого злочину є прагнення особи задовольнити свої індивідуальні потреби всупереч суспільним інтересам.

Індивідуальні потреби є різноманітними і тому можуть бути класифіковані за певними критеріями.

За соціальним змістом індивідуальні потреби можуть бути:

• життєво необхідними, що забезпечують умови існування людини (їжа, тепло і та ін.);

• нормальними, соціально схваленими (здобуття знань, спілкування, належні побутові умови);

• деформованими, збоченими за рахунок гіпертрофованих, необґрунтовано завищених життєво необхідних нормальних потреб;

• збоченими антисоціальними, задоволення яких суперечить як суспільним інтересам, так і інтересам самої особи – пияцтво, наркоманія.

Збочені антисоціальні потреби є найбільш шкідливими та соціально небезпечними. Певна частина злочинів учиняється саме з метою задоволення цих потреб (здобути кошти на придбання алкогольних чи наркотичних матеріалів).

Проте у більшості випадків злочинність діяння пов’язана не із змістом потреби, а з незаконними способами й засобами її задоволення.

Щоб задовольнити певну потребу, особа усвідомлює власні можливості для цього, а також оцінює, що може сприяти чи перешкоджати її задоволенню і ставить перед собою конкретну мету, для досягнення якої вибирає певні способи й засоби.

Упродовж процесу, що відбувається з моменту актуалізації потреби до моменту здійснення конкретного вчинку, особа приймає певні рішення: задовольнити свою потребу або утриматися від цього, як саме її задовольнити, а також якими способами й засобами.

Для задоволення цілком законної актуальної проблеми (добре поїсти, гарно одягнутися, мати комп’ютер, автомобіль, дачу чи квартиру тощо) можуть бути обрані як законні (заробити, позичити чи взяти в кредит кошти) так і незаконні способи (викрадення, вимагання, шахрайство, хабарництво тощо). Якщо особа не може чи не бажає досягати мети законним шляхом, вона обирає злочинний спосіб, тобто у неї виникає кримінальний мотив.

Зміст мотиву полягає в обґрунтуванні особою своєї діяльності й відповідає на питання, заради чого здійснюється така діяльність.

Наступним етапом мотивації та здійснення злочину є планування злочинної діяльності. На цьому етапі визначається спосіб, місце, час та інші обставини вчинення злочину. На цьому ж етапі здійснюється розподіл їх обов’язків між співучасниками злочину.

Найважливішим етапом мотивації злочину є прийняття рішення про вчинення злочину.

Рішення – це свідомий і вольовий акт особи, який передбачає вибір між альтернативними варіантами можливої поведінки у процесі досягнення певної мети (Юридична енциклоредія, т. 5, с. 335).

Під поняттям «рішення про вчинення злочину» слід розуміти інтелектуально-вольовий акт, що виражає готовність особи вчинити злочин.

Після прийняття рішення відбувається його виконання, тобто виконується злочинна дія, що складає об’єктивну сторону злочину і яка передбачена диспозицією певної конкретної статті Особливої частини Кримінального кодексу України.

Наведений вище механізм мотивації злочину притаманний цілеспрямованій вольовій поведінці особи.

У психології, окрім вольової поведінки особи розрізняють ще імпульсивну та звичну її поведінку.

Імпульсивні дії вчиняються за першим спонуканням, без роздумів про їх соціальне значення й наслідки. Залежно від того, які психічні стани правопорушників зумовили імпульсивну реакцію, розрізняють чотири види імпульсивних злочинів:

• вчинені у стані алкогольного або наркотичного сп’яніння;

• афективні – вчинені у стані сильного душевного хвилювання;

• зумовлені хворобливим станом психіки, що не виключає осудності;

• "парадоксальні" – такі, які вчиняють раптово під впливом неусвідомлених агресивних імпульсів [18, с. 72].

Мотиваційний процес при вчиненні імпульсивних злочинів складається з таких ланок: актуалізації потреби, формування мотиву й негайної його реалізації без постановки мети, планування, прийняття рішення та коригування поведінки з урахуванням зміни ситуації. Наприклад, більшість умисних вбивств, що вчиняються під час бійки, спільного вживання спиртних напоїв, як правило, є результатом імпульсивної реакції на ситуацію.

Звичні протиправні вчинки особа здійснює здебільшого свідомо, але під впливом неусвідомлюваних потягів, що суперечать свідомо вибраній позиції особи. В основу звичних форм поведінки покладений динамічний стереотип, що виникає в корі головного мозку людини в результаті неодноразового повторення відповідних дій. За психологічним механізмом звична форма поведінки подібна до імпульсивної – вона так само ірраціональна.

Механізм мотивації при звичній поведінці більшою мірою розгорнутий: після виникнення мотиву з’являється мета і без будь-якого обмірковування приймається рішення, що негайно реалізується без урахування ситуації, яка може бути дуже несприятливою для успішного завершення злочину. Стандартні звичні рішення часто виявляються в рецидиві злочинів. Що частіше повторюються ті чи інші види злочинної діяльності, то більше підстав судити про їх звичний характер.

Питання для самоконтролю

1. Чим детермінується певний окремий злочин?

2. Які є складові механізму конкретного злочину?

3. Яка складова механізму конкретного злочину, на вашу думку, є домінуючою і чому?

4. Що розуміють під поняттям «умови вчинення злочину»?

5. Які види умов учинення злочину визнаєте?

6. Які ознаки криміногенної ситуації?

7. Які є критерії класифікації криміногенних ситуацій?

8. Які є соціальні фактори у детермінації конкретного злочину?

9. Які є біологічні фактори у детермінації конкретного злочину?

10. Які фактори, на вашу думку, є домінуючими у детермінації конкретного злочину і чому?

Семінарське (практичне) заняття (2 год.)