Курорти, курортні заклади та використання курортних ресурсів

В 2000 році Верховною Радою України було прийнято Закон про курорти.

Цей Закон визначає правові, організаційні, економічні та соціальні засади роз­витку курортів в Україні та спрямований на забезпечення використання з метою лікування і оздоровлення людей природних лікувальних ресурсів, природних те­риторій курортів, які є надбанням народу України, та їх охорони.

У Законі даються такі визначення:

курорт - освоєна природна територія на землях оздоровчого призначення, що має природні лікувальні ресурси, необхідні для їх експлуатації будівлі та споруди з об’єктами інфраструктури, використовується з метою лікування, медичної реабілітації хворих, профілактики захворювань та для рекреації і підлягає особливій охороні;

лікувально-оздоровча місцевість - природна територія, що має мінеральні та термальні води, лікувальні грязі, озокерит, ропу лиманів та озер,
кліматичні та інші природні умови, сприятливі для лікування, медичної
реабілітації хворих та профілактики захворювань;

особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси - ресурси, які рідко (не часто) зустрічаються на території України, мають обмежене поширення або невеликі запаси у родовищах та є особливо сприятливими І ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації хворих та профілактики захворювань;

загальнопоширені природні лікувальні ресурси - ресурси, які зустрі­чаються в різних регіонах України, мають значні запаси та придатні для використання з метою лікування, медичної реабілітації хворих і профілактики захворювань;

медичний (бальнеологічний) висновок - це висновок, зроблений на підставі медико-біологічних та інших спеціальних досліджень складу і властивостей природних лікувальних ресурсів про можливість їх вико­ристання з метою лікування, медичної реабілітації хворих та профілак­тики захворювань;

курортна справа - сукупність усіх видів науково-практичної та госпо­дарської діяльності, спрямованих на організацію і забезпечення лікуван­ня, медичної реабілітації хворих та профілактики захворювань із викори­станням природних лікувальних ресурсів.

Санаторно-курортні заклади - це заклади охорони здоров’я, які розташо­вані на територіях курортів і забезпечують надання громадянам послуг лікуваль­ного, профілактичного та реабілітаційного характеру з використанням природ­них лікувальних ресурсів.

Санаторно-курортні заклади створюються в порядку, передбаченому статтею 16 Основ законодавства України про охорону здоров’я та іншими нормативно-правовими актами.

Перелік видів санаторно-курортних закладів затверджується центральним ор­ганом виконавчої влади з охорони здоров’я.

Напрями спеціалізації санаторно-курортних закладів визначаються централь­ним органом виконавчої влади з охорони здоров’я з урахуванням лікувальних вла­стивостей природних лікувальних ресурсів курортів.

Типове положення про санаторно-курортний заклад затверджується Кабінетом Міністрів України.

Курорти розподіляються на курорти державного і місцевого значення.

До курортів державного значення відносять ті, які мають особливо цінні або унікальні природні лікувальні ресурси. До них належать курорти Алушта, Алупка, Бердянськ, Євпаторія, Закарпатський курортний район, Моршин, Миргород, Одеса, Саки, Слов’янськ, Трускавець, Хмільник, Ялта та ін.

До курортів місцевого значення відносять ті, що мають загальнопоширені природні лікувальні чинники, але менш потужні за запасами та обсягами викори­стання. Це такі, як Кирилівка, Кремінне, Немирів, Черче та багато інших.

За характером природних лікувальних ресурсів курорти поділяються на баль­неологічні, грязьові, кліматичні та змішані.

Курорт включає:

- курортну зону, в якій розташовані природні лікувальні ресурси, фізіобальнсолікарні, санаторії, пансіонати, заклади відпочинку, бювети, курортні полі­клініки, курзали, майданчики для розваг та спортивних ігор, підприємства громадського харчування і побутового обслуговування відпочиваючих;

- житлову зону, в якій знаходяться житлові будинки, громадські будівлі та споруди для обслуговування населення, яке постійно мешкає на території курорту;

- адміністративно-господарчу зону, в якій розташовуються органи місцевої влади, централізовані господарчі та технічні служби.

В той же час на великих курортах є централізовані фізіобальнеолікарні та поліклініки, які обслуговують відпочиваючих з багатьох оздоровниць, що мають здебільшого спальні корпуси та їдальні.

Санаторії - основні лікувально-профілактичні заклади на курорті, які нада­ють стаціонарну та амбулаторну допомогу відпочиваючим і хворим.

Більша частина санаторіїв сьогодні приймає на лікування хворих з неспеци­фічними захворюваннями внутрішніх органів, опорно-рухового апарату, нерво­вої системи, розладами обміну речовин тощо. Санаторій може бути також вузь-коспеціалізованим: для хворих на туберкульоз, для осіб, які перенесли травму спинного мозку, та ін.

За призначенням санаторії можуть бути для дорослих, для дітей або підлітків, а також для батьків з дітьми.

Типова структура санаторію:

- приймальне відділення;

- спальний (житловий) корпус;

- лікувальний корпус (фізіобальнеолікарня);

- блок харчування;

- курортний зал з бібліотекою;

- садово-паркова зона з кліматопавільйонами, спортивними, ігровими май­данчиками і теренкуром;

- адміністративно-господарчий блок.

Залежно від місцевих умов в типовій структурі можуть бути ті чи інші зміни. Можлива оптимальна кількість ліжок в санаторії коливається від 300 до 500 і залежить, зокрема, від лікувального профілю санаторію. Порівняно менша кількість ліжок повинна бути в санаторіях для важких хворих з травмами і захво­рюваннями спинного мозку, для хворих на туберкульоз, а також в тих санаторіях, де є відділення санаторно-курортної реабілітації хворих після гострих станів (після інсультів, інфаркту міокарда, травм та ін.).

Вважається, що в санаторіях з кількістю ліжок більш ніж 400-500 можуть виникати побутові незручності для хворих і погіршення якості харчування.

Тривалість лікування в санаторії значною мірою визначається його профілем:

- у більшості санаторіїв для хворих з різними неспецифічними захворюван­нями тривалість лікування становить 24 дні;

- у протитуберкульозних санаторіях вона визначається лікарською комісією;

- у підліткових та дитячих санаторіях для тих, хто страждає на сколіоз хреб­та, тривалість лікування становить до 3 місяців;

- в санаторіях для реабілітації хворих з травмами і захворюваннями спинно­го мозку – 45 днів.

Санаторій-профілакторій – лікувально-профілактичний заклад санаторного типу, призначений головним чином для оздоровлення і лікування працюючої лю­дини і підпорядкований безпосередньо певному підприємству, навчальному зак­ладу тощо. Передбачається, що в ньому відпочивають, оздоровлюються та ліку­ються люди після роботи або навчання. Тривалість оздоровлення 12-16 днів, ліку­вання – 18 днів, медичної реабілітації – 24 дні.

Заклади відпочинку на курорті (пансіонати, будинки, бази відпочинку, молодіжні та дитячі табори) призначені тільки для відпочинку і розваг. Проте в них, як прави­ло, є сестринські або лікарські медичні пункти, фізіотерапевтичні кабінети.

У санаторії для конкретних хворих повинен встановлюватися Індивідуаль­ний режим поведінки і лікування. Їх три основні: щадний, щадно-тренувальний і тренувальний.

Щадний режим передбачає обмеження рухової активності, зменшення ліку­вальних навантажень (особливо ЛФК, загальних водних та грязьових процедур), строге дотримання періоду сну, призначення дієтичного харчування, відмову від виходів і виїздів на екскурсійні та туристичні маршрути.

Щадно-тренувальний режим передбачає обмежену активацію рухів і фізич­них вправ, участь у легких розважальних і спортивних іграх. Небажана участь хворого в тривалих екскурсійних заходах, пов’язаних з далекими походами чи поїздками. Навантаження лікувальними процедурами тут зростає.

Тренувальний режим показаний відносно міцним особам переважно розумо­вої праці. Він передбачає значні навантаження в ранковій гігієнічній гімнастиці (РГГ), плаванні, фізичні навантаження при заняттях ЛФК, участь у різних спортив­них іграх (волейбол, великий і настільний теніс, баскетбол та ін.).