Економічність виготовлення конкурентоспроможної продукції

Світова практика підтверджує, що якість і конкурентоспроможність продукції напряму залежить від стану економіки країни (рис. 3.5). Випуск якісної та конкурентоспроможної продукції забезпечується лише в високорозвинутих економічних системах. Якщо якість

вимагає представлення відповідних взірців продукції та сучасної матеріально-технічної бази для їх виготовлення, то їх конкурентоспроможність пов’язана з витратами на виготовлення, котрі крім виробничих залежать від стану економіки держави, законодавчого супроводу та дії інших чинників. Економічні та технічні чинники повинні в першу чергу бути укерункованими на забезпечення високої якості та конкурентоспроможності продукції при її виготовленні. Економіка країни має безпосереднє відношення до формування ринку, конкуренції, продажу продукції, системи обслуговування і т.п. Впливає економіки на якість і конкурентоспроможність продукції усесторонній, оскільки кожний виробник, підприємство працюють в економічному середовищі країни, яке активно впливає на виробництво. На перше місці висуваються вимоги що до якості та конкурентоспроможності продукції, що склалися в країні, на підставі соціально-психологічного стану середовища, технічного рівня працівників, забезпечення ресурсами, інформацією, тощо. Особливий вплив на якість і конкурентоспроможність продукції має її конструкційне, технологічне та виробниче забезпечення, рівень прийнятих витрат, організація виробництва та особливо його матеріально-технічна база, збереження якості під час експлуатації.

Безпосередній вплив на конкурентоспроможність оказує якість продукції, всі види витрат на її виготовлення, в тому числі вартість матеріалів, податки, прибутки, особливо надприбутки, мито, акцизні збори та інші платежі, ціна. Власне від існуючої економічної системи залежать їх величини, а також співвідношення між ними. Збільшення будь-якої складової може конкурентоспроможну продукцію зробити не конкурентоспроможною. Якщо, наприклад, в системі запас конкурентоспроможності є мінімальним, то необґрунтоване збільшення прибутку чи інших платежів приводить до появи на ринку не конкурентоспроможної продукції. Особливо низьку якість мають харчові продукти, яка навіть «захищається» законодавством. Щоб її перевірити необхідно попередити недобросовісного виробника за 10 днів, під час яких можна затерти всі сліди зловживань. Забезпечення якості продукції олігархічно-люмпенська модель економіки зрозуміло не може мати в принципі, оскільки це заперечує принципу швидкого збагачення за будь-яку ціну. Якість і конкурентоспроможність продукції вимагає довготривалого фінансування чи інвестування, яке практично відсутнє. Україна не зуміла скористатися з шансів, які з’явилися після розпаду СРСР через непідготовленість і короткозорість можновладців. В перші роки незалежності не було вирішено основоположних питань, в тому числі якості та конкурентоспроможності продукції, бо почалося привласнення майна країни, тобто капіталізації та олігархізації. Тобто вже тоді виявилася нездатність олігархічно-люмпенської економіки виконати завдання суспільства. Надія залишається на появу нових лідерів, які б були по-справжньому віддані Україні. Пізніше виявилася повна неспроможність олігархічного режиму побудувати розвинуту економіку з виробництвом якісної та конкурентоспроможної продукції. Навіть за радянської влади потенційні можливості покращення якості та конкурентоспроможності продукції були кращі, хоча далеко не все виконувалося. По-перше було розроблено багато систем якості, в тому числі і львівська, побудована на стандартах підприємства. По-друге, 95% продукції в той час випускалося на підприємствах союзного підпорядкування, які керувалися з центру і були більш податливі на примусові зміни.

Таким чином, як видно, вплив економіки країни на якість і конкурентоспроможність продукції є суттєвим і тому для отримання якісної та конкурентоспроможної продукції слід починати з реформування з самого початку ланцюжка, тобто обґрунтування вартості матеріалів, регламентування всіх видів витрат і платежів, податків і прибутків, а в загальному - зміни сучасної моделі економіки. При цьому вимагатимуться оптимальні технічні, організаційні, соціально-психологічні та юридичні рішення. В справжню нормально функціонуючу економіку не повинна вмішуватися ні держава, ні політика. Сучасна модель економіки, при якій постійно зростають ціни, величини коштів всіх ланок ланцюжка, відсутнє фінансування чи довготермінові інвестиції не має навіть потенційних можливостей представлення на ринок конкурентоспроможної продукції. Склався парадоксальний стан, коли можна придбати якісну зарубіжну продукцію навіть з врахуванням мита і інших зборів.

Найвища якість і конкурентоспроможність продукції є в країнах з високорозвинутою економікою, наприклад в США, Японії, Німеччини та інших. За 20 років незалежності в рейтингу найгірших економік Україна стійко займає перші місця. Її продукція вважається неякісною та неконкурентоспроможною, тобто якості та конкурентоспроможності увага не приділяється взагалі. Досягнення попередніх економік за 20-річні періоди з 1918 по 1938 і з 1945 по 1965 року не йде ні в яке порівняння з теперішніми 20-річними результатами. За цей час економіка країни була просто знищена, формувався капіталізм нова олігархія, хоча ці періоди розрухи охоплюють країну після громадянської та вітчизняної воєн. Хоча ці питання є окремою цікавою тематикою, але вплив економіки на якість і конкурентоспроможність продукції не може бути обійденим.

Стан економіки залежить від цілої множини чинників, серед яких на першому плані є верстви населення, що склалися і утворюють структуру суспільства. Економіку представляють пірамідою (рис. 3.6. а), на вершині якої знаходяться олігархи, які визначають ситуацію в країні в залежності від їх фінансових і політичних можливостей, а в основі – працююче населення з низьким рівнем заробітків, які ніякого впливу на економіку не мають. Однак більш точно таку модель можна представити складною геометричною фігурою (рис. 3.6 б), на якій знизу видно бідне населення 1 (люмпен-пролетаріат), незначний прошарок середнього класу 2 і маленьку кульку 3 олігархів, прибутки яких співмірні з державним бюджетом країни. Така модель економіки називається олігархічно-люмпенською (модель пішака), дуже подібною до радянської. люмпенська маса легко піддається маніпуляціям з боку державно-політич­ної структури олігархів і чиновників на їх послугах, які постійно зацікавлені лише в швидкому збагаченні. В 2009 році середній клас становив 14% населення, то в 2011 – лише 8%, притім їх заробітна плата становила 1500-2000 доларів, а тепер вона значно знизилась. Такий стан протирічить створенню сучасної української економіки при використанні ресурсів праці та капіталу. олігархи разом зі своїми політиками та урядом тримають у своїх руках всі економічні ресурси, приймають відповідні законодавчі рішення в інтересах власного бізнесу, впливають на розподіл бюджетних коштів, сприяють подальшому збагаченню свого класу, не звертаючи увагу на стан і ініціативи населення щодо покращення економіки. Така олігархічно-люмпенська модель є не ефективною, не конкурентоспроможною, котрій притаманна низька якість і конкурентоспроможність продукції, така ж продуктивність, висока енергомісткість, монополізм, недобросовісна конкуренція, зарегульованість, значна соціальна поляризація населення за рінями їх прибутків, бюрократизм, недолуге однобічне правове регулювання з вибірковим виконанням законів, кумівство та значна корупція. Посилюється концентрація капіталу, монополізація з широким використанням лобістів у владі. В 2010 році активи 100 найбагатших олігархів зросли на 20-30 % у порівнянні з попереднім роком і досягли 80-90 млрд. доларів, а реальні прибутки українців знизились на 10%.

За даним журналу Forbes економіка України займає третє місце позаду перед Мадагаскаром, де 77% населення живе за межею бідності (в Україні за різними даними 40-60 %). Нерівномірний розподіл прибутків і надзвичайна концентрація капіталу є основним гальмом в розвитку економіки, а значить досягнень високої якості та конкурентоспроможності продукції, що виготовляється. Як приклад, секретом успіху польської економіки було превалювання на самому початку малого підприємництва, швидке та прозоре проведення приватизації та ліквідація монополій. Малі та середні підприємства виробили якісну та конкурентоспроможну продукцію вартістю половини внутрішнього валового продукту. В державі був заведений чіткий контроль за прибутками чиновників і їх родин, були створені умови, при яких підприємці не мали причин іти ні в політику, ні в органи влади для лобіювання власних інтересів.

Якщо внутрішній валовий продукт в 1990 році становив 64,5 млрд. доларів, то у 2010 він зріс до 419,2 млрд. доларів. В україні ці цифри становили відповідно 90,2 і 141,7 млрд.

доларів.

Ще цікавіше становлення ринкової економіки в Сінгапурі, який чомусь не був зауваженим під час високих державних візитів. Головним було заохочення до підприємницької діяльності, всебічна підтримка малого бізнесу та інвестицій. Якщо в 1959 році на душу населення припадало 400 доларів, то вже в 2010 – 57,2 тис. доларів. В рейтингу Сінгапур за простотою ведення бізнесу та показниками конкурентоспроможності є на першому місці, за інвестиційною привабливістю, виробництвом внутрішнього валового продукту на душу населення та прибутками – на другому. Лише за одне покоління населення зросло вп’ятеро.

Ефект розвитку олігархії в Україні добре проілюстрований журналом «Тиждень» №35, 2010, представлений на рис. 3.7. Якщо динаміка середньомісячної заробітної плати з 2005 року по 2010 рік показує зріст в 1,796 разів (157 і 282 доларів відповідно), то прибутки олігархів за цей же період зросли в 7,4 рази, від 4,1 млрд. до 30,3 млрд. доларів. Зліва вказані статки основних українських мільярдерів за версією журналу Forbes. До недоліків економіки, яка негативно впливає на рівень якості та конкурентоспроможності продукції, можна віднести концентрацію капіталу в найрентабельніших галузях, монополізацію та відсутність дієвого контролю з боку антимонопольного комітету, необґрунтоване зростання внутрішніх цін через відсутність конкуренції, одержання надприбутків великими корпораціями, визискування наявних ресурсів без системних інвестицій у модернізацію та інновацій, купівля активів, які приносять швидкий великий прибуток, відсутність довготермінових інвестицій, відсутність бізнесу, побудованого з нуля чи високотехнологічних компаній, поглиблення структурних перегинів, зношеність основних фондів, застарілість технологій, непомірні для бюджету соціальні виплати, несприятливість підприємницьких ініціатив, залежність від вартості імпортних енергоносіїв, деформована структура експорту, несприятливий інвестиційний клімат, недолуге законодавство. Гаслом олігархів можна вважати слова українського олігарха Д.Фірта-ша: «… для нас важливо купити тут усе, що вдасться, а потім купувати поза Україною». Олігархічно-люмпенська модель економіки не має майбутнього і забезпечити високу якість і конкурентоспроможність продукції можна лише зміною цієї моделі, різким збільшенням середнього класу, забезпеченням високого рівня життя громадян, а простіше використати відомий досвід країн, які були в тих же умовах, що і Україна, і досягли значних успіхів. Так наприклад, рівень олігархізації економіки становив 70% (за даними академіка НАНУ Грибановського О.), що означає, що кілька промислово-фінансових груп контролюють саме таку кількість бюджетних ресурсів і виробництв, а більшість становлять люмпени,які змушені працювати за мізерну плату. Тому боротьбу за якість і конкурентоспроможність продукції слід починати з усунення зовнішніх причин, які є причинами їх низького рівня і в першу чергу створення ефективної нової моделі цілої економіки.

Цікава статистика статків у мільйонерів і мільярдерів, яка показує, що за 20 років чесною працею заробити такі гроші просто неможливо. За даними журналу Тиждень (№ 35, 2011) статки головних п’яти олігархів України становлять: Р. Ахметова 16 млрд. доларів, Пінчука В. – 5 млрд., І.Коломойського – 2,5 млрд., Г.Боголюбова – 2,4 млрд., К.Жеваго – 1,5 млрд., тобто, щоб їх добути Р. Ахметову необхідно було отримати 808 млрд. доларів в рік, 73 млн. у місяць, 2,4 млн. удень, К.Жеваго – 75 млн., 6,8 млн., і 227 тис. доларів відповідно, що практично є неможливим. А ці суми не взялись з нікуди, вони походять з України і могли би бути використаними для підйому економіки, в ому числі підвищення якості а конкурентоспроможності продукції.. До того ж за останні два роки в офшори були вивезені 50 млрд. доларів. Ці цифри говорять самі за себе і коментарів не потребують.

Резюме

Виготовлення конкурентоспроможної продукції супроводжується більшими або меншими витратами, які повинні бути оптимальними. В витрати на виготовлення конкурентоспроможної продукції входять видатки (грошовий вимір ресурсів), затрати (вартість ресурсів), виплати (оплата ресурсів грошовими коштами). В загальному такі витрати підрозділяються на науково-технічні, управлінські, виробничі та позавиробничі. науково-технічні витрати разом з управлінськими забезпечують умови виробництва конкурентоспроможної продукції, зумовлюючи величину виробничих витрат. управлінські витрати складаються з транспортних, які можуть бути організаційними і технічними, постачальницькими (матеріальними, технічними, персоналу), витрат на роботу контрольних підрозділів, економічних служб (плановий відділ, фінансовий, бухгалтерія), інших служб. Виробничі витрати складаються з матеріальних, технічних і трудових, які безпосередньо відносяться до вартості продукції. Якщо величину управлінських витрат на конкурентоспроможність можна визначити лише умовно, опосередковано, то матеріальні витрати можна порахувати безпосередньо, як і технічні виробничі через амортизаційні відрахування, а трудові - через заробітну плату.

При вирішенні питань розробки чи впровадження конструкційних, технологічних і організаційних рішень використовується комплексний аналіз, який включає аналіз технічної, організаційної та економічної доцільності. Технічна доцільність визначається технічними показниками, організаційна – організаційними, економічна – величиною потрібних витрат і ефектом. Критеріями доцільності є виші технічні та організаційні показники у порівнянні з базовим варіантом (прототипом) і мінімальність втрат.

Зведеними витратами на виготовлення продукції є технологічна собівартість, яка складається лише з елементів,що залежать від технологічного процесу і складається з витрат на матеріали, основну та додаткову заробітну плату та накладних видатків (використання обладнання, оснащення, виробничих приміщень). Розрізняють також виробничу, повну, планову та звітну собівартість. В собівартість реалізованої продукції входить повна собівартість, нерозподілені постійні загальновиробничі та наднормовані витрати. Є різні методи їх визначення (спрощений, уточнений, нормативний). Методика калькування виробничої собівартості передбачає: виявлення всіх можливих калькуляційних статей прямих виробничих витрат, установлення загальної номенклатури статей, визначення методів розрахунку витрат, виявлення постійних і змінних витрат, складання кошторисів непрямі виробничих витрат, визначення бази розподілу непрямих витрат і методу їх віднесення на собівартість одиниці продукції.

Економічність виготовлення конкурентоспроможної продукції в першу чергу залежить від стану економіки країни і тому вважається, що випуск такої продукції забезпечується лише в високо розвинутих країнах. Такий безпосередній вплив оказують вартість і якість матеріалів, податки і прибутки,акцизні збори і інші платежі, ціна. А стан економіки країни залежить від багатьох причин, але головною є структура суспільства, а в загальному модель економіки. В Україні діє олігархічно-люмпенська модель, в якій основним є люмпен-пролетаріат, незначний прошарок середнього класу і маленька купка олігархів, які разом зі своїми політиками та урядом тримають у своїх руках всі економічні ресурси, приймають відповідно закони, сприяють подальшому збагаченню свого класу, не звертаючи увагу на стан і ініціативи населення щодо покращення економіки. Погане функціонування економіки компенсується чисельними податками, платежами, яких в Україні є аж 142, тобто найбільше в світі, хоча їх є 3 (Гонконг) або 11 (США). Такі платежі накладаються на продукцію, що суттєво понижує їх конкурентоспроможність. Тому вони і є відповідальними за низьку якість і конкурентоспроможність продукції, котра випускається ще на працюючих підприємствах.

Питання для самопідготовки

1. Що входить в поняття витрати при виготовленні продукції?

2. Схема формування витрат і створення вартості продукції.

3. Як можна управляти витратами на виготовлення продукції?

4. Основні методи аналізу витрат конкурентоспроможної продукції.

5. Класифікація витрат підприємства на виготовлення продукції.

6. Технологічна собівартість виготовлення продукції.

7. Поелементний розрахунок собівартості виготовлення продукції.

8. Нормативний метод визначення технологічної собівартості.

9. Співвідношення собівартості, втрат, видатків і ціни виготовлення продукції.

10. Вплив податкової системи на конкурентоспроможність продукції.

11. Різновиди податків в Україні і їх питома вага в загальній сумі надходжень до бюджету України.

12. Економічність виготовлення конкурентоспроможної продукції.

13. Як економіка країни впливає на конкурентоспроможність продукції?

14. Явище олігархії і його вплив на конкурентоспроможної продукції.

15. Як можна зменшити витрати на виготовлення продукції?

* роялті (англ. royalties) – авторський гонорар, періодичні виплати, належні власнику авторських прав за кожну публікацію, публічне відтворення або інше використання його твору

1 рециклинг (англ. recycling) – повторне використання