Принципи страхування

Ризикова функція (функція страхового захисту) полягає в переданні за певну плату страховику матеріальної відповідальності за наслідки ризику в разі настання страхових подій, передбачених чинним законодавством або до­говором страхування. Саме в рамках реалізації ризикової функції визначаєть­ся об'єктивна необхідність страхового захисту.

Функція формування і використання страхових резервів визначає особ­ливість страхування як економічної категорії. За допомогою створення до­статнього обсягу страхових резервів у вигляді страхових внесків здійснюєть­ся відшкодування матеріального збитку в разі настання страхових випадків або виплата страхових сум по закінченні дії договору страхування життя. Право на покриття збитків та страхові виплати мають тільки ті фізичні та юридичні особи, які є безпосередніми учасниками формування страхового фонду. Реалізація фінансової функції страхування також відбувається в процесі управління страховими резервами з метою отримання доходів і при­бутку.

Заощаджувальна функція дає змогу страхувальнику за рахунок страхових внесків накопичити певну страхову суму за умови відсутності страхового випадку за час дії договору страхування. Така функція характерна лише для дов­гострокового страхування. Серед заощаджувальних видів виокремлюється особисте страхування, зокрема страхування життя.

Превентивна функція страхування спрямована на попередження можли­вих збитків та зменшення їх наслідків від несприятливих страхових подій. Здійснення такої функції передбачає широкий комплекс заходів, їх фінансу­вання за рахунок частини коштів страхового фонду з метою зменшення стра­хового ризику. При цьому страховики та страхувальники об'єктивно зацікав­лені у попередженні настання страхових випадків.

Інвестиційна функція страхування передбачає розміщення тимчасово віль­них коштів страховика у різні активи на умовах безпечності, поворотності, прибутковості та диверсифікації. Специфіка договору страхування визна­чається особливістю перерозподілу коштів методом страхування та дає мож­ливість страховику тимчасово, протягом дії договору, користуватися та розпо­ряджатися акумульованими у страхових резервах коштами страхувальників. При цьому забезпечуються умови для інвестування цих коштів в економіку у вигляді прямих інвестицій, через фондовий ринок, або за допомогою фінансо­вих посередників з метою отримання прибутку.

Контрольна функція виявляється одночасно з іншими функціями у певних страхових взаємовідносинах. Відповідно до контрольної функції здійснюється фінансовий контроль за правильним проведенням страхових та інвестиційних операцій, оптимальним формуванням та цільовим використанням страхових капіталів.

Страхування характеризується не лише певними функціями, а й ґрунтуєть­ся на основних, вихідних положеннях, що забезпечують його дію як економіч­ного інструменту. У страхуванні виділяють загальні і конкретні принципи (рис. 13.2).

Вільний вибір страховика і виду страхування означає, що всім страхувальни­кам надається можливість обирати будь-якого страховика, що має ліцензію на проведення страхування. А страховикам держава гарантує вільний вибір видів добровільного страхування та рівні можливості у здійсненні діяльності. Водночас створюються сприятливі умови для розвитку страхового ринку, щоб забезпечити реалізацію права на ефективний страховий захист юридичних і фізичних осіб.

Страховий ризик — ймовірність настання страхової події, що виражає об­сяг можливої відповідальності страховика за певним видом страхування. Кон­кретним проявом реалізації страхового ризику є страховий випадок, тобто фактичне настання непередбачуваної події.

Страховий інтерес. Будь-який договір страхування може бути укладений тільки за наявності у страхувальника інтересу до організації захисту на випа­док втрати майна, здоров'я чи життя. Це гарантує отримання певних доходів у разі настання спеціально обумовлених подій. Зацікавленість у страховому за­хисті всіх суб'єктів ринку шляхом передання відповідальності за наслідки ри­зику спеціалізованим установам зростає з потребою відшкодування збитку в

ПРИНЦИПИ СТРАХУВАННЯ

Загальні
Вільний вибір страховика і виду страхування
Страховий ризик
Страховий інтерес
Максимальна сумлінність
Реальність страхового захисту

Конкретні
Принцип платності
Принцип неперервності
Принцип поворотності
Принцип диверсифікації
Принцип франшизи
Принцип суброгащї
Принцип контрибуції
Принцип співстрахування та перестрахування

Рис. 13.2. Принципи страхування

умовах дефіциту фінансових ресурсів держави та підприємств або з можливос­тями одержання визначених страхових сум по закінченні дії договору страху­вання.

Принцип максимальної сумлінності можна вважати принципом взаємної правдивості між страховиком та страхувальником. Страхувальник повинен надати страховику всю інформацію про об'єкт страхування для оцінки ризику і визначення ціни страхової послуги, а страховик зобов'язаний правильно ви­значити збиток і виплатити страхове відшкодування.

Принцип реальності страхового захисту передбачає виплату відшкоду­вання в розмірах реального збитку. Реалізація такого принципу вимагає ство­рення умов, за яких досягається мета страхування. Відповідно необхідно до­тримуватися конкретних принципів страхування.

Принцип платності передбачає передачу ризику за плату від страхуваль­ника до страховика. Це дає змогу страховику сформувати відповідні страхові резерви, забезпечити окупність та прибутковість його діяльності.

Принцип неперервності означає, що особі для отримання страхової випла­ти необхідно мати постійно діючий договір страхування, оскільки за його від­сутності страхова виплата здійснюватися не буде.

Принцип повороткості передбачає повернення страхувальнику страхових платежів у вигляді страхового відшкодування в разі настання страхового випад­ку (при ризиковому страхуванні) або страхової суми (при страхуванні життя).

Принцип диверсифікації означає можливість здійснення діяльності страхо­вих компаній поза межами основного бізнесу. Чинним законодавством чітко визначено, що предметами безпосередньої діяльності страховика може бути лише страхування, перестрахування і фінансова діяльність, пов'язані з фор­муванням і розміщенням страхових резервів та їх управлінням. Проте цей принцип проявляється в рамках основної діяльності страховика, коли йдеться про розпорошення взятих на страхування ризиків за територіальною та галу­зевою ознаками, а також інвестиційної діяльності страховика.

Принцип франшизи передбачає частину збитків, яка згідно з договором стра­хування не відшкодовується страховою компанією, тобто власну участь страху­вальника у відшкодуванні збитків. Такий принцип застосовується з метою уникнення виплати за невеликими збитками, створення економічної зацікавле­ності у страхувальників, захисту страховиків від зловживань страхувальників.

Принцип суброгації означає передачу страховику, який виплатив страхове відшкодування, права вимоги до особи, відповідальної за заподіяний збиток. Інша назва — регресне право. На практиці таке право застосовується ще й до настання реальної виплати відшкодування.

Принцип контрибуції, відповідно до якого одна страхова компанія вимагає від іншої або інших компаній розподілити між собою виплату страхового від­шкодування у випадку страхування одного і того ж об'єкта одночасно кілько­ма компаніями від однакових ризиків. Для реалізації такого принципу на практиці необхідно перевірити достовірність інформації про наявність не мен­ше двох полісів на відшкодування збитків за однаковими ризиками одних і тих самих предметів страхування.

З метою забезпечення надійного страхового захисту, платоспроможності та фінансової стійкості страховика у страхуванні застосовується принцип співстрахування (страхування об'єкта за одним спільним договором кількома страховиками) та перестрахування (передача однією страховою компанією ін­шій частини своїх зобов'язань згідно з укладеними договорами).

13.4. Класифікація страхування

Багатогранність і розгалуженість об'єктів страхування, широкий спектр страхових відносин передбачають необхідність класифікації страхування. Найбільш повною і поширеною у вітчизняній практиці е класифікація страху­вання, подана на рис. 13.3. За формами проведення страхування поділяється на добровільне та обо­в'язкове.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між; страхуваль­ником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення такого страхуван­ня визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно, відповідно до вимог чинного страхового законодавства. Характе­ристику та класифікаційні ознаки видів добровільного страхування визначає уповноважений орган. Страховики мають право займатися тільки визначени­ми у ліцензії видами добровільного страхування. У ст. 6 Закону України "Про страхування" передбачено 22 види добровільного страхування.

Обов'язкове страхування встановлює держава з метою захисту інтересів не лише окремих страхувальників, а й суспільства в цілому. Для здійснення обов'язкових видів страхування законодавчими актами визначаються перелік об'єктів страхування, обсяги страхової відповідальності, норми страхового за­безпечення, порядок сплати страхових платежів, права й обов'язки учасників страхування. Принцип обов'язковості однаково поширюється і на страхуваль­ника, і на страховика. Перший має обов'язково застрахувати передбачений за­коном об'єкт, а другий не має права відмовити йому в цьому. У ст. 7 Закону України "Про страхування" визначено 34 види обов'язкового страхування.

Класифікація страхування за сферами діяльності або спеціалізацією стра­ховика передбачає його поділ на страхування життя та загальне (ризикове) страхування. Зазначену класифікаційну ознаку покладено/в основу виокрем­лення галузей страхування, які, у свою чергу, включають підгалузі та види відповідного страхування. При цьому всі ланки такої класифікації охоплюють і обов'язкову, і добровільну форми здійснення страхування.

Чинним страховим законодавством за об'єктами страхування визначено три його галузі:

— майнове страхування як сукупність видів страхування, об'єктом яких є майно юридичних і фізичних осіб;

— особисте страхування — галузь страхування, в якій об'єктом страхуван­ня є життя, здоров'я, працездатність громадян;

— страхування відповідальності — галузь страхування, в якій об'єктом страхування є відповідальність перед третіми особами, які можуть зазнати збитків унаслідок діяльності або бездіяльності страхувальника.

Загальне страхування включає всі галузі, тоді як страхування життя є підгалуззю, видом особистого страхування, об'єкт страхових відносин в якому — майнові інтереси, пов'язані з життям і здоров'ям застрахованого.

Особисте страхування можна поділити на три підгалузі:

— страхування від нещасних випадків;

— медичне страхування;

— страхування життя і пенсій.

У свою чергу, підгалузями майнового страхування є:

— страхування майна громадян;

— страхування майна юридичних осіб.

Класифікація страхування за родом небезпеки страхових ризиків передба­чає виділення видів страхування за діяльністю страховика (морське, авіацій­не, автотранспортне тощо) та за видами ризиків (фінансові, кредитні, еколо­гічні тощо).

За статусом страхувальника страхові послуги поділяють на такі, що на­даються юридичним особам, а також такі, які обслуговують інтереси грома­дян. Ця класифікаційна ознака не поширюється на особисте страхування.

Класифікація страхування за організаційно-правовою формою страховика використовується з метою забезпечення державного регулювання страхової діяльності. Відповідно розрізняють:

— комерційне страхування (послуги надають страхові компанії, створені у формі акціонерних, повних, командитних товариств та товариств з додатко­вою відповідальністю);

— взаємне страхування (послуги надають товариства взаємного страхування);

— державне страхування (послуги надають державні страхові організації).

13.5. Поняття страхового ринку, його структура

В умовах утвердження ринкових засад господарювання важливою перед­умовою забезпечення фінансової стабільності держави, її сталого економічно­го розвитку та загального добробуту є ефективне функціонування страхового ринку.

Поняття "страхового ринку" можна розглядати з таких позицій:

— як сферу економічних відносин, де об'єктом купівлі-продажу є страхо­вий захист та формується попит і пропозиція на нього;

— як форму організації фінансових відносин щодо формування та розподі­лу страхового фонду для забезпечення страхового захисту юридичних і фізич­них осіб;

— як соціально-економічне середовище, в якому функціонують страхові компанії, страхувальники, посередники, що приймають участь в реалізації страхових послуг;

— як сукупність страхових організацій і страхових послуг;

— як механізм перерозподілу фінансових ресурсів страхувальників і стра­ховиків.

Об'єктивними умовами функціонування страхового ринку е наявність:

— потреби в страхових послугах;

— об'єктів страхування, що мають споживчу вартість;

— суб'єктів страхування, що здатні задовольнити потреби або їх споживати. Загальну організаційну структуру страхового ринку характеризують його суб'єкти та об'єкти (рис. 13.4).

До основних суб'єктів страхового ринку належать:

— страховики;

— страхувальники;

— страхові посередники.

За характером здійснюваних операцій страхові компанії поділяються на:

— спеціалізовані — такі, що спеціалізуються виключно на окремих видах страхування;

— універсальні, що виконують різні види страхування;

— перестрахувальні, які здійснюють страхування великих і небезпечних ризиків.

На страховому ринку України переважно працюють акціонерні товариства закритого типу, що пояснюється низькими вимогами до розміру статутного фонду страховика, відсутністю розвиненого ринку цінних паперів, спрощеною процедурою реєстрації тощо. Іншими формами організації страхових відносин є товариства з додатковою відповідальністю, командитні товариства, товарис­тва з повною відповідальністю.

Значного поширення на вітчизняному страховому ринку набули кептивні страхові компанії, створені потужними виробничими підприємствами, кор­пораціями або фінансово-промисловими групами для обслуговування влас­них потреб. Такі страхові компанії обслуговують потреби та інтереси заснов­ників.

Крім вищезазначених основних суб'єктів, виділяють й інших учасників страхових відносин: товариства взаємного страхування, перестрахувальні компанії, об'єднання страховиків, орган у справах нагляду за страховою діяль­ністю.

Товариства взаємного страхування (ТВС) створені на основі добровільної угоди між об'єднаннями юридичних або фізичних осіб для страхового захисту своїх майнових інтересів. Специфіка взаємного страхування полягає в тому, що при створенні страхового фонду забезпечується безприбуткова основа. Предметом основної діяльності товариств взаємного страхування є забезпечен­ня страхового захисту, однак обсяг ризиків, що можуть бути прийняті на стра­хування, обмежений. ТВС, окрім проведення страхової діяльності, надають фінансову підтримку його членам через інвестування коштів, видачу позик на потреби учасників товариства тощо.

На страховому ринку України функціонують такі об'єднання страховиків, як Ліга страхових організацій України, Моторне страхове бюро України, Авіаційне страхове бюро України, Морське бюро України, Асоціація "Україн­ське медичне страхове бюро".

Метою створення Ліги страхових організацій України було добровільне об’єднання зусиль страховиків для формування повноцінного і дієвого страхо­вого ринку. Страховиками Ліги страхових організацій передбачено вирішення таких стратегічних завдань розвитку страхування в Україні:

— створення привабливого і доступного ринку для всіх страховиків та стра­хувальників нашої країни;

— подальше відтворення законодавчої і нормативної бази;

— перетворення страхування в ефективну складову ринкової економіки;

— розширення інвестиційних можливостей страховиків тощо. Основними завданнями Моторного страхового бюро України є гарантуван­ня платоспроможності страховиків — членів Моторного транспортного стра­хового бюро щодо страхових зобов'язань; забезпечення розвитку страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів та організації спів­праці з страховими організаціями інших держав у цій галузі.

Авіаційне страхове бюро організоване з метою координації діяльності на­ціональних страховиків у галузі авіаційних ризиків; співпраці із суб'єктами господарювання, які експлуатують або обслуговують засоби авіаційного транс­порту; дослідження та прогнозування національного ринку страхових послуг у галузі авіації; розроблення програм та методів страхування авіаційних ризи­ків, заходів щодо запобігання страховим випадкам тощо.

Морське страхове бюро створене для захисту і розвитку інтересів морського страхування, формування міжнародної політики страхування морської діяль­ності, узагальнення морського страхового законодавства.

Основною метою Асоціації "Українське медичне страхове бюро" є сприяння розвитку медичного страхування в Україні за допомогою впровадження єди­них правил, вимог і стандартів діяльності, забезпечення необхідної допомоги страховим компаніям у проведенні медичного страхування, організації юри­дичного захисту прав страховиків та страхувальників на ринку послуг медич­ного страхування.

Детальніше зупинимося на таких суб'єктах страхового ринку, як посе­редники.

Страхові посередники —- страхові брокери чи агенти, через яких укладаєть­ся договір страхування і вирішуються окремі питання щодо врегулювання претензій.

Страхові брокери — юридичні особи або громадяни, які офіційно зареєстро­вані в установленому порядку і за винагороду здійснюють посередницьку діяльність у страхуванні від свого імені на підставі брокерської угоди з особою, яка має потребу в страхуванні.

Страхові агенти — юридичні і фізичні особи, які є представниками страхо­вика і діють у його інтересах за винагороду на підставі договору доручення із страховиком.

Аджастери (диспашери) — спеціалісти з розрахунків аварій та розподілу збитків між учасниками морського перевезення.

Аварійні комісари встановлюють причини настання страхового випадку, характер та розмір збитків, як правило, під час дорожньо-транспортних аварій.

Сюрвейєри — інспектори чи агенти страховика, що здійснюють огляд та оці­нювання майна і визначають імовірність реалізації страхового ризику.

Андерайтери — юридичні особи, які діють від імені страховика та мають право брати на страхування запропоновані ризики, визначати тарифні ставки й умови договорів страхування на основі норм страхового права.

Об'єктом страхового ринку є страхові продукти — специфічні страхові по­слуги, що надаються страхувальнику при виконанні договору страхування (про­понуються на страховому ринку). А перелік видів страхування, якими може користуватися страхувальник, відображає асортимент страхового ринку.

З метою наукового дослідження чи спостереження, вивчення умов функціо­нування та перспектив розвитку страхового ринку доцільно розглянути й інші ознаки його класифікації.

В основу інституціональної структури страхового ринку покладено при­ватну, комбіновану, публічну форми власності. За такою структурою розрізня­ють акціонерні, корпоративні, взаємні та державні страхові компанії, діяльність яких регулюється Господарським кодексом України, законами України "Про господарські товариства" та "Про страхування". За територіальною ознакою розрізняють національний, регіональний та світовий страхові ринки. За галузевою — страховий ринок поділяють на ринок страхування життя та ринок загальних (ризикових) видів страхування (майнового, особистого, від­повідальності).

13.6. Державне регулювання у сфері страхування

Держава як учасник страхового ринку створює правові основи регламенту­вання страхової діяльності, а в особі уповноваженого органу здійснює на­гляд за дотриманням вимог чинного законодавства та ефективного розвитку страхових послуг з метою запобігання неплатоспроможності страховиків та за­хисту інтересів страхувальників.

Спеціальним уповноваженим державним органом виконавчої влади у сфері страхування є Державна комісія з регулювання ринків фінансових послуг України, яка виконує такі функції.

1. Нормативно-правове регулювання у сфері страхування:

— розроблення нормативних та методичних документів з питань страхової діяльності, які належать до компетенції уповноваженого органу;

— узагальнення практики страхової діяльності на страховому ринку, розроблення і подання в установленому порядку пропозицій щодо розвитку й удосконалення законодавства України про страхову і посередницьку діяль­ність у страхуванні та перестрахуванні;

— прийняття у межах своєї компетенції нормативно-правових актів з пи­тань страхової і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— встановлення правил формування, обліку і розміщення резервів та по­казників звітності.

2. Нагляд за учасниками страхового ринку:

1) реєстрація:

— ведення єдиного державного реєстру страховиків (перестраховиків) та страхових і перестрахових брокерів;

— видача страховикам ліцензій на здійснення страхової діяльності та про­ведення перевірок їх відповідності виданій ліцензії;

— реєстрація правил (умов) добровільного страхування, на які видається ліцензія;

— реєстрація змін та (або) доповнень до правил добровільного страхування у разі запровадження страховиком нових правил страхування чи внесення змін та(або) доповнень;

2) ліцензування страхової діяльності;

3) контрольно-наглядова функція:

— проведення перевірок щодо правильності застосування страховиками (перестраховиками) та страховими посередниками законодавства про страхо­ву діяльність і достовірності їх звітності;

— проведення аналізу додержання законодавства об'єднаннями страхови­ків і страхових посередників;

— здійснення контролю за платоспроможністю страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками.

3. Організаційне та методичне забезпечення діяльності у сфері страху­вання:

— забезпечення проведення дослідницько-методологічної роботи з питань страхової і посередницької діяльності у страхуванні і перестрахуванні, підви­щення ефективності державного нагляду за страховою діяльністю;

— проведення і координація у визначеному законодавством порядку на­вчання, підготовки і перепідготовки кадрів, організація нарад, семінарів, кон­ференцій з питань страхової діяльності;

— участь у міжнародному співробітництві у сфері страхування і посередни­цькій діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчення, узагальнення, поширення світового досвіду;

— здійснення організаційно-методичного забезпечення проведення актуарних розрахунків.

Основними напрямами вдосконалення державної політики в галузі страху­вання є:

— подальший розвиток законодавчої і нормативної баз;

— залучення страхового ринку до вирішення найважливіших питань со­ціального страхування;

— створення оптимального співвідношення між обов'язковим і добровіль­ним страхуванням;

— формування комплексної системи висококваліфікованого кадрового за­безпечення;

— створення конкурентного середовища між страховиками і страховими посередниками;

— підвищення рівня інформаційного забезпечення;

— посилення впливу держави на проведення інвестиційної політики з боку страховиків.

ПРАКТИКУМ

Базові терміни і поняття

Страхування, ризик, страховий захист, страховий фонд, централізова­ний страховий резервний фонд, фонд самострахування, страховик, страху­вальник, застрахований, страховий ринок, страхові посередники, страхові агенти, страхові брокери, страхові продукти (послуги), перестрахування, державний орган у справах нагляду за страховою діяльністю.

Контрольні запитання і завдання

1. У чому полягає необхідність страхового захисту?

2. Дайте визначення страхового захисту.

3. Які ознаки притаманні страховому захисту як економічній категорії?

4. Назвіть форми організації страхового фонду, охарактеризуйте їх.

5. У чому полягає сутність страхування?

6. Охарактеризуйте суб'єкти та об'єкти страхування.

7. З яких позицій можна розглядати поняття "страхування"?

8. Розкрийте взаємозв'язок страхування з іншими економічними кате­горіями.

9. Назвіть функції страхування.

10. Розкрийте зміст принципів страхування.

11. За якими ознаками класифікується страхування?

12. З яких позицій можна розглядати поняття "страховий ринок"?

13. Дайте характеристику суб'єктів і об'єктів страхового ринку.

14. За якими ознаками здійснюється класифікація страхового ринку?

15. Які функції виконує Державна комісія з регулювання ринків фінансо­вих послуг України?

16. Назвіть напрями вдосконалення державної політики у галузі страхування.

Рекомендована література

1. Александрова М.М. Страхування: Навч.-метод, посіб. — К.: ЦУЛ, 2002.

—280с.

2. Залєтов О.М. Страхування: Навч. посіб. / За ред. д-ра екон. наук 0.0. Слюсаренко. — К.: Міжнар. агенція "Бізон", 2003. — 320 с.

3. Залєтов О.М. Убезпечення життя: Монографія. — К.: Міжнар. агенція "Бізон", 2006. — 688 с.

4. Історія страхування: Підручник / С.К. Реверчук, Т.В. Сива, С.І. Кубів, О.Д. Вовчак; За ред. С.К. Реверчука. — К.: Знання, 2005. — 213 с.

5. Мних М.В. Страхування в Україні: сучасна теорія і практика: Підруч­ник. — К.: Знання України, 2006. — 284 с.

6. Ротова Т.А.,РуденкоЛ.С. Страхування: Навч. посіб. — К.: КДТЕУ, 2001.

— 400 с.

7. Страхування: Підручник / Кер. авт. колективу і наук. ред. С.С. Осадець.

—2-ге вид., перероб. і доп. — К.: КНЕУ, 2002. — 599 с. 8. Хавтур О.В. Моніторинг фінансового потенціалу вітчизняних страхови­ків // Вісник ТАНГ. — 2004. — № 6. 9. Хавтур О.В. Оптимізаційні моделі управління інвестиційними ризика­ми страхових компаній // Світ фінансів. — 2005. — № 2. 10. Шумелда Я. Страхування: Навч. посіб. для студ. екон. спец. — Т.: Джу­ра, 2004. — 280 с.