Захист патентних прав

Будь-яке посягання на права власника патенту вважається пору­шенням прав власника патенту, що тягне за собою відповідальність згідно з чинним законодавством України. На вимогу власника па­тенту таке порушення має бути припинено, а порушник зобов'яза­ний відшкодувати власнику патенту заподіяні збитки. Вимагати по­новлення порушених прав власника патенту може також особа, яка придбала ліцензію, якщо інше не передбачено ліцензійним догово­ром. Спори, пов'язані з порушенням прав та інтересів патентовласників, розв'язуються судом, господарським або третейським судом у порядку, встановленому чинним законодавством України. Так, суди відповідно до їх компетенції розглядають спори про:

• авторство на промисловий зразок;

• встановлення власника патенту;

• порушення майнових прав власника патенту;

• укладання та виконання ліцензійних договорів;

• право попереднього користування;

• винагороду автору;

• компенсації.

32. Патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах

Патент на об'єкт промислової власності діє лише в межах Украї­ни. Для забезпечення його охорони за межами нашої держави у ко­мерційних цілях необхідно запатентувати об'єкт в інших країнах. Це потрібно для забезпечення патентної чистоти експорту продукції, що містить запатентовані об'єкти, продаж ліцензій за кордон при ство­ренні спільних підприємств з іноземними партнерами за межами України.

Патентна чистота — це юридична властивість об'єкта тех­ніки (машини, приладу, технології), що дає можливість його віль­ного використання в даній країні без загрози порушення діючих на її території патентів, які належать третім особам.

За кордоном об'єкти промислової власності можуть бути запатен­товані як в окремій країні, так і в групі країн, насамперед у країнах СНД та інших країнах-учасницях Євразійської патентної конвенції. Відповідно до норм даної Конвенції і прийнятих на її основі інших актів на винахід може бути отриманий один євразійський патент, що охороняє винахід у всіх державах-учасницях Конвенції. Патен­тування винаходів за кордоном дає можливість одержання за допо­могою одного патенту охорону винаходу в країнах Західної Європи, у тому числі в країнах Європейського Союзу, відповідно до Мюнхен­ської конвенції про видачу європейського патенту (1973 р.).

33. Поняття та ознаки комерційного (фірмового) найменування

В умовах ринкової економіки, зростання конкуренції важливого значення набуває ідентифікація суб'єктів господарювання. Одним із засобів ідентифікації є комерційне (фірмове) найменування.

Відповідно до ст. 90 ЦК України юридична особа, яка є суб'єк­том підприємництва, може мати комерційне (фірмове) найменуван­ня. У ст. 489 ЦК України зазначається, що правова охорона нада­ється комерційному (фірмовому) найменуванню (далі — комерційне найменування), якщо воно дає можливість вирізнити одну особу з-поміж інших та не вводить в оману споживачів щодо справжньої її діяльності.

Думка фахівців єдина в тому, що під комерційним (фірмовим) найменуванням слід розуміти найменування, під яким особа діє у цивільному обороті і яке індивідуалізує цю особу серед інших його учасників[1].

Істинність комерційного найменування. Комерційне найме­нування має правдиво відображати правове становище суб'єкта під­приємницької діяльності. Це означає, що воно має містити справж­нє зазначення організаційно-правової форми юридичної особи (това­риство з обмеженою відповідальністю, акціонерне товариство тощо), її типу (державна, приватна тощо), виду діяльності (виробнича, нау­кова, комерційна), особи власника.

Виключність комерційного найменування. Комерційне най­менування може мати особливі ознаки, які не допускали б змішу­вання одного комерційного найменування з іншим. Воно має бути новим і відмінним від уже існуючих комерційних найменувань. Закон не допускає використання тотожних комерційних наймену­вань різними суб'єктами підприємницької діяльності. Однак, як­що юридичні особи мають різну організаційно-правову форму, відображену в комерційному найменуванні, та діють у зовсім різ­них сферах, вони можуть виступати в цивільному обороті під ана­логічним комерційним найменуванням. Комерційне найменуван­ня юридичної особи не може збігатися також зі знаками для това­рів і послуг та зазначеннями походження товарів, власниками прав на які є інші особи.

Постійність комерційного найменування. Комерційне найме­нування має залишатися незмінним, поки юридична особа зберігає свій організаційно-правовий статус. Його чинність припиняється у разі припинення юридичної особи. Будь-яка зміна організаційно-правової форми юридичної особи обов'язково має відобразитися у комерційному найменуванні.

34. Суб'єкти прав на комерційні найменування

Власниками прав на комерційні найменування можуть бути лише юридичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності. Це випли­ває зі ст. 90 ЦК України, де юридична особа, що є підприємницьким товариством, може мати комерційне найменування.

Не можуть виступати у цивільному обороті під своїм комерційним найменуванням об'єднання осіб, пов'язаних між собою лише догово­ром про спільну діяльність, представництва і філії юридичних осіб та інші їхні відособлені підрозділи (цехи, відділення, ділянки тощо). Усі вони мають виступати в цивільному обороті від імені юридичної особи, яка їх утворила, і відповідно користуватися її комерційним найменуванням.

Не можуть мати комерційних найменувань ті установи, які вико­нують функції некомерційного характеру, тобто не здійснюють під­приємницьку діяльність, зокрема фонди, асоціації, громадські та ре­лігійні організації, споживчі кооперативи, а також їх об'єднання.

35. Зміст права на комерційні найменування

Право на комерційне найменування гарантує можливість під­приємницькому товариству виступати в цивільному обороті під власним найменуванням. Організація може бути власником прав лише на одне фірмове найменування. Юридична особа, яка є влас­ником прав на комерційне найменування, має право використовува­ти його, а також перешкоджати, забороняти будь-яким іншим осо­бам неправомірно використовувати своє комерційне найменування. Майнові права на комерційне найменування передаються іншій осо­бі лише разом з цілісним майновим комплексом особи, якій ці пра­ва належать, або його відповідною частиною (ст. 490 ЦК України).

Юридична особа під своїм комерційним найменуванням укладає ци­вільно-правові угоди, реалізує особисті немайнові права, захищає свої порушені права або права, що оспорюються, здійснює інші юридичні дії. Використанням комерційного найменування також може бути його розміщення на вивісках, бланках, рахунках, прейскурантах, у публіка­ціях рекламного характеру, оголошеннях, анотаціях тощо.

Абсолютний характер права на комерційне найменування озна­чає, що всі інші юридичні особи не мають права порушувати прав на дане найменування. Однак заборонити використання різними ко­мерційними організаціями того самого чи схожого комерційного найменування дуже важко через обмеженість його спеціальних ознак.

Комерційне найменування тісно пов'язане з діловою репутацією організації. У цьому відношенні права на комерційне найменування пов'язані з правом на захист честі і гідності осіб, які є власниками комерційних організацій. Вони подібні до особистих немайнових прав. Поряд з цим права на комерційні найменування можуть мати вартісну оцінку, що зумовлює відшкодування заподіяних збитків у Разі їх порушення.

Права на комерційні найменування охороняються на всій тери­торії України. Відповідно до положень Паризької конвенції з охоро­ни промислової власності правова охорона надається їм у всіх краї­нах, які є її учасниками.

36. Захист прав на комерційне найменування

Захист прав на комерційні найменування у цивільно-правовому порядку полягає в реалізації передбачених законом заходів щодо відновлення своїх порушених прав, припиненні їх порушення та за­стосуванні до порушника відповідних санкцій (ст. 432 ЦК України). Захист прав на комерційні найменування може здійснюватися у су­довому порядку.

До порушень прав на комерційне найменування належить непра­вомірне використання спеціальної частини комерційного наймену­вання, призначеної для розрізнення комерційних організацій. При розгляді спору про порушення прав на комерційне найменування суд враховує наявність чи відсутність реальної небезпеки переплу­тування комерційних організацій з тотожними або схожими найме­нуваннями.

Права на комерційне найменування можуть бути порушені та­кож через використання комерційного найменування в знаку для товарів і послуг, власником прав на який є інша комерційна орга­нізація.

Якщо вид діяльності власника прав на комерційне найменуван­ня і власника прав на знак для товарів та послуг не збігається і вони не перетинаються на ринку, то використання в знаку елементів чу­жого комерційного найменування порушенням прав не буде. Проте маркування знаком, близьким до комерційного найменування орга­нізації, що випускає аналогічну продукцію, може бути визнано ак­том недобросовісної конкуренції, забороненої законом.

Порушенням прав на комерційне найменування вважається та­кож перекручування іншими особами справжнього комерційного найменування організації. Власник комерційного найменування, права якого порушені і йому заподіяна шкода, має право на її від­шкодування у повному обсязі.

37. Поняття та загальна характеристика торговельної марки

У ринкових умовах поряд з комерційними найменуваннями важ­ливе значення мають знаки, слова і символи, що допомагають спо­живачам орієнтуватися в однорідних товарах і послугах різних фірм, одержувати найбільш якісні товари й уникати підробок. Таку функ­цію виконують знаки для товарів і послуг (за термінологією Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», далі — Закон). У ЦК України для цих об'єктів права інтелектуальної влас­ності застосовується інший термін — «торговельна марка».

Відповідно до ст. 492 ЦК України торговельною маркою (далі — марка) може бути будь-яке позначення або будь-яка комбінація по­значень, придатних для вирізнення товарів (послуг), що виробляю­ться (надаються) однією особою, від товарів (послуг), що виробляю­ться (надаються) іншими особами. Такими позначеннями можуть бути, зокрема, слова, літери, цифри, зображувальні елементи, ком­бінації кольорів.

38. Умови і обсяг правової охорони торговельної марки

Умови визнання позначень торговельними марками і, відповід­но, надання їм правової охорони визначаються Законом України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг». Правова охорона надається лише тій марці, яка не суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності та моралі. Необхідними умовами правової охорони марки також є: 1) здатність відрізнити дану марку від ін­ших марок та загальновживаної чи національної символіки (прин­цип відносної новизни торговельної марки); 2) дотримання прав ін­ших суб'єктів права інтелектуальної власності.

Згідно зі ст. 6 цього Закону не можуть одержати правову охорону позначення, які:

1) не мають розрізняльної здатності;

2) є загальновживаними як позначення товарів і послуг певного виду;

3) вказують на вид, якість, кількість, властивості, призначення, цінність товарів і послуг, а також на місце і час виготовлення чи збуту товарів або надання послуг;

4) є оманливими або такими, що можуть ввести в оману щодо то­вару, послуги або особи, яка виробляє товар або надає послугу;

5) є загальновживаними символами і термінами;

зображують:

6) державні герби, прапори та емблеми;

7) офіційні назви держав;

8) емблеми, скорочені або повні найменування міжнародних міжурядових організацій;

9) офіційні контрольні, гарантійні та пробірні клейма, печатки;

10) нагороди та інші відзнаки.

Не реєструються як знаки позначення, що відтворюють:

1) промислові зразки, права на які належать в Україні іншим особам;

2) назви відомих в Україні творів науки, літератури і мистецт­ва або цитати і персонажі з них, твори мистецтва та їх фрагмен­ти без згоди власників авторського права або їх правонаступників;

3) прізвища, імена, псевдоніми та похідні від них, портрети і факсиміле відомих в Україні осіб без їх згоди.

Отже, торговельна марка може мати елементи, що охороняють­ся, та неохоронювані елементи. Об'єктами, що охороняються, мо­жуть бути словесні, зображувальні, об'ємні та інші позначення або їх комбінації, виконані у будь-якому кольорі чи поєднанні кольо­рів. Набуття права інтелектуальної власності на марку засвідчуєть­ся свідоцтвом. Обсяг правової охорони торговельної марки визнача­ється наведеними у свідоцтві її зображенням та переліком товарів і послуг.

Водночас набуття права інтелектуальної власності на торговельну марку, яка має міжнародну реєстрацію або визнана в установленому законом порядку добре відомою, не вимагає засвідчення свідоцтвом.

Одержання свідоцтва можливе у разі подання відповідної заявки до Держдепартаменту з питань інтелектуальної власності (далі — Установи).

Для одержання свідоцтва заявка має пройти процедуру експерти­зи, порядок якої встановлено законом.

Зареєструвати торговельну марку можна також в іноземних краї­нах.

39. Суб'єкти та зміст прав на торговельні марки

ЦК України визначає, що майнові права інтелектуальної влас­ності на торговельну марку належать володільцю відповідного свідоцтва, володільцю міжнародної реєстрації, особі, торговельну марку якої визнано в установленому законом порядку добре відо­мою, якщо інше не встановлено договором.

Майновими правами є:

1) право на використання торговельної марки;

2) виключне право дозволяти використання торговельної марки;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використан­ню торговельної марки, в тому числі забороняти таке викорис­тання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Торговельна марка може бути зареєстрована на ім'я юридичної або фізичної особи, а також об'єднання осіб та їхніх правонаступни­ків. Іноземні юридичні та фізичні особи теж можуть бути суб'єкта­ми прав на торговельну марку за тих самих умов і в тому самому по­рядку, що й українські особи.

Право на певну торговельну марку може належати одночасно кільком фізичним та (або) юридичним особам. Взаємовідносини між ними при користуванні знаком визначаються угодою.

Використанням марки визнається застосування її на товарах і при наданні послуг, для яких її зареєстровано, на упаковці товарів, у рекламі, друкованих виданнях, на вивісках, під час показу експо­натів на виставках і ярмарках, що проводяться в Україні, в про­спектах, рахунках, на бланках та в іншій документації, пов'язаній із введенням зазначених товарів і послуг у господарський оборот.

Власник майнових прав на торговельну марку на підставі ліцен­зійної угоди може передати свої права правонаступнику або дати будь-якій особі дозвіл на їх використання.

Майнові права інтелектуальної власності на торговельну марку є чинними протягом десяти років з дати, наступної за датою подання заявки на цю марку. Зазначений строк може бути продовжений що­разу на десять років у порядку, встановленому законом.

Однак у певних випадках можливе дострокове припинення чин­ності майнових прав на торговельну марку.

40. Поняття географічного зазначення та його ознаки

Місце виготовлення товарів може вказувати на їх особливі уні­кальні якості, на особливу майстерність людей певної місцевості. У цілому все це впливає на позитивну репутацію товару на ринку, попит серед споживачів та ціну. Наприклад, загальновідомі назви, такі як Champagne, Cognac, Tokaj, Paleh, що є географічними на­звами місцевостей, де виготовлено певний продукт, перетворилися у родову назву товару й асоціюються у споживача з його певними якостями.

Право на географічне зазначення — це новий цивільно-право­вий інститут для нашої країни, хоча як об'єкт прав інтелектуаль­ної власності географічне зазначення розглядалося ще Паризь­кою конвенцією про охорону промислової власності 1883 р. В Україні правове регулювання відносин, пов'язаних з географіч­ним зазначенням місця походження товарів, передбачено ЦК України (статті 501-504) та Законом України «Про охорону прав на зазначення походження товарів».

Під географічним зазначенням походження товару розуміють назву країни, населено­го пункту, місцевості чи іншого географічного об'єкта, що викорис­товується для позначення товару, особливі властивості якого винят­ково чи головним чином визначаються характерними для даного географічного об'єкта природними чи людськими чинниками або тими й іншими чинниками одночасно.

Обсяг правової охорони географічного зазначення визначається характеристиками товару або послугами і межами географічного місця їх походження, зафіксованими державною реєстрацією права інтелектуальної власності на географічне зазначення. Неодмінними умовами правової охорони географічного зазначення є:

1) наявність у товарі особливих властивостей, цінних з погля­ду споживача, що підвищують конкурентоздатність товару на ринку однорідних товарів;

2) обумовленість цих властивостей виключно або головним чи­ном властивими даному, а не іншому географічному об'єкту при­родними (кліматичними, водяними, ґрунтовими і т. п.) фак­торами;

3) людськими (навичками майстрів, уміннями виготовлювачів) факторами чи тими й іншими факторами одночасно.

41. Суб'єкти та об'єкти права на географічне зазначення

Законом визначено, що суб'єктами права на географічне зазна­чення є виробники товарів, особливі властивості, певні якості, репу­тація або інші характеристики якого пов'язані з цим географічним місцем; асоціації споживачів; установи, що мають безпосереднє від­ношення до вироблення чи вивчення відповідних продуктів, виро­бів, технологічних процесів або географічних місць.

Правами інтелектуальної власності на географічне зазначення є:

1) право на визнання позначення товару (послуги) географічним зазначенням;

2) право на використання географічного зазначення;

3) право перешкоджати неправомірному використанню гео­графічного зазначення, в тому числі забороняти таке викорис­тання.

Право інтелектуальної власності на географічне зазначення є чинним з дати, наступної за датою державної реєстрації, і охороня­ється безстрокове за умови збереження характеристик товару (по­слуги), позначених цим зазначенням. Реєстрація найменування місця походження товару здійснюється за заявкою одного чи кіль­кох юридичних або фізичних осіб до Установи.

Правова охорона надається географічному зазначенню походжен­ня товару, щодо якого виконуються такі умови:

1) воно є назвою географічного місця, з якого даний товар походить;

2) воно вживається як назва даного товару чи як складова час­тина цієї назви;

3) у вказаному цією назвою географічному місці наявні харак­терні умови та/або людський фактор, що надають товару певних якостей чи інших характеристик;

4) назначуваний цією назвою товар має певні якості, репутацію чи інші характеристики, в основному зумовлені характерними для даного географічного місця природними умовами та/або людсь­ким фактором;

5) хоча б основна складова назначуваного цією назвою товару вироблялася та/або перероблялася в межах зазначеного географіч­ного місця.

Українське географічне зазначення походження товару може бу­ти також зареєстроване в інших країнах, законодавство яких пе­редбачає таку реєстрацію. Однак обов'язковою умовою іноземної ре­єстрації є попередня реєстрація і одержання права користування за­значенням місця походження товару в Україні.

Користуючись своїм правом, власник свідоцтва може розміщува­ти географічне зазначення на товарі, упаковці, рекламі, проспек­тах, рахунках, бланках та іншій документації, пов'язаній із введен­ням товару в господарський обіг. Власник свідоцтва має право та­кож проставляти поруч з охоронюваним найменуванням попереджу­вальне маркування, що свідчить про наявність його державної ре­єстрації.

42. Поняття та ознаки наукового відкриття, як об'єкта інтелектуальної власності.

Такі результати інтелектуальної діяльності, як винаходи, корисні моделі, промис­лові зразки, раціоналізаторські пропозиції, можуть покращити умови життя людини, засоби виробництва тощо. У порівнянні з ни­ми наукові відкриття здійснюють певні зрушення науково-техніч­ного прогресу, розвитку людства в цілому.

Питання щодо відповідного правового регулювання наукового відкриття е складним. Наукове відкриття не може мати конкретно­го правоволодільця. З моменту обнародування воно стає надбанням людства і може бути вільно використано будь-ким як при проведен­ні подальших наукових досліджень, так і при розробці на його осно­ві конкретних технічних рішень. Але враховуючи те, що зроблене відкриття є результатом творчої інтелектуальної праці, таланту, знань, досвіду конкретної людини або групи людей, так чи інакше виникає необхідність правового регулювання відносин, що склада­ються навколо кожного конкретного наукового відкриття. Зокрема, йдеться про державне визнання заслуг авторів, забезпечення ін­тересів тих наукових установ, де працюють автори. Автору абсолют­но справедливо належать відповідні особисті немайнові і деякі май­нові права. Отже, цим правам авторів наукового відкриття має бути надана і забезпечена належна правова охорона.

Перший крок до реалізації зазначеного вище зроблено у ЦК Украї­ни, де дано визначення наукового відкриття і визнано його об'єктом права інтелектуальної власності. У ст. 457 ЦК України зазначено, що наукове відкриття — це встановлення невідомих раніше, але об'єктив­но існуючих закономірностей, властивостей та явищ матеріального світу, що вносять докорінні зміни у рівень наукового пізнання.

43. Суб'єкти наукового відкриття. Права авторів відкриття

Автором наукового відкриття є та фізична особа, незалежно від віку та дієздатності, інтелектуаль­ною творчою працею якої це відкриття було зроблено. У сучасних умовах більшість наукових відкриттів є наслідком колективної ро­боти вчених, які можуть бути визнані співавторами відкриття у ра­зі, якщо у відкритті є їхній творчий внесок.

У ст. 458 ЦК України зазначено, що автор наукового відкриття має право надати науковому відкриттю своє ім'я або спеціальну назву.

Право на наукове відкриття засвідчується дипломом та охороня­ється у порядку, встановленому законом. На даний час в Україні та­кого закону ще не прийнято.

Захист прав авторів наукових відкриттів здійснюється за допо­могою тих самих способів і в тому самому порядку, що і захист прав авторів винаходів, промислових зразків та інших об'єктів права ін­телектуальної власності.

44. Поняття та характерні ознаки компонування інтегральної мікросхеми.

Відносини щодо правової охорони компонування інтегральної мікросхеми в Україні регулюються ЦК України (статті 471-488) та Законом України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем» (далі — Закон). Хоча між цими законодавчими актами є різниця в термінології, проте очевидно, що терміни «топографія» та «компонування» мають однаковий зміст.

У Законі визначено, що компонування інтегральної мікросхеми (далі — ІМС) — це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтег­ральної мікросхеми та з'єднань між ними.

Відповідно до ст. 471 ЦК України компонування інтегральної мікросхеми вважається придатним для набуття права інтелектуаль­ної власності на нього, якщо воно є оригінальним. Також, відповід­но до ст. 5 цього Закону, охорона прав поширюється лише на ори­гінальну топографію ІМС. Це правило діє і в інших країнах, де вже давно прийняті аналогічні закони.

Компонування ІМС визнається оригінальним, якщо воно не ство­рене прямим відтворенням (копіюванням) іншого компонування ІМС, має відмінності, що надають йому нові властивості, і не було відоме у галузі мікроелектроніки до дати подання заявки до Устано­ви або до дати її першого використання.

Держава здійснює правову охорону компонування ІМС через його реєстрацію в Установі з видачею відповідного свідоцтва про набуття права інтелектуальної власності на компонування інтегральної мік­росхеми.

Обсяг правової охорони компонування ІМС визначається зобра­женням цього компонування на матеріальному носії. Способи, що стосуються технологічного процесу виготовлення інтегральної мік­росхеми, конструкцій кристалів ІМС та інших технічних рішень, за наявності необхідних законодавством критеріїв можуть стати об'єк­тами патентних прав.

45. Суб'єкти компонування ІМС та їх права.

Відповідно до ст. 473 ЦК України суб'єктами права інтелектуальної власності на компонування ІМС визнаються: 1) автор компонування інтегральної мікросхеми; 2) інші особи, які набули прав на компонування інтегральної мікро­схеми за договором чи законом.

Автором компонування ІМС може бути лише фізична особа, інтелектуальною творчою працею якої створене компонування. Юри­дична особа може виступати лише власником майнових прав на компонування ІМС. Якщо компонування ІМС створено спільно кількома фізичними особами, кожна з них визнається автором та­кого компонування.

Автору компонування ІМС належать особисті немайнові та ви­ключні майнові права. До особистих немайнових прав, що не відчу­жуються і є безстроковими, законом віднесено право авторства і право подання заявки та свідоцтво на компонування ІМС.

Майновими правами інтелектуальної власності на компонування інтегральної мікросхеми відповідно до ст. 474 ЦК України є:

1) право на використання компонування інтегральної мікро­схеми;

2) виключне право дозволяти використання компонування інтегральної мікросхеми;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використан­ню компонування інтегральної мікросхеми, в тому числі забороня­ти таке використання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Майнові права інтелектуальної власності на компонування інте­гральної мікросхеми належать володільцю відповідного свідоцтва, якщо інше не встановлено законом чи договором.

Чинність майнових прав інтелектуальної власності на компо­нування інтегральної мікросхеми може бути припинено достроко­во за ініціативою особи, якій вони належать, якщо це не супере­чить умовам договору, а також в інших випадках, передбачених законом.

У разі припинення чинності виключних майнових прав інтелек­туальної власності на компонування інтегральної мікросхеми воно може вільно та безоплатно використовуватися будь-якою особою, за винятками, встановленими законом.

ЦК України та законом визначено перелік випадків, коли вико­ристання придбаних законним шляхом ІМС не визнається порушен­ням. Зокрема, право на використання компонування ІМС має по­передній користувач (аналогічно до права попереднього користува­ча на винахід, корисну модель, промисловий зразок), особи, які використовують ІМС без комерційної мети, для наукових досліджень, за надзвичайних обставин тощо.

Автор або правоволоділець, права якого щодо компонування ІМС порушені, має право вимагати як визнання порушених прав, так і відновлення становища, яке існувало до порушення, припинення дій, що порушують його права чи створюють загрозу їх порушення. Також зазначені особи можуть вимагати матеріального відшкоду­вання заподіяної моральної шкоди. Ці вимоги заявляються до суду і розглядаються в порядку цивільного судочинства.

46. Поняття та загальна характеристика раціоналізаторської пропозиції.

Правова охорона раціоналізаторської діяльності в Украї­ні на законодавчому рівні забезпечується ЦК України. Відповідно до ст. 481 цього Кодексу раціоналізаторська пропозиція — це визнана юридичною особою пропозиція, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності.

Об'єктом раціоналізаторської пропозиції може бути об'єкт або процес.

Раціоналізаторська пропозиція має бути визнана юридичною особою, до якої вона подана. До раціоналізаторської пропозиції встановлюються певні умови її охороноздатності. Щоб отримати правову охорону, раціоналізаторська пропозиція, зокрема, має:

1) стосуватися профілю підприємства;

2) бути новою;

3) бути корисною для підприємства, на якому вона подана.

Обсяг правової охорони раціоналізаторської пропозиції визнача­ється її описом, а також кресленнями, якщо вони подані.

47. Суб'єкти права інтелектуальної власності на раціоналіза­торську пропозицію та їх права.

Суб'єктом права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію є її автор та юридична особа, якій ця пропозиція подана (ст. 483 ЦК України). Безперечно, юридична особа стає суб'єктом права інтелектуальної власності на раціоналізаторську пропозицію лише у разі визнання пропозиції ра­ціоналізаторською. Заявником раціоналізаторської пропозиції може бути будь-яка фізична особа незалежно від віку та дієздатності.

Стаття 484 ЦК України визначає права суб'єктів права інтелек­туальної власності на раціоналізаторську пропозицію.

Автор раціоналізаторської пропозиції має право на добросовісне заохочення від юридичної особи, якій ця пропозиція подана.

Юридична особа, яка визнала пропозицію раціоналізаторською, має право на використання її в будь-якому обсязі.

Слід зазначити, що поняття «добросовісне заохочення» є не до­сить чітким. Тому було б доцільним законодавче визначити, що ав­тор раціоналізаторської пропозиції має право на винагороду за­лежно від її позитивного ефекту і значення.

Автор пропозиції не набуває права на добросовісне заохочення автоматично. Це право автора виникає у разі, якщо юридична осо­ба, до якої подана заявка на раціоналізаторську пропозицію, визнає її як таку.

48. Права інтелектуальної власності на селекційні досягнення.

В Україні в останні роки удосконаленню правової охорони селек­ційних досягнень приділяється значна увага. Відносини у даній сфері регулюються ЦК України, законами України «Про охорону прав на сорти рослин» та «Про племінне тваринництво». Відповід­но до ст. 485 ЦК України до прав інтелектуальної власності на сорт рослин і породу тварин належать:

1) особисті немайнові права інтелектуальної власності (на­приклад, авторство) на сорт рослин, породу тварин, засвідчені державною реєстрацією;

2) майнові права інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчені патентом;

3) майнове право інтелектуальної власності на поширення сор­ту рослин, породи тварин, засвідчене державною реєстрацією.

Суб'єктами права інтелектуальної власності на сорт рослин, по­роду тварин згідно зі ст. 486 цього Кодексу є:

1) автор сорту рослин, породи тварин;

2) інші особи, які набули майнових прав інтелектуальної влас­ності на сорт рослин, породу тварин за договором чи законом.

Коло майнових прав суб'єктів інтелектуальної власності на сорт рослин, породу тварин, засвідчених патентом, становлять:

1) право на використання сорту рослин, породи тварин, при­датних для поширення в Україні;

2) виключне право дозволяти використання сорту рослин, поро­ди тварин;

3) виключне право перешкоджати неправомірному використан­ню сорту рослин, породи тварин, у тому числі забороняти таке ви­користання;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Виключні майнові права, засвідчені патентом, є чинними з дати, наступної за датою їх реєстрації, за умови підтримання чинності цих прав відповідно до закону. Ці права чинні: на сорт рослин та по­роду тварин — 30 років, окремо для дерев та винограду — 35 років, що відліковуються з 1 січня року, наступного за роком державної реєстрації прав. Ці права також можуть припинятися достроково та поновлюватися відповідно до закону. Особливим виключним правом щодо даних об'єктів інтелектуальної власності є право на поширення сорту рослин, породи тварин, що діє безстрокове за умов підтримання його чинності (ст. 488 ЦК України).

49. Поняття комерційної таємниці.

Основи цивільно-правового регулювання комерційної таємниці закладені в ЦК України. Відпо­відно до ст. 505 цього Кодексу комерційна таємниця — це інформація, яка є секретною в тому розумінні, що вона в цілому чи в певній формі та сукупності її складових є невідомою та не є легкодоступною для осіб, які звичайно мають справу з видом інформації, до якого во­на належить, у зв'язку з цим має комерційну цінність та була пред­метом адекватних існуючим обставинам заходів щодо збереження її секретності, вжитих особою, яка законно контролює цю інформацію.

Подібним чином поняття комерційної таємниці визначається в інших національних законах. Зокрема, у ст. 30 Закону України «Про підприємства в Україні» сказано, що комерційна таємниця — це інформація, яка пов'язана з виробництвом, технологічним процесом, управлінням, фінансами та іншою діяльністю підприєм­ства, що не є державною таємницею, розголошення, передача або витік якої може завдати шкоди його інтересам.

За Законом України «Про інформацію» конфіденційною є інфор­мація, що перебуває у володінні, користуванні або розпорядженні окремих фізичних чи юридичних осіб і поширюється за їхнім ба­жанням відповідно до передбачених ними умов. Різновидом комер­ційної інформації є банківська таємниця відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Комерційною таємницею можуть бути відомості технічного, ор­ганізаційного, комерційного, виробничого та іншого характеру, за винятком тих, що відповідно до чинного законодавства не можуть бути віднесені до комерційної таємниці. Отже, комерційна таємни­ця — це певна сукупність відомостей, знань, тобто вид інформацій­ного ресурсу. Якщо інформація створена внаслідок певних інтелек­туальних зусиль людини, вона може розглядатися як об'єкт прав інтелектуальної власності.

Законодавство визначає перелік тих видів інформації, що не мо­жуть становити комерційну таємницю (наприклад, установчі документи).

Термін дії охорони прав на комерційну таємницю за ЦК України обмежується лише строком існування сукупності ознак комерційної таємниці. Права на комерційну таємницю діють доти, поки зберіга­ється фактична монополія особи на конфіденційну інформацію, що лежить в основі комерційної таємниці. Комерційна таємниця не по­требує офіційного визнання її охороноспроможності, державної ре­єстрації та виконання інших формальностей, а також сплати дер­жавних зборів чи мита. Водночас комерційна таємниця має відпо­відати таким вимогам:

1) інформація, що становить комерційну таємницю, не відома іншим особам;

2) відсутній вільний доступ до інформації на законній підставі;

3) вжито заходів для охорони конфіденційності інформації.

50. Суб'єкти прав на комерційну таємницю та їх права.

Комер­ційною таємницею вважається лише та інформація, що стосується підприємницької діяльності. Тому суб'єкти підприємницької діяль­ності є суб'єктами прав на комерційну таємницю.

Відповідно до ст. 506 ЦК України суб'єктами прав на комерційну таємницю можуть бути як фізичні, так і юридичні особи, які право­мірно визначили інформацію комерційною таємницею.

Відповідно до п. 1 ст. 506 ЦК України майновими правами на ко­мерційну таємницю є:

1) право на використання комерційної таємниці;

2) виключне право дозволяти використання комерційної таєм­ниці;

3) виключне право перешкоджати неправомірному розголошен­ню, збиранню або використанню комерційної таємниці;

4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Право на комерційну таємницю означає для власника такої ін­формації право її засекречування від широкої публіки та право ви­магати від інших осіб утримання від використання незаконних ме­тодів для одержання інформації, що становить комерційну таємни­цю. Водночас, якщо інформація, що становить комерційну таємницю, отримана іншою особою на законних підставах, хоча б і без дозволу власника прав на неї, така особа не може вважатися поруш­ником.

Відповідно до чинного законодавства право на комерційну таєм­ницю у деяких випадках може бути обмеженим. Так, не можуть бу­ти засекречені окремі види інформації, якщо вони визначені зако­нодавством, якщо інформація може порушувати права та законні інтереси інших осіб або здатна заподіяти шкоду життю чи здоров'ю людей.

Для охорони прав на комерційну таємницю власник прав може вживати будь-які способи захисту конфіденційності інформації. За ЦК України комерційну таємницю мають охороняти також державні органи.

[1] Волчинский В.К. Понятие и содержание фирменного наименования // Вестник МГУ. Серия ХІІ. Право. – 1973. - №1; Медведев Д.А. Право на фирму в условиях рыночной экономики. – Уфа, 1991. – С. 68; Підприга О.А., Підопригора О.О. Право інтелектуальної власності. – К., 1998. – С. 129.